Хто гідний бронювання, а хто зайвий пасажир
За даними Мінекономіки, на кінець вересня 2026 року в Україні було заброньовано близько 1,4 мільйона працівників. Ще в кінці травня їх було близько 1,3 мільйона. Протягом останніх шести-восьми місяців кількість заброньованих зростала на десятки тисяч щомісяця, підрахували в уряді. «Якщо ця динаміка збережеться, то скоро будуть заброньовані абсолютно всі», — зробив висновок прем’єр Сергій Корецький. І навів приклад, коли на підприємстві зі ста заброньованих критичні роботи виконувала п’ята частина працівників. Решта ж вели інші бізнес-проєкти.
Зарплата працівників і відсутність податкових боргів ще не доводять, що підприємство справді критичне. Основними критеріями мають бути обороноздатність і важливість для життєзабезпечення країни, кажуть у Кабміні. Тому для підприємств оборонного й енергетичного секторів радикальних змін, за словами прем’єра, не планують. На засіданні 23 жовтня для підприємств паливно-енергетичного й оборонно-промислового комплексів граничний обсяг бронювання встановили на рівні 95 % військовозобов’язаних працівників. Для інших, які використовують статус критичного формально, хочуть посилити контроль і переглянути правила бронювання.
На тому самому засіданні уряд створив Координаційний центр з організації бронювання — тимчасовий консультаційно-дорадчий орган, уточнив визначення критичності й ініціював перегляд її галузевих і регіональних критеріїв з урахуванням нових вимог.
«Країна воює, не виконуючи планів мобілізації. Зате плани бронювання ми перевиконуємо», — каже експертка ринку праці Тетяна Пашкіна. Задум бронювання — дати змогу працювати фахівцям, важливим для обороноздатності і підтримки ключових тилових функцій, щоб не порушувати базові процеси, нагадує вона. Але на практиці вийшло так, що за роки кількість заброньованих розрослася, зокрема завдяки офіціантам, кур’єрам тощо, що явно не вписується в базові критерії бронювання.
Від початку існувала дилема: чи має бронювання бути економічно вигідним, чи соціально справедливим. Тоді планували налагодити його за економічним принципом, спираючись на рівень зарплатні. «Логіка така: люди, які заробляють багато, потрібні країні економічно і мали отримати бронювання, — нагадує професор Андрій Ставицький. — Йшлося про 30, потім — про 60 тисяч гривень. Щодо суми можна було дискутувати, але ідея бронювання була саме така».
З цією ідеєю виникли проблеми. Якщо військовослужбовці на передовій заробляли в цивільному житті понад 60 тисяч, чому вони не заслуговують бронювання? Якщо комунальники чи енергетики мають менше 60 тисяч, то їх треба позбавити бронювання попри те, що без їхніх послуг країна не виживе? Модель економічного бронювання до ладу так і не довели, ідею не підтримали й пішли шляхом бронювання на основі критеріїв критичності підприємств.
«Будьмо відверті: ця модель неефективна, бо місця з бронню купуються», — каже Ставицький. Хоча й модель економічного бронювання могла спіткати та ж доля, визнає він: люди б наймалися на роботу з вигаданою високою зарплатою і з власної кишені відшкодовували б підприємству податкову різницю, наприклад.
Єдиний спосіб впоратися з цим — перевіряти підприємства, яким дають бронь, вважає професор Андрій Ставицький. «З одного боку, певним підприємствам бронь видається неефективно, вони використовують її для зловживання. З іншого, багатьох військовозобов’язаних взагалі не можуть знайти. Адміністрування людського потенціалу для мобілізації на досить низькому рівні».
Щоб забезпечити бронювання лише тим, хто виробляє критичну продукцію, треба добиватися більш ефективної мобілізації чоловіків, які уникають виконання військового обов’язку й не працюють офіційно.
Щоб викорінити зловживання, необхідно боротися зі схемами, а не створювати додаткові обмеження для всіх підприємств, зауважує Микола Малуха, виконавчий директор Центру соціально-економічних досліджень CASE Україна та директор просвітницького проєкту й ютуб-каналу «Ціна держави». Сьогодні держава має достатньо цифрових інструментів, щоб виявляти підозрілі випадки: різке збільшення кількості працівників перед отриманням статусу критичності, невідповідність чисельності персоналу реальним обсягам роботи, фіктивне працевлаштування, аномальні зміни в зарплатах тощо. «Саме такі підприємства слід перевіряти, — говорить Малуха. — А механічне зниження лімітів бронювання для всіх підприємств означає, що за порушення окремих компаній доведеться розплачуватися всій економіці».
Залежно від внеску підприємства й «незамінності» кадрів
Простого рішення, прийнятного для всіх, не існує. Розробити єдиний математичний критерій для всіх підприємств буде неможливо, вважає Андрій Ставицький. Навіть в оборонно-промисловому комплексі. «Всі розуміємо, що він потрібен, але є оборонні компанії, які зараз взагалі не виробляють продукцію або виробляють дуже мало, а інші працюють на всі 100%», — пояснює він.
