— Спочатку буде розминка. Потім походимо у двійках, далі — у четвірках, — гучно оголошує інструктор групі.
Досвідчені бійці, тобто ті, які займаються в теробороні щонайменше пів року, своєю чергою також розходяться групами по 10-15 людей різними куточками покинутого недобудованого асфальтного заводу. Тут багато напівзруйнованих будівель, підйомів і схилів, є водойма, поруч ліс. Часто на територію навідуються охочі пограти у страйкбол і покататися на картах. Інколи тероборона тренується в інших локаціях, але найчастіше — саме тут.
— Мені потрібно пʼять бійців, які спустяться разом зі мною туди, — махає рукою вдалечінь інструктор.
— Але ж там вода, — вигукує хтось із шеренги.
— А ви хіба не хотіли побути морпіхами? — сміється інструктор. Добровольці знаходяться. Зрештою, участь у теробороні добровільна, а отже, на тренування доходять ті, хто знає, навіщо це все потрібно саме їм.
Ті, хто лишився, починають розминку. Бійці відпрацьовують стійки, вчаться правильно розвертатися зі зброєю, лежати, сидіти, пересуватися на різній місцевості, виконувати команди. Група досвідчених учасників від новачків відрізняється тим, що вони тренуються майже повністю укомплектовані. Форма, берці, броник, наколінники, шоломи в усіх різні. Єдина спільна деталь — нарукавний шеврон із зображенням жовтого лука зі стрілою на синьому щиті, емблеми батальйону.
— Раніше ми все купували собі самі, а минулого року держава видала нам комплект уніформи, — розповів під час короткої перерви Олексій. Він поправляє тактичні окуляри. З усього комплекту уніформи «державні» на ньому тільки берці. Олексій у теробороні вже сім років. У цивільному житті він працює історичним консультантом на кіновиробництві. 2014 року уклав контракт у Деснянському військкоматі як боєць тероборони.
— Чому? По-перше, тому що я патріот. Раніше їздив на фронт, возив волонтерську допомогу. По-друге, я людина авантюрна, мені це цікаво. Тренування відбуваються в різних місцях. У нас бувають також теоретичні заняття. Ми їздимо на стрільбища і в тир. Оце в мене, — Олексій показує гвинтівку, — ігрова зброя. А справжня в сейфі вдома.
— Ми з вами перебуваємо на території міста Києва, а це урбанізована територія, — додає побратим Олексія, приватний підприємець Олександр. У нього на плечі видніються маленькі червоно-чорні стрічечки, переплетені з жовто-блакитними. — Тут не можна користуватися справжньою зброєю, бо є ймовірність зустріти цивільних. Наприклад, люди їздять на картах, або інколи ми зустрічаємо страйкболістів.
— ДВІ ХВИЛИНИ, ШИКУЙСЬ! — віддає команду інструктор, і я прощаюся з Олександром та Олексієм.
Користуватися мисливською зброєю в місті бійці тероборони зможуть у разі початку бойових дій. На навчаннях люди використовують страйкбольну зброю або фанерні муляжі.
Також, відповідно до закону про основи національного спротиву, який запрацював з 1 січня 2022 року, бійці тероборони матимуть закріплену за кожним штатну зброю. Але перш ніж її отримати, слід обладнати спеціальні пункти постійної дислокації для бригад Сил територіальної оборони, де зброя зберігатиметься. Зокрема, для фінансування цієї потреби цього року Київська міськрада виділила 110 мільйонів гривень на програму «Захисник Києва».
— Контакт праворуч! — командує інструктор, і учасники наводять дула автоматів управо. — Пєтю, дуже вузька стійка, трохи розшир. Юро, це взагалі не стійка, на тобі вдіта броня, тебе завалять зразу. Контакт ліворуч! Льошо, що в тебе за стійка? Фронтальна. А яка має бути? Отож. Я розумію, тяжко. Коли перекладаєте зброю, слідкуйте за ногами, не поспішайте! Марʼяно! Нормально, так і тримай.
