Китайська позиція
Найгучніше про необхідність дипломатичного розв'язання конфлікту і небажаність військового вторгнення Росії в Україну заявив генсек Китаю Сі Цзіньпін під час телефонної розмови з Емманюелем Макроном. «Сторони повинні використовувати нормандський формат, інші багатосторонні платформи задля політичного вирішення».
Ця заява є важливою перемогою президента Франції, який працював над організацією глобального саміту держав для вироблення норм нового міжнародного безпекового порядку. Париж звернувся до Пекіна, адже розуміє, що наразі російська сторона більше прислухається до своїх східних, а не західних колег.
Дійсно, Китай є ситуативним союзником Росії в контексті протистояння із Заходом. Він також має регіональні територіальні претензії, проте не до повноцінно незалежної держави (це варто уточнити). А втім, це не означає, що він хоче, щоб Росія нападала на Україну. По-перше, тому що КНР не вигідно, щоб наша держава, на яку Китай усе ж має великі логістичні плани, підупала чи була окупована. По-друге, в Пекіні не хочуть виникнення додаткової турбулентності в Європі – на великому ринку для китайських товарів і послуг. По-третє, китайське керівництво отримало від США чіткий сигнал: у разі нападу Росії на Україну санкції будуть запроваджені і проти КНР. А цього ніхто в Китаї, який нині перелаштовує свою економіку, не хоче. По-четверте, у КНР були свої плани на Росію: у разі загострення протистояння зі США РФ мала стати ключовим наземним хабом для переміщення китайської продукції. Агресія проти України це, по суті, унеможливить.
Водночас хибно вважати, що Китай, який не підтримує нині силового сценарію розвитку подій, вирішив відійти від альянсу з РФ і примиритися зі США. Аж ніяк. У Пекіні уважно слідкують за протиборством Росії та Заходу.
Китай, по-перше, цікавить реакція Заходу на агресивні дії Росії щодо зміни глобальної безпекової архітектури: маючи плани приєднати Тайвань, КНР прагне зрозуміти, як далеко може піти Вашингтон у захисті свого азійського союзника. По-друге, дії Росії відволікають Сполучені Штати від формування проамериканських союзів у Південно-Східній Азії. По-третє, Китай отримує додатковий час для підготовки до більш жорсткого економічного та військово-політичного протистояння зі США.
Минулого тижня американська представниця в ООН Лінда Томас-Грінфілд сказала: «Сподіваюсь, Китай зіграє свою роль у деескалації біля кордонів України». Китайський представник в ООН Чжан Цзюнь відповів: «Використовуйте дипломатію, не підвищуйте напругу, російські безпекові вимоги мають бути серйозно розглянуті». Цей красномовний діалог демонструє, яку кінцеву мету ставить перед собою КНР – підірвати позиції США у світі.
Сигнали Ван Ї
Китай ніколи не говорить напряму – він завше інформує опосередковано. Саме тому слова міністра закордонних справ Ван Ї на підтримку України під час Мюнхенської безпекової конференції стали очевидним натяком Москві – військова ескалація не бажана. Києву важливо більш прискіпливо подивитися на цю грань китайської позиції.
По-перше, глава зовнішньополітичного відомства КНР відкрито підтримав суверенітет України. У Пекіні показали, що дотримуватимуться міжнародних принципів визнання територіальної цілісності, неподільності кордонів. Причина очевидна – будь-який підрив меж України, зокрема й питання анексії Донбасу, може спровокувати зворотну реакцію в Тайвані.
«Суверенітет, незалежність і територіальну цілісність будь-якої країни слід поважати та оберігати, бо це базова норма міжнародного права. Це – складова цілей і принципів Статуту ООН. І це є твердою позицією уряду Китаю. Україна не є винятком з правил», – заявив Ван Ї.
Водночас глава МЗС Китаю дав чітко зрозуміти: лише виконання Мінських домовленостей у тому вигляді, в якому вони існують, може сприяти виходу з кризи.
І Росія, і ЄС, і США кажуть, що підтримують Мінськ, «чому б тоді всім сторонам не сісти за стіл переговорів, обговоривши серйозно питання, і не вийти з дорожньою карткою з чіткими термінами для імплементації Мінська. Це те, на чому повинні зосередитися всі сторони замість того, щоб збільшувати напруженість і паніку», – вказав Ван Ї.
