Напрямок, який вважали відволікаючим
На початку серпня 2022-го всі зусилля Збройних сил були зосереджені на Херсонщині. Наступальна операція там тривала вже місяць, із затримками.
«Мене викликав на зв'язок Президент України і запропонував підготувати наступальну операцію в районі Горлівки тими силами, які в нас — у "Хортиці" — були. А в нас їх і не було особливо», — розповів Олександр Сирський. Тоді Сили оборони вели стримувальні бої на Бахмутському, Сіверському й Авдіївському напрямках.
Сирський запропонував інший варіант — атакувати там, де прогнозований успіх був вищим. Розрахунки вказали на Харківщину, район Балаклії: противник там наступу не очікував. Хоча в районі Ізюма стояли 12 батальйонних тактичних груп, а в Бєлгородській області ще 11.
Ударне угруповання склали три бригади: 92 механізована, 25 повітрянодесантна й 80 десантно-штурмова. На їхнє зосередження й підготовку пішов місяць, бо батальйони були розкидані по різних ділянках фронту. Крім того, для підтримки дій цих бригад залучали частини й підрозділи ГУР, ТрО, НГУ, Національної поліції України.
Але коли 29 серпня війська передислокували, наступати не було чим. Артилерія, за словами генерала, тоді давала до 80 % усього ураження, а снарядів бракувало настільки, що на 12–15 пострілів противника можна було відповісти одним. Коли про це доповіли, Президент доручив знайти боєприпаси тодішньому віцепрем'єру й міністру інфраструктури Олександру Кубракову.
Місяць нічної роботи і п'ятеро посвячених
Місцевість під Балаклією давала обмежені можливості для висування — лише два-три шляхи.
«Протягом місяця-півтора вкладали шляхи вночі, розміновували міна за міною, день за днем, щоб війська безпосередньо висунулися до переднього краю», — розповів Анатолій Баргилевич.
Другою компонентою була цілковита таємність. До підготовки допустили буквально п'ятьох офіцерів і генералів. Командири отримували чітке завдання лише тоді, коли підрозділ уже висувався в район зосередження.
«Вони знали, що будуть проводити якісь наступальні дії, готувалися, але чітке завдання отримували, коли висувались у район», — пояснив Сирський.
Третій елемент — свобода дій на місці. «Командирам була дана воля: після того як прорвали передній край противника, максимально просуватися вперед і виконувати бойові завдання», — сказав Баргилевич.
У перший день прорвали оборону просунулися на 15 кілометрів, у другий ще на 29. На п'ятий день оточили Ізюм. Баргилевич назвав ці перші дні колосальним успіхом і зауважив, що це єдина операція, яка почалася рано-вранці й завершилася через три-п'ять днів рівно о 20-й годині — настільки чітко все відбувалося.
Учасники операції
У наступі брали участь усі елементи Сил оборони, включно з Теробороною, Нацгвардією, СБУ та поліцією. Одним з епізодів стало захоплення 65-го арсеналу в Балаклії — ворогові не дали його підірвати.
Поліцейські підрозділи не просто заходили на звільнені території, а брали участь у самому звільненні.
«Завданням було перемістити в угруповання поліцейські підрозділи, які можуть виконувати завдання не тільки з відновлення правопорядку, а безпосередньо ще й брати участь у звільненні населених пунктів», — розповів Олександр Фацевич.
Наступаючі бригади обходили села, а поліція разом з Нацгвардією та СБУ зачищала будинок за будинком. Виконували й штурмові завдання, зокрема під час звільнення Вербівки. Артилерії й важкої техніки тоді в поліцейських підрозділів не було.
Далі другий етап — стабілізаційні заходи: фільтрація, пошук колаборантів, відновлення роботи адміністрацій. «Ніхто не любить про них казати, але це правда», — зауважив Фацевич.
Через те, що результат перевершив очікування й кількість звільнених населених пунктів зростала швидше за плани, довелося залучати додаткові батальйони.
Що змінила ця операція
«Ми дуже часто під тиском драматичних подій навіть недооцінюємо, наскільки це важлива операція», — сказав Ігор Ліскі.
За його словами, Гостомель дав Україні шанс, Азовсталь виграла час, а Харківська операція змінила війну ментально.
«Тільки під час Харківської операції ми позбулися комплексу меншовартості. Уперше заговорили на міжнародній арені, що Україна може не тільки не програти, а може виграти. Ціла нація, яку 300 років знищували, раптом позбувається цього комплексу», — сказав Ліскі.
Досвід операції, за словами Сирського, повторювали потім щороку — зокрема в Курській операції 2024-го. Ті самі принципи: просування на бронетехніці, обхід опорних пунктів, рух углиб. У відповідь противник був змушений перекинути на той напрямок морську піхоту й повітрянодесантні частини — майже 70 тисяч особового складу.
«Абсолютна тиша в засобах масової інформації», — назвав він незмінну умову. Останню таку операцію провели у 2026 році на Олександрівському напрямку: наступали з 29 січня, і президента переконали не висвітлювати це в ЗМІ.
«Зрозуміло, ми робимо поправку на технологізацію, на те, що дрони фактично диктують і контролюють обстановку і на землі, і в повітрі. Але основний принцип залишається», — додав Сирський.
Виживання міст
«З розвитком технологій і засобів ураження грані стерлися, передній край фактично стертий. Противник, як і ми, може завдавати ударів практично по всій території», — сказав Баргилевич.
Це змінило роль усіх — зокрема й міст. Харків, за словами Ігоря Терехова, пройшов усю еволюцію російської зброї: артилерія, «іскандери», КАБи, потім шахеди, реактивні шахеди, «бандеролі», далі оптоволоконні дрони.
Місто разом з військовими й інженерами розробило установки протидії, які зараз закривають певну частину Харкова. Але того дня, коли проходила дискусія, у місті були два прильоти — уже FPV-дронами на радіоканалі.
Півтора року тому в Харкові створили ситуаційний центр: там бачать у режимі онлайн, що і в який район летить. Час виявлення влучання скоротився з п'яти хвилин до лічених секунд.
Усього за чотири роки повномасштабного вторгнення в Харкові пошкодили або зруйнували 14 тисяч будинків, з них 10 тисяч житлових. 160 тисяч мешканців залишилися без даху над головою, каже міський голова.
Змінилася й робота поліції, тепер ключове завдання на прифронтових територіях — це евакуація.
«Під час евакуації ми втрачаємо і цивільних, яких вивозимо, і дітей, і поліцейських — усіх учасників групи евакуації», — сказав Фацевич. Щодо дітей ухвалено рішення про примусову евакуацію, і воно працює як мотиватор для родин. Але не завжди. Нещодавно в Дружківку повернулися родини з дітьми, проїхали низку блокпостів, ховаючи їх від поліції. «Ми знайшли їх у сараї, голодними».
Чим збивати те, що летить
Головним питанням захисту цивільних Сирський назвав організацію ППО. Ситуація з ракетами від партнерів для Patriot складна, і єдиний вихід — власний антибалістичний комплекс.
«Створення вітчизняної ракети для боротьби з ворожими літаками і крилатими ракетами вже на завершальній стадії. Питання буквально місяця-двох, уже йдуть останні випробування», — сказав він.
Наступний крок — реактивні дрони. Тут, за його словами, затримується закупівля легкомоторної авіації, здатної з ними боротися: Міноборони рішення ухвалює, процес зрушив з місця. Потрібні також велика кількість ПЗРК як відносно дешевого способу боротьби з дронами й модернізація звичайних засобів ураження.
Ліскі назвав балістику головним козирем Путіна: «Поки ми цей козир не виймемо, у них зберігатиметься ідея, що можуть дотиснути». Сирський підтвердив, що роботи зі створення балістичної ракети ведуться, але це питання ресурсу і фінансів.
Окремо він згадав розробку, яка може повернути на поле бою бронетехніку. За оцінкою генерала Сирського, у змаганні засобів нападу й захисту наразі перемагають дрони. Але обидві сторони працюють над комплексами активного захисту бронетехніки, і останні українські розробки показали результат: від 60 до 80 відсотків FPV-дронів збивали засобами активного захисту бронетехніки.
«Коли ці заходи будуть доведені до повного вдосконалення, тоді питання використання бронетехніки знову стане актуальним і зміняться темпи наступу», — сказав генерал.
Щодо роботизації, то Сирський прогнозує насичення військ різними типами НРК, зокрема гуманоїдними, і появу екзоскелетів у піхоти. Але людину це не замінить. Як приклад він навів факт, що у 90-х американці прогнозували, що до 2020 року 70 % їхньої бойової авіації буде безпілотною, а вона й досі пілотована.
Штучний інтелект, за його словами, використовується вже скрізь — і в зброї, і в плануванні операцій: «Задача — не втратити контроль над ним».
Передача досвіду
«Наприкінці 25-го і на початку 26 року всі представники Збройних сил країн-партнерів, у тому числі Британія, Франція, інші країни, визнали, що їм треба в нас вчитися вже», — сказав Сирський. Якщо раніше вони навчали українських військових, то тепер приїжджають вивчати наш досвід.
Співпраця з партнерами стала прагматичнішою, додав Баргилевич: якщо раніше вона орієнтувалася на кількісні показники, то тепер на якісні.
Фацевич звернув увагу, що обмін іде на стратегічному й оперативному рівнях, але найцінніший залишається поза увагою — тактичний: «У кожного комбата є технологічна і вибухотехнічна лабораторія, де вдосконалюють дрони під конкретний напрямок, під конкретну задачу. Там сидять дуже розумні люди — програмісти, техніки». Саме звідти виробники отримують зворотний зв'язок, відтак швидко доопрацьовують свої засоби.
«Чому ми вдосконалюємося більше, ніж партнери з НАТО? Тому що є така взаємодія. Але чи розуміють це партнери — думаю, поки що ні», — сказав він.
Ліскі підсумував, що світ зараз проходить великі зміни, а Україна опинилася в самому епіцентрі.
«Я впевнений, що має народитися інша історія, в якій Збройні сили України будуть основою. Позбувшись комплексу меншовартості, ми маємо задавати нову рамку. Ми дуже часто цього не усвідомлюємо — і маємо дорости до того, щоб формувати цю нову архітектуру», — сказав він.