Марʼяна Жаґло не єдина жінка в теробороні, але щоперерви до неї шикується черга з десятка журналістів. Вона старається коротко відповісти на запитання всіх охочих.
— Що би я сказала Путіну? Хай береже своїх солдатів, бо ми готові зараз як ніколи. Чи важко мені тренуватися? Ні, бо сюди не йдуть ті, хто не знає, що доведеться бігати і тренуватися в амуніції. Я кожної суботи тут, уже підписала контракт з батальйоном тероборони. Що кажуть друзі? У мене подруги такого ж віку, як я, тому багато-хто вже фізично не може тренуватися, ставляться з подивом. Але родина цілком підтримала.
52-річна маркетологиня та мати трьох дітей стала відомою на весь світ, коли видання The Times опублікувало фото, на якому Марʼяна тримає в руках гвинтівку Zbroyar Z-15 на кухні київської квартири. «Як мати я не хочу, аби теперішні проблеми України перекинулися на моїх дітей. Краще я цим зараз займатимуся, — коментувала вона для The Times. — Якщо треба буде обороняти Київ, я оборонятиму. Якщо треба буде стріляти, я стрілятиму».
Загалом Марʼяна тренується в лавах тероборони з 2020 року, а крім того, стрілецькі навички відпрацьовує у школі снайперів «Дике поле».
— Війна — це завжди страшно, — говорить вона. — Я якось не прокручувала ніколи в голові день, коли може статися вторгнення, бо це викликає зайву тривожність. Особливого плану в родини немає. Чоловік у мене військовослужбовець, дочки вже дорослі, син — школярик. Сімʼя бачить, що я там докупила якихось продуктів, але нічого особливо не розпитують, бо все розуміють. Я завжди на звʼязку з побратимами, у нас буде якийсь час, щоб дістатися до точки збору, у командування теж є план. А далі будемо дивитися за ситуацією.
— ТАК, А ЧОМУ НЕ ТРЕНУЄМОСЯ?! ШИКУЙСЬ! — перериває нашу розмову інструктор, і Марʼяна швидко перепрошує в інших журналістів, до яких черга не дійшла, і разом з іншими бійцями повертається у стрій.
Поки група відпрацьовує навички пересування зі зброєю, трохи на віддалі чути приглушений гул. Високий чоловік у мілітарі і темних окулярах налаштовує роботу дрона. Це Георгій, і він тренується в теробороні щосуботи вже пів року. Георгій — магістр з кібербезпеки, свою кваліфікаційну роботу в університеті писав про використання коптерів у військовій справі. Нині співпрацює зі спецслужбами, військовими, поліцією як інструктор з використання дронів.
— Я в тероборону добре вписався, тому що займаюся переважно тим, чим і на роботі. Хіба що на роботі я не бігаю зі зброєю в руках, — усміхається Георгій. — Оскільки моя робота знадобилася і тут, то я тепер треную хлопців і дівчат, щоб вони літали. У нас є окремий розвідувальний підрозділ, також у кожному взводі є люди, які не розвідувальники за спеціальністю, але займаються функціями розвідки.
Георгій пояснює, що коптери корисні для тероборони, адже в лісистій місцевості видимість може бути 100-300 метрів, а в умовах міста огляд блокують будинки. Водночас звичайний цивільний коптер може піднятися на тридцять метрів й облетіти територію в радіусі 1,5-2 кілометрів. Таким чином тероборона отримує актуальні розвіддані, не наражаючи на небезпеку бійців.
— Ми підготовані бійці, які знають, що роботи, а головне — добре вмотивовані, — каже Георгій. — Кожен громадянин зобовʼязаний захищати Україну, але лише коли держава сама попросить. Раніше без мобілізації захищати свій дім зі зброєю ми не могли. Не всі хотіли йти в армію, тому в Україні зʼявилося так багато добровольчих батальйонів. Зараз стало краще з кадровими військами, але в нас, у теробороні, від початку все правильно. Немає такого, що молоді хлопці бояться дідівщини. У наших загонах усе, як має бути в нормальній країні.
