ГоловнаСуспільствоВійна

"Путін не м'ясник. Він людожер". Питання-відповідь з Олегом Покальчуком

Ми продовжуємо нову постійну рубрику "питання-відповідь" з військовим психологом, експертом у сфері інформаційно-психологічних операцій і контррозвідувального захисту Олегом Покальчуком

Чому Захід так не квапиться з допомогою Україні?

Я почав би з необхідності правильного масштабування наших подій. На Землі живе 8 мільярдів людей. Тобто, по-перше, треба розуміти, що горе нашої 40-мільйонної країни в масштабах 8 мільярдів людей, можливо, не таке помітне, як ми думаємо. Зрозуміло, що ми україноцентричні і сприймаємо те, що відбувається з Україною, як те, що відбувається з цілим світом. Бо Україна - це і є наш світ. Але це також умова для подальшого травмування інформацією про реакцію світу на наші події.

Треба розуміти, що нашу війну на Донбасі у 2014 році, за нормами міжнародного права, називали конфліктом низької інтенсивності. За кількістю загиблих. А тепер, мабуть, скажуть, що в нас конфлікт середньої інтенсивності. На жаль, міжнародні бюрократичні механізми працюють дуже потворно - оці всі блюзнірські підрахунки, скільки жертв уже геноцид, а скільки ще не геноцид. Але інших немає. 

Тепер щодо психології Заходу. У високорозвинених країнах середній вік громадянина - 60+. Це люди, у яких горизонт планування в силу віку достатньо короткотерміновий. У них у планах онуки, пенсія, затишок і так далі. Більшість очільників західних держав теж цього віку, тому що їх обрали шляхом демократичних виборів і вони репрезентують своїх виборців. І вони захищають передусім потреби цього електорату. 

Хороша новина в тому, що в цього електорату є цінності. І вони не вичитали їх з книжки - це продукт виховання кількох поколінь. Ці цінності останнім часом не були пріоритетними - тобто європейці і північноамериканці не готові були заради них поступитися своїм економічним добробутом. Але зараз фактично вперше в новітній історії вони опинилися перед моральним вибором: якщо ти декларуєш, що обираєш цінності, а насправді обираєш добробут, то в тебе сильно девальвується самооцінка і все це витісняє тебе із зони комфорту. Це про механізм сприйняття Заходом того, що зараз відбувається в Україні. 

Добробут їм значною мірою забезпечувала Росія - газ, нафту, енергоносії. Так, Росія робила якісь не дуже хороші речі, але що ж, таке життя. І тут виявилося, що Росія робить настільки нехороші речі, що вже доводиться здійснювати моральний вибір. І ми бачимо, що люди, громадяни європейських і північноамериканських країн, масово роблять правильний вибір - вони обирають цінності. І це може вплинути на поведінку їхніх політичних лідерів.

Якщо в країні більшість людей робить вибір на користь не моралі, а холодильника, як ми бачимо на прикладі Угорщини, то і лідер реагує, як його електорат. Таке теж буває.

Отже, якщо є політичні заяви лідерів держав про підтримку України, за якими негайно йдуть якісь фізичні дії, то тоді ми розуміємо, що населення цих країн і їхнє керівництво діють в унісон і словам лідерів можна довіряти. 

Окремо хочу зупинитися на тому, як Байден назвав Путіна м’ясником, а Білий дім одразу включив задню і почав виправдовуватися. 

У слові м’ясник насправді нічого поганого немає, це просто професія. Путін не м’ясник. Він людожер.

Це така категорія поведінки, яка існувала впродовж людської історії. Є навіть версія, що кроманьйонці з’їли неандертальців і таким чином вижили. Тобто, можливо, наші далекі-далекі предки були людожерами. Протягом історії такі випадки фіксувалися, і хоч завжди вважалося, що вони поодинокі, а для сучасної культурної свідомості це абсолютно неприйнятна поведінка, все ж це було. І в глибокій, дрімучій психології людини це зберігається - перетворення іншої людини чи інших людей на харч у широкому значенні цього слова. Україна для Путіна - це харч. Він нас хоче з’їсти.

У «Мовчанні ягнят», здається, був епізод, коли доктор Лектор шляхом медичних експериментів змушує свою жертву поїдати власний мозок - приготований, на тарілці, з гарніром і так далі. Це те, що робив Путін з Європою та Північною Америкою. 

"Путін змушував Європу та Північну Америку поїдати частинки власного мозку під анестезією, кажучи: “Вам же смакує? Все нормально. Бачите, ми ж культурні люди, музика грає, от вам виделка, ніж, їжте на здоров’я. А от є ще сусіди, їх теж можна з’їсти, якщо правильно приготувати. Ми ж не дикуни якісь. Ми цивілізовані людожери”.

І тому те, що зараз відбувається в Україні, не може пролізти західним лідерам у голови. Бо тоді треба буде визнати, що вони брали в цьому участь замість того, щоб плекати, як квіточку, свої культурні цінності і захищати себе та інших від людожерів.

Відповідно, значна частина європейських політиків зараз поводяться, як три поросятка з відомої дитячої казки. Коли вовк приходить їх з’їсти, вони ховаються в хатку і кажуть: “Ми не відчинимо дверей, і все”. От це те, що треба знати про реакцію європейців на цей момент. Але ця реакція буде мінятися, бо, як я вже казав, вибір між цінностями і холодильником усе ж таки буде зроблено на користь цінностей, бо це системотворча складова для Європи. Вона, може, притрушена пилом і виглядає музейно, але в той момент, коли Путін намагався змусити Європу її позбутися, європейці зрозуміли, що це пропозиція з’їсти самих себе.

Трибунал щодо Різанини в Сребрениці тривав більш ніж 10 років. Тому, як не прикро це чути, щодо України теж усе буде не швидко. Так, у нас є друзі - балтійські країни, Польща, Британія, Сполучені Штати, які проводяться відповідно до тих цінностей, які вони сповідують. Решта країн перебувають у процесі становлення Нової Європи. На жаль, це відбувається нашим коштом, коштом життів наших людей. Прості європейці все розуміють, у них уже вибір зроблений. Але щоб цей вибір перетворився на політичне рішення, потрібен ще якийсь час.

Вікторія ҐуерраВікторія Ґуерра, журналістка, екс-заступниця головного редактора LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram