Взагалі, ця черга – унікальна річ. Не якийсь бог, а простий капітан артилерії думає, коли йому пообідати, а коли знищити будинок, у якому живуть кілька солдатів противника. Кілька звичайних людей (коригувальник, артилеристи) вирішують, скільки житимуть їхні вороги залежно від погоди, наявності боєприпасів, а то й взагалі від власної втоми.
Люди, котрі стали цілями, мають шанс пожити довше просто тому, що з'явилися якісь інші, більш цікаві цілі. "Сьогодні ввечері працюємо по схованій у посадці бронетехніці, а ті на блокпосту нехай поживуть до завтра".
***
Ховаються всі. Ховається піхота – і їй це робити найпростіше. Бійці сидять по хатах, по лісосмугах і лісах і намагаються всіляко приховати ознаки свого існування.
Уявлення про війну з окопами, бліндажами та рухом великих колон застаріло. Це не значить, що росіяни не рухаються великими колонами – але вони це роблять усе рідше, і трагічні для них наслідки цього регулярно потрапляють у вірусне відео в мережі.
Окопи зазвичай порожні. До слушного моменту.
До них за змогою риють ходи сполучень, щоб із місць, де ховається піхота, ця піхота перебігла в окопи. Тоді, коли вже немає вибору, коли ворог уже близько і хоч-не-хоч треба оборонятися. До того ніхто не сидітиме в окопі просто так.
Звісно, повно винятків. Хтось сидить і готує їжу на вогні в селянському дворі. Хтось навіть робить вправи на відкритому повітрі.
Але тут не Чечня чи Сирія. Така поведінка рано чи пізно карається. Небо наповнене нашими злими очима, і цих штучних очей стає дедалі більше.
***
Ховають техніку. Перш за все бронетехніку.
Гармати, танки, бойові машини – все це є вишуканими ласощами для артилерії, їх вона споживає у першу чергу. Тому бронетехніка ховається по насадженнях під шаром гілок, а в місті мімікрує під купи сміття чи залазить у кутки по дворах, щоб будинок закривав її від снарядів.
Сховатися бронетехніці непросто. Земля пам\'ятає все – на ґрунті залишаються сліди, сліди залишаються і на асфальті, тому нерідко лігво техніки можна вирахувати.
У них принцип такий самий, як і у піхоти – виїхати на підготовлену позицію для вогню, стрельнути кілька разів і переїхати на інше місце, не чекаючи, поки туди прилетить снаряд.
Звісно, ховається авіація. Вертольоти цього місяця можна було лише чути. Вони випускають рій некерованих ракет з-за пагорба і розвертаються назад раніше, ніж ті прилетять і уразять ціль. Це стрільба насліпо, небезпечна лише тим, що хтось може не почути вертоліт і не сховатися.
Схоже, усіх російських вертолітників, котрі діяли по-іншому, українські пепеошники вже приземлили.
***
Артилерія теж ховається. Приміром, наші самохідні роблять кілька пострілів – і тікають, бо по них починає стріляти російська артилерія, по якій через кілька хвилин починає стріляти наша і т.п.
Рідкісне явище – коли виїжджають танки і стріляють один по одному. Я таке бачив, точніше чув, але це наслідок виняткової відчайдушності танкістів як особливої частини людства.
Найважче сховати вантажівки. Вони великі завдовжки і заввишки. Тому вантажівки – витратний матеріал війни.
***
Так було не завжди. Упевнені в домінуванні своєї артилерії й авіації, росіяни розміщували позиції серед полів, видимі за багато кілометрів. Як на навчаннях де-небудь у Ростовській області.
Від нашого артвогню зазнавали втрат, викликали вертольоти, щоб евакуювати поранених – українці збивали ці вертольоти. І так відбувалося по колу знову й знову, аж поки десь у далеких штабах знайшлося часу віддати наказ їм ховатися.
***
90% наших втрат – від артилерійського вогню. У росіян, ймовірно, такий показник менший у відносному вимірі (хоча, мабуть, більший у абсолютному), тому що з українською артилерією за голови окупантів змагається українська піхота. Вона має перевагу в легких протитанкових засобах, є “стугни”, Javelin і NLAW, тому росіян нищать ще й у зоні прямої видимості. Але загалом більшість солдатів не бачать противника на власні очі місяцями, хоча бої йдуть запеклі.