ГоловнаСуспільствоЖиття

Кабмін хоче відтермінувати реформу інтернатів. Що відбувається?

В Україні триває реформа дитячих будинків та інтернатів, у результаті якої вони мають зникнути. На їхнє місце мають прийти сімейні форми опіки, інклюзивна освіта, центри медичної реабілітації, соціальна підтримка родин. Усе це передбачено в Національній стратегії реформування інтернатних закладів. Але новий проєкт розпорядження уряду пропонує відкласти реформу

Зокрема, вже з 2020 року новонароджених мали б не відправляти до будинків малятка. Натомість Кабмін пропонує відправляти їх туди ще до 2026 року. Частину інтернатів узагалі можуть виключити з реформи. Це означає, що близько 35 тисяч дітей і надалі житимуть без контакту з родинами та загальної соціалізації. 

У більшості дітей, які потрапляють у систему інтернатів зараз, є родичі. Але замість того, щоб організувати якісну підтримку сімей і збільшити фінансування альтернативних форм догляду, Кабмін може ще на кілька років лишити все як є. 

Чому це точно не піде на користь дітям і сім’ям — пояснюємо на LB.ua.

Що відбулося?

Із 2017 року в Україні триває поступова реформа державних інтернатів — деінституалізація. До 2026-го всі діти, які цілодобово проживали в різних закладах, мусили б повернутися в сім’ї та громади. 

У 2020 році мав би стартувати другий етап процесу деінституалізації. Передбачалося, що малечу віком до трьох років більше не будуть віддавати в будинки дитини. У 2019 році, за даними Уповноваженого з прав дитини, в Україні в такі будинки потрапило 1639 осіб. Але другий етап реформи так і не запрацював. 

— Мораторій на влаштування в інтернати дітей до трьох років не діє, — коментує ситуацію керівниця ГО «Соціальна синергія» Маріанна Онуфрик. — Основна причина — відсутність альтернативи, куди їх подіти. 

Маріанна Онуфрик
Фото: надано Маріанною Онуфрик
Маріанна Онуфрик

Альтернативою мали б стати патронатні сім’ї, у яких діти виховувалися б протягом 3-6 місяців. За цей час дитині мали б підшукати родину для усиновлення. Водночас Міністерство охорони здоров’я мало б переформатувати будинки дитини в реабілітаційні центри для дітей, які мають порушення розвитку і потребують спеціального догляду.

Саме цю реформу Кабмін просить відтермінувати до 2026 року. Якщо розпорядження ухвалять, то ще протягом п’яти років малюки потраплятимуть у будинки дитини, а не сім’ї.

Окрім того, Кабмін пропонує виключити з реформи спеціальні та спеціалізовані школи-інтернати. Це освітні заклади, де діти можуть жити цілодобово. Більша частина дітей, які проживають у таких школах, мають батьків. Ці заклади підпорядковуються Міністерству освіти та науки та мають так звані пансіони, де проживають учні. У міжнародній класифікації школи-інтернати також є місцями несвободи, оскільки обмежують коло спілкування та середовище, у якому перебувають діти. Школи-інтернати слід переформатувати — діти зможуть отримувати спеціальну освіту, але при цьому житимуть удома. 

— Соціальна сфера тут не є основним гравцем — набагато важливіше Міністерство освіти, — каже Онуфрик. — Але їхня позиція однозначна: МОН не робить жодних кроків, аби деінституціалізація відбулася. Наприклад, щоб уникнути реформи, Міносвіти внесло зміни до положення про спеціальні школи, про загальноосвітні школи – і тепер вони не мають інтернатів, а мають пансіони. Це – зміна назви, профанація і замилювання очей. 

Микола Кулеба
Фото: facebook/Микола Кулеба
Микола Кулеба

На ситуацію звернув увагу Уповноважений з прав дитини Микола Кулеба. На своїй сторінці у фейсбуці він написав, що «зміни до стратегії, які пропонує Мінсоцполітики, фактично повертають нас у радянське минуле, коли в дитини з інвалідністю не було іншого вибору, як жити в інтернаті, без батьків, та бути ізольованою від суспільства.

Ці зміни також стануть сигналом для новостворених територіальних громад, що послуги вже можна не розвивати, а як і раніше, просто направляти дітей в інтернати».

