Основні міфи, які поширює російська пропаганда на ТОТ
Що довше триває війна, то вища ймовірність того, що люди, які з різних причин залишилися жити на окупованих територіях, будуть готові прийняти будь-які дії для стабілізації ситуації. Цю думку підтверджують співрозмовники Громадянської мережі ОПОРА, які жили чи досі живуть в окупації. Вони порівнюють нинішній стан справ не з життям до 24 лютого, а з тим, що відбувалося на початку повномасштабного вторгнення: знищення інфраструктури та житлових будинків, терор, репресії проти тих, хто не підтримує окупацію.
Військовий психолог Олег Покальчук пояснює: цей феномен спирається на природну динаміку людської поведінки. Спочатку людина намагається примітизуватися, аби вижити, а потім шукає можливостей соціалізації, якщо нова соціалізація буде видаватися незворотною. Тож за певний період люди адаптуються і приймають нові правила гри — подобаються вони їм чи ні. За словами психолога, цей процес може тривати приблизно 2,5–3 роки.
Утім російські окупанти не готові чекати так довго, особливо на фоні інформації про український контрнаступ. Підкинув хмизу у вогонь і той факт, що попередня операція ЗСУ завершилася успіхом. У її результаті вдалося звільнити майже всю окуповану частину Харківської області та правобережну Херсонщину. Навряд чи російська армія хоче повторити такий не надто радісний досвід.
Тому окупанти активно користуються психологічним станом українців, аби швидше приборкати спротив на ТОТ й отримати максимально лояльне населення, яке не допомагатиме українській армії — не повідомлятиме координат дислокації російських військ і техніки, складів з боєприпасами, не розклеюватиме листівок із закликом до спротиву тощо.
Вороги розуміють: українці в окупації змушені взаємодіяти з ними. Це дозволяє провокувати міфи про те, що мешканці ТОТ заплямовані перед Україною. Пропаганда посилює ці страхи й наполягає: тільки-но території будуть звільнені, Україна відразу розпочне поголовну мобілізацію, усіх без винятку звинуватять у колаборації, а ті, хто отримав російський паспорт (часто це робили вимушено, під тиском), опиняться у в’язницях чи взагалі будуть розстріляні. Новий російський міф – нібито Україна підірвала Каховську ГЕС і покинула своїх громадян напризволяще.
Звісно, все це неправда. Та очевидно це тим, хто перебуває на вільній території і має доступ до об'єктивної інформації. Ситуація ж на ТОТ дещо інша. Росія хоче відрізати ці території від українського інформаційного простору, блокуючи соціальні мережі (Viber, Instagram, Twitter, Google і YouTube), українські урядові сайти та онлайн-ресурси. Так, за даними дослідження Громадянської мережі ОПОРА, на березень окупанти заблокували доступ до 979 українських онлайн-ресурсів і 10 сайтів органів державної влади.
Натомість Росія будує власну інформаційну інфраструктуру. Робить ставку на розвиток двох платформ — соціальної мережі "Вконтактe" та месенджера "Telegram". Дослідники виявили 1045 активних сторінок та груп у першій і 640 телеграм-каналів, створених для інформаційного обслуговування окупації.
Отже, російська пропаганда, поширюючи дезінформацію про Україну, розпалює ненависть, страх, недовіру та соціальну напругу між українцями, які залишилися жити на ТОТ, і тими, хто звідти виїхав. Наприклад, таку стратегію активно використовують в окупованому Маріуполі. За словами президента Маріупольського телебачення Миколи Осиченка, зводиться вона до тези: люди, які виїхали з міста — “зрадники” і “гастарбайтери”, а ті, хто залишився — справжні “патріоти”, які не кинули своє місто.
Саме тому в політиці щодо ТОТ наша країна має враховувати, що люди в окупації майже не мають доступу до об'єктивної інформації. У таких умовах важливо, щоб влада країни говорила єдиним голосом і не допускала різнотлумачень, коли один посадовець рекомендує брати російські паспорти, щоб вижити в умовах тотального тиску, а інший каже, що не потрібно робити це.
Що впливає на ставлення українців до тих, хто залишився на ТОТ
Росія зацікавлена не лише посварити мешканців окупованих територій з тими, хто живе на підконтрольних Україні землях, а й загалом посилити напругу в суспільстві. Наприклад, пропаганда стверджує: ті, хто підтримував Україну, давно виїхали з окупованих міст, а ті, хто залишився, підтримують Росію. Тому, мовляв, не потрібно гинути за людей з антиукраїнськими поглядами.
Попри всі намагання Росії, така думка в Україні не популярна. Це підтверджують результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) у вересні 2022 року. Так, більшість українців (72%) вважають жителів окупованих після 24 лютого територій жертвами обставин, і лише 12% думають про них як про колаборантів чи байдужих до України.
