«Отче наш»: труднощі перекладу
Молитва «Отче наш» – найбільш відома, найбільш поширена і популярна, напевно, нею послуговується найбільше християн у світі. Що відомо про її історію?
Молитва «Отче наш» відома перш за все як молитва Господня. Вона зустрічається у Євангелії від Матфея (Мф. 6:9-13) та Луки (Лк. 11:2-4). Коли учні запитують Ісуса, як їм молитися, він відповідає: «Моліться так: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім'я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого».
Очевидно, Христос промовляв її арамейською мовою. Але не збереглося жодного тексту цієї молитви арамейською. Натомість вона є в грецькому тексті Євангелія. І вона є не просто молитвою в класичному розумінні – це шлях до спілкування з Богом, із Богом-Отцем як батьком. Ключовий посил цієї молитви – фундаментальна зміна стосунків між людиною і Богом.
Арамейською мовою звернення «Отче наш» вказує на надзвичайно глибокі і близькі стосунки людини із Богом. Там вжито слово «Авва», яке перекладається як «тату, татку». Наче дитина звертається до свого тата.
То до нас дійшов уже переклад із перекладів. Наскільки він передає суть оригінальної молитви?
Є кілька перекладів українською мовою, які дещо відрізняються, але дух цієї молитви вони зазвичай передають, зберігаючи цілісність і глибину тексту. Залишається дискусія, як треба казати – хліб насущний чи щоденний. У Православній Церкві України використовуємо «насущний». Хтось вважає, що має бути акцент на хлібі євхаристійному, хтось – що йдеться про хліб як харч на щодень. Загалом сенс передається в обох варіантах.
У чому суть цієї молитви? Про що ми просимо?
Молитви заведено ділити на прохальні, подячні, хвалебні та покаяльні. У цій молитві поєднані всі ці типи. Дуже часто людина може вважати молитву своєрідним магічним засобом: промовляє, коли небезпека, коли чогось боїться. Якось я запитав під час хрещення маму дитини, чи вона знає молитву «Отче наш»? Вона відповіла ствердно, і я попросив її промовити цю молитву. І коли вона почала говорити, десь на середині просто залилася сльозами. Виявилося, що вона під час обстрілів, коли дуже страшно, промовляє цю молитву, і вона для неї стала своєрідним тригером.
Що означають її рядки? «Отче наш, що є на небесах» – це визнання Бога як батька. І це таке екзистенційне звернення для встановлення стосунків. Тут і давній образ Бога, який на небі й незрівнянно далекий, і водночас – дуже близький, як для дитини батько, якого вона кличе таким ласкавим звертанням.
Наступне: «Нехай святиться ім'я твоє». Це прохання про те, щоб Бог був центром життя, щоб ім'я Бога стало святим для людини.
«Нехай прийде Царство твоє». Це про Святого Духа, тому що царство Бога – це присутність Бога серед нас, яка здійснюється Святим Духом.
«Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Це про те, щоби людина вчилася опиратися не на свої бажання, не на свою волю. Це дуже глибоко пов'язано із тим, як Євангеліє передає життя Ісуса Христа, в якому воля Божа є не примусом, а шляхом до справжньої свободи.
І далі: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні» – йдеться не тільки про фізичний хліб, а й про євхаристійне, спільнотне сприйняття цієї молитви.
«Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Тут підкреслюється взаємозв'язок між нашим прощенням і Божим. «Отче наш» завжди є закликом до стосунків із людьми, які також є дітьми Бога. Ну і йдеться, звичайно, про те, щоби прощати інших: ми не можемо отримати прощення, якщо самі його не даємо.
«Не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого». Ці рядки досі породжують найбільше дискусій. Що означає «не введи нас у спокусу»? Йдеться про те, що людина постійно перебуває перед спокусою – бо таким є світ, де зло часто виглядає сильнішим. І ми просимо «не введи» в ті моменти, коли зазнаємо випробувань, просимо допомогти нам, як гарно сказав один мислитель, зберігати надію більшу за всяку надію.
