«Усе розгорталося настільки швидко, що вже 8 вересня ми зайшли в центр Балаклії»
Підготовка тривала приблизно півтора місяця, пригадує Павло Федосенко, командир 92-ї окремої штурмової бригади ім. кошового отамана Івана Сірка: «Планували форсування водних перешкод, розмінування проходів, замінованих противником, проводили дорозвідку».
92-га бригада, зазначає він, мала ключове значення і завдання — повністю звільнити селище Шевченкове й вийти на Куп’янський напрямок, звільнити Куп’янськ і форсувати річку Оскіл. Там закріпитись, зробити плацдарм на лівому березі й розвивати наступ до державного кордону, а також до адміністративного кордону Луганщини.
Олександр Фацевич, генерал поліції, нині заступник голови Нацполіції та керівника МВС, який брав участь в осінньому контрнаступі на Харківщині, каже, що перший етап операції почався ще у квітні 2022-го.
За запитом Олександра Сирського, тоді командувача Сухопутних військ й ОСУВ «Хортиця», полк «Сафарі» сил Нацполіції перемістили на Харківський напрямок, де він разом із Силами оборони виконував завдання зі звільнення населених пунктів на півночі Харківщини.
«Уже після цієї квітневої операції було проведено планування із завданням звільнити Балаклію, Ізюм, Волохів Яр, Куп’янськ», — розповідає Фацевич.
Для цього створили зведені загони: батальйон у складі патрульної поліції, полк «Сафарі», зведений батальйон «Захід», потім долучили загін зведеного спецпідрозділу КОРД. Такого важкого озброєння, як зараз, наприклад, у бригади «Лють», вони не мали, пригадує Фацевич.
«Тоді в нас було тільки стрілецьке озброєння, декілька мінометів. Тому завданням була зачистка населених пунктів разом з Нацгвардією після бригад наступу», — каже він.
Зведений загін «Захід» був підпорядкований 25-й бригаді, брав участь у зачистці і звільненні Волохового Яру. У підпорядкуванні 92-й бригаді поліцейські проводили зачистку і стабілізаційні заходи в Куп’янську.
«Загалом з лав Нацполіції було близько 1 000 осіб. Підрозділи були нештатні, ми їх сформували зі звичайних поліцейських різних підрозділів, і вони добровільно брали участь у Харківській операції. Крім “Луганськ-1”, це був штатний підрозділ, ми його з Донецького напрямку передислокували на Харківщину виконувати завдання», — зазначає Фацевич.
Одними з перших із Силами оборони поліцейські підрозділи заходили у Вербівку, потім у Балаклію. Проводили стабілізаційні заходи, забезпечували роботу військової адміністрації. Потім працювали в Ізюмі, виконували завдання зі звільнення Лимана, Святогірська і частини Донецької області.
Костянтин Немічев, заступник командира полку безпілотних систем KRAKEN 3-го армійського корпусу, на момент контрнаступу був командиром однойменного спецпідрозділу. За його словами, довгої підготовки протягом місяців перед операцією вони не мали: наприкінці серпня повернулися з Луганщини, а приблизно через два тижні почалися активні дії на Харківщині.
«Нашим завданням було зайти у Вербівку, що на підступах до Балаклії, провести зачистку і далі висуватися в напрямку артилерійських складів. Але все розгорталося настільки швидко, що вже 8 вересня ми зайшли безпосередньо в центр Балаклії», — пригадує Немічев.
«Противник готувався до Херсонської операції»
Операція стала успішною, по-перше, завдяки плануванню, по-друге — раптовості й маневреності, каже Федосенко: «Ми спланували так, що першим ешелоном рухаються штурмові підрозділи бригади, не зациклюємось на населених пунктах, зустрічаємо опір — обходимо населений пункт або осередок опору. Далі йдуть підрозділи, які блокують. І третій ешелон — підрозділи, які зачищають. Поки підрозділи противника чинять опір, штурмові вже йдуть далеко вперед».
А це спогади Федосенка, наведені у воєнно-історичному нарисі Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних сил України «Харківська наступальна операція 2022 року»: «Вони відступали так швидко, тікали, кидаючи все. Боєприпаси ми не підвозили. Нам логістику забезпечували російські підрозділи. Ми заходили, брали їхні боєприпаси, споряджали магазини, брали артилерійські, танкові боєприпаси і йшли далі. Покинутих складів було дуже багато. Вони їх навіть не встигали знищувати».
Олександр Фацевич був безпосередньо на доповідях рішень і на плануванні, тому що виконував обов’язки заступника Сирського з питань застосування поліції.
«Він заслуховував кожного командира батальйону, командирів бригад. У тому числі командирів моїх підрозділів. Вникав деталізовано в кожен етап: просування, що потрібно, які заходи додатково потрібні кожній бригаді», — пригадує Фацевич.
