Мета будівництва
Про відкриття мосту на річці Туманган повідомляли на початку вересня. Чи вже відомо, яким чином його почали використовувати, чи дійсно з військовою метою?
Наразі міст та супутня інфраструктура не вийшли на проєктні потужності. Невідомо наскільки інтенсивно він зараз використовується. Та відомо, що кінця року вони планують запустити міжнародний автобусний маршрут «Владивосток-Расон».
Нещодавно Bloomberg писав, що 25 тисяч північнокорейців можуть працювати на російському виробництві безпілотників в Алабузі. Чи може ця дорога використовуватись зокрема і для переправки таких працівників?
Росіяни активно залучають північнокорейських робітників в різних галузях, в тому числі в оборонно-промисловому комплексі, і останнім часом ми спостерігаємо тенденцію зі збільшення кількості таких працівників. Вже існують авіа та залізничне сполучення, яким користуються ці працівники. Однак автомобільний міст спрощує переміщення великої кількості людей в цілому. Певні висновки можна робити навіть з сайтів пошуку роботи.
Читайте такожPOLITICO: Росія вербує іноземців на війну через Facebook та Google
Російський прем’єр-міністр Мішустін заявляв, що спочатку по мосту будуть пересуватися вантажівки, а до кінця року міст відкриють повністю і запустять пасажирські перевезення. На вашу думку, чи буде він використовуватись взагалі для пасажирів? В такому випадку можна говорити про використання цивільних як прикриття?
Північна Корея активно намагається розвивати туристичну інфраструктуру в регіоні Расон, і росіяни є їх цільовою аудиторією. Російська влада стверджує, що міст дозволить збільшити кількість російських туристів в Північній Кореї до 7 тисяч на рік. Тому ми вважаємо, що розвиток туризму є однією з цілей будівництва мосту, але є об’єктивні сумніви, що вона основна. Зокрема, через непопулярність цього маршруту серед простих росіян і відсутність об'єктивних причин бути цікавою країною для тих же росіян.
Міст буде використовуватись як з військовою, так і з цивільною метою, і тенденція розвивати місто Расон як туристичний напрямок для росіян спостерігається давно. Тому немає причин вважати, що пасажиропотік через міст існуватиме виключно з метою створення прикриття з цивільних.
Чи брали участь у будівництві і якісь північнокорейські компанії, чи лише росіяни? Чи задіяні якісь інші країни?
Міст будували спільно обидві країни. Росіяни будували зі свого берегу, а північні корейці — зі свого. В підсумку, кожна країна побудувала приблизно половину споруди з використанням власних людських, фінансових та інших ресурсів.
Особливості логістики
На вашу думку, автомобільний міст зробили лише для менш помітних перевезень, чи ще й як резервний, якщо залізничний буде знищено?
Залізничний міст не може повністю замінити автомобільний, і навпаки. Кожен з них виконує свою унікальну функцію. Наприклад, не просто так на початку повномасштабного вторгнення Росія використовувала Білоруську залізницю для перекидання техніки ешелонами, а не їхала цією ж технікою дорогами. В той же час, наприклад, особовий склад переміщували як залізницею, так і дорожнім транспортом. Тож, аналогічно і в цьому випадку, кожен з типів дороги вирішує свої завдання.
Міст будували з розрахунком на те, що його не буде видно? Чи є інші ознаки, що проєкт свідомо заточений під обхід моніторингу?
Ми не вважаємо що обхід моніторингу є основною ціллю будівництва. Це в першу чергу стратегічний крок, який значно збільшує логістичні можливості для обох країн. І як наслідок, ми маємо більш складні умови для моніторингу пересування товарів та людей.
Чому саме автомобільний трафік відстежити значно важче, ніж залізничний? Що конкретно видно на супутниковому знімку, коли йде ешелон, і чого не видно, коли їде колона вантажівок?
Це зумовлено специфікою залізничних систем країн. В них різна ширина колій і лише одна гілка суміщеної колії, що їх об'єднує. Будь-які поїзди з Північної Кореї змушені вивантажуватись на станції Хасан, бо не можуть проїхати далі без зміни колісної пари.
До речі, українці чудово це розуміють, коли їдуть до Європи: ми не можемо напряму доїхати до європейських столиць, а змушені пересідати чи чекати заміни колісної пари.
Тому фіксувати та ідентифікувати ешелони, які перетнули чи будуть перетинати кордон між РФ та КНДР, не важко — вони всі будуть пересуватись по одній конкретній гілці.
Також по вигляду вагонів часто можна зрозуміти, який в них тип вантажу. Цистерни відрізняються від пасажирських вагонів візуально, насипні вагони зазвичай відкриті зверху, а військову техніку часто перевозять на відкритих платформах, які часто навіть не накривають брезентом.
В той же час, відслідкувати переміщення автомобільної техніки супутниковими знімками майже неможливо.
Обмін технологіями
Ви пишете, що міст стане артерією не лише для перекидання північнокорейських військових і озброєння в Росію, а й російських технологій у зворотному напрямку. Які саме це можуть бути технології?
Росіяни активно використовують північнокорейські балістичні ракети, і в процесі експлуатації в умовах війни їх покращують, після чого в свою чергу діляться цими апгрейдами з північнокорейським режимом.
Також з'явились повідомлення, що росіяни діляться технологіями та матеріалами для ядерної та космічної програм. Зокрема, завдяки цьому Північна Корея зараз активно будує перший атомний підводний човен.