Як ви сказали, цю молитву ми промовляємо під час літургії, вона також є частиною щоденних молитов. А ще за яких обставин ви радили б молитися «Отче наш»?
Знаєте, я навіть не пригадую, як вивчив молитву «Отче наш» – здається, вона була зі мною завжди. І я хотів би, щоб дітей навчали її змалечку, з молоком матері, і щоб вона залишалася з людиною все життя. Жодне богослужіння не обходиться без цієї молитви, вона є частиною літургії, є і в щоденному правилі, і ранковому, і вечірньому, її промовляємо перед прийомом іжі. І це чудово, якщо людина може спокійно, вдумуючись в кожне слово, нікуди не поспішаючи, промовити цю молитву.
А як ви, отче, ставитеся до ініціативи, щоби хвилина мовчання о 9-й супроводжувалася молитвою «Отче наш»?
Це достатньо хороша ініціатива, бо статистично понад 70% українців вважають себе віруючими людьми. Але водночас є люди, які можуть не сповідувати цих цінностей. Тож я вважаю, тут молитва не є ключовим моментом. Я йшов би іншим шляхом: закликав віруючих людей молитися під час цієї хвилини мовчання. Наприклад, в нашій Київській православній богословській академії запровадили таку практику: щоранку о 9.00 студенти читають молитву за всіх померлих під час війни, потім мовчання приблизно 30 секунд, а далі всі слухають молитву «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». Чи має бути так на загальнонаціональному рівні? Не думаю, що за це треба обов'язково боротися. Не хочу, щоби дійшло до спекуляцій, що, от, мовляв, ви, грішники, не молитеся, немає молитви під час хвилини мовчання, через це – війна.
«Богородице Діво»: вчитися в Марії
Молитва «Богородице Діво, радуйся», яка переважно слідує за «Отче наш», є однією з улюблених, зокрема, серед українців. Звідки ми її отримали?
«Богородице Діво» ще називають «Ангельським вітанням». Вона складається з двох частин, які взято з Євангелія від Луки. Перша частина – це слова Архангела Гавриїла, коли він являється Пресвятій Богородиці і каже: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою» (Лк. 1:28). А друга частина – це слова праведної Єлизавети. Коли після благовіщення Пресвята Богородиця приходить до тітки, і та відчуває рух дитини в її утробі, то виголошує: «Благословенна ти між жінками і благословенний плід утроби твоєї» (Лк. 1:42). І далі вже додаються слова, які підкреслюють, що Пресвята Богородиця породила Христа, Спаса, Ізбавителя душ наших.
Ця молитва з перших десятиліть християнства є частиною буття церкви. З часом вона сформувалася як частина вечірнього богослужіння. Вона справді поєднується із молитвою «Отче наш» серед віруючих, зокрема така практика поширена на заході нашої країни. Я також ріс у цій традиції, у нас зазвичай вчать дітей цих молитов одночасно.
Богородицю називають заступницею людського роду. І славлячи Богородицю, ми славимо здатність людини жити життям Бога. Але якщо людина промовляє цю молитву, демонструє, що дуже любить Пресвяту Богородицю, але водночас дратується через людей навколо, часто навіть парафіян, з якими разом молиться, то вона нічого не зрозуміла про неї. «Богородице Діво, радуйся» – це та молитва, яка перш за все є нагадуванням і закликом: коли я славлю Богородицю, я маю вчитися жити, як вона.
Коли молимося «Богородице Діво, радуйся», можемо розраховувати на допомогу, на виконання наших прохань?
Це одна з поширених проблем сприйняття молитви. Святі отці кажуть, що всі наші словесні молитви – це ще не молитва, а підготовка до неї. Тому що молитва – це стояння перед Богом, молитва починається тоді, коли закінчуються слова. Один священник казав, що часто наша молитва виглядає так: «Дай, дай, дай». І більше нічого. Але молитва – це передусім підказка, як навчитися довіряти Богові, як вдивлятися в життя Богородиці. Чого варта молитва, якщо ти в ній славиш Божу Матір, а забуваєш, як вона жила, як була біженкою, як, бідна, тікала з дитям, як виховувала його, і потім мусила побачити всі жахіття, які вчинили з її дитиною? Молитва починається тоді, коли я вже не прошу. А поки ще прошу, то я ще є дитиною в духовному житті.
