План наступу на Росію виник у головнокомандувача Олександра Сирського на початку липня, на тлі місяців тиску, йдеться у матеріалі The Economist. Тоді перед Сирським стояло завдання побороти "неідеально спадщину" свого попередника, а керівництво армії мало відмінну від президентської політику щодо мобілізації. Паралельно з цим у США зволікали з підтримкою, а Авдіївку захоплювали росіяни. Ходили чули, що Сирський був на межі звільнення.
У цей час головком почав складати план наступу. За даними журналістів, він розглядав декілька сценаріїв щодо найслабших напрямків для ворога.
Це – удар по Брянській області, удар по Курській області, удар по двох або більше напрямках одночасно. Головна мета операція повинна була полягати в відведенні військ з Донбасу та створенні вигідної позиції для подальших перемовин. Сирський тримав свої плани в таємниці і ділився ними лише з вузькою групою генералів і силовиків. З президентом України головком спілкувався сам-на-сам, без його штабу. Військову розвідку підключили лише на пізньому етапі, стверджують журналісти.
Нічого не знали і західні союзники, повідомили джерела журналу.
"У Сирського дві попередні операції були зірвані Заходом. В одному випадку був витік росіянам, а в іншому випадку нам наказали перервати", – сказало одне з джерел.
Це дозволило Україні атакувати до того, як росіяни зрозуміли. Співрозмовники журналістів припустили, що Москва розуміла, що щось відбувається, але вважала, що Києву на це потрібен дозвіл Заходу. Захід, який поставили вже перед фактом, не заперечував.
Генерал Сирський ввів ворога в оману, приховавши прибуття найбільш загартованих підрозділів до кордону. Самі військові почали усвідомлювати масштаб операції на початку серпня, коли отримали відповідне обладнання. Солдати розповіли, що не повірили своєму командиру, коли той сказав їм про плани.
"Ми сміялися. Ми жартували, що це не 1 квітня. Командир лише посміхнувся, знаючи, що ми не здогадуємося, що нас чекає", – повідомив один зі співрозмовників.
Заскочені раптово росіяни тепер уже більше підготувалися до відбиття опору, тож український наступ сповільнився, стверджують журналісти.
Курська операція
6 серпня Росія заговорила про прорив кордону в Курській області. Спершу вона стверджувала, що спроба була невдалою і що її ФСБ стримала операцію, але навіть її провоєнні блогери повідомляли про втрату контролю. Керівник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко того дня сказав, що заяви росіян про контроль кордону в Курській області є неправдою. Це був перший і єдиний коментар українського посадовця на цю тему.
7 серпня росіяни повідомляли про продовження боїв. З деяких населених пунктів оголосили евакуацію. Факт прориву кордону ніхто вже не заперечував включно з Володимиром Путіним, який екстрено зібрав уряд і, за даними росЗМІ, раду безпеки.
Коментарі на тему Курської області, хоч і доволі обтічні, почали лунали від радника голови Офісу президента Михайла Подоляка.
У США і ЄС тим часом коментували події дуже обережно. Вашингтон сказав, що хотів би уточнити в України, що відбувається. Також американці казали, що треба не забувати про те, що з Курської області Росія атакувала українців, і що Україна має право на захист. Про право на захист нагадували і в Євросоюзі.
8 серпня український президент у зверненні сказав, що Росія принесла на нашу землю війну, і вона повинна відчути, що зробила. У Пентагоні ж сказали, що не вважають події в Курській області ескалацією, а Україна робить те, що потрібно їй для перемоги на полі бою.
12 серпня Київ офіційно підтвердив проведення курської операції. У МЗС України, коментуючи наступ, сказали, що держава не зацікавлена в присвоєнні чужої території. Метою операції назвали відволікання ворога від атак на території України та убезпечення мешканців Сумської області, яких росіяни постійно атакували з території Курської.
Станом на 19 серпня Сили оборони взяли під контроль ще низку населених пунктів, зокрема, Апанасівку, та просунулися в Ольгівці.