Що Росія може дати КНДР такого, чого та не має: ракетні технології, супутникові, дронові? І що це означатиме для нас через два-три роки?
Північна Корея володіє широкою номенклатурою озброєнь, але їхня якість викликає сумніви. Наприклад, балістичні ракети помітно гірші від російських аналогів, зокрема за точністю, про це згадує багато аналітиків. З повідомлень у ЗМІ ми бачимо, що технологічна допомога росіян дає свої результати. Північна Корея активно покращує наявні модифікації ракет та створює нові, наприклад, ракету «Хвасонпхо-11» з касетною боєголовкою, а також створює з допомогою російських технологій атомний флот. Північна Корея володіє ядерними боєголовками, а росіяни допомагають покращити засоби її доставки. Все це може призвести до підвищення рівня напруженості в регіоні.
Чи бачите ви кореляцію між активізацією цього каналу і появою на фронті нових типів північнокорейського озброєння?
Незадовго до офіційного відкриття мосту почали з’являтись новини про передачу Росії нової партії балістичних ракет, плани розміщення дивізіону корейських пускових установок для балістичних ракет недалеко від кордону з Україною, відправку в Росію десятків тисяч військових та інші. Все це можна було б здійснити і наявними до цього каналами, однак міст спрощує задачу, і важко назвати це простим співпадінням. Однак, і стверджувати точно буде не дуже правильно.
Наскільки загалом реально, з огляду на відстань, якось заблокувати роботу цих двох мостів і яким чином?
Якщо говорити про використання ракет та дронів, Сили Оборони України наразі не показали можливість завдавати удари на такі відстані. Наразі максимальна відстань, на яку задавався удар в глиб Росії — це близько 2 800 кілометрів, а до мостів майже 7 000 км, причому це напряму через повітряний простір Монголії та Китаю. Тому це виглядає нереалістично, навіть в середній перспективі. В подібних ситуаціях диверсії все ще лишаються одним із найдієвіших способів протидії, аналогічно до тих операцій, які вже проводили Сили оборони України.
Чи це єдині два шляхи, за допомогою яких Росія може обмінюватись з Північною Кореєю військовими ресурсами?
Також є авіаційне та морське сполучення. Якщо ж говорити про наземне, то також можливий транзит через Китай, але це створює додаткового посередника в перемовинах.
Що може бути першою ознакою, що цей міст повноцінно запрацював?
Найбільш надійним доказом буде фіксація автотранспорту на мосту та на свіжозбудованих транспортних хабах.
Документування і правосуддя
Ваша робота — це документування для майбутнього правосуддя. Наскільки супутникові дані взагалі приймаються як доказ у міжнародних судах?
Супутникові знімки приймаються міжнародними судами й трибуналами доволі широко, але майже завжди як допоміжний, підтверджувальний доказ, а не як самодостатнє підтвердження злочину.
Аеро- й супутникові знімки використовували ще в МТКЮ (Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії — ред.) у справах щодо Сребрениці — Krstić, Popović та ін., Tolimir: знімки масових поховань і, що важливо, знімки перекопування (disturbance) вторинних могил стали одним із стовпів обвинувачення. МКС (Міжнародний кримінальний суд — ред.) і слідча група ООН щодо Da'esh / ISIL співпрацювали з UNOSAT і ЮНЕСКО для документування руйнування культурної спадщини (лінія Al Mahdi / Тімбукту). МКС також залучає супутникові дані в контексті Лівії, Дарфуру. Міжнародний Суд ООН (ICJ) спирався на супутникові матеріали у територіальних / прикордонних спорах і у справах про геноцид. ЄСПЛ приймав їх у міждержавних справах (Грузія проти Росії).
Звісно, що є певні технічні та інші вимоги, яких варто дотримуватися, щоб зібрані дані було долучено до матеріалів справи і вони були фактично використані. Наприклад, наявність ланцюга зберігання цих даних, геоприв'язок у файлах знімку, метадані та інші дані, в залежності від конкретного суду.
Скільки часу забирає таке розслідування і з чого воно починається?
Розслідування, як те, що ми проводили щодо мосту, зайняло в нас близько декількох місяців. Але ми дуже рідко працюємо лише над одним розслідуванням. Спочатку ми обираємо вектор, в якому бачимо перспективу для розслідування і в якому хочемо працювати. Далі формуємо декілька гіпотез, які хочемо підтвердити або спростувати. Після цього команда розслідувачів починає збирати крок за кроком дрібні шматочки інформації, які підтверджують або спростовують гіпотези, або формують нові.
В якийсь момент доказова база стає достатньою, для того аби стверджувати певний факт, і це означає, що ми готові оформлювати це в розслідування та представляти ширшій публіці.
Чи стає документувати складніше з роками і через що саме?
Якщо ми говоримо про світ цифрових розслідувань та доказів, то звісно, що так! Перш за все, через те, що майже кожне опубліковане розслідування показує, як було знайдено ту чи іншу інформацію. І звісно, що Росія покращує свої методи захисту та приховування інформації. Наприклад, закриває деякі реєстри, видаляє ці дані з веб-сайтів. Обмежує доступ з українських та іноземних IP-адрес. Створює власні, досить обмежені та закриті соціальні мережі та месенджери (месенджер МАХ як приклад). Це ускладнює доступ та збільшує кількість кроків, які треба зробити для того, аби дістати певну інформацію, а відповідно, ускладнює алгоритми пошуку та документування.