Купили дрон і почали його препарувати
Одна з таких заховалася в передмісті Львова (деталей не вказуємо зі зрозумілих причин). Темний коридор, уздовж тягнеться нескінченна шеренга однакових дверей, за одними діє волонтерський фонд «Ейпріл», його голова та засновник — Юрій Танасійчук. Раніше він працював у юриспруденції, а зараз більшу частину часу віддає волонтерській справі. Фонд забезпечує українських військових медициною, транспортними засобами, автономним живленням, а віднедавна новим напрямком роботи стали FPV-дрони. Майданчик для всієї цієї діяльності — кімната площею якихось 70 квадратних метрів.
«Ми почали здобувати знання в напрямку БпЛА в червні 2023 року, — розповідає Юрій Танасійчук. — Від 7-дюймових швидко відмовилися. Для нас було важливо, щоб "пташка" летіла не менш ніж десять кілометрів і могла брати від 1,5 кг додаткової ваги. Тому зосередилися на 8- й 10-дюймових. Потім купили готовий китайський і почали препарувати його. Шукали інформацію в інтернеті, розбиралися, фактично це все було самонавчання».
Перші екземпляри були готові у вересні, а до жовтня тривали льотні випробовування. Упевнювалися, що зібрані в майстерні дрони не поступаються заводським.
Не соратники, а конкуренти
Серйозною перепоною, з якою стикнулася новостворена майстерня, став брак практичного досвіду.
«Якби ж було більше охочих допомогти. На жаль, ті, до кого ми зверталися, часто сприймали нас як конкурентів на ринку. Довелося багато вислухати. Якби була взаємодопомога, то, думаю, перші наші дрони полетіли б ще в липні», — зазначає Юрій.
Комерційні виробники не зацікавлені ділитися напрацюваннями, і команда наступила не на одні граблі. Наприклад, мусила переоцінити бренди, бо часто розрекламовані компоненти не відповідають заявленим характеристикам. А ще елементарний брак, бо Китай є Китай. Ну і, звісно, підробки: одні китайські виробники фальшують інших, і це норма. Найбільшим клопотом залишається програмне забезпечення й налаштування — це стабільно мінливий процес, під час якого проблеми вилазять повсякчас.
«Ми починали з Betaflight — це як Windows, базова й найпоширеніша ОС. А потім прийшли контролери, які неможливо прошити цією програмою. Наш Олег засів на три доби, поки не розібрався. Так ми опанували INAV», — пригадує Юрій.
Цей шлях долали самостійно. Роздивляючись готові дрони, Юрій зазначає, що ці «пташки» значно кращі, ніж випущені торік, з погляду і компонентів, і програмного забезпечення. Зараз команда завершує гексакоптер, який підніме вагу протитанкової міни, а також працює над розвідувальним крилом.
Річ у деталях
Складники завжди вузьке місце. На одному стелажі позаду гуде квартет 3D-принтерів — деякі запчастини роблять просто тут. Залежно від моделі їхня частка коливається від 10 до 30 відсотків. Але тут річ у деталях.
«Ми можемо робити рами для дронів на 8 дюймів, але вони виходять занадто дорогими. Рами виготовляють з карбону. Ми купуємо лист цього матеріалу за 54 тисячі гривень, теж з Китаю, звісно. І наша рама коштує дві тисячі гривень, а готова китайська — тисячу з доставкою. Наша буде кращою, але платити у два рази більше нераціонально. Чому так? Ажіотажний попит у цьому сегменті ринку диктує такі ціни», — пояснює Юрій.
Виходом із ситуації може стати самостійне виготовлення карбону, вважає Юрій. Але на це немає ні матеріальних, ні людських ресурсів. Тож нині дрони складають переважно з китайських деталей, і так буде й надалі. Принаймні найближчим часом. Українські виробники заходять на ринок, проте їхня продукція сильно поступається китайській.
«До нас приходив виробник двигунів, дуже потужний і знаний український бренд. Ми зраділи, взяли на тест, але, блін, двигуни були погані: один згорів, інший не конектився, третій перегрівся без навантаження. Поки що нема сенсу працювати із цим. Є українські виробники плат ініціації, є скиди, контролери з'являються. Але питання: як з'являються і звідки? Один наш виробник заявляє: "Усе, тепер маємо свої контролери, ми зробили!". Ти дивишся, а це Китай, тільки вони ставлять свій бренд. Я не розумію, для чого ця мильна бульбашка, якщо ми й у грошах не маємо різниці? Ці люди, мабуть, забули, яка наша кінцева мета», — каже Юрій.
Виходить, що підтримувати національного виробника, не пожертвувавши якістю, сьогодні практично неможливо. Урешті-решт, що буде написано на дроні, який вразить противника, не так і важливо.
Більше грошей — більше дронів
Над дронами у фонді «Ейпріл» постійно працюють десь 20 людей. Половина збирають, половина програмують. У січні на фронт відправилося 130 дронів, у лютому — 170. У середньому щомісяця вдається зібрати 150. Але це далеко не максимум.