Також зіграло роль, що планування проводили в режимі тиші, каже він. Доводили інформацію і готували особовий склад у місцях тимчасової дислокації. На якому напрямку працювали бригади, знала обмежена кількість осіб, які відповідали за підготовку операцій, особового складу й планування.
«Противник не був готовий до таких дій — вони готувалися до Херсонської операції на півдні. За інформацією, яку я мав і яку отримував від розвідки, частину сил противник перемістив на південь з цього напрямку», — зазначає Фацевич.
Костянтин Немічев також називає серед ключових факторів відволікаючий маневр на Херсонщині й хороше планування операції. Крім того, правильно обраний момент для наступу, високий рівень комунікації між підрозділами, стрімкі та професійні дії українських військових.
Оборона росіян була побудована на ключових висотах населених пунктів, між цими позиціями були проміжки, через які й пішли українські війська.
«Темп наступу був таким, що ворог не міг зрозуміти, де перебувають наші війська, які постійно були в динаміці. Для них це стало проблемою, оскільки вони звикли до ведення вогню по статичних цілях», – наводять у нарисі «Харківська наступальна операція 2022 року» цитату Олександра Сирського.
«Ключову роль відіграли HIMARS»
На той час уже активно використовували розвідувальні дрони, які значно підвищували ситуаційну обізнаність підрозділів, зазначає Немічев.
«Загалом це було поєднання вже відомих принципів ведення наступальних дій з новими технологіями й досвідом, який українські військові отримали безпосередньо у війні з Росією. Також ключову роль відіграли HIMARS, які Сили оборони отримали від партнерів», — каже він.
Серед нових підходів Олександр Фацевич називає підпорядкування поліцейських батальйонів командирам бригад: «Командири бригад планували їхнє застосування, розуміючи специфіку, підготовленість, наявність озброєння».
«Полонені не розуміли, де їхні війська»
Потрапляючи в полон, росіяни не розуміли, як українські військові там опинились і де їхні війська — настільки все було раптово, розповідає командир 92-ї бригади.
«Говорили постійно, що їх кинули, що їх зрадили. Здавались практично без боїв», — згадує Федосенко.
У Шевченково 92-га бригада заблокувала противника, який лишався у селищі і в перший день намагався зайняти оборону.
«На ранок, після того як ми підняли “птахів”, побачили, що місто порожнє, всі окопи порожні, все покинуте, противник втік у бік кордону. Ми зайшли без бою, зачистили те, що лишилось, недобитків, і взяли місто. Жоден військовий ЗСУ не постраждав», — розповідає командир бригади.
Найбільше опору від росіян було на Куп’янському напрямку, на іншому березі річки Оскіл.
«Цей бік, де адміністрація району, ми взяли швидко. А туди вже довелося кидати понтони, “Бібери” (Biber — броньована мостоукладальна машина німецького виробництва — ред.), бо мости були зірвані, переміщуватись туди з боями, закріплюватись. Противник там вже трохи освоївся і намагався чинити опір, але в них нічого не вийшло», — каже Федосенко.
Як розповідає Олександр Фацевич, полонені, яких брали поліцейські, були звичайними військовослужбовцями — рядовими, сержантського складу. З'ясувалося, що вони взагалі не отримували від свого керівництва ніяких команд.
«Командири, я так розумію, тікали, забуваючи свій особовий склад. Вони були деморалізовані і не розуміли стан справ. Потім вже, коли противник зрозумів, що в нього в тилу перебувають наші сили, було прийнято рішення відступати швидко, кидаючи техніку. Коли ми заходили в Балаклію, Ізюм, були десятки танків, БТР-ів, які Нацполіція також трофеїла. Місцеві казали: “Ми лягли спати, а зранку вже ворога немає”», — згадує Фацевич.
«Люди діставали заховані українські прапори, виходили на центральні площі»
Так, як спецпідрозділ KRAKEN зустрічали у звільнених населених пунктах Харківщини, їх, мабуть, не зустрічали ніде, говорить Немічев: «Люди діставали заховані українські прапори, виходили на центральні площі міст. Де це було можливо, буквально відбувалися святкування. Нас обіймали, цілували, годували. Люди плакали та сміялися. Це були надзвичайно теплі й дуже зворушливі моменти, які, думаю, ніхто з тих, хто там був, не забуде».
Федосенко зазначає, що до самого державного кордону, коли 92-га бригада заходила у населені пункти, дуже багато людей виходили до військових, зустрічали з прапорами, з хлібом.
«Коли ми заїхали у Куп’янськ, з перших будинків винесли кавуни. Люди плакали, обіймали нас. У Шевченково те саме», — розповідає комбриг.
Але були і випадки, коли місцеві з острахом сприймали звільнення — через «накрутку» з боку росіян.
«Коли ми зайшли в Куп’янськ, там була церква Московського патріархату, і вони там поховалися у підвали, думали, що ми їх будемо там розстрілювати. Ми зайшли, пояснили, що звільняємо свою територію, і не збираємось нікого розстрілювати — є компетентні органи, які з усіма розберуться: хто колаборант, хто допомагав, хто не допомагав ворогу», — розповідає комбриг 92-ї.