Загалом у тероборону може вступити майже будь-який повнолітній громадянин України, окрім раніше засуджених за тяжкі злочини. Для цього не обовʼязково мати військову спеціальність. Потрібно звернутися в найближчий територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (наразі це військкомати, згодом мають зʼявитися окремі пункти). Далі — пройти співбесіду з інструктором та отримати направлення на військово-лікарську комісію. Здати аналізи та пройти лікарів можна в будь-якій зручній поліклініці. А вже потім командир підрозділу тероборони має ухвалити рішення, чи можна укладати контракт із кандидатом.
Новачки тренуються окремо. Більшість не має навіть страйкбольних гвинтівок, тому рекрути розминаються з фанерними муляжами. Форма теж є не в усіх. Тим, хто прийшов у наколінниках, пощастило трошки більше, ніж тим, хто геть без амуніції.
20-річний студент Ібрагім прийшов уперше на запрошення друга і тренується просто в кросівках і звичайній куртці. Обличчя закриває чорний баф.
— У нашій школі була ДПЮ, але я також окремо ходив на гурток з тактичної підготовки, — розповідає Ібрагім. — В армію мене поки що взяти не можуть, бо я навчаюся в університеті. От у добробат я пішов би, але їх уже розпустили, як мені відомо. А я хотів отримати додаткові медичні навички, тактичні. Бо як Путін нападе, то треба захищатися. Родичі мої нормально ставляться до цього. Я, правда, їм не казав, але вважаю, що вони не були б проти.
Максим і Геннадій також прийшли на тренування тероборони вперше.
— А що ви робите в цивільному житті? — запитую.
— Я підприємець, — відповідає Геннадій.
— А я айтішник, — каже Максим.
— Середній клас, — сміється Геннадій. — Насправді я у 2014 році проходив схожі тренування з групою добровольців. А обставини складаються зараз так, що саме час доєднатися до тероборони. Кожен, хто казав, що от як до мого будинку прийдуть вороги, я піду воювати, мають чудову нагоду підтвердити свої слова діями.
— Так, я теж у 2014-му тренувався, але мені не так пощастило з ініціативною групою, — каже Максим. — На роботі моя команда знає, що ухвалено закон про тероборону й кожен може долучитися у своєму районі.
— А в нас велика громада ЖК, згуртована. Є ініціативна група з 30-40 людей, які хочуть сформувати окремий підрозділ тероборони для оборони нашого дому і стратегічних обʼєктів поруч. Сьогодні пʼятеро сусідів прийшли на вишкіл. Ситуація з можливим вторгненням нагнітається, люди гуртуються. Хтось вивчає маршрути на Житомирщину, а хтось — можливості захищатися в місці проживання.
Після оформлення у військкоматі, можна ходити на тренування або ні - справа добровільна. Однак якщо ви вже склали присягу, а на загальний збір у разі загрози не зʼявилися, це вже дезертирство.
Новачки, які прийшли на це тренування, шоковані передусім кількістю журналістів. Однак більшість каже, що прийдуть ще раз.
— Дивіться, палець має бути не на курку, і треба вчитися тримати муляж правильно відразу. Бо якщо я вам дам трикілограмову зброю і ви її триматимете так, як тримали картонку, то руку собі зламаєте, — інструктує новачків чоловік в уніформі з нашивкою «Князь» на грудях.
Ярослав Мудрик отримав свій позивний три роки тому, коли прийшов у тероборону. Тут він уже став командиром, але в цивільному житті «Князь» працює в харчовій галузі. Зараз Ярослав хоче подовжити свій контракт ще на три роки.
