— Мене звати Олександр, я алкоголік і я не п’ю вже тридцять років, — говорить у мікрофон невисокий чоловік у світлій сорочці. Він стоїть поряд зі своїм місцем у великій непоказній актовій залі, одній з тих, що більшість пам’ятає ще зі школи. Вільних місць майже не видно, частина людей тісниться у проході.
Зала гримить від оплесків, адже тридцять років тверезості — це сьогоднішній рекорд. Саме стільки років тому в Україні з’явилися перші групи АА — анонімних алкоголіків.
— Ви мені корону одягаєте? — сміється Олександр у мікрофон. — А я її знімаю і кладу собі під дупу, щоб ніколи не забувати, хто я.
Для всіх, хто тут зібрався, критично важливо пам’ятати, хто вони. Це запорука прийняття своєї алкогольної залежності. Серед людей є ті, хто тверезий двадцять, десять, п’ять років, рік, пів року, тиждень.
Олександр передає мікрофон ведучому, який стоїть на сцені, і сідає на місце.
— А тепер підніміться ті, хто тверезий один день, — просить ведучий. З гущавини людей у залі витягується худенька рука. Дівчина сором’язливо підводиться і поспіхом сідає на місце, намагаючись заховатися у компанії друзів. Але їй аплодують точно так само, як і чоловіку з 30-річним стажем відмови від алкоголю.
Дно
Груп «Анонімних алкоголіків» в Україні понад сотня в різних містах, і їхні учасники з’їхалися на святкування річниці створення АА. Дехто — з друзями, дехто — із сім’ями, з дітьми. Коридори приміщення колишнього санаторію, а нині готелю в Пущі-Водиці наповнені гамором по вінця.
У цьому балагані обіймів, зустрічей і сміху мене супроводжує Марія — невисока жінка з коротким кучерявим волоссям. У 29 років Марія зрозуміла, що єдиний спосіб для неї жити по-справжньому — перестати пити алкоголь. Тоді, двадцять років тому, вона прийшла на свою першу групу «Анонімних алкоголіків».
Марія дістає з кишені невелику мідну монету і кладе її мені на долоню. Це спеціальний жетон, який учасники груп АА отримують, відзначаючи ювілей своєї тверезості — один місяць, рік, два роки, десять і так далі. На ньому вигравіювана цитата англійською: «Будь чесною перед собою». Дотримуватися цього принципу Марії вдалося не відразу, адже попри те, що до «Анонімних алкоголіків» вона прийшла двадцять років тому, на жетоні виблискує римська сімка.
— Я була запійним алкоголіком, — пригадує Марія. — Дуже самовпевненою, розуміла свою проблему і, відповідно, думала, що знаю рішення. Могла довго не пити, і два роки, власне, й не пила. А потім перестала ходити на групу. Придумала собі купу причин: маленька дитина, чоловік проти, холодно і напряжно їздити вечорами. Якби я знала тоді, що буде далі, я на групу поповзла б.
А далі з кожною невирішеною проблемою з’являлася нова пляшка вина, келих за келихом, келих за келихом. Алкоголю завжди було мало. Відтак пляшка вина перетворилася на пляшку горілки.
Марія знову почала ходити на групи АА, але постійно зривалася. Вона відвідувала психотерапевтів, психіатрів, пробувала «кодуватися». Мати, побоюючись, що всі дізнаються про залежність дочки, таємно возила її до наркологів. Увесь час, поки це тривало, Марія працювала на телебаченні, у неї був чоловік, син. Вона спілкувалася з іншими людьми, але друзі відвалювалися один за одним.
— Одна подруга, з якою ми були близькі, сказала, що більше не хоче зі мною мати справи. До цього ми часто одна одній допомагали у скруті, але вона це робила безкорисно, а я постійно очікувала, що мені дякуватимуть і кланятимуться в ноги. Гординя не дозволяла мені бути щасливою, — розповідає Марія. — Я приходила на групи, слухала чужі історії і думала, що краща за інших. Наприклад, дивилася на красиву молоду жінку, в якої за плечима десять років тверезості, яка має стабільну роботу на ринку, яка вміє щиро сміятися. А сама думаю — якась продавчиня з ринку вчитиме мене жити? Мене? Людину з кількома вищими освітами? Алкоголізм, як скельце з дзеркала Снігової Королеви. Коли воно потрапляє в око, ти вже не бачиш нічого хорошого в людях. Я не бачила сонця, я бачила плями на ньому.