— У нас в інтернатах на сьогодні проживає 1,5% дитячого населення, — коментує для LB.ua Микола Кулеба. — У європейських країнах це 0,1%. Із 90 тисяч дітей, які загалом проживають в інтернатах, тільки чотири тисячі — сироти. Усі інші мають батьків. І розібратися, чому при живих батьках діти проживають в інтернаті — це завдання держави. Це рішення уряду сьогодні для мене означає «давайте не будемо спішити – і проблема розсмокчеться». Але в жодній країні вона не розсмокталася сама.

Про будинки дитини

Заборона на влаштування малюків у будинки дитини мала б діяти з 2020 року. Однак досі дітей продовжують оформлювати в інтернати. Чому так? 

По-перше, тому що досі немає ефективного превентивного механізму роботи із сім’ями, які опиняються у скрутних життєвих обставин і потребують підтримки ще до народження дитини. Таке кризове втручання мали б здійснювати фахівці соціальної роботи, але їх недостатньо, а в деяких громадах взагалі немає жодного. 

Фото: Макс Левин

У звіті благодійного фонду «Надія і житло для дітей» зазначається, що малюки в будинках дитини переважно походили з сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Однак було майже нереально визначити за документами дітей, яка саме допомога надавалася їхнім сім’ям і які соціальні послуги пропонувалися. Жодну дитину з тих, яких було вилучено за рішенням органів опіки та піклування, в інтернаті не відвідували представники цих органів. 

По-друге, щоб діти не потрапляли інтернати, необхідні тимчасові форми опіки, наближені до родинних. Наприклад, патронатні сім’ї – основна тимчасова альтернатива інтернатам. Але їх також бракує.

— Кількість патронатних сімей недостатня, — каже голова правління «Української мережі за права дитини» та програмна директорка «СОС Дитячі Містечка Україна» Дар’я Касьянова. У 2019 році в інтерв’ю LB.ua Касьянова говорила, що таких сімей в Україні близько сотні. — Є сім’ї переповнені, а є такі, що просто простоюють, дітей туди не направляють з якихось причин. Часом патронатна сім’я не має змоги прийняти дітей, бо вони мають братів і сестер — їх не можна розділяти. Тим патронатним сім’ям, що вже створені, бракує належної державної підтримки. Крім того, у кожній громаді має бути спеціаліст соціальної роботи, який супроводжував би сім’ї ще з етапу пологового будинку. Є громади, де таких фахівців досі немає. 

Дарія Касьянова
Фото: facebook/Halyna Postoliuk
Дарія Касьянова

По-третє, будинки дитини мали переформатуватися та стати центрами реабілітації та паліативної допомоги для дітей, які мають потребу в додаткових медичних послугах. Фактично вони могли б стати додатковою опорою для сімей, що мають малюків з інвалідністю. Переформатуванням мало б займатися Міністерство охорони здоров’я, однак цього не відбулося. Дані моніторингу п’яти будинків дитини Дніпропетровської, Полтавської та Херсонської областей показали, що жоден з перевірених закладів не готовий до переформатування. 

— Є пілотні приклади будинків дитини, які реформовані і можуть приймати батьків з дітьми, — говорить Микола Кулеба. — Тобто процес запущено. Але ці приклади не мають достатньої підтримки. І тому, можливо, зараз уряд прийшов до висновку, що цей пріоритет у реформі треба відтермінувати до 2026 року. Тому що легше наступні п’ять років нічого не робити, ніж зараз потрудитися, щоб трошки більше ніж півтори тисячі дітей охопити відповідними послугами. 

Наразі загалом незрозуміло, яким чином оформлюють дітей у різні заклади інтернатного типу. Наприклад, експерти Ініціативи щодо розвитку послуг у громадах для дітей та сімей з дітьми провели оцінку в Будинку дитини № 2 для дітей з ураженням центральної нервової системи і порушенням психіки у Львівській області. Оцінка показала, що майже 40% дітей у закладі були здоровими, а половина мала порушення прив’язаності, що викликало затримку в розвитку. Ті діти, які дійсно мали підтверджений діагноз, у половині випадків направлялися до закладу через відсутність необхідних реабілітаційних і соціальних послуг за місцем проживання. 