У Куп’янську в приміщенні суду українські військові побачили охоронців, колишніх працівників української поліції, які не розуміли, що сталося. Їх передали нашій поліції.
«Також біля поліції взяли “перевертнів”, які були нашими поліцейськими, а коли зайшли росіяни, вони швидко перевзулися. Я спитав їх: “Чому?”. Кажуть: “Ну нам же треба було сім’ї годувати”. Ми їх теж передали компетентним органам», — згадує Федосенко.
У Куп’янську, де стояла «Росвардія», підрозділи так званих «ДНР»/«ЛНР», місцевим розповідали, що вони — другий сорт, що теж повинні стати до зброї і захищати їхню так звану «незалежність», розповідає Федосенко.
«Але люди не дуже хотіли. Були і такі, що раділи їм, але основна маса говорила, що окупанти дуже погано з ними поводилися, харчів не було. Переважно раділи, коли ми приїхали, казали: “Слава богу, що нарешті зайшли рідні війська”», — каже Федосенко.
За словами Олександра Фацевича, цивільні добре їх зустрічали у Балаклеї, Ізюмі, зверталися щодо підвозу продуктів, зв’язку з рідними: «Бігли за допомогою до поліції. Фактично ми були першими представниками влади у цих звільнених населених пунктах».
Пізніше, вже на Донеччині, у Лимані, був випадок, коли поліцейські побачили біля будівлі територіального підрозділу поліції місцевих, які шукали їжу: «Ми підійшли, вони на нас дивляться. Ми їм: “Слава Україні!”. Вони: “О божечки, це наші прийшли!” Вони навіть не думали, що Лиман вже звільнений. Його вже покинула місцева окупаційна адміністрація — яка готувалась, до речі, до виборів. Ми там в будівлі міської адміністрації знаходили виборчу документацію».
Фацевич зазначає, що у захоплених населених пунктах росіяни проводили системну роботу: накачували пропагандою, вербували.
«У людей фактично їжі не було, окупанти привозили, але гуманітарну допомогу отримували лише лояльні люди. Пропонували роботу на них. Люди працювали в адміністраціях, отримували російські гроші. Їм говорили, що як зайдуть українські бійці — це будуть каральні батальйони. Але люди нормально нас прийняли», — говорить Фацевич.
При цьому були випадки, коли підрозділи поліції отримували інформацію від місцевих жителів про людей, що співпрацювали з окупаційною владою — таких затримували спільно з СБУ.
«Щоб повторити – на смузі наступу треба вичистити все»
Павло Федосенко зазначає, що зараз війна дуже змінилась, і в повній мірі повторити той контрнаступ не вдалось би: «Ми просувалися броньованою технікою, могли пересуватися піхотними підрозділами на броні. На даний час це майже неможливо. Ми проводили стрілецькі бої, воювали артилерією — зараз це FPV-дрони, НРК. Піхота — це максимум бойові двійки-трійки для переміщення і позначення нашої присутності: територія, на якій перебуває наш піхотинець — наша територія».
Зараз такий наступ міг би виглядати інакше — фактично як наступ дронів, де люди пересувались би на другій лінії.
«В принципі, це можливо, головне — грамотне керівництво. Все це можна зробити, поєднати. Це виходить і в 3-го корпусу, і на Харківському, на Запорізькому напрямках», — говорить Федосенко.
Зараз на деяких напрямках проводяться штурмові дії, наступальні операції, і доволі непогано, зазначає комбриг. Щоб точкові операції перетворити на глобальний наступ, потрібна більша координація між корпусами.
За словами Олександра Фацевича, восени 2022-го безпілотних засобів розвідки і ураження було набагато менше. Зараз командир підрозділу бачить повністю весь передній край, кожне одиночне пересування противника. Немає можливості застосувати великі наступальні колони з бронетехнікою.
«Якщо ми залучимо велику кількість особового складу і техніки, ми просто втратимо їх і не доб’ємось успіху в операції», — говорить Фацевич.
Для проведення контрнаступу колонами бронетехніки в нинішніх умовах потрібно максимально «засліпити» противника, позбавити його такої кількості засобів ураження, зокрема, FPV — знищити майданчики зльоту, пілотів.
«Це має бути велика робота, на смузі наступу треба вичистити все», — зазначає Фацевич.
Зараз всі наступальні дії, говорить він, проводяться малими групами, максимально приховано, з підтримкою всіх засобів — і артилерії, і БпЛА. Швидкість наступу набагато менша: не 20-30 км за добу, як це було восени 2022 року, а до 1,5 км.
За словами Костянтина Немічева, багато підходів 2022 року сьогодні потребують адаптації.
«Водночас успіх і зараз залежатиме не лише від технологій, а й від правильної розвідки, планування, взаємодії та підготовки особового складу», — зазначає Немічев.
