Почнемо з того, що не завжди священники носили одяг, який відрізняв їх від світських людей.
Історія священничого одягу сягає старозавітних часів. У книзі Вихід, у 28–29 розділах, описано, який одяг був у первосвященників і священників. У перші століття християнства священники носили досить звичайний одяг, як в усіх. Але особливість була в тому, що священничий одяг був завжди світлим, чистим — гідним чистих діл. Згодом, коли християнство вже не було під забороною, церква почала формувати богослужбовий одяг, відмінний від світського. Його основою був одяг знаті — ошатний, урочистий, однак відрізнявся зображенням церковних символів, хрестів. У період візантійського впливу — це п'яте-дев'яте століття — формується класичне православне облачення: стихар, єпитрахиль, фелон, орар та інші складові, які вже є частиною канону церкви. Пізніше вони, звичайно, видозмінювалися, щось додавалося, щось віднімалося, змінювалася тканина, додавався місцевий колорит, залежно від регіону. У середньовіччі одяг православної традиції зберіг свою основу, але він став більш барвистим, додалася вишивка, змінилася форма. І саме з тих часів до нас дійшло те облачення, яке ми бачимо сьогодні.
З яких елементів складається одяг священника і що символізує кожен елемент?
Щоденним одягом священника є підрясник — довгий одяг з тканини переважно чорного кольору, що символізує стриманість, скромність і аскетизм.
Якщо підрясник шиють по статурі, більш приталеним, то ряса — це широкий, довгий одяг, часто темного кольору. Він виражає покаяння і відмову від мирського життя. Часто в рясах ми бачимо священнослужителів на урочистих заходах. І якщо підрясник є більш буденним одягом, який священник може носити щодня, то рясу вдягають на якісь події, заходи.
Наступні елементи — це вже богослужбовий одяг, облачення. Зауважу, що священник перед службою саме облачається, а не одягається. І кожен елемент облачення супроводжується певними молитвами. Священник, звісно, облачається для служби вже у підряснику. Класичний богослужбовий одяг складається зі стихаря, з єпитрахилі, пояса, нарукавників (ще кажуть — поручі), фелона і, як відзнака, набедреник чи палиця.
Стихар подібний до довгої сорочки, але з широкими рукавами. Носять його під усім іншим одягом. Він символізує чистоту душі й ангельський стан.
Єпитрахиль — довга, вузька стрічка, яку надягають на шию, а донизу спускається двома широкими смугами. Цей елемент символізує Божу благодать, і без нього священник узагалі не має права звершувати таїнства. На класичній єпитрахилі спереду є шість хрестів, які символізують шість таїнств, які може здійснювати священник. Сьомий хрест розміщений на потилиці, його не помітно, він символізує сьоме таїнство — священство, яке може здійснювати тільки єпископ.
@yuliantymchuk Інст: yuliantymchuk #священник #християнство #christainblog #юліантимчук #відкритацерква #проповідь #Бог #спасіння #служіння ♬ оригінальний звук - Священник Юліан Тимчук
Наступний елемент — пояс, який зав’язують поверх єпитрахилі, він символізує духовну силу і готовність до служіння. Далі священник одягає поручі (нарукавники). Вони символізують Божу силу, що допомагає у діяннях рукам священника. Далі одягають фелон — він схожий на плащ без рукавів і символізує покров Божої слави, благодать, яка покриває недосконалість людини, зокрема священника. «Священники твої зодягнуться в ризи», — промовляє ієрей і, продовжуючи молитися, одягає фелон.
А що символізують головні убори священників і з якої нагоди їх одягають?
Головні убори — це скуфія, камилавка, клобук і митра. Скуфія — це зазвичай м’який головний убір чорного кольору, який часто використовують для повсякденного вжитку разом з підрясником. Навіть семінаристи отримують благословення носити скуфію, як і підрясник.
Камилавка — циліндричної форми капелюх із плоским верхом. Це головний убір грецького стилю, досить поширений у ПЦУ. Одягають його на богослужіння.
Клобук — це та сама камилавка, але з довгим покривалом іззаду, який спадає на плечі. Цей елемент одягу тільки для монахів. Клобук може бути чорним, може бути чорним з хрестом посередині. Білий клобук з хрестом носять митрополити.
Ну і митра — головний убір єпископів, який вони одягають для богослужіння. Також право носіння митри як нагороду можуть отримати священники — митрофорні протоієреї. Митра символізує терновий вінець.
Ви вже згадували про головні убори монахів. А загалом чернече облачення чим відрізняється?
Скромністю. Монахи завжди носять чорне. І якщо священника ви можете побачити у світському одязі, то монахи завжди в підрясниках — і на молитві, і при роботі. Це їхній щоденний одяг. А богослужбовий не відрізняється від облачення так званого білого духовенства.
Чому священники одягають облачення різного кольору, залежно від періоду чи свята? Що символізують ці кольори?
Кольори облачення мають символічне і сакральне значення. Не може бути такого, що священник одягає ризи того кольору, який собі хоче. Скажімо, одяг білого кольору — кольору радості, світла, чистоти — бачимо на свято Воскресіння Господнього, на Богоявлення й інші величні, радісні, світлі свята. Червоний колір символізує кров і жертовність. Одягають ризи такого кольору в дні пам'яті мучеників. Зелений колір символізує життя, тому ризи зеленого кольору одягають на Святу Трійцю, у день Святого Духа, у дні пам’яті преподобних святих. Також дуже часто бачимо богослужбові ризи синього, блакитного кольору — кольору неба, небесної чистоти. Це богородичний колір, його одягаємо на богородичні свята. Золотий, жовтий різних відтінків — універсальний і найпоширеніший. Це колір сонця, радості. Таке облачення використовуємо в більшість неділь. А ще є фіолетові ризи чи темно-бордові, навіть чорні — це кольори покаяння, смирення. Їх одягають під час Великого посту, у Страсний тиждень.
Чи можна відрізнити священника Московського патріархату і Православної церкви України за одягом?
Обидві церкви належать до візантійської традиції, тож і облачення дуже подібне. Щоправда, в ризах російського крою є такий цупкий комір, який піднімається ззаду над плечами. У священників ПЦУ переважно зручні ризи, грецького крою, без того твердого опліччя, а ще, як мені здається, яскравіші, з використанням традиційних візерунків, часто вишивані.
Православна церква України зберігає візантійську традицію, але додає національні акценти. Зрештою, це притаманно всім помісним церквам. Ми кажемо, що вишиванка — генетичний код українців. І мені здається, що зараз усе частіше священники використовують вишивані ризи. Ми можемо похвалитися тим, що в нас практично кожен регіон країни має унікальний стиль. Навіть у нас, на Івано-Франківщині, в кожному районі — своє особливе вишиття. І священники мають унікальні ризи, які можуть бути тільки в них, бо вишиті майстринями саме з їхнього села або містечка. І коли вони з'їжджаються на свято чи прощу, ми можемо побачити колорит Косівщини, Львівщини, Коломийщини, Рівненщини, Київщини, Полтавщини, Тернопілля, Буковини.
Одяг греко-католицьких і православних священників схожий? Вони ж належать до одного обряду й однієї традиції?
Справді, дуже подібний, бо такий самий обряд — візантійський. Відмінність може бути в деяких деталях. Іноді можна зауважити латинський вплив — наприклад, коли йдеться про захід України. Але загалом кожен елемент одягу присутній і в УГКЦ, і в ПЦУ.
Чи існує мода на облачення? Скажімо, одяг, який носили священники 10–20 років тому, відрізняється від сучасного?
У нашому храмі є ризи, яким близько 100 років, — вони дуже важкі. Зараз шиють із легших тканин, що дихають. І мені здається, облачення стає простішим, зручнішим, так би мовити, мінімалістичним. Як я вже казав, повертається мода на вишивку, причому ручну вишивку замість машинної. Якщо раніше був тренд — щоб багато золота, блискучих камінців, то зараз дуже цінується людська робота, ручна вишивка, вишивка бісером. І я дуже щасливий, що наше, рідне й таке гарне збереглося. Мода циклічна. І ми, напевно, повертаємося до того, що любили й носили наші прадіди.
Що роблять зі старими ризами, які зносилися?
Якщо вони дуже старі і їх неможливо реставрувати, то їх можна спеціальним чином утилізувати. Кожен священник знає, як це здійснюється, для цього є спеціальний обряд. Але скажу вам, що зносити ризи дуже важко. Вони можуть служити десятиліттями. Знаю, що багато священників сьогодні відновлюють старовинні ризи. Це непросто і недешево. Але попри це, я бачу, що священники охоче вдягають старі ризи. Я це сприймаю як шану священникам минулих поколінь. І це теж тренд, який мені до вподоби. Ми з отцем Василем (батько о. Юліана, теж священник Василь Тимчук. — Ред.) реставрували дуже гарні старовинні зелені ризи і тепер з радістю в них облачаємося — маємо за честь.
Не секрет, що ще не так давно й облачення, й церковне начиння та інше везли з Москви. А як зараз? У нас є свої майстерні, вони задовольняють попит?
Насправді в нас завжди було багато майстрів. А нині в кожному місті, в кожній області є і виробництво, і крамниці, і інтернет-магазини. Не треба за кордоном нічого шукати, у нас є все своє.
Облачення коштує досить дорого. Чи кожен священник собі може дозволити кілька комплектів риз? Може, про це має подбати парафія?
Зазвичай, коли священник приходить на парафію, у храмі є ризи, і він може ними користуватися. Але також священники можуть мати і приватні ризи. Насправді не всі ризи дорогі, є досить бюджетні варіанти. Я глянув щойно в інтернет-магазині — повне облачення коштує від трьох тисяч гривень. Звичайно, якщо йдеться про ручну вишивку або шовкову тканину чи золоту нитку — це дорого. Священничий одяг так само, як і світський, може бути дорогим чи дешевим. Причому красиве не завжди означає дороге, а дороге не завжди означає красиве. Ну і варто зауважити, що архієрейські ризи дорожчі за священничі. Вони зазвичай ексклюзивні й дуже гарні.
А в предстоятеля ПЦУ вони взагалі особливі…
Справді, таких ніде більше не побачиш. І зауважте, на них мало золота, а більше традиційних орнаментів. Наприклад, ризи, в яких Блаженнійший отримував Томос про автокефалію, містять елементи, які нагадують розписи Софії Київської. А ще є дуже гарні вишиті ризи. Я бачу в цьому велику повагу до нашої історії, нашої спадщини. Це дуже цінно, бо предстоятель — це обличчя нашої церкви, яку він представляє по всьому світу. Думаю, колись ці ризи будуть прикрашати експозицію музею.