Так тривало два з половиною роки. Марія кілька разів потрапляла в лікарню з різними травмами. Спершу — з тріщиною хребта, потім — переломом ноги, пізніше — запаленням рогівки ока. Усі ці проблеми Марія занедбала так, що тривалий час не могла ходити, ледь не втратила зір. Просто майже весь час лежала на ліжку з білизною, яку тижнями ніхто не прав. Алкоголь став її ліками від нестерпного життя.
— Коли я повзла до туалету, бо не могла ходити, мій син переступав через мене зі словами «ти — чудовисько». Моя мати виїхала в іншу країну, бо, здається, просто вже не могла це виносити. Чоловік дивився на мене з відразою, говорив: ще одна чарка – і вижене на вулицю.
— На роботі я, редактор з двадцятирічним стажем, не потрапляла пальцями по клавішах. На той час я вже два з половиною роки була в різних наркологіях, люди щиро намагалися мені допомогти, витрачали свої гроші, аби влаштувати в кращі клініки. А потім — бах, прискорений монтаж, і я вже знову три тижні в запої.
Одного разу Марія таки відчула дно. Вона вкотре вийшла з дому до сусіднього кіоску за пивом. Продавчиня глянула на неї і сказала, що пам’ятає, якою Марія була до запою і не може без сліз дивитися на те, у що вона перетворилася за кілька тижнів постійних випивань. Пиво Марії не продали. Сил піти до іншого магазину вона не мала, довелося повернутися додому ні з чим. Удома Марія відключилася на кілька годин.
— А як прокинулася, на мене ніби звалився весь жах того, що відбулося, — говорить Марія. — До мене дійшло, що я в буквальному сенсі слова рабиня алкоголю. Я так боялася, що інші люди керуватимуть мною, що, зрештою, мною почала керувати горілка. Я не пам’ятала моменту, коли вирішила, що хочу випити. Саме це мене дістало — я настільки не контролювала себе, що навіть не могла пригадати, коли почала пити. Ви розумієте, як це страшно?
Кроки тверезості
Філософія груп АА ґрунтується на дванадцяти кроках, перший з яких — визнати втрату контролю над власним життям через алкоголь. Саме тому групи підходять не всім і не відразу, адже потрібні сила і час, щоб визнати власну залежність.
Важливою частиною традицій «Анонімних алкоголіків» є так звана Молитва спокою, яку часто викарбовують на жетонах тверезості: «Боже, даруй мені душевний спокій прийняти те, що я не можу змінити, мужність змінити те, що можу, і мудрість відрізнити одне від іншого». Однак якщо бог тут для кожного свій, а релігійність не є обов’язковою, то служіння іншим — одна з базових практик для всіх учасників. Зібрання груп повністю безкоштовні, але можна зварити кави, розклеїти оголошення про групи, розповісти іншим людям про АА, наприклад, у колоніях, наркологіях, ребцентрах.
На п’ятий день без алкоголю Марія все ще лежала у своєму ліжку, відчуваючи нудоту. Тоді їй зателефонувала подруга з груп АА і попросила з’їздити в наркологічне відділення лікарні швидкої допомоги і розповісти про існування «Анонімних алкоголіків». Марія погодилася.
— Я не клялась, що більше ніколи не питиму. Але тоді я пообіцяла собі і Богу, що робитиму все, що рекомендуватимуть АА, — рішуче говорить Марія. — Я поїхала в лікарню, сама ледь стоячи на ногах, і розповіла людям про те, як можна знову стати тверезим. Раніше я могла придумати мільйон відмазок, щоб не робити цього. Але нині, якщо мене просять кудись поїхати, комусь щось розказати про АА, підтримати когось з членів групи — я буду поряд.
Сім років тому Марія вирушила дванадцятьма кроками до тверезості. Шукала нову опору в людях, просила пробачення в усіх, кого скривдила, допомагала іншим, не шукаючи вигоди для себе, розійшлася з чоловіком, з яким раніше часто пила. Найстрашнішим виявилося усвідомити масштаб кривди, яку вона завдала близьким. Поки Марія вживала алкоголь, її мати не знала, коли і в якому стані повернеться дочка додому. Її син ніколи достеменно не знав, коли мама захоче на нього накричати, а коли — обійняти.
