Наукові змагання
— Ми би в будь-якому разі займалися нашою науковою роботою, намагалися б щось зробити. Куди ж ми дінемось? Головну помилку в своєму житті ми вже зробили в молодості, коли пішли в науку, — жартує доктор біологічних наук Ігор Дзеверін. — Але завдяки фонду ми змогли одержати нормальне фінансування і закупити необхідне обладнання (лабораторія поповнилась трьома сканерами для морфометричних досліджень і ПЛР-машиною для вимірювання експресії генів). Це значною мірою поліпшило наші можливості і, відповідно, результат.
Дзеверін — еволюційний біолог, очолює відділ еволюційної морфології в Інституті зоології ім. І. І. Шмальгаузена, вивчає рукокрилих. У 2020 році він разом з вісьмома колегами виграв грант Національного фонду досліджень України на реалізацію проєкту “Цілісність організму ссавців як фактор стійкості при водному та повітряному способах життя” в конкурсі “Підтримка досліджень провідних та молодих учених”. Керівником проєкту став доктор біологічних наук Павло Гольдін, який досліджує китоподібних.
— Будь-яка жива істота — це не просто якась сукупність певних ознак і характеристик. Всі вони об'єднані в щось ціле. Завдяки цьому організм функціонує як єдине збалансоване ціле, як ціле реагує на будь-які виклики середовища, здатен до якихось поведінкових і фізіологічних змін. І саме ця цілісність — одна з найважливіших рис живих істот. Фактично це те, що робить організм організмом, — розповідає Ігор Дзеверін.
Сама по собі тематика класична для еволюційної біології і зараз вона дуже популярна серед західних дослідників.
— Її вирішують, описуючи як певні організми диференціюються на окремі частини для виконання певних функцій і як ці функції об'єднуються в щось єдине. Ми теж спробували дослідити це на тому матеріалі, з яким працюємо, — на кажанах і морських ссавцях, — пояснює він.
Ідея була така: подивитися, як забезпечується цілісність організму під час дуже значних еволюційних перетворень — переходу ссавців до життя у воді, як у випадку з китоподібними, і до силового польоту, як у рукокрилих. Адже в процесі еволюції їхній скелет суттєво трансформується: у кажанів з’являються крила, у китів — плавці.
Проєкт розрахований на два роки. Почали наприкінці 2020-го, але у 2022 році майже всі роботи довелось призупинити. Натомість вивозили матеріали в безпечніші місця з Харкова, хтось мусив тікати від окупації. Зрештою НФДУ перервав фінансування на рік, однак науковцям вдалося зберегти команду, повернутися до проєкту і успішно завершити його в 2023-му.
Ігор Дзеверін каже, що очікування від фонду були переважно позитивні.
— Подібні організації необхідні для розвитку науки. Але і були побоювання, що його намагатимуться позбавити автономії. І дійсно, лунали пропозиції підпорядкувати НФД МОНу, а керівні органи формувати за квотним принципом, гарантувавши представництво зацікавлених відомств. Однак насправді колись вже були спроби створити такі фонди фінансування наукових досліджень, вбудовані в жорсткі ієрархічні структури. І їхній успіх, м’яко кажучи, сумнівний. Приміром, Державний фонд фундаментальних досліджень. Здебільшого виходило так, що одні й ті самі люди і розподіляли кошти, і отримували фінансування. Ну який це конкурс, коли один підрозділ оцінює інший підрозділ, а загальне керівництво стежить, щоб воно було в виграші. Тобто принципу незалежності не було, як і справжньої змагальності. А без цього ефект таких проєктів нівелюється. НФДУ саме в цьому плані показав себе з найкращого боку. Ми зробили крок в правильному напрямку. Це фонд, куди можна подати свій проєкт, справді змагатися і одержати у разі перемоги фінансування хоча б на пристойному рівні, — пояснює він.
Перша перекличка
Необхідність створення Національного фонду досліджень України, його задачі і структуру окреслили в законі про наукову і науково-технічну діяльність, над яким науковці працювали в 2015 році.
— Майдан відбувся не тільки на Майдані, але і в науково-освітній сфері. З’явилась нова команда, яка увійшла в робочу групу при комітеті Верховної ради, що писала новий закон. Він мав запровадити необхідні реформи в науці. І оцей закон створив два інструменти: Національну раду України з питань розвитку науки і технологій, складовою якої є Науковий комітет (він представляє інтереси наукової спільноти), а також Національний фонд досліджень, — каже Олександра Антонюк, докторка фізико-математичних наук, провідна наукова співробітниця Інституту математики.