Згідно з результатами іншого опитування, проведеного Харківським інститутом соціальних досліджень у листопаді 2022 року, більшість українців (85%) вважають, що з жителями ТОТ варто зберігати зв'язок. Також третина українців з розумінням ставляться до людей, що залишилися в окупації та були змушені взяти російські паспорти, якщо це допомогло їм вижити. Утім 14% опитаних вважають отримання роспаспорта злочином, який вимагає покарання.
Попередні дослідження демонструють дещо гірше ставлення українців до жителів ТОТ. З одного боку, це можна пояснити тим, що питання в анкетах дещо відрізнялися. З іншого боку, думка суспільства й окремих людей може змінюватися через різні обставини — наприклад, через успіхи на фронті, спілкування зі знайомими, які перебувають на ТОТ, тощо. Так, згідно з опитуванням, яке проводив КМІС у серпні 2022 року на замовлення Громадянської мережі ОПОРА, 51% опитаних українців вважають, що людей, які отримали паспорт РФ, потрібно карати. При цьому 36% висловилися проти такого переслідування.
Цікаві дані демонструють і результати опитування, яке провела група “Рейтинг” у серпні 2022 року. Дослідники виявили, що третина українців негативно ставилися до людей, які жили в окупації останні 7–8 років. При цьому позитивно їх сприймали майже 20%. Інші ж нейтрально або не визначилися з відповіддю.
На жаль, жодне опитування чітко не відповідає на запитання, чому з'являється негативне ставлення до мешканців ТОТ, навіть якщо його відсоток невеликий. Можна припустити, що на це впливають кілька факторів.
По-перше, має значення тривалість окупації: люди менше довіряють тим, хто змушений довше контактувати з ворогом.
По-друге, частині українців бракує інформації про реалії життя на окупованих територіях (тиск, викрадення, складна гуманітарна ситуація тощо), про обставини, які змушують людей залишатися в окупації, про важкі рішення, які доводиться приймати в цих умовах.
По-третє, у ЗМІ активно висвітлюють факти колаборації місцевих політиків і громадян — однак насправді це не масове явище. Що, зокрема, підтверджують повільні темпи паспортизації та спротив окупації.
По-четверте, працює російський міф, що більшість мешканців Криму та Донбасу начебто хотіли стати частиною Росії. Звісно, такі люди були, але їхній відсоток значно менший від тих, хто підтримував цілісність України. Про це свідчать дані соціологічних опитувань. Наприклад, у березні 2014 року, за даними групи “Рейтинг”, відокремлення від України підтримувала тільки третина мешканців Донбасу, а відкидали цю ідею 56%. Цю тезу підтверджують багатотисячні проукраїнські мітинги в Донецьку, Луганську, Сімферополі й інших менших містах — у рази численніші, ніж проросійські зборища. Наприклад, на проукраїнські мітинги в Донецьку приходили 7–10 тисяч людей, на проросійські — 1,5 тисячі.
Водночас не слід забувати, що активну участь в окупації Криму та Донбасу брали регулярна російська армія та агентурна мережа, яку РФ десятиліттями вибудовувала в Україні. Наприклад, Верховну Раду Автономної Республіки Крим захоплювали російські військові, які змушували депутатів голосувати за відставку тодішнього прем'єр-міністра Криму Анатолія Могильова та за проведення псевдореферендуму.
По-п'яте, ми дуже часто реагуємо на події та настрої на ТОТ, ігноруючи факт масового виїзду громадян та пов'язаних з ним змін складу населення. Щоб оцінити ставлення мешканців ТОТ до України, спершу необхідно дати всім можливість повернутися додому. А нас, у тому числі з подачі ворога, змушують вірити, що, скажімо, ціле окуповане місто виступає за чи проти України, хай навіть велика частина його населення виїхала. І справді, внаслідок агресії Росії кожне знищене чи постраждале місто може стати “проросійським”.
Як бачимо, загалом українці з розумінням ставляться до людей, які залишилися на ТОТ. Водночас певна частина суспільства недовіряє тим, хто зостався в окупації — як після повномасштабного вторгнення, так і після російської агресії 2014–2015 років. Саме з цією категорією українців потрібно працювати владі, медіа й неурядовому сектору.
Ключове послання – більшість людей, які залишилися на ТОТ, попри шалений тиск, чинять спротив окупації (чого вартий лише рух “Жовта стрічка”) та чекають на звільнення. Херсон й інші деокуповані восени 2022 року громади Херсонщини, Харківщини та Миколаївщини — яскраве підтвердження цього.
Якщо ігнорувати таку роботу, суспільним розбратом скористається російська пропаганда. Її мета — змусити Україну припинити боротися за державність, території та людей, а також право обирати власне майбутнє і цивілізаційний вектор розвитку.