— Перші роки тверезості син узагалі не хотів мене сприймати, не довіряв мені, відштовхував кожне моє прагнення обійняти його, сказати добре слово. Поводився так, ніби я ще п’ю. Я дзвонила наставниці і плакала в трубку, а вона говорила, що все минеться, що, можливо, зараз треба допомогти іншим. І я йшла й допомагала іншим, — Марія робить паузу, струшує головою, ніби намагаючись відігнати спогад подалі від себе.
— Але я все одно вважала, що знаю краще, як жити моєму синові, якому вже, на хвилинку, 25 років, — продовжує вона. — Думала, що можу ним командувати. Два роки тому я намагалася вигадати для нього подарунок на Новий рік. Хотіла купити круту книжку про те, як стати кращим та успішнішим. Тобто мені мало того, що в мене прекрасний син, я хотіла ідеального. Але десятий крок — навчитися слідкувати за собою і своїми бажаннями. Тоді, перед Новим роком, я усвідомила, наскільки егоїстична. Я думала не про те, як краще йому і що він хоче, а як буде краще мені. Зрештою, я купила для нього інший подарунок, той, якого він дійсно хотів. Поступово перестала вимагати від нього визнання і прощення, і все стало налагоджуватися само собою. Так, у нього є проблеми, як у кожної дитини алкоголіків. Але ми спілкуємося, зараз у нас хороші стосунки.
З актової зали ми виходимо в коридор. Тут теж гамірно, до Марії постійно підходять знайомі. Вона багато всміхається, обіймається та постійно з кимось перемовляється. Потім знову повертається до мене:
— До нас не приходять щасливі люди. Ми всі заново вчимося по-іншому дивитися на життя, шукати маленькі радощі, отримувати насолоду від них. Тому на сьогодні найголовніше питання в мене до себе та до інших — чи ти щаслива? У групі я навчилася любити себе. А ще в мене тепер завжди чиста постіль.
Третій шлях
З вулиці Марія проводить мене в довгий коридор. З нього відгалужуються невеликі кімнатки, де люди працюють у маленьких дискусійних групах. Теми для розмов різні — лідерство, служіння, особистий досвід тверезості тощо. Частина людей юрмиться біля столиків з кавою та цукерками. Марія жартує: щоб почати коло «Анонімних алкоголіків», потрібні лише двоє людей і чайник.
Біля одного такого столика серед дорослих товчеться маленька дівчинка. Вона тягне цукерки і несе їх чоловікові, що сидить у кріслі неподалік. Дівчинка розгортає ласощі і з криком «Тату, дивись, що я тобі принесла!» віддає чоловікові. Той у відповідь втомлено киває і з’їдає цукерку, вже не першу сьогодні і, враховуючи, що дівчинка миттєво біжить назад до столика, явно не останню.
Поряд з чоловіком на дивані сидить жінка з немовлям, загорнутим у численні білосніжні мережива. Довкола них по всьому дивану розкидані дитячі речі: брязкальця, дурник, шматок печива, якісь носовички. Немовля не спить, але поводиться тихо, раз-по-раз видаючи впевнене плямкання і букання. Інколи дитина кашляє, і тоді жінка ледь-ледь починає її колисати.
Марія знайомить мене з цією компанією. Чоловік і жінка, Анна і Владислав, познайомилися в групі АА. У нього було півтора року тверезості, у неї — пів. Спершу дружили, разом ходили клеїти оголошення про групи АА на вулицях.
— А потім Аня на групі розповіла, як у пошуках тверезості потрапила в якусь релігійну секту. Там її призначили якоюсь хранителькою поля Акаші, словом, вона мала в себе інформаційну енергію Землі зберігати. Коли я почув цю історію, то зразу збагнув — це моя мала, у мене з нею все вийде, — сміється Владислав. — Мама моя дуже зраділа, що я закохався і хочу одружитися. А от її… Ну це ти давай сама розкажи.
— Ну-у-у-у, — повільно і обережно починає Анна, поправляючи мережива на пеленці немовляти. — Моя мама нічого ніколи не казала…
— Але я відчував! — продовжує сміятися Владислав. — Мій батько теж був алкоголіком, помер десять років тому від цирозу. Я вживав ледь не з тринадцяти років, алкоголь, наркотики. У мене шість судимостей, 15 років загалом в угарі. У групу я потрапив після чергової відсидки. Лежав у реабілітаційному центрі, і туди прийшли люди розповідати, що таке АА. На перше коло мене привезли, бо я був ще в детоксі, на таблетках. Сказали, що я хворий і що в таких пасажирів, як я, у принципі, є два шляхи: або спитися і померти, або самостійно спробувати лишитися тверезим і поїхати дахом. Але є ще третій шлях, у групі, з підтримкою. Я не повірив їм, але повернувся, бо на збори ходили жінки, а я любив на гарних дівчат подивитися. Постійно повертався і поступово зрозумів, що вже не п’ю пів року, а дівчата для мене стали добрими подругами та сестрами, а не об’єктом сексуальних бажань. Мені хотілося жити. Єдиною умовою цього було приходити на зібрання. Тоді це спрацювало і досі працює.