З іншого боку, якщо автоматично визнати, що, скажімо, меблева промисловість не має права на квоти і в ній припиниться виробництво, ми поховаємо всю економіку. Бо з меблевим виробництвом пов’язане виробництво упаковки, фурнітури, служби доставки тощо. «Не можна допустити, щоб економіка обвалилася. Важливо зберегти всі галузі на мінімальному рівні, бо треба буде відновлювати країну», — каже професор кафедри економічної кібернетики. Тому квоти будуть переглядати, найімовірніше, в індивідуальному порядку: єдиного принципу механічного обрахунку не існує, можна лише оцінювати, наскільки певна продукція необхідна саме зараз. «Ці критерії мають бути гнучкими, але не породжувати корупцію», — говорить Ставицький.
Скасування бронювання не дорівнює автоматичному збільшенню чисельності армії на відповідну кількість людей, зауважує Малуха. Частина працівників може мати інші законні підстави для відстрочки, частина не відповідатиме вимогам до військової служби. Хтось піде на іншу роботу з бронню. Натомість економічні наслідки втрати персоналу підприємство може відчути відразу.
Малуха пропонує такі критерії визначення, чи гідне підприємство отримати квоту бронювання:
1) внесок підприємства в обороноздатність: пряме виконання оборонних замовлень або участь у ланцюгах постачання оборонної продукції.
2) забезпечення базових потреб суспільства та роботи критичної інфраструктури: енергетики, водопостачання, медицини, продовольства, транспорту та зв'язку.
3) економічний внесок підприємства: обсяги виробництва, сплачені податки, експортна виручка, кількість робочих місць та вплив на суміжні підприємства. Однак ці показники не повинні автоматично давати перевагу великим компаніям.
4) незамінність конкретних працівників. Якщо підготовка спеціаліста потребує кількох років, а його відсутність зупинить виробничу лінію, це має враховуватися незалежно від того, наскільки великою є компанія.
У Кабміні планують довірити оцінку критичності з перевірками підприємств спеціальному Координаційному центру. Та є побоювання, що цей орган отримає заширокі повноваження. В парламентському проєкті постанови №16160 від 16 жовтня депутати запропонували провести відкриті консультації з бізнес-асоціаціями, зробити Координаційний центр консультативно-дорадчим органом і залишити остаточне рішення щодо статусу критично важливого підприємства органу виконавчої влади.
З опублікованого положення зрозуміло, що Координаційному центру дають не досить конкретні повноваження. Є дві співголови, рішення ухвалюють на основі резолюції головуючого, а хто цей головуючий, не прописано. «Тому очевидно, що можуть бути корупційні ризики. Але оскільки однозначного критерію визначення критичності нема, якась інституція для її перевірки потрібна», — каже Андрій Ставицький.
Не обов’язково перевірками має займатися велика інституція: на думку професора, з цим впорається структура на кшталт відділу у Мінекономіки з залученням представників Міністерства оборони.
Читайте такожБронювання працівників ОПК: галузь називає пропоновані 85 % загрозливими. Міністерства поки не дають пояснень (ДОПОВНЕНО)
Ким пожертвувати на ринку праці
Так, як було за Другої світової, коли заброньовані були лише працівники оборонних заводів і залізничники, вже бути не може. Економіка цього не потягне, впевнений Андрій Ставицький. Люди повинні гарантовано працювати в усіх галузях, головне — знайти баланс.
В англійських містах можна досі бачити стовпчики від парканів, із яких спиляли решітки, щоб переплавити на гармати, бо промисловість у роки Другої світової переорієнтувалась на військові потреби, нагадує Тетяна Пашкіна. «Бізнесам із надування гелієвих кульок і висаджування квітів на клумби в цій економіці місця не було. І якщо порівняти цей підхід із тим, як ми намагаємося воювати, то воно так, як ми хочемо, не виходить», — каже вона. Певна кількість людей зайнята у сферах, не дотичних до оборонки. Це нормально, бо люди і компанії мусять заробляти гроші. Але коли ця робота завдає шкоди обороноздатності, логіки в ній нема. «Люди б поставилися з розумінням, якби по місту не встановлювали скляних зупинок чи не засівали квітами клумби», — наводить приклад Пашкіна.
Питання в тому, як акуратно і поступово розброньовувати людей, щоб бізнес не перестав поповнювати бюджет. Який відсоток заброньованих працівників бізнес може втратити безболісно, насправді невідомо, говорить Микола Малуха. Наприклад, мілтех-компанії весь час говорять про дефіцит працівників: не лише кількісний, а й якісний. «Тому потрібно оцінювати не лише кількість працівників, а й їхню функцію у виробничому процесі, можливість їх замінити та час, необхідний для підготовки нового спеціаліста», — пояснює Малуха.
Якщо визначити мінімальну потребу бізнесів у людях складно, то принаймні чітко зрозуміло: виводити з цивільної економіки на користь мобілізаційного ресурсу треба близько тридцяти тисяч чоловіків на місяць, каже Ставицький. І враховувати, що не йдеться про рух в один бік: є ж і ті, хто повертається в економіку. «Йдеться не тільки про бронювання, а й про те, як інтегрувати в процеси ветеранів, — пояснює він. — І це все можна прорахувати, точні дані є у Міністерства оборони й Генерального штабу. Основна проблема — ті, хто ховається. Ми їх ніби й не шукаємо, і це неправильно».