Але просити – це ж не соромно і не ганебно?
Ні, не соромно. І не ганебно. Тільки треба вчитися так молитися, як в «Отче наш» сказано: «Нехай буде воля твоя». Часом дитина просить батьків про якусь некорисну річ. Але батьки краще розуміють, що для дитини корисно. Так і ми: хоч не завжди до кінця можемо усвідомити промисел Божий, але маємо виробляти в собі здатність довіряти Богові: «Боже, хай буде воля не моя, а твоя».
«Символ віри»: спадок перших християн
«Символ віри». «Кредо». «Вірую…». Ця молитва по суті є стисло викладеним віровченням. Чому виникла потреба укласти такий текст?
Цьогоріч святкуємо 1700 років із Першого Вселенського Собору, який відбувся в 325 році, і на якому було затверджено основну частину «Символу віри». У 381 році його було доповнено, так з'явився цей текст. До сьогодні він трішки змінився, але суть свою зберіг. Він був реакцією на єресь – аріанство, яке заперечувало божественність Ісуса Христа. Це основні принципи християнства, викладені в 12 частинах, як ще кажуть членах. Цей «Символ віри» об'єднує більшість християн усього світу – православних, католиків і протестантів.
Поясніть коротко, що означає кожна частина цього тексту?
Перша теза: «Вірую в єдиного Бога, Отця Вседержителя, творця неба і землі, всього видимого і невидимого». Йдеться про основний принцип існування єдиного Бога і про те, що причиною цього світу є не щось, а хтось – Бог-Отець. Джерело життя – це не якась безформна матерія, а особа.
Далі. «І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків». Це дуже важливий момент, який засвідчує те, що Ісус Христос є і Богом, і людиною в повноті. У ньому поєднання і божественного, і людського. Це також важливий аспект християнської віри.
«Світло від світла, Бога істинного від Бога істинного. Рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем, що через нього все сталося». Про єдність Ісуса Христа з Богом-Отцем були суперечки. І зараз там вживається слово, якого в Священному Писанні не зустрічаємо – єдиносущний. Це була своєрідна революція в IV столітті. Коли ми говоримо про Бога-Отця і Бога-Сина, то йдеться не про біологічні зв'язки, коли спочатку є батько, а потім народжується син. Християни кажуть: «Завжди є Бог-Отець і у вічності в нього народжується син». Йдеться про велику тайну Божого буття. Чому вона така важлива? Тому що вона вказує на те, що життя Бога – це не самотнє існування, а постійні стосунки. Тому є таке визначення: «Пекло – це самотність. А рай – це любов». Якщо людина не вибудує любовних стосунків із іншими, це вже перший крок до пекла. Тому що вона не може зрозуміти буття Бога.
Далі молитва продовжується такими словами: «Що ради нас людей і нашого ради спасіння зійшов з небес і воплотився від Духа Святого і Марії Діви і став людиною». Тут робимо акцент на тому, що Бог справді прийшов у цей світ з любові до людства, як людина народився від Пресвятої Богородиці, щоб долучити нас до Божого життя.
«І розп’ятий був за нас при Понтії Пилаті, і страждав, і був похований. І воскрес на третій день, за Писанням. І вознісся на небеса, і сидить праворуч Отця». Тут розповідається про важливість історичної присутності Ісуса Христа у світі, про його смерть, воскресіння і вознесіння. Тобто по суті коротко повторюється євангельська історія Ісуса Христа.
«…знову прийде зі славою судити живих і мертвих. І Царству Його не буде кінця». Тут є, до речі, одна неточність, яку поки що не виправили в усіх християнських церквах в Україні, тому що в грецькому тексті ці слова в перекладі буквально звучать так: «знову йде зі славою судити…». Тобто Ісус Христос гряде. Оця неточність перекладу створює викривлене уявлення про Страшний суд, начебто Страшний суд – це те, що буде колись. Але сам прихід у світ Христа – це вже суд над нами.
І далі йдеться «І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця ісходить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків». Про Святого Духа на другому Вселенському соборі 381 р. сказали, що він є теж Богом у повноті. Цей член «Символу віри» є нашим екзистенційним визнанням присутності Бога в нас і світі – Дух Святий, як Господь Животворчий, це не абстрактна сила, а особа, що особисто приводить нас до життя. Коли ми стверджуємо, що він «від Отця ісходить» (у східній традиції), ми засвідчуємо його Божественне походження і взаємозв'язок у Трійці, але, що важливіше для нас, ми визнаємо, що цей Дух промовляв «через пророків» і продовжує говорити до нас сьогодні. Наше «Вірую» в Духа – це відкритість до особистого одкровення та внутрішньої трансформації. Він є тим, хто робить можливим нашу зустріч з Христом і оживлює наші душі, даючи нам сили жити як діти Божі. Прийняття Духа Святого є вирішальним екзистенційним актом, який перетворює нашу віру зі знання на реальний досвід.
«В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву. Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів. Чекаю воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь». Це згадка про єдину святу соборну і апостольську церкву, про значення присутності Ісуса Христа в світі через церкву, оцю єдність людей, святість, соборність, спільнотність, апостольське походження. Це було важливо в IV столітті, коли вже пройшло кілька століть від вознесіння Ісуса Христа, – підкреслити зв'язок із тими поколіннями християн, які були до нас. І важливість хрещення. Це завершення шляху від джерела Бога-Отця, що є сотворителем неба і землі, до надії на вічне життя, що є метою кожного християнина у світі.
Це дуже серйозні і глибокі речі. Але на жаль, ми так рідко заглиблюємося у них, замислюємося над красою і глибиною того, що пропонує нам християнство.
Найкраща молитва
Ще, отче, прошу вас розповісти про одну коротку молитву, яку називаємо Ісусовою. Що це за молитва, чим вона важлива і корисна?
Ісусова молитва виникла в чернечій традиції, перш за все, афонській. Вона достатньо коротка: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного». Водночас у чернечій традиції з’явилася вервиця, якою рахували кількість молитов. І вона мала на меті повне занурення в присутність Бога. Про це чудово сказав наш великий містик, мислитель, філософ Григорій Сковорода: «Як риба плаває у воді, так людина завжди в благодаті Божій». І ченці багато сил віддавали на те, щоби оцю присутність відкривати через вдумливе повільне повторювання цієї молитви. Навіть були такі поради, що Ісусову молитву треба промовляти в такому темпі, щоб за пів години повторити її сто разів.
Це нагадує мантру…
Ісусова молитва – далеко не мантра. Якщо її так сприймати, то вона втрачає сенс. Важливо не промовляти її, як скоромовку, а щиро, уважно звертатися до Бога, згадувати його ім'я і входити в радість перебування з ним. Ця молитва така унікальна і радісна, бо її можна промовляти будь-де: і під час роботи, і в транспорті, і вдома.
Порадьте, як потрібно молитися, щоб молитва була усвідомленою, доброю і корисною?
Проблема, яка нам дісталася ще від російського православ'я – це оті всі канони, величезні правила, які відштовхують людей, особливо молодих. Колись Антоній Великий казав: «Що найголовніше у служінні Богові? Розсудливість». Треба вчитися уважності у молитві, непоспішності, а найголовніше – розумінню, що важливі не звуки та слова, а втілення в життя принципів, які в молитві прочитав. Інколи людина гордо заявляє, що вона годинами молиться, а тобі біля неї важко і кілька хвилин побути. А буває, достатньо короткої фрази. Один священник розповів випадок. Маленька дівчинка перед сном вже була така втомлена, що замість молитви зробила повітряний поцілунок і промовила: «Боже, я люблю тебе. Цілую». І заснула. Це була найкраща молитва, яку він чув.