Люди думають, що тут якийсь відпочинковий табір
З весни минулого року львівський обласний осередок Правого Сектора почав проводити вишколи для цивільних. На відміну від багатьох інших вишколів, які організовані волонтерами чи ГО, тренінги Правого Сектору відбуваються у власному таборі й тривають до тижня.
Проте ідея залишається незмінною – тут викладають базові речі. Як влучно зазначив один з інструкторів: «Аптечка – це не оберіг. Вона може врятувати життя тільки якщо вмієш нею користуватися».
На диво, о 10 ранку в таборі ще тихо. Біля входу нас зустрічає один зі старшин. «Команду відбій дали о п’ятій. Була весела нічка», – каже він. Чотири-п’ять годин на добу – це максимум, що лишають на сон курсантам. Влітку сюди могло приїхати близько півсотні добровольців, а на цей вишкіл зголосилося лише 26. Схоже, осінні дощі скоротили кількість охочих. Ще й до кінця витримують не всі. У передостанній день семиденного вишколу лишилося 22 бійці. Кажуть, капітулював тільки один, ще троє вибули через інші причини. Хтось не підкорюється дисципліні, хтось не витримує психологічно або фізично, також бували випадки травмувань чи загострення хвороб. Поширена ситуація, коли людина не до кінця розуміє, куди саме вона потрапила.
«Іноді вони думають, що тут якийсь відпочинковий табір з елементами військової справи. Але це не для туристів, які хочуть побігати зі зброєю», – каже один з інструкторів.
У таборі починається рух. За вікном кілька хлопців у камуфляжі димлять цигарками, на кухні, відкинувши АКМ за спину, зовсім молода дівчина готує собі каву. Скоро має початися теоретичне заняття з тактичної медицини. Це одна з дисциплін, які викладають на курсі.
«Ми нічого не придумуємо, є система ТС3 (Tactical Combat Casualty Care), ми проганяємо всіх по курсу, який закладений для кожного військовослужбовця. Базу повинен знати кожен, не залежно від тієї спеціальності, яку отримає потім. Маємо декілька варіантів цієї програми. Бо є контингент людей, які проходять вишкіл не вперше. Тому одночасно намагаємося давати новачкам базис, та розвивати тих, хто його вже отримав», – розповідає інструктор з текмеду на псевдо Піротехнік.
На занятті Піротехнік роз’яснює порядок евакуації поранених з поля бою. Після роботи у класі команда має відпрацювати все на практиці. Загальне шикування розкриває склад групи: приблизно половина – дівчата, лише одному з учасників більше 30 років. Інструктори кажуть, що така демографія характерна для усіх тренінгів. В процесі дискусії, яка виникає сама собою, народжується три версії: маємо войовниче жіноцтво; чоловіки вже не ті; всі нормальні вже на фронті.
Стати сильніше
Закріплення теорії в полі виглядає наступним чином. Група висувається на позицію, потім хтось отримує умовне поранення. Побратими мають надати першу допомогу і під вогневим прикриттям евакуювати пораненого. Іноді інструктор ускладнює завдання, вносячи корективи. Під час ротації команд є час на розмови, обираю візуально наймолодшого та найстаршого з учасників.
Білка приїхала на вишкіл з Житомирщини, і вже не вперше. За фахом вона перекладач німецької мови, але в студентські роки зрозуміла, що філологія для неї занадто нудна. Тому дівчина вступила на військову кафедру та отримала спеціальність командира десантно-штурмового взводу.
«Я хотіла йти в армію, але по-іншому склалися життєві обставини. У мене чоловік військовий, він не хотів, щоб я служила. До початку вторгнення я займалася такмедом, стрільбою та іншими дисциплінами. На базі ми знаходимося вже шість днів. Проходимо теорію, потім відпрацьовуємо її на практиці. Найкорисніше – це евакуація поранених, бо тут є і домедична допомога, і взаємодії в команді на полі бою. Це трохи важче, ніж просто медицина. Але я буду працювати до кінця, бо це мені цікаво. Це показує твої сильні та слабкі сторони. Вишкіл дає змогу стати сильніше», – каже Білка. Пізніше дівчина додасть, що її чоловік загинув в бою з окупантами.
А от для Стриянина це перший подібний вишкіл, хоча чоловік займається волонтерським напрямком у Правому Секторі ще з 2015 року.