Владислава відтягує за руку дочка — хоче показати, які цукерки ще є на столі. Коли він підводиться з крісла, то затуляє кремезними плечима світло. Каже, що ще сім років тому так не було, бо він важив на тридцять кілограмів менше, був худющим. А дочка не змогла б узяти його за руку, бо шкіра на долонях буквально гнила.
— Я була так званим соціальним алкоголіком, пила з 19 років, — розповідає свою історію Анна, коли Владислав відходить. — Батьки підозрювали, що в мене є певні проблеми, але я ніколи не валялася п’яною під парканом. У мене була робота, друзі. Я намагалася кинути пити, але постійно зривалася. Переїжджала з міста в місто, думала, от почну своє життя спочатку: правильне харчування, тверезість, ЗОЖ. І що? Вранці давала собі обіцянку, а ввечері напивалася. Я ненавиділа себе, не бачила сенсу жити. Одного разу пішла на день народження друга з твердою впевненістю, що не питиму, а в результаті був запій на три дні. Повертаючись додому, зайшла в магазин купити водички, а вийшла з пакетом вина. Вдома відключилася і прокинулася через дві години від тремору, з жахливим головним болем, вся спухла, язик заплітався. Мені було страшно від автоматизму своїх дій. Чи мріяла я саме про таке життя?
Про групу Анна знала раніше від свого начальника на роботі, який був тверезим уже чотири роки. Вона знайшла в мережі номер телефону, дізналася адресу зібрань і прийшла. Через пів року познайомилася з Владиславом. Це були далеко не перші її стосунки, але цього разу перші повністю тверезі, а тому геть інші.
— Але я постійно чекала якогось підступу. Боялася розставань, зрад, обманів. У мене навіть уже через рік після того, як ми одружилися, постійно був страх помилитися. Це все наслідки вживання — ти перестаєш довіряти людям і, відповідно, не можеш будувати нормальні, здорові стосунки.
— Для довіри потрібен час, — говорить Владислав, умощуюсь назад у крісло разом зі старшою дочкою.
— Чи не боялися ви, наприклад, планувати дітей через свій досвід вживання? — запитую я.
— Я хотіла дитину, і жодних страхів у мене вже не було на той час, — відповідає Анна. — Так, ми мали невеликі фінансові труднощі, але це можна вирішити. Бачите різницю? Коли вживаєш, за будь-якої проблеми біжиш до пляшки.
— Я жодного разу не сумнівався, що через вживання алкоголю в минулому в мене народиться нездорова дитина, — продовжує Владислав. — Здав усі аналізи, щоб переконатися, що здоровий. Якщо Всесвіт зберіг мені життя, послав кохану жінку і тепер дає можливість мати дитя, то все точно буде нормально. Бо знаєте, тверезість — це ж не просто про умовне «не пити». Зрештою, найцінніше, що я отримав — це чисті, щирі людські стосунки, про які раніше тільки в книжках читав.
Немовля на руках Анни починає активніше вовтузитися — пора годувати і спати, а тому краще вже їхати додому. Старша дочка зістрибує з колін Владислава, чоловік допомагає дружині підвестися і зібрати речі. Вони поспіхом прощаються з усіма знайомими, поки немовля не почало плакати. Здається, Всесвіт ще довго буде їм усміхатися.
«Це моя хвороба. Не я»
З коридорів люди поступово розходяться чи то на лекції, чи то просто на вулицю курити. Дехто йде на групи. Ми з Марією підходимо до стійки реєстрації учасників форуму. Можна і не реєструватися, бо все ж анонімність передусім. Але багато хто пише на бейджах власні імена та прізвища. Вони свої серед своїх.
За стійкою сидить молода дівчина з копицею розкішного кучерявого темного волосся. Це Оля, і п’ять років тому вона вперше потрапила на групу АА на такому самому форумі.