«Якщо буде реальний перегляд ситуації і повернення до базових стандартних вимог за професіями, галузями тощо, зміни до системи можуть бути не настільки болючими, — каже Тетяна Пашкіна. — Водночас деякі посади можуть впливати на обороноздатність і їхню роль треба ретельно оцінювати».
Дефіцит кадрів і до війни дошкуляв. Зокрема молоді люди дедалі менше прагнули здобувати робітничий фах. «Зараз спеціальності слюсаря, електрика, механіка почали помалу відроджуватись завдяки високим зарплатам і бронюванню спеціалістів», — каже Тетяна Пашкіна. Аграріїв бракувало віддавна, медиків і фармацевтів теж замало. Будівельна галузь, логістика, ритейл голодують. І водночас змушені скорочувати штат через наслідки російських обстрілів. «Fozzy Group скорочує кількість офісних працівників. “Епіцентр” повідомив, що вже не має роботи для близько семи тисяч людей», — розповідає експертка ринку праці.
І якщо виробничників просто заберуть інші роботодавці, бо їх бракує, то офісні працівники не факт, що швидко знайдуть рівноцінні посади. Особливо складна ситуація в малих містечках, де ворог зруйнував містотворчі підприємства. «Людям доведеться шукати роботу в інших містах і роботи стане менше для всіх», — каже Тетяна Пашкіна.
Проте зміни в системі бронювання не змінять погоди на ринку праці, вважає вона. «Останні три роки ринок праці відносно стабільний. Як були в гострому дефіциті виробничники, так і є, і професія продавця-консультанта не перестала бути найбільш розповсюдженою», — говорить Пашкіна. І це попри мобілізацію і бронювання.
Україні доведеться ухвалювати складні рішення щодо розподілу обмеженого людського ресурсу між армією та економікою, каже Микола Малуха. Але ці рішення мають спиратись на розрахунки. «Уряд у визначенні своєї політики (не лише щодо бронювання) має базуватися на принципах "доказової політики" (evidence-based policy). Це коли рішення ухвалюють на основі досліджень і перевірених даних, а не на основі політичної доцільності чи припущень, — говорить він. — Досі в усіх українських урядах панував саме другий підхід».
Зміни потрібні і в бізнесі, і в нас
Якщо скоротиться кількість заброньованих, різкого обвалу економіки не станеться, а буде поступове погіршення, прогнозує Андрій Ставицький. «Війна забирає потроху. Десь знизиться виробництво, за ним — платоспроможний попит, бо люди виходять із цивільного життя і перестають купувати те, що йому притаманно», — міркує він. Бізнес до цього пристосовується: вже скорочує штати, переїжджає тощо. І в українців відчуття, що справи погіршились, одразу не виникне.
Але бізнес має опції, щоб триматися на плаву й далі. Зокрема більше автоматизувати процеси, перекладати їх на роботів. «Це досить реально і бізнеси до цього йдуть. Погляньте, як за два-три роки побільшало кас самообслуговування», — говорить професор. В автоматизацію не хотіли вкладатися, бо вистачало людей. «Нині ж на складах, наприклад, уже кілька років поспіль її впроваджують. Коняка втекла, починаємо автоматизовувати стайню», — каже Пашкіна.
Кадри можна знайти, якщо відмовитись від упереджень щодо певних кандидатів. «Маємо десять мільйонів пенсіонерів, і як мінімум третину з них можна залучати на неповний день, — міркує експертка. — Але ж панує ейджизм: людей не дуже охоче беруть навіть після сорока». Те саме стосується людей з інвалідністю, яким традиційно було важко знайти роботу, і нейровідмінних людей. А також ветеранів, яких роботодавці побоюються через «страшилки про ПТСР», говорить Пашкіна.
Вимушено втрачають статус економічно активних мами, які не мають куди подіти дошкільнят і школярів під час тривог. Багато роботодавців досі не визнають дистанційної роботи, навіть якщо вона можлива. Підлітки до 16 років не можуть повноцінно працевлаштуватись через застарілі законодавчі норми. Якщо зняти ці перепони, кадри будуть, каже експертка.
Водночас перелаштуватися доведеться і працівникам. Якби українців морально підготували як слід, можна було б залучати трудових мігрантів на позиції, де бракує саме чоловіків. Нинішні кейси переважно негативні. «Люди, які не хотіли відгукуватися на вакансії, побачивши, що залучили іноземців, починали волати, що їх позбавляють робочих місць і що іноземці нам тут усе спаплюжать», — нагадує Пашкіна.
Державі потрібно братись за розв’язання проблем, які спричиняють кадровий голод. Можливо, якісь рішення й ініціативи й не розв’яжуть її кардинально, говорить експертка, але «дадуть бізнесу розуміння, що він не сам борсається».