Нині вона очолює Науковий комітет, що також є наглядовою радою НФДУ.
— Робоча група прийшла до того, що аби мати якісне дослідження, необхідно створювати умови для конкуренції. І задача фонду підтримувати первісно excellent research, тобто виконувати цю функцію, — каже вона.
Відповідь на питання, як саме, на перший погляд проста: науково-дослідні проєкти проходять конкурсний відбір і отримують гранти, як написав науковець, популяризатор науки і волонтер Антон Сененко, “у обсягах, що не викликають сумну усмішку на обличчі”.
Скажімо, за умовами конкурсу “Передова наука в Україні”, фінансування переможців якого розпочалось у 2024 році, максимальна сума гранту становить 9,5 млн грн. (проєкти розраховані на 3 роки і фінансуються поетапно — LB.ua). При цьому верхня межа зарплат, на які можуть розраховувати науковці в рамках проєктів, дорівнюють 10 мінімальним зарплатам.
— Фінансові ресурси можна рівномірно розподіляти по крапельці всім. І це те, що ми мали протягом тривалого проміжку часу. За умов хронічного недофінансування, коли на науку спрямовують 0,17% ВВП, цих грошей не вистачає навіть для банального виживання. Тому так важливо, що зрештою з’явився й інший інструмент, в якому ставки вищі, але є і змагальність. Подібні фонди — абсолютна норма для цивілізованого світу. Це дуже розповсюджений механізм, який звісно не єдиний, але водночас завжди є провідним для забезпечення фінансової підтримки найкращих науковців і наукових команд виключно на конкурсній основі. Це його специфіка. На жаль, з усього пострадянського простору Україна була останньою країною, яка створила таку структуру. Тож ми в цьому питанні трохи забарилися, — каже виконавча директора НФДУ Ольга Полоцька.
Коли фонд нарешті стартував, на конкурсну підтримку перших наукових проєктів він спрямував близько 230 млн. грн. Напередодні повномасштабного вторгнення НФДУ оперував десь 10% від загального бюджету, який розподілявся на науку. Точніше мав би оперувати, бо вже у березні 2022-го ці кошти держава секвеструвала і НФДУ призупинив грантову підтримку. У 2023-му фінансування відновили, а в цьому році його бюджет склав трохи більше 560 млн грн.
— Перші конкурси фонд робив максимально загальними, тому що це була проба пера, така собі перекличка тих, хто з науковців живий в Україні, — каже Ольга Полоцька. — І по кількості заявок ми зрозуміли, наскільки сильно наукова спільнота чекала на появу фонду.
Зараз кількість конкурсів збільшується і вони стають більш спеціалізованими. Саме в цьому напрямку еволюціонує НФДУ.
— Стратегічно ми підтримуємо насамперед фундаментальну та прикладну науку, однозначно підтримуємо молодих науковців. У цьому році завершили прийом заявок на конкурс з розбудови дослідницької інфраструктури. Також започаткували конкурс на виключно прикладні розробки для забезпечення обороноздатності країни, — розповідає Ольга Полоцька.
Проте в урядовому проєкті бюджету на 2025 рік на грантову підтримку для фонду закладена така само сума, як і в цьому. За словами Олександри Антонюк, це означатиме, що в 2025-му НФДУ не тільки не зможе оголошувати нові конкурси, але буде змушений скорочувати фінансування діючим проєктам. І це дуже складна дилема, оскільки при цьому Державна аудиторська служба України може вимагати, аби задачі по проєктам виконували в заявленому обсязі, пояснює вона.
Західний досвід
У перший же рік роботи НФДУ отримав понад 900 заявок на два конкурси. Тоді ж заявку на участь у конкурсі “Підтримка досліджень провідних та молодих учених” подав і фізик-теоретик Сергій Шарапов разом з групою колег з Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова. Проєкт мав назву “Топологічні фази матерії та збудження в діраківських матеріалах, джозефсонівських переходах та магнетиках”.
Сергій Шарапов завідує лабораторією сильнокорельованих низьковимірних систем інституту. Працював у науковій групі, яка ще до відкриття матеріалу графен (за це Андре Ґейм та Костянтин Новосьолов отримали Нобелівську премію — LB.ua), передбачила його властивості теоретично. Науковець зізнається, що рішення про участь у конкурсі, приймав в якомусь сенсі з безвиході.
— Уявіть, ви працюєте в Академії наук. З 2014 року вас посадили на 0,7-0,75 ставки. Я спеціально якраз під нашу розмову відкрив свій зарплатний рахунок. От, я доктор наук, завідувач лабораторії отримав улітку цього року аванс 7800 грн і решту зарплати — ще 7800 грн. Загалом 15600 грн. І це ж верх середнього класу науковців в Академії наук... В принципі моє покоління виживало тим, що виїздило за кордон і працювало в іноземних проєктах. Це була така певна самоеміграція. І те, що відбувалось тут, цікавило мінімально, бо це не було полем, де ти заробляєш. Потім почався ковід. Ти усвідомлюєш, що на ці заробітки вже не поїдеш. І тут оголошують перші конкурси НФД. По формі воно нагадувало подання на західний грант. До того ж, мабуть, спрацював паттерн мови. Бо вперше в українській практиці заявку треба було подавати ще й англійською. Обіцяли, що до рецензування проєктів залучатимуть західних експертів. Це викликало захоплення, — розповідає Сергій Шарапов.
При створенні НФДУ і справді орієнтувались на західний досвід. Певні свої риси він запозичив, зокрема у Німецького дослідницького фонду (DFG), Фундації польської науки (FNP), Австрійського наукового фонду (FNF), Естонської дослідницької ради (ETAG) та американського Національного наукового фонду (NSF).
Фонд має трирівневу структуру. Як колись писала одна з авторок закону про наукову і науково-технічну діяльність Юлія Безвершенко (вчена у галузі теоретичної фізики, колишня керівниця директорату науки та інновацій у МОН — LB.ua), вона мала забезпечити систему балансів і противаг при управлінні фондом. Нагорі Наглядова рада, функцію якої виконує Науковий комітет Національної ради з питань розвитку науки і технологій з вчених (складається з вчених, обраних на незалежній основі — LB.ua). Саме Наглядова рада затверджує кандидатуру виконавчого директора і обирає Наукову раду фонду, яка є серцем НФДУ. Вона складається з 32 провідних науковців і відповідає за дизайн і тематику конкурсів, розробку вимог до учасників, керівників проєктів, до кількісного складу команди, структури кошторису тощо. Водночас дирекція фонду втілює рішення Наукової ради і забезпечує все, що стосується проведення конкурсів.
Члени Наглядової і Наукової рад працюють на громадських засадах, є практикуючими науковцями, не займають топових адміністративних посад, не можуть брати участь у конкурсах фонду, так само як і не беруть безпосередньо участі в процесі відбору проектів. Усі ці бар’єри були виставлені, аби запобігти потенційному конфлікту інтересів.
— Фактично ідея створення фонду як самостійної структури полягала у віддаленні його від основних стейкхолдерів, які є в цій сфері, зокрема від Міністерства освіти і науки України, Національної академії наук та галузевих академій наук. У цьому наша особливість, — пояснює Ольга Полоцька.
Водночас головна ідея, як додає Олександра Антонюк, була в тому, щоб забезпечити незалежну, об’єктивну і фахову експертизу наукових проєктів.
— Це три кити, заради яких все робилося, — каже вона.
Отже, як працює відбір. Спочатку Наукова рада обирає вчених, з яких формує комісію конкурсу. Та в свою чергу залучає незалежних експертів для подальшого рецензування поданих на конкурс проєктів. Дирекція фонду при цьому проводить перший відсів заявок, перевіряючи їх на відповідність формальним критеріям конкурсу.
Кожну заявку мають оцінити не менше трьох експертів і обґрунтувати свої оцінки. Експертом може стати науковець, який має науковий ступінь, публікації та досвід дослідницької діяльності у сфері, що змістовно наближена до тематики проєкту. Водночас він повинен письмово засвідчити відсутність конфлікту інтересів.
Інформація про склад комісій і рецензентів є конфіденційною. Але разом з тим, в учасника конкурсу є доступ до рецензій його проєкту, з якими можна ознайомитися. Західні фонди, до речі, таку можливість дають не завжди. У разі непроходження конкурсного відбору проєкт можна доопрацювати і переподати в наступні конкурси. Водночас Наукова рада фонду має право припинити фінансування, якщо виявить, що команда-переможець не справляється із поставленими задачами.
Але відомо хто ховається в деталях.
Базу експертів фонд почав формувати в тому ж 2020 році, реєстрація до неї відкрита. Це означає, що науковець може внести про себе відповідні дані і стати експертом. Проте від початку у фонді стикнулися з проблемою: до бази потрапляли науковці дуже різного рівня. Тож її довелось чистити.
Це вирішували через встановлення конкретних вимог до потенційних експертів, а вже чинні профілі перевіряли і деактивували опцію залучення до експертизи в разі виявлення невідповідностей. Зараз база налічує понад чотири тисячі дослідників, в тому числі закордонних, і є на цей момент найбільшою в Україні.
Оцінка оцінки
Проєкту, з яким Сергій Шарапов разом з колегами брав участь у конкурсі, опинився серед переможців. Тоді гранти отримали 141 команда з-поміж 415-ти.
— Звісно, що ті, хто виграв, вважали, що все відбулось добре, ті, хто програв, що ні, — усміхається він.
Якщо серйозно, то науковці висунули чимало претензій, як до якості експертизи, так і до самої процедури оцінки (і продовжують висувати).
Спочатку вона передбачала повну свободу експерта, що виявилось не найкращою практикою і приводом для зловживань. В окремих випадках оцінки могли невиправдано завищувати або навпаки занижувати. Приміром, проєкт отримував по четвірці від двох експертів і одиницю від третього. Як результат, низький середній бал і не потрапляння в переможну частину рейтингового списку. Водночас можливості скасувати необ’єктивну експертизу для конкурсної комісії не передбачили.
— Виправляти ж помилки в ручному режимі — хибний шлях, — впевнена Олександра Антонюк. — Колись я була заступником директора Інституту математики, і людина подала на нас в суд за те, що ми не визнавали її доведення теореми Ферма. Є багато речей, де ми не можемо адміністративно сказати: “Стій, раз-два”. Воно так не працює. Демократія повільна, але все має робитися по правилах. І для мене одна з ознак ефективної роботи фонду — це дотримання процедур. Тобто, конкретні люди можуть помилятися, можуть неякісно робити експертизу. Головне, не те, що система робить помилки, а те, як вона їх виправляє.
Зрештою цю процедуру удосконалили на нормативному рівні, і тепер члени комісії конкурсу мають право застосувати певні алгоритми, якщо розбіжність оцінок перевищує критичне значення 20%. Експертів зобов’язали детально обґрунтовувати кожну зі своїх оцінок. Також експертизу мають відхилити, якщо експерт подав недостовірні відомості про себе і, наприклад, має конфлікт інтересів з учасниками проєкту і не повідомив про це. Так само ввели додатковий механізм, коли представники наукової ради виступають в якості спостерігачів та арбітрів при комісіях конкурсів. Це дозволяє науковій раді фонду стежити за дотриманням правил і процедур.
— Дуже багато претензій до фонду з приводу якості цих рецензій. Але насправді ж фонд немає до цього відношення. Це фактично претензії науковців до самих себе. І не менш важливо виховувати людей для того, щоб вони могли бути експертами. Ви не можете просто так поставити сімку або одиницю. Хороший рецензент має пояснити, чому, а сумлінний член комісії має повернути рецензію експерту, і вимагати, щоб він обґрунтував оцінку. Всім цим речам треба вчитися. І тут НФД виконує освітню функцію. Бо в нас цієї культури рецензування немає, — визнає Сергій Шарапов.
З ним погоджується Олександра Антонюк:
— Західні фонди теж постійно вдосконалюють методики рецензування і оцінки, тому що ця справа дійсно непроста. І дуже багато залежить від культури самої спільноти. Бо а суді хто? Це ті ж самі науковці, які працюють в тому ж середовищі. І експертизі peer-to-peer теж треба навчати і на перших етапах розвитку фонду, звичайно, не може бути все ідеально, тому що все впирається в якість експертів. Але зрештою репутаційні механізми мають запрацювати.
Загалом відбір проходять, якщо брати в середньому по палаті (бо від конкурсу до конкурсу цифри можуть різнитися) близько 20% проєктів. Разом з тим, як зауважують науковці, чималу кількість проєктів відсіюють ще на початковому етапі за так званими формальними ознаками — через помилки при подачі документів.
— Яка різниця, які заявки експерти оцінюватимуть потім, якщо ще на етапі їх прийняття ти можеш забракувати дві третини сильних проєктів, — каже кандидат біологічних наук, виконуючий обов’язки завідувач лабораторії імунології Інституту педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О. М. Лук'янової Борис Донськой. — Якщо, приміром, мій швейцарський колега припускається якоїсь суто технічної помилки при подачі заявки, то він отримує лист від швейцарського фонду з проханням виправити її впродовж певного часу. Тобто вони в цьому плані дуже дружні і загалом налаштовані так, щоб максимальна кількість заявок пройшла на етап рецензування.
У НФДУ посилаються на те, що внесення змін у заявку після того, як її подали, заборонено на законодавчому рівні.
— Певні речі дуже важко зрушити з місця, якщо це пов’язано зі змінами в нормативно-правовій базі. Зараз ми разом з Міністерством освіти і науки працюємо над тим, щоб піти шляхом західних фондів і дати можливість учасникам конкурсів протягом певного періоду часу вносити уточнюючі зміни до документів, що подаються разом із заявкою. Це насправді не дуже легко і ми не знаємо, чи вийде. Тільки сподіваємось на це, — каже Ольга Полоцька.
Ще один виклик — вузьке коло дослідників у деяких темах досліджень заважає або навіть унеможливлює забезпечення повної відсутності будь-якого, зокрема і прихованого конфлікту інтересів.
— Скажімо, я — імунолог і якісь дніпровські інфекціоністи подають заявку. Вона не анонімна. І я їх або люблю і тоді напишу прекрасну рецензію, або я з ними в конкуренції. Бо людей, які займається імунологією в Україні, не так вже багато. Вони всі між собою або в хороших стосунках, або в поганих, і це не дозволяє домогтися справді незалежної експертизи, — пояснює Борис Донськой.
Вирішується ця проблема виходом за межі українського наукового співтовариства. Іноземну експертизу фонд обіцяв від початку своєї діяльності, але масштаби її поки що не ті, на які сподівались науковці. Хоча за умовами деяких конкурсів наявність хоча б одного іноземного експерта обов’язкова. Але знайти їх і залучити до співпраці — це копітка робота.
— Ми маємо труднощі з іноземними експертами, як і інші подібні нашій організації, — визнає Ольга Полоцька. — Бо кількість і можливості таких науковців обмежені. І ті, хто є активними, і без того багато всього експертують, зокрема наукові публікації у великій кількості.
Паперова армія
Проте крім цього є ще одна річ, яка потенційно може створювати перепони, зокрема і в процесі залучення рецензентів, — це громіздкість процедур.
— Можу поділитися власним досвідом, як експерт. Коли я отримую західний проєкт на експертизу, то просто проходжу за покликанням, ставлю пташку, що дотримуватимусь всіх правил, якщо платять за рецензію, копіюю номер рахунку, і пишу рецензію. Все. А тут бюрократія. Треба написати заяву про відсутність конфлікту інтересів, поставити пташки, відсканувати, завантажити онлайн і надіслати поштою. Те саме з заявою про дотримання етичних принципів. Плюс договір. Зрештою не всі хочуть заморочуватися з тим, що в західних реаліях вирішується в один клік, — визнає Сергій Шарапов.
За його словами, 80-90% критики, що лунає в бік фонду, стосується саме забюрократизованості. Сергій Шарапов показує свою першу заявку на конкурс. Вона складається зі 105 сторінок і більшу її частину займає не науковий опис проєкту, а саме довідки і CV, які треба долучити до неї.
Як наслідок надмірної бюрократизації — втрата гнучкості при вирішенні різних, навіть дрібних питань.
— Ось маленька ілюстрація. В першому проєкті умови конкурсу дозволяли нам залучати до роботи асистентів, тож ми запросили студентів. Але студент, поки триває проєкт, може завершити навчання або просто кудись виїхати, і щоб замінити його треба писати заяву на голову Наукової ради. Далі мають зібратися поважні професори, витратити свій час, щоб дозволити провести заміну, хоча йдеться про п’ятикурсника, а не про основних виконавців дослідження, — розповідає науковець.
Ще один пункт — складна фінансова звітність.
— Фонд між двома вогнями. З одного боку, науковці хочуть дерегуляцію, а з іншого боку, є ДАСУ, Мінфін, — каже Олександра Антонюк. — Скільки, приміром, було боротьби за те, щоб в постановах Кабміна, які регулюють діяльність фонду, дозволили, наприклад, те, що називається в усіх західних проєктах overhead — накладні витрати.
Фактично це означає, що науковець віддає певний відсоток гранту на підтримку інфраструктури свого роботодавця, а той вже сам вирішує, як ними розпорядитися. Це дуже важливий пункт. І в західних країнах роботодавці конкурують умовами праці за науковців, щоб отримати доступ до цих грошей. Але позиція Мінфіна і контролюючих органів — все, що напряму не стосується проєкту, підтримувати не можна.
— І ось що ми зрештою маємо. Якщо це, приміром, лабораторні дослідження, то науковцю треба сидіти і вираховувати: мишок купили стільки-то, електрики для віварія (приміщення, де перебувають лабораторні тварини — LB.ua) використали стільки-то, — розповідає Олександра Антонюк. — Звісно звітність має бути і контроль за бюджетними коштами теж. Але науковець замість того, щоб займатися проєктом, займається описом витрат. І щоб знайти 5 копійок ми палимо стогривневу купюру.
Треба віддати належне, в деяких моментах фонду вдається щось спростити. Приміром, кількість звітів за ДСТУ (звіт у сфері науки за державним стандартом — LB.ua) спочатку скоротили з двох на рік до одного. Підготовка навіть проміжного такого займала два тижні роботи. А тепер взагалі цей звіт подають лише в кінці проєкту. Проте рух в бік дерегуляції йде поволі.
— Ідея фонду загалом прекрасна, але вона вступила в суперечку з українським законодавством, — каже Борис Донськой. — А згідно з чинним законодавством і практикою казначейства, це cлон, тільки хобота в нього не має бути, це птах, тільки без крил, бо крила у нас заборонені, розумієте? Ми настільки боїмося корупції, особливо в науці, що це не можна, те не можна. А що ж тоді можна? Бо коли на щось виділяють бюджетні кошти, ми відразу передбачаємо, що їх розкрадуть, тому з’являється багато всіляких папірців. Це абсолютно не зупиняє корупціонерів, але це звичайно ускладнює процес роботи з державними грошима. Тобто чинне законодавство і практика контролю за бюджетними коштами не дають фонду нормально злетіти. І, звичайно, сам стан науки в Україні не дозволяє поки що сформувати більшість людей, які згодні працювати за чесними прозорими правилами. Але фонд — це все одно щось живе і краще, ніж те мертве, що ми мали, побудоване на принципах непрозорості та несправедливості. Головне, що тут все ж принцип правильний. Тобто базові штуки НФД виконує і певна кількість людей, яка б ніколи не отримала таких грошей на свої дослідження, отримує їх. Просто ККД, на жаль, наразі низький.
(Не)ефективні витрати
Попри всі перестороги фонд не оминули нападки із звинуваченнями у корупції і розкраданні. На практиці це втілюється в запити до поліції та прокуратури, приміром, з формулюванням “скоєння неправомірних дій керівництвом фонду”. В якийсь момент до цього додалася позапланова перевірка Державної аудиторської служби, яка тривала півроку.
— Знаєте, в математиці є таке поняття як пуассонівський процес. Тобто це коли події трапляються випадково і незалежно одна від одної з якоюсь постійною частотою. Так ось те, що відбувається, більше схоже на якусь цілеспрямовану атаку — бо несеться з різних боків і одночасно. Перевірка, це добре, це має бути. Але коли інструменти контролю використовуються для тиску, то це вже неправильно. З літа минулого року це реалії фонду. То депутат жаліється, то київський слідчий вимагає прийти, то обласний. Паралельно аудит. І я не розумію, навіщо це робиться. Якщо це свідома боротьба проти організації, щоб її потім осідлати під ручне керування, то це небезпечно. Якщо це просто зведення рахунків, то це беззмістовно, — каже Олександра Антонюк.
До речі, в 2021 році вже звучала ідея створити структуру, в якій були б представники різних крупних установ, і яка б контролювала роботу НФДУ. Це викликало протест науковців, хоча і не всіх.