— До тероборони не мав військового досвіду, — каже він. — Зброю в руках я тримати вмів, але для того, щоб правильно і безпечно нею користуватися в умовах бойових дій, навички треба доводити до автоматизму. І от три роки тому мені подзвонили з військкомату, звіряли списки резерву. Я прийшов, поговорив з командиром батальйону і підписав контракт.
Нині Ярослав інструктує людей, які вже тривалий час відвідують тренування. Але може займатися і з новачками. Каже, що занадто важких навантажень немає. Якщо група втомлюється, роблять перерву. Основна задача — не підготувати спецпризначенців, а навчити людей поводитися зі зброєю і дати навички роботи в підрозділі.
— Для моєї родини тероборона — це вже звична річ, — говорить Ярослав. — Оцей хайп у ЗМІ стосовно загострення на кордоні не сильно щось змінив. У нас уже вісім років війна, російська армія під боком. Ми до всього готові були і цього тижня, і рік тому, і два роки тому, і три. Якщо буде команда — будемо виконувати накази.
Поки новачки продовжують тренування, по рації для командирів досвідчених підрозділів оголосили загальне шикування. Збір проходить поряд із закинутою будівлею. Після всіх розминок, відпрацювань і тренувань буде гра — імітація охорони обʼєкта. Підрозділи формують шеренги, і інструктор починає роздавати перші вказівки.
— Увага, ми беремо під охорону обʼєкт, але не лише сам обʼєкт, а й що? — запитує інструктор.
— Місцевість, прилеглу територію, важливу інфраструктуру, — дещо розладнаним хором відповідають бійці.
— Правильно. Усе, що забезпечує життєдіяльність обʼєкта. Єгєрь, — звертається інструктор до одного з командирів підрозділів. — Береш своїх бійців — будете поганцями.
— Ну, як завжди.
— Решта, оце тепер поганці, їх задача проникнути на об'єкт. Ваша задача — виявити їх на підходах.
— Вітаємо поганців! — доноситься з протилежного кінця шеренги.
— Командири, підійдіть до мене, я роздам завдання.
Командири підходять до інструктора, “поганці” йдуть займати позиції, інші бійці розходяться територією. Після вказівок підрозділ розвідки має зʼясувати проблеми місцевості, місця, куди треба розставити патрулі, сліпі зони і важливі позиції для снайперів.
Командир розвідувальної групи — Іван, айтішник і батько шестирічного хлопчика. Лице закрите чорною маскою. У теробороні він майже рік — з березня 2021-го. Окрім суботніх тактичних тренувань, Іван ще відвідує заняття для командирів щочетверга. Раніше Іван займався також у снайперській школі.
— Деякі айтіфірми дійсно зараз намагаються перетягувати співробітників у інші країни, адже бізнес має працювати. Але в мене на роботі такого немає, — каже Іван. — Плюс керівництво знає, що я резервіст на контракті, і якщо мене викличуть, то піду воювати. Колег теж постійно закликаю й агітую, що потрібно боронити державу. Хтось підтримує грішми, хтось розповсюджує корисну інформацію для суспільства, а хтось — от як я.
Іван каже, що до снайперської школи і тероборони ніяких особливих навичок не мав, до військової справи дотичний не був, не волонтерив. Так, допомагав як міг і військовим, і під час Революції гідності. Але це не було постійним заняттям. Швидше життєвою позицією.
— Моя мотивація вкрай проста — у мене є син, який усе життя живе у країні, що воює. Коли він учитиме історію України в школі, то запитає в мене, що я робив під час війни. І що мені сказати? “Синку, знаєш, я сидів удома і боявся?” Я так не можу. Я хочу, щоб йому за мене було не соромно і щоб у нього було краще майбутнє.
Розвідники розходяться. Вони повернуться приблизно через пів години з накресленими схемами місцевості. Після невеликої перерви й інструктажу щодо позицій підрозділів, усі розійдуться по місцях. Трійки почнуть патрулювати місцевість, більшість журналістів розʼїдуться, а інструктор скаже в рацію:
— Будь ласка, не засирайте ефір. Починаємо працювати.