«Ми можемо робити по 500–600 дронів. На жаль, нас обмежують матеріальні ресурси. Середня вартість дрона з батареєю — 550 доларів. От вам і цифра. За лютий ми витратили на них 94 тисячі доларів, для нашого маленького фонду це космос. Тут залучені знайомі, компанії, інші волонтерські групи, збираємо в соцмережах, відкриваємо банки, робимо все, що можна. Але все одно постійно в мінусах. Не було такого місяця, щоб не закривали якоїсь потреби з власних кишень», — наголошує Юрій.
Як це не дивно, робочих рук не бракує. Зважаючи на стартовий досвід, фонд вирішив ділитися практичним доробком з усіма охочими. Так виникла учнівська майстерня. Фактично вона одночасно працює на резерв фахівців і масштабування діяльності. Зараз «Ейпріл» має споріднені філії в Добросині, Сарнах і Перемишлянах. Координує роботу учнівської майстерні Олександра, вона ж слідкує, щоб новачки не наробили браку.
«У нас є чотири робочих місця для охочих навчатися. Люди проходять до нас абсолютно різні, зазвичай дізнаються через сарафанне радіо. Якщо людина отримала хоча б принципове розуміння складових коптера, схеми монтажу й підготовки до польоту, це вже дуже добре. А буває, хтось приходить раз, потім другий, п’ятий, десятий — і це вже фахівець який може навчити інших. Ці знання на вагу золота. З 10 людей, які приходять, як правило, один залишається з нами надовго. Є одна дівчинка, вона за три години складає два дрони. Це фантастична швидкість», — розповідає Олександра.
Фраза «Дрон може зробити будь-хто» звучить часто, але цікаво, наскільки це перебільшення? Дрон усе ж таки має механічну й електронну частини, загалом конструкція примітивною не здається. Тож який рівень «руки не з дупи» має бути в людини, щоб упоратися? Із цим питанням я причепився до Олександри.
«Головне — мати мотивацію, розуміти, для чого це робиться, — відповідає кураторка учнівської майстерні. — Комусь це дається легше, комусь важче, може знадобитися більше часу, але все одно результат буде. Складання насправді легше, ніж здається. А от процес прошивки набагато складніший, там усе не так очевидно».
Олександра уточнює, що людині з вулиці потрібно приблизно чотири години, щоб скласти «пташку», а от досвідчені кадри за цей час можуть зробити дві-три. Щоб перевірити, наскільки все це правда, я записуюся в учні.
Дрон може зібрати будь-хто?
Ранок неділі. Поки весь Львів молиться, я сиджу в майстерні разом з трьома іншими учнями. Один, Максим, працює в IT, надає послуги клієнтської підтримки, прийшов уперше. Свої технічні скіли іронічно описує так: «Було, замінив дріт живлення лампочки. Залишився живий». Ще з нами дві дівчини, обидві в майстерні не вперше. Заради чистоти експерименту треба зазначити, що мої технічні навички не набагато сильніші, ніж Максимові.
На столі переді мною паковання з компонентами, є інструкція та готовий дрон для прикладу. Слідкуватиме за процесом Андрій, його тут називають технічним директором, гуру, експертом. Перший етап — зібрати раму. Вона складається з восьми великих деталей і кількох дрібних. До центральної частини болтами приєднуємо чотири промені для моторів, промені з’єднуємо додатковими перекладинами для жорсткості. І вже тут стикаємося з тим, про що казав Юрій: Китай є Китай. Кілька отворів для болтів не просвердлені до кінця, а одна різьбова муфта не сходиться з отвором. На щастя, це все швидко виправляємо грубою фізичною силою.
Далі монтаж двигунів на промені. «Головне — не перекручуй дротів», — чую з-за спини голос Андрія. Дроти примотую до променів ізоляційною стрічкою. Далі встановлюю перший контролер. Він відповідає за керування обертами, до нього треба припаяти 12 дротів від моторів. Важливий момент — треба підрізати дроти від моторів так, щоб вони дістали до плати. Якщо втяти закоротко, знадобиться новий мотор. Я не торкався паяльника понад три роки, ніколи не любив паяти, та й вдавалося не дуже. Але, на диво, впорався швидко. До цієї ж плати ще треба припаяти товстезний кабель, що йде від батареї, та конденсатор. Із цим впорався гірше. Усі паяні з’єднання перевіряють на відрив, тобто треба добряче смикнути. Тест не пройшов. Перехопивши мій паяльник, Андрій пояснює, що приєднати живлення найскладніше.
Поверх першої плати встановлюю другу. Вона передає зображення з камери оператору й отримує сигнали з пульта. Плати з’єдную шлейфом на клемах. На другу плату треба припаяти дроти камери, передавача й антени — ще одинадцять дрібних точок пайки. Невже неможливо зробити всі з’єднання на клемах? Наскільки б це спростило та пришвидшило складання. Зауважую, що інші новачки застрягли саме на етапі пайки.
Власне, це і все. Прикручую верхню кришку (у заводському комплекті на це не вистачило болтів, при тому якісь деталі лишилися), антену й фіксатор АКБ. Андрій прискіпливо роздивляється те, що я зробив, і кладе дрон на стелаж з написом «не прошиті». Приймання пройшов.
Отже, чи збере дрон будь-хто? Якщо допоможе хтось, хто це вже робив — так. У мене це забрало трохи менше ніж три години. Найскладніший етап — паяння, не у всіх це добре виходить, а ще треба бути дуже уважним. Знайти потім два переплутані дроти — ціла епопея. Далі на дрон встановлюють програмне забезпечення. Учні цього не роблять, їх справа завершується на складанні. Але я залишаюся упевнитися, що те, що зібрав, зможе літати.
Гуру не народжуються
Зі стелажа «не прошиті» дрони потрапляють до Андрія. Він встановлює програмне забезпечення й тестує. Мій дрон у черзі, тим часом Андрій працює над коптером з розділу «проблемні». Він накручує пропелери, щоб дізнатися, що з ним не так. Усе це з’ясовує експериментально.
«Буває, згорає передавач або двигуни не відкалібровані, поки не запустиш — не зрозумієш», — пояснює.
Коли дрон підключають, лунає музика з гри Super Mario: стартова мелодія — одна з фішок, якими люблять бавитися. Підрозділи БпЛА часто мають власні. А в майстерні «Ейпріл» на дрони встановлюють тему «Was wollen wir trinken», вона колись була неофіційним гімном Люфтваффе, відома в нас завдяки пісні «How Much Is The Fish?» гурту Scooter.
«Зараз будемо дивитися, чи він коректно працює. Стенд дає 90 % інформації про неполадки, — Андрій пристібає коптер ланцюгом до стенда й додає: — Бажано близько не стояти».
В обличчя вдаряє потік повітря від пропелерів, дрон відривається від стенда, але майже відразу падає. «Хилиться на один бік, — каже сам до себе Андрій. — Є така штука, яка відповідає за горизонталь. Дрон бачить, що він у рівному положенні, хоча насправді ні. У цьому проблема». Під’єднує коптер до USB і схиляється над монітором. Потім знову ланцюг, стенд. Дрон здіймається в повітря — і знову щось не те. Андрій бурмоче: «Зараз тобі… Ну добре, побачимо». Третя спроба невдала, четверта також.
«На ньому погані контролери, з ними тяжко працювати. Але інших не було, тому ставимо, що маємо. Це краще, ніж нічого, усе одно це бойова одиниця, яку використають. Буває, над одним дроном колупаєшся кілька днів. Був випадок — три дні», — ділиться досвідом Андрій.
Сім місяців тому він прийшов у майстерню, абсолютно нічого не знаючи про дрони. За фахом менеджер з продажів. А зараз його напівжартома називають «гуру», бо може впоратися з найскладнішими випадками.
Нарешті черга доходить до мого FPV. Підключаємо живлення, система запускається, зображення є — помилок під час складання немає. Тепер тест моторів — також усе добре. Коптер кладуть на стелаж з написом «готові». Далі його упакують — і він потрапить у якийсь підрозділ ЗСУ.
Якщо немає дрона — іде солдат
І хоча мільйон FPV-дронів від держави — це звучить дуже ефектно, але заспокоюватися не варто. Бо скільки їх потрібно, не скаже ніхто. Один з постійних клієнтів фонду «Ейпріл» — львівська 24 ОМБр, у цій бригаді підрозділ ударних безпілотників уже розгорнули до батальйону. Комбат Олег Гуйт каже, що залежно від ситуації на полі бою за день можуть використати кілька десятків FPV. І наразі держава не забезпечує необхідної кількості.
«Дрони-камікадзе — як снаряд, вони одноразові. Витрата колосальна, і це найпотрібніший нам ресурс. Часто, якщо немає дрона і ми не можемо вразити ту чи іншу ціль дистанційно, туди йде солдат. Зараз держава покриває приблизно 30 % потреби у FPV, усе інше — це волонтери й ми самі», — розповідає комбат.
Найближчим часом волонтерські й «кухонні» виробництва не втратять актуальності не тільки тому, що потреба в БпЛА постійно зростає, а й через свою диверсифікованість.. Зірвати роботу сотень маленьких майстерень набагато складніше, ніж зупинити одне велике підприємство. Тож долучайтеся донатом або руками. Бо кожен дрон не лише мінусує ворогів, але й зберігає українських воїнів.
Реквізити БО БФ ЕЙПРІЛ
Код одержувача: 45077309
Назва банку: АТ КБ «ПриватБанк»
Рахунок одержувача у форматі IBAN: UA953052990000026001001027921
Номер картки
5375 4112 1508 9645