— Розумієте, в більшості західних грантів кошти не йдуть на зарплату головних виконавців. Маю на увазі, що якийсь професор, принаймні в Європі, як мав свою зарплату, так і має. Але він може найняти постдока, студента, аспіранта і купити обладнання. І, на жаль, це така особливість України, що НФД так би мовити повертає справедливість, і ті гроші, які науковці отримують в рамках гранту, дозволяють їм нарешті думати не тільки про гроші. Але, з іншого боку, це вже свого роду боротьба за зарплату. І вчені, які не отримали грант, чи вчені, які вважали, що раніше гроші роздавали за справедливішим принципом, починають писати статті і розповідати, що все не так, — розмірковує Сергій Шарапов. — Та й взагалі, з того, що я бачу і в інших сферах життя, — коли в системі стає менше ресурсів, то всі ці процеси загострюються в якомусь сенсі.
Аудитори, до речі, теж вважають, що фонд неефективно використовує кошти. У звіті є претензії і до рівня зарплат, і до відряджень керівництва фонду, і навіть до самих тем проєктів. Приміром, ДАСУ сумнівається в тому, що дослідження, пов’язані з пандемією ковід варто було в умовах воєнного стану відносити до пріоритетних. Адже, як кажуть аудитори, ВООЗ заявила про закінчення пандемії. Водночас одна з перших пропозицій аудиторів — врегулювати питання, який орган державної влади буде спрямовувати і координувати діяльність фонду.
— Коли аудитори починають оцінювати наукову складову, оце мене просто дивує. Невже вони є експертами в усіх галузях науки і краще знають світові тренди? Мені здається, кожен має залишатися в межах своєї компетенції. Ніхто не заперечує, що фінансовий контроль потрібен, але він має стосуватися виключно питання фінансів, а наукову експертизу варто залишити науковцям, — каже Олександра Антонюк. — Водночас небезпека в тому, що необґрунтованими звинуваченнями вони, як представники державної установи, дають суспільству звичний посил: ці науковці не на що не здатні, вони дарма витрачають наші гроші.
Висновки аудиторів НФДУ оскаржує в судовому порядку.
А тим часом фонд оголосив переможців конкурсів, які стартували в 2023-му. 10 проєктів отримають гранти на 273 млн. грн. (розраховані на три роки) в рамках конкурсу “Дослідницькі інфраструктури для проведення передових наукових досліджень”, 81 проєкт — на 299 млн. грн. (розраховані на 2 роки) за конкурсом “Наука для зміцнення обороноздатності” і 62 проєкти — на 514 млн. грн. (розраховані на 3 роки) за конкурсом “Передова наука в Україні”.
Власне, як зрозуміти, чи рухається фонд у правильному напрямку.
— Якість досліджень в середньому зростатиме, — відповідає Олександра Антонюк. — Але ж це наука, і цього не станеться з сьогодні на завтра. Буде більше міжнародних контактів, тому що чим якісніша наука, тим більше ми виграватимемо “горизонтівських” проєктів, тим більш конкурентними будемо на міжнародному науковому рівні. І щоб оцінити це, треба дивитися в перспективі хоча б 10 років. З іншого боку, для мене важливою ознакою буде підвищення довіри науковців до експертиз.
Горизонтальні зв’язки
Після завершення свого першого проєкту, команда науковців включно з Сергієм Шараповим, подала заявку на участь у спільному конкурсі НФДУ зі Швейцарським національним науковим фондом (SNSF).
Шукати подібної співпраці з іноземними організаціями фонд почав у 2022-му. Одним з перших відгукнувся Кембріджський університет, що виділив донат і довірив НФДУ проведення індивідуального конкурсу. За час свого існування фонд через іноземні інституції залучив на підтримку українських науковців близько 6 млн. євро.
— Коли ми дізналися, що виграли грант, то я отримав лист: зі всіх питань звертайтесь у швейцарський фонд. І не знаю, чому радів сильніше, тому, що ми виграли, чи тому, що матиму справу із швейцарською бюрократією, а не з українською, — усміхається Сергій Шарапов.
Водночас абсолютно без жартів додає, що фактично завдяки Нацфонду досі працює в Академії наук.
— НАНУ — ієрархічна система. Директор, заввідділом, завлаб — все це має доволі жорстку структуру і немобільне. Фонд створив всьому цьому альтернативу. Що я маю на увазі. Ви можете з колегами зібратися і щось робити. Тобто, це формує горизонтальну гнучку систему, яка більш конкурентоздатна. Наприклад, я знаю, що ви експерт в цьому, я експерт в цьому, ми побачили з вами нову проблему, ми з вами написали проєкт, ми виграли грант, ми працюємо. І це більше схоже на те, як функціонує західна наука.