Оля була типовою студенткою з невеликого міста. Хороша школа, порядна родина, гарні оцінки. Вступила до університету, почала ходити на вечірки з одногрупницями. Але якщо подруги після веселого вечора вранці прокидалися і йшли на пари, то Оля довго приходила до тями, пропускала заняття, зрештою, в другій половині дня поверталася на вечірки. Почалися проблеми з навчанням, адже обираючи між алкоголем та іншими активностями, Оля ставила на алкоголь. Поступово вона зрозуміла, що взагалі перестала себе контролювати.
— Знаєте, це ще такий важливий момент соціалізації для студентки, — говорить Оля. — Я виглядала просто як дівчина, у якої все класно. Я жила окремо вже, і батьки не бачили, що зі мною відбувається, та й сама я хотіла їх від себе вберегти. Але поступово з мого життя почали зникати люди, які не проявляли такого інтересу до алкоголю, який був у мене. Я спершу не пила цілодобово, але коли у 24 роки доєдналися наркотики, тяга випити стала просто нестерпною. Тоді я зрозуміла, що мені потрібна професійна допомога.
Оля вирушила до Києва на лікування. Лікар-нарколог одразу порадив, окрім таблеток і психотерапії, звернутися до груп АА, але їй здавалося, що вона зможе обійтися. Спершу дійсно виходило — Оля влаштувалася на роботу, могла зберігати тверезість тиждень-два. А потім один келих вина, і вона знову пила не зупиняючись. Оля міняла квартири, міняла роботу, міняла партнерів, але алкоголь залишався з нею завжди.
Через рік поневірянь подруга привела Олю на форум АА, у першу групу. Оля сумлінно ходила на зустрічі пів року, не пила і вирішила, що далі зможе рухатися самостійно. Не вийшло — зірвалася. Минув більш ніж рік, перш ніж Оля знову повернулася в групу. Вона пам’ятає першу тверезу весну, коли боялася виходити на вулицю, аби не зайти в магазини і не купити пляшку. На травневі свята Оля буквально зачинилася вдома, багато спілкувалася зі спонсоркою — спеціальною людиною зі спільноти АА з мінімум піврічним досвідом тверезості, яка підтримує інших залежних окремо від групових зібрань. Якщо Олі треба було в магазин — вона складала докладний список продуктів і лише тоді йшла за покупками.
— Я дуже довго опиралася, не хотіла ходити в АА. Мені здавалося, що я молода, енергійна, що я впораюся і взагалі — якого біса? В останній день, коли я пила, я пам’ятаю, як сиділа вдома без роботи, без грошей, і в мене не було сил ні на що, я була після чергового зриву, вимучена, в глибокій депресії. А виявилося, що це так діяв на мене алкоголь, що це була моя хвороба, не я. Яким би не був хорошим психотерапевт, а в мене їх було два і обидва дуже сильно допомогли, вони не замінять спілкування «рівний рівному». Коли люди тут розуміють тебе з півслова.
Нині Оля повністю твереза вже рік і два місяці. У неї є власний невеличкий бізнес. У колі спілкування не лишилося людей, з якими її поєднували виключно алкоголь і наркотики. Оля думає, що пізніше вона знову зможе ходити на вечірки та рейви, не вживаючи, але не зараз. Зараз головне — її тверезість.
Ми ще трохи говоримо з Олею, а потім вона повертається до реєстрації учасників — це частина її служіння спільноті. Марія проводить мене надвір, підкурює сигарету, випускає дим і каже:
— У мене був момент у перший місяць тверезості. Я йшла на групу, на зупинці тролейбуса стояв кіоск, і свідомість каже мені: «Дорога, ти, напевно, хочеш випити?» Ще місяць тому я вмирала, лежала в бруді, клялася і божилася, що готова на все заради тверезості. Навіть запах немитого тижнями тіла ще не вивітрився з ніздрів, я все ще могла заплющити очі і його відчути. Я взяла телефон, почала набирати всіх знайомих анонімних алкоголіків, щоб поговорити з кимось з них, а ніхто не бере трубку, — Марія затягується цигаркою. — Тоді я набрала ту саму подругу, яка перестала спілкуватися зі мною. Вона відповіла і сказала, що готова слухати. Дві хвилини я розповідала їй про цю маленьку кризу — і мені перехотілося пити. Тому що важливо не лишатися самотньою, одинокість — це смертельно для нас.
Оскільки анонімність — це наріжний камінь роботи таких груп, усі імена героїв змінені.