Як змінилася ваша робота і ставлення до неї в перші дні повномасштабного вторгнення?
Помінялося бачення і сприйняття взагалі всього. Коли почалася евакуація людей, ми зрозуміли, наскільки потрібні тут, на робочому місті. Водночас змінилось і ставлення до обов’язків. Усі працівники вокзалу стали до роботи в цих надскладних умовах - кадрових проблем не мали. Усі розуміли, що це наш фронт, на якому потрібно вистояти.
Узагалі в нас були різні ситуації (зокрема, і під час Революції гідності у 2013 році, а потім коронавірус), але ніхто не міг уявити, що на вокзалі в один момент перебуватиме до 60 тисяч людей, як це було в березні.
У перші дні було складно. Довелося організовувати роботу так, щоби максимально прискорити евакуацію людей. Пересування по вокзалу, харчування, укриття, перебування матерів з дітьми та людей похилого віку – довелося на ходу розробляти нові алгоритми дій.
Як ви справлялися?
Евакуаційні потяги – це своя специфіка. У поїзд сідає максимальна кількість людей, і він їде без зупинок. До його прибуття ми точно не знаємо, скільки людей з нього вийде.
Наша кімната матері та дитини розрахована на кількох осіб, а ми приймали по кілька тисяч. Тож нам довелося звичайні зали очікування переробляти на бейбіруми, забезпечувати харчування, налагоджувати побутові та санітарні моменти. Для більш ефективної роботи вирішили розподіляти матерів з дітьми за віковими категоріями, бо малюки мають трохи інші потреби.
Усього було залучено 4 зали очікування, там вміщалося приблизно по 120 людей. Але цього не вистачало. Буквально всі приміщення, коридори були забиті людьми.
Напевно, вам і команді вокзалу довелося опановувати нові для себе функції? Що незвичайного доводилося робити в ці дні?
Доводилося включатися в усю роботу, яка здійснюється на залізниці, й не тільки. Носили коробки з гуманітарною допомогою, щось розвантажували, переносили, збирали сміття, надавали психологічну допомогу, зустрічали сиріт. Робили все, що можна уявити. Виконували функції, які не властиві залізниці, з якими досі не стикалися. Дай боже, щоб більше не зіткнулися.
Коли склалася пікова ситуація з евакуаційними поїздами?
Це було 4-6 березня - найважчі дні, коли приїхало найбільше людей. Просто захмарні цифри.
Ми намагалися контролювати рух, робити статистику. Бо нам потрібно було розуміти кількість людей, щоб спланувати кількість електричок, щоб вивозити пасажирів з вокзалу. З волонтерами продумали й прописали інструкції для формування черг.
Додали клопоту погодні умови, у ті дні було до 10 градусів морозу. Треба було максимально розмістити біженців у приміщеннях. І всі хочуть бачити начальника вокзалу: поясніть, розкажіть, не відходьте від мене. Працювали цілодобово.
У ті дні весь вокзал, напевно, нагадував переповнену електричку?
Щось таке. Контролювати натовп узагалі дуже складне завдання. А що таке людина, яка втікає від бомбардувань, від смерті? Тим більше, коли це мати з дітьми. Вона в паніці, вона не бачить нічого навколо себе. Ми переживали, щоб не було тисняви, щоб ніхто не травмувався.
Уявіть собі дві тисячі людей, які чекають на прибуття одного поїзда; пасажири стоять на пероні, в підземних коридорах. Позаду почнеться штовханина – і хтось попереду впаде на колії. Довелося обгородити все парканами та підключати волонтерів. Це були дуже важкі моменти.
Як вдалося пережити ці дні, впоратися з фізичним і моральним навантаженням?
Якщо ти не українець усередині, то тут нема про що говорити. Є люди, які зараз на фронті – вони віддають своє життя, щоб ми тут були в безпеці. А ми розуміємо, що для нас фронт – це тут. І від нас багато що залежить. Чи потрібна якась додаткова мотивація для українця, коли розумієш, що там відбувається?
А як щодо рядових залізничників? Чи розуміють вони важливість своєї роботи?
Так, упевнений, вони мають чітке розуміння цього. Провідник і машиніст поїзда їдуть у якусь гарячу точку і можуть самі стати мішенню. Люди йдуть на роботу з розумінням цього. Як це не назвати героїчним вчинком? Ми бачимо, що окупанти не дотримуються жодних правил, іде війна просто на знищення, пам’ятаємо обстріл Краматорського вокзалу.
Мені дуже приємно, що колеги свідомо ставляться до роботи. Напевно, зараз авторитет залізничника як ніколи високий, наскільки він виріс за останній час.
За що Львівський вокзал отримав відзнаку «Залізний вокзал»?
Нас номінували за те, що ми впоралися з евакуацією 400 тисяч пасажирів за перший місяць. Але 400 тисяч - це лише ті пасажири, які виїхали за кордон. А загалом ми прийняли 4,5 мільйони людей.
У перші дні російського вторгнення ви мали потік людей, які їхали з України. Зараз ситуація змінюється на зворотну, люди повертаються?
Є така тенденція, люди повертаються додому. Переважно на Дніпро, але буває й в інші міста. Завантаженість цих напрямків зростає. Цей процес не масовий, точніше він більш розтягнутий у часі. У перші дні вторгнення люди їхали одномоментно. Останнім часом за продажами квитків ми спостерігаємо тенденції до повернення і в київському напрямку.
Львів, без перебільшення, став воротами до Європи та всього світу. Кого зі знаменитостей вам довелося зустрічати?
Багато відомих людей ми зустрічали: гурти "Калуш", "Пікардійська терція", Святослав Вакарчук. Були європейські та світові політики - усіх їх ви бачили в ЗМІ. З останніх це, звісно, Анджеліна Джолі. Я з нею спілкувався. Вона хотіла познайомитися з нами, особливо з тими людьми, які евакуйовувалися. Нам було цікаво, звідки Джолі взагалі отримала інформацію, що тут на вокзалі таке відбувається. Вона відповіла, що з телебачення: дійсно, в нас на пероні працювали провідні світові телеканали.
Які завдання ставите перед собою та командою на найближчий час?
У нас опинилися на паузі великі інфраструктурні проєкти, такі як реставрація фасаду вокзалу. Також хочемо відремонтувати наш дебаркадер. Розуміємо, що це не головне. Якщо життя поставить перед нами якісь інші завдання – будемо працювати за ситуацією.