«Так склалося, що у мене була можливість, і я вирішив спробувати свої сили. Зараз тримати зброю має вміти кожен. І це дуже добре, що я можу пройти вишкіл, здобути якісь навички та мати хоч якусь уяву. На цьому вишколі молодь років 20-25, я вдвічі старший, але мені з ними цікаво, намагаюся не відставати», – розповідає мешканець Стрия.
Після спілкування ще з кількома учасниками стає зрозуміло, що для половини з них цей вишкіл не перший. Чоловіки хочуть здобути військові навички до мобілізації в Збройні Сили. Ледь не 90 відсотків з них йде саме в ДУК «Правий Сектор». Жінки частіше зорієнтовані на тактичну медицину, але трапляються виключення.
У групі виділяється хлопець з двометровою гілкою в руках. Він відволікся, і хтось з інструкторів поцупив в нього автомат. Тепер ця палиця – його зброя. Так вчать ніколи не втрачати пильності.
Випробувати свою межу
Одна з переваг таборового вишколу – змога присвятити більше часу практиці. Перераховуючи найяскравіші враження, учасники згадують смугу перешкод, відпрацювання штурмових та оборонних дій в будівлях, знешкодження диверсійних груп, керування БПЛА. Окремим пунктом всі називають стрес-тест. Один з курсантів так описує цей досвід:
«Серед ночі ти прокидаєшся від вибуху петарди. Тобі в очі світять стробоскопом та кричать, потім кидають на підлогу, а зверху навалюються ще кілька людей. І ти маєш вибратися звідти».
«Це імітація ситуації, коли людину після вибуху засипало уламками або тілами загиблих. Це робиться для того, щоб людина загартувалася», – пояснює мету стрес-тесту друг Офіцер. «Ми створюємо умови, де кожен може випробувати свою межу. Але людина повинна захотіти перейти цю межу».
На подвір’ї стоять пробиті в багатьох місцях «копійки» – їх також використовують як навчальний матеріал. Багато курсантів проходять вишкіл не вперше, тож це змушує організаторів змінювати сценарії. Після обіду нас чекає ще одне практичне завдання. Учасники діляться на два загони, їх мета досягти певної точки на місцевості та знайти захований пакет. Перешкоджати їм буде команда інструкторів.
Ми висуваємося з першою групою. Мряка, що почала збиратися після обіду, перетворюється на повноцінний дощ. Можливо, командир нашої групи погано зорієнтувався на місцевості, а можливо таким був його план, але скоро ми опиняємося серед канав, заповнених водою. Доводиться повільно пробиратися крутими схилами, ризикуючи зіслизнути вниз. Врешті ми чуємо вибухи петард, вочевидь друга група дісталася місця та потрапила в засідку. Перед тим їм таки вдалося дістати пакет. Проте, перемога це чи поразка – нам так і не зрозуміло. Наскрізь мокрі, з голови до ніг обляпані багнюкою, повертаємося назад.
На вишкіл мали б черги стояти, але їх чомусь нема
Керівник львівського обласного штабу Правого Сектору друг Офіцер пояснює, що за 7 днів підготувати повноцінного бійця неможливо. Їхнє завдання – дати цивільним людям базові знання та навички з тактичної медицини, зброєзнавства, тактики ведення бою, пілотування БПЛА, мінно-вибухової справи. Якщо людина може накласти турнікет, оцінити стан пораненого, надати першу допомогу та знає принципи взаємодії у бойовій групі – це вже дуже добре.
«Ми не готуємо спецпризначенців. Ми готуємо людей, щоб у випадку екстреної ситуації вони не були без будь-яких вмінь. Кожен має можливість прийти та підготуватися, при тому це все повністю безплатно. Я думаю, тут би мали черги стояти, але їх чомусь нема. Особисто для нас так навіть краще. Бо ми працюємо з вмотивованими людьми, які прийшли сюди самі, їх не пригнали силоміць. Але я впевнений, якби такі курси проводилися більш масово, то у нас була б зовсім інша ситуація», – каже друг Офіцер.
На думку друга Офіцера, підготовка цивільних в Україні має стати масовою та отримати власну стратегію. Необхідне створення окремих державних інституцій, які будуть цим займатися, і це необхідно «на вчора». Але поки що структури на кшталт Правого Сектору займаються цим за власною ініціативою у масштабах, які дозволяють їм власні ресурси.
