Так, зможе. Таку відповідь прем’єр міністр Елізабет Борн надала в телевізійному інтерв’ю. “Ми знайдемо інших постачальників”, – запевнила очільниця уряду. Тим часом французькі газові сховища заповнені на 91%, однак за підрахунками Жан-П’єра Февеннека, фахівця з енергетичних питань, цього вистачить лише на два місяці.
Варто визнати, що Елізабет Борн не лукавить, коли каже, що її країна серйозно налаштована щодо відмови від послуг “Газпрому”. Якщо до початку повномасштабного вторгнення в Україну на Росію припадало 17% імпортованого до Франції газу, в липні ця цифра опустилася до 4%. Тобто, Париж вже пішов шляхом відмови, однак питання альтернативи стоїть дедалі гостріше. Варіантів не так багато.
Алжир виручить італійців, але не французів
Найбільшим постачальником природного газу до Франції залишається Норвегія — на неї припадає 36% імпорту блакитного палива, на другому місці раніше була Росія, наступні сходинки займають Алжир (8%), Нідерланди (8%), Нігерія (7%) і Катар (2%). Країни, що здійснюють видобуток у Північному морі, не можуть збільшити свої експортні спроможності, доки не розроблять нові родовища. “Наші поставки до європейських країн йдуть за максимальною потужністю”, – ще в березні пояснив норвезький прем’єр Джонас Гар Стор.
В Єлисейському палаці почали шукати інші варіанти. Минулого тижня Макрон з’їздив до рідного французькому серцю Алжиру, але не привіз звідти гарних новин. 11-е за розміром світове газове родовище має великий потенціал, однак італійці зреагували першими і додаткові поставки підуть саме їм. Італія та Іспанія з’єднані з Алжиром газопроводом, у той час як Париж отримує алжирський газ танкерами морем, а це набагато складніша логістика, коли йдеться про збільшення потужностей.
Хепі-ендом для Франції може стати американський зріджений природний газ, поставки якого до Європи вже зросли вдвічі. Париж навіть став найбільшим у світі покупцем ЗПГ зі США, замовивши одразу 16 танкерів та почавши будувати новий термінал для його збереження. Щоправда, і до ЗПТ питань багато, зокрема екологічного характеру, адже газ, який продають американці – переважно сланцевий, а технологія його видобутку надзвичайно шкідлива для довкілля. Інша проблема – зависока ціна (зросла зі збільшенням попиту). Розплачуватися зрештою доведеться французьким бізнесам і домогосподарствам, чиї рахунки можуть злетіти.
“Кінець епохи достатку”
Осінній сезон у Франції розпочався з нових політичних меседжів. І вони не дуже оптимістичні. На останній раді міністрів Макрон кинув репліку, яка облетіла шпальти всіх газет у країні – “настав кінець епохи достатку”, а разом з нею і кінець “легковажності”. За словами президента, перед країною стоять складні виклики і французи мають “заплатити за свою свободу”. Йдеться в першу чергу про економічну ціну наслідків російської агресії в Україні.
Прем’єр міністр Елізабет Борн у схожому стилі закликала французькі підприємства до “енергетичної тверезості”, адже якщо в країні буде холодна зима, то вони першими можуть постраждати від квот і відключень цієї зими. Влада просить французів бути терплячими, адже тримає єдину лінію – поступок Росії не буде і випрошувати газ Париж не збирається.
Та чи не лусне терпець у звичайних французів, чиї рахунки можуть злетіти? 44% населення живе з централізованим газовим опаленням, попри намагання уряду реформувати галузь. З 2025 року нові житлові комплекси більше не опалюватимуть газом, а встановлення індивідуальних газових котлів заборонено ще з січня минулого року.
Електричним опаленням у Франції користуються 30% домогосподарств, однак атомна енергія у країні переживає кризу – з 56 реакторів у країні 32 (!) зупинені через проблеми корозії. До 2050 року більшість французьких АЕС будуть старші за 60 років, у той час як максимальний термін життя станції 80 років (з урахуванням обов’язкових ремонтних робіт). Відновлювальні види енергії ще не досягли бажаних масштабів, а повертатися до вугілля, як це зробили у Німеччині, Франція не хоче з екологічних міркувань.
У короткій перспективі французам залишається сподіватися на американців та на помірні температури взимку. Соціальне напруження ризикувало зрости і через ціни на бензин, але в уряді вирішили піти на радикальний захід і витягнули з бюджету 4,4 мільярди євро субсидій, завдяки яким ціну літру вдалося штучно знизити на 30 сантимів. Налякана спогадами про “жовтих жилетів” команда французького президента не хоче повторення масштабних протестів. Однак, з огляду на загальну інфляцію, уникнути суспільного невдоволення Макрону навряд вдасться.