Це не вперше, коли керівник китайської дипломатії акцентує увагу на необхідності виконання цього невигідного для України документа. На цьому він наполягав і під час нещодавньої телефонної розмови з держсекретарем США Ентоні Блінкеном.
Чи свідчить це, що Китай підіграє Росії й виступає проти України? Ні. Це просто підтверджує факт, що КНР байдуже, наскільки збільшиться чи зменшиться вплив РФ в Україні після імплементації цих домовленостей – для Пекіна важливо, щоб територіальну цілісність ніхто не підривав, а що буде вже всередині самої незалежної України – не так важливо: головне, щоб від цього був прибуток.
Ван Ї виступив також проти НАТО. Китайський уряд вважає, що Альянс є продуктом холодної війни, вже застарілою структурою, яка має адаптуватися до нових реалій. «Ми віримо, що холодна війна давно минула. НАТО був продуктом цієї ери, тому там мають подивитися на сьогоднішні реалії, адаптуватися до них», – зазначив міністр.
По правді, ця фраза вкотре підтверджує, що Китай готовий підтримувати РФ на шляху ослаблення колективного Заходу. І в нинішній ситуації довкола України Пекін грає у свою гру. Перше: КНР рішуче засудила те, що західні ЗМІ та американські чиновники роздмухують паніку з приводу можливого вторгнення Росії. Друге: китайські ЗМІ справедливо вказують - наразі Україна більше, ніж інші члени НАТО, стримує РФ, але реальна економічна допомога Києва Вашингтоном несуттєва.
Водночас Китай показує, про що ми вже сказали: Україна може бути мостом між Сходом і Заходом, однак не частиною чогось значно більшого.
«Україна має бути мостом між Сходом і Заходом, а не полем битви для сильних світу», – заявив Ван Ї.
Китайські яструби та прагматики
В оточенні лідера Сі Цзіньпіна, пов’язаного з армією, є впливові яструби, наприклад генерал Лю Юань, які прагнуть не просто побачити реакцію США на проблеми України через Росію, а ще більшої конфронтації між Заходом і РФ.
Однак сам генсек сповідує помірний, прагматичний погляд - дипломатичний фінал україно-російського конфлікту, що цілком задовольнить Китай. Через низку причин:
- Пекіну невигідно підпадати під західні економічні санкції, об’єктом котрих він може стати через співпрацю з РФ. Китай конкурує з Заходом на геополітичному рівні, але продовжує з ним вигідну економічну співпрацю. Жертвувати грошима та західними технологіями через дурість Кремля Китай не хоче. Росія не зможе компенсувати китайські втрати;
- КНР ні до чого втрачати свою міжнародну репутацію цивілізованої держави, що вирішує проблеми розумно, а не за допомогою насилля;
- Китай не воліє сваритися з Європейським Союзом – у ньому в Пекіні вбачають нейтральну сторону на тлі китайсько-американських чвар;
- КНР не хоче бути причетною до паплюження положень Статуту ООН про територіальну цілісність країн і порушення принципів міжнародного права;
- втягування Китаю до військового конфлікту суперечить його власним «п’яти принципам невтручання» в справи інших держав;
- навряд чи жителі КНР зрозуміють владу, якщо Пекін підтримає подальшу військову агресію РФ проти українців – китайці вважають Росію однією з імперій, які напали та розділили цинський Китай сто років тому. Фактор суспільної думки є дуже важливим для китайської влади;
- у Пекіні ще є сподівання – Київ може приєднатися до транзитної ініціативи «Один пояс, один шлях».
Тобто зараз для Китаю бажане, з одного боку, драматичне зменшення впливу Америки в Європі, але з іншого, збереження миру на Європейському континенті. Те, що Китай не хоче війни, є гарним знаком для нас.
А втім, будьмо реалістами: якщо Путін дійсно вирішить вторгнутися в Україну – навряд чи Пекін зможе його зупинити. Але в такому разі довіра КНР до РФ буде підірвана. Репутація Росії в китайських очах безславно зійде нанівець.