— Багато стейкхолдерів — і міністерства, і депутати, і громади — які мусили вплинути на проблему, не виконали своїх зобов’язань, — каже Онуфрик. — Замість того, щоб провести моніторинг, чому не виконується Нацстратегія, чому не рухається реформа, чому не створюється альтернатива, уряд новим розпорядженням робить десять кроків назад і консервує те, що є.

Будинок дитини №1 з ураженням ЦНС та порушенням психіки, Львiвська обл.
Фото: facebook/Будинок дитини 1 з ураженням ЦНС та порушенням психіки
Будинок дитини №1 з ураженням ЦНС та порушенням психіки, Львiвська обл.

Про школи-інтернати

На старті реформи інтернатів спеціалізовані та спеціальні школи з можливістю цілодобового перебування дітей також підпадали під реформу. Проте через зміни в законодавстві школи-інтернати перейменувалися в освітні заклади з пансіонами у складі. Суті це не змінило — діти все одно цілодобово перебувають під інституційним доглядом, а отже, не отримують належного піклування та підтримки, які забезпечує родина. Однак тепер такі заклади законодавчо не вважаються інтернатами, тому Кабмін хоче вилучити їх із реформи деінституалізації. 

— Відбувається підміна понять, оскільки в законодавстві чітко не написано, що таке інституційний догляд, — говорить Дар’я Касьянова. — Це дозволяє маніпулювати тим, чому одні заклади залишаються в реформі, а інші — ні. Знову ж таки, наш моніторинг показав, що середній термін перебування дитини в інтернаті — від 2 до 7 років. Це дуже багато. Уявіть, як дитині після стількох років в інтернаті, де вона не бачить батьків, повернутися потім у сім’ю? Це, по суті, приховане сирітство.

Офіс уповноваженого з прав дитини також щороку проводить моніторинг інтернатних закладів, де перебувають діти. Більшість із них — це саме школи-інтернати, які перебувають у підпорядкуванні МОН. Станом на січень 2020 року сумарно там проживало близько 35 тисяч дітей — 20837 у спеціальних школах для дітей з особливими освітніми потребами і ще більш ніж 13 тисяч у спеціалізованих закладах мистецького, спортивного або військового профілю, за даними Уповноваженого з прав дитини. Найбільш критична ситуація – у Запорізькій, Волинській і Чернігівській областях, де частка дітей, що живуть в інтернатах, від загальної кількості дитячого населення перевищує 1%. У більшості цих дітей є батьки.

Фото: Макс Требухов

— До Офісу уповноваженого надходять скарги на порушення прав дітей та умови проживання в школах-інтернатах, але переважно від громадських активістів, — каже Микола Кулеба. — Система ієрархізована і складна. Діти бояться говорити, навіть випускники бояться. Так, випускники можуть говорити, що в інтернаті було непогане. Але запитайте в них, чи подобалося їм, як їх годували, чи було достатньо уваги, поваги і любові, чи була приватність і якась кімната, де можна було побути самому. Вони не зрозуміють, про що йдеться. 

У 2020 році кількість дітей, які перебувають в інтернатах, зменшилася аж на 19%. А все тому, що навесні 42 тисячі дітей зі шкіл-інтернатів повернули в сім’ї на час карантину. Після цього влітку Міністерство соціальної політики, ЮНІСЕФ і громадська спілка «Українська мережа за права дитини» провели моніторинг сімей. Експерти відвідали понад п’ять тисяч родин Полтавської, Волинської, Дніпропетровської, Харківської та Миколаївської областей. Восени більшість батьків повернули дітей до шкіл-інтернатів, однак були й такі, що залишили їх удома. 

— Наприклад, у дитини можуть бути проблеми зі слухом, її віддають в інтернатний заклад і забирають лише на свята. Хоча проблему можна вирішити просто купівлею слухового апарата, — пояснює Дар'я Касьянова. — Під час моніторингу ми також побачили, що багатьох дітей батьки віддають у мистецькі або спортивні спецзаклади. Бо там, наприклад, дитина зможе займатися футболом професійно, а громади це забезпечити не можуть. Але коли ми запитували в дитини, чи насправді вона займається там футболом, з'ясувалося, що нічого такого немає.

Альтернативою школам-інтернатам для дітей з інвалідністю мала б стати інклюзивна освіта. За словами Дар’ї Касьянової, з цим є великі проблеми, адже в багатьох школах і садочках цей напрямок розвивається радше на папері, ніж у реальності. Батьки скаржаться на те, що дітям з інвалідністю складно адаптуватися в школі, що бракує асистентів тощо. Також під час моніторингів сімей, у які повернулися діти на часи карантину, стало зрозуміло, що більшість із них можуть піклуватися про дітей, але потребують соціальної підтримки. 

школа-інтернат №3 м. Дніпра для дітей, які мають проблеми зі спиною.
Фото: sobitie.com.ua
школа-інтернат №3 м. Дніпра для дітей, які мають проблеми зі спиною.

— Частина сімей, які віддали дітей в інтернати, навіть не були під супроводом соціальних служб, — каже Касьянова. — Ніхто не знав, що вони віддали дітей, по суті, в інтернат, адже це розглядалося як школа, як можливість навчання. До сімей, які лишили дітей удома, потім приїжджали співробітники інтернатів і вмовляли батьків повернути дітей. Зараз під егідою відтермінування ці заклади виключають з реформи взагалі. Це боротьба за виживання інтернатів, це ненормально. 

Боротьба за інтернати

Громадські активісти, експерти та Уповноважений з прав дитини в один голос кажуть: продовжити реформу без відтермінувань не просто можна, а необхідно. Однак для цього потрібно перестати боротися за інтернати і звернути уваги на потреби дітей. Досі на підтримку інституційного догляду виділяються значні кошти. При цьому суми, які отримують інтернати з державних та обласних бюджетів, в рази перевищують ті, що йдуть на фінансування альтернативних форм підтримки. 

Наприклад, бюджет інтернатних закладів лише однієї Запорізької області у 2019 році становив 879 мільйонів гривень, Чернігівської — 337 мільйонів, Волинської — 352 мільйони. 99% фінансування — державний та обласний бюджети, а решта — кошти батьків і спонсорів. У той самий час у бюджеті на 2021 рік на підтримку розвитку інклюзії місцевим бюджетам було виділено лише 504,45 мільйона гривень субвенції на всі області загалом.

— У 2019 році бюджет інтернатів складав близько 13 мільярдів гривень на близько 700 закладів, — говорить Дар’я Касьянова. — Із цієї суми лише 12% реально витрачалося на дітей, тобто харчування, одяг, потреби. Решта 88% — гроші, що пішли на підтримку стін, тобто комуналку, зарплати персоналу тощо. Є наприклад інтернати для дітей з хворобами серця, де немає кардіолога. Є санаторні школи-інтернати, де медики працюють на пів ставки, де немає психотерапевтів. І туди вливаються великі гроші. Але басейн і хороший ремонт в інтернаті — це не привід віддавати туди дитину. 

школа-інтернат №3 м. Дніпра
Фото: sobitie.com.ua
школа-інтернат №3 м. Дніпра

— За ці гроші можна було б створити адекватну систему попередження інституалізації, надавати підтримку родинам, — каже Маріанна Онуфрик. — Можна говорити, що немає патронатних сімей, але що зробив уряд Шмигаля, щоб вони були? Реформа деінституалізації не є одним з варіантів, це доведений факт — дитина, що виховується в інституції, недоотримує в розвитку, це позначається на всьому житті, вона не може соціалізуватися в дорослому віці і знову потрапляє до місць несвободи. Реформуватися складно, але в нас просто немає вибору. 

Чому до Нацстратегії реформування інтернатів вносяться зміни, які передбачають виключення з реформи частини закладів? Як саме обґрунтовується рішення про відтермінування мораторію на влаштування дітей до трьох років? Щоб дізнатися відповіді на ці запитання, LB.ua направив письмовий запит до Міністерства соціальної політики. 

Тим часом до 22 січня тривають громадські обговорення стану реалізації Нацстратегії. Надати свої пропозиції до обговорення можна на електронну адресу: t.l.syvolapenko@mlsp.gov.ua

Фото: facebook/Будинок дитини 1 з ураженням ЦНС та порушенням психіки

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram