Під час ухвалення нових процесуальних кодексів у грудні 2017 році (ГПК, ЦПК та КАС), а також внесенні змін до Закону «Про судоустрій і статус суддів», перехідними положеннями Закону №2147 було змінено Кримінальний процесуальний кодекс України. Ці зміни отримали неформальну назву «поправка Лозового» – від імені всіма давно забутого депутата від Радикальної партії Олега Ляшка, який «протягнув» їх в процес.
А саме:
1) змінено систему обчислення строків у кримінальному провадженні. З метою «захисту бізнесу» і не тільки зʼявились строки розслідування у «фактових» провадженнях, тобто в провадженнях, де нікому ще не повідомлено про підозру. Якщо раніше строк обраховувався лише з моменту повідомлення про підозру, коли дійсно відбувається втручання у права і свободи людини, то тепер з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР);
2) надано можливість оскаржувати повідомлення про підозру, себто припущення сторони обвинувачення про причетність особи до кримінального правопорушення (слідчу версію, підтверджену мінімальною інформацією доказового характеру);
3) експертизи в кримінальному провадженні проводяться (санкціонуються) за рішенням слідчого судді. Раніше усі експертизи призначалися сторонами кримінального провадження самостійно. Це відкрило можливість зловживання якістю експертиз через монополію держави, перевантаження суддів формальними питаннями санкціонування експертиз, що призводить до зменшення якості виконання основних функцій і відповідно браку роботи, врешті затягування строків як проведення експертиз, так і досудового розслідування в цілому;
4) запроваджено монополію на проведення експертиз у кримінальному провадженні в державних установах. До того часу кожна зі сторін кримінального провадження мала право звернутись із постановою про призначення експертизи як до приватних експертних установ / експертів, так і до державних.
Зазначені зміни набрали чинності 15 березня 2018 року. Там були ще положення, які вдалось скасувати за тиждень їхньої чинності, проблеми з перехідними положеннями та відповідним поданням до Конституційного Суду України, але ми не будемо зупинятись на таких деталях.
Важливо інше – зазначені зміни були піддані критиці як органами правопорядку і прокуратури, так і суддями, науковцями і, навіть, адвокатами, які здавалося б лише отримали додаткові інструменти для захисту своїх клієнтів. Про це я писав у цьому ж блозі одразу після набрання ними чинності 23 березня 2018 року в контексті виправлення помилок.
Саме тому однією зі складових політичної програми «Слуги народу» у 2019 році було скасування «поправок Лозового». І вони дотримались свого слова, проте наполовину. Президент України дійсно вніс відповідний проєкт Закону у Верховну Раду, проте до моменту ухвалення дійшла лише частина. Згадані вище п. 3 (санкціонування експертиз слідчим суддею) та п. 4 (державна монополія на експертизи) дійсно були скасовані цим проєктом, який став Законом №187-ІХ від 04 жовтня 2019 року.
Що ж стосується п. 1 (нової системи обчислення строків розслідування) та п. 2 (оскарження повідомлення про підозру) – ці положення кримінального процесуального законодавства залишаються чинними досі. І якщо у 2018 році їх наслідки були предметом припущень, то сьогодні у судовій практиці ми бачимо негативні наслідки, особливо в питанні продовження строків досудового розслідування та повноваження суду закрити кримінальне провадження через їх сплив.
Ще у 2018 році ми з колегами адвокатами, науковцями, експертами підготували документ з довгою назвою – «Аналіз законодавчого регулювання порядку здійснення досудового розслідування «до» і «після» «поправок» А. Лозового до Кримінального процесуального законодавства України» – в якому намагались зпрогнозувати наслідки. З висоти сьогоднішнього погляду скажу, що здебільшого ми зосередились на державній монополії у призначенні експертиз, деформації ролі слідчого судді (необхідність санкціонувати призначення експертизи, де за визначенням немає питання контролю за дотриманням прав і свобод людини) – тому, від чого найбільше потерпала систем правопорядку у 2018-2019 роках.
Наразі ж актуальною проблемою залишається нова система обчислення строків розслідування. Найпростіший приклад – складні провадження, наприклад справи про вбивство, необхідно продовжувати кожні 1,5 року в межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (15 років), для чого необхідно обґрунтовувати якийсь прогрес в справі. Водночас не треба дивитись детективні серіали, щоб знати, що можуть пройти роки і понад десять років, поки розслідування іншого злочину не дозволить знайти доказову інформацію для такого, яке давно вважалось безперспективним. У ситуації з «поправками Лозового» це ставало реальністю, коли провадження просто закривались через непродовження строків досудового розслідування. Що вже казати про питання теоретичні, наприклад про те, що відбувається обмеження інституту строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, які мали б збігатись зі строками досудового розслідування у «фактових» провадженнях (як і було до 15 березня 2018 року). Адже строк давності притягнення до кримінальної відповідальності це інструмент процесуальної економії – граничний час, який держава може використовувати на пошук і притягнення до відповідальності винної особи. Саме в цьому і відмінність, адже «фактове» провадження може розслідуватись довго, не передбачаючи втручання у права і свободи людини. Якщо ж особі повідомлено про підозру, то і розслідування має завершитись якнайшвидше – 2, 6, 12 місяців.
Понад те, законодавець у 2019 році Законом №187-ІХ дозволив не закривати кримінальні провадження, в яких не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності для злочинів проти життя і здоровʼя (п. 3-1 ч.1 ст. 284 КПК України) з метою виконання позитивних обовʼязків держави з їх розслідування, на що неодноразово вказував ЄСПЛ. Виходить, що ми ніби-то за ефективне розслідування, аж із виходом за межі строків давності, разом з тим, слідчий має кожні 18 місяців ходити до суду з продовженням і наражитись на ризик відмови...
Загальнокримінальні злочини зазвичай менше обговорюються суспільством, але можна навести топ-корупційні справи НАБУ/САП, які здебільшого складні, багатоепізодні, з активною позицією захисту тощо. Строки досудового розслідування для таких проваджень є занадто малими: наприклад, лише розкриття банківської таємниці триває 8-10 місяців із подальшим проведенням тривалої експертизи, що потребує продовження таких строків. Регулярні походи до слідчого судді з обґрунтуванням необхідності продовження строків лише забирає робочий час у детектива та прокурора. До того активними є адвокати, які у разі успішного оскарження постанови прокурора про зупинення досудового розслідування майже завжди спричиняють ситуацію зі спливом строків досудового розслідування, які було зупинено внаслідок зупинення кримінального провадження. Які аргументи в такому випадку мають бути у клопотанні про продовження таких строків? Питання відкрите.
Проблема іншого ґатунку наочно можна було побачити у 2022 році – перша інстанція ВАКС закрила три кримінальні провадження, що роками розслідувались НАБУ за процесуального керівництва САП з багатомільйонними ймовірними збитками державі. Ідеться про справи «Укрзалізниці», «братів Дубневичів» та «Ощадбанку». Підстава в усіх випадках однакова — закінчення строку розслідування. Мій колега писав детальний розбір процесуальних проблем у цих справах, я за браком місця використовую це лише як ілюстрацію проблеми.
Прикінцевими положеннями Закону № 2147-VІІІ було встановлено, що нові правила обчислення строків застосовуються до справ, за якими відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР після введення в дію цих змін. Разом з тим це суперечить загальним засадам кримінального провадження, а саме ст. 5 КПК України, відповідно до якої процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Це питання гостро постало у згаданих провадженнях, зареєстрованих до 15 березня 2018 року та були обʼєднані з провадженнями, зареєстрованими після цієї дати. Врешті судді першої інстанції ВАКС, Апеляційної палати ВАКС та Верховного Суду розішлись у поглядах на це питання. Тож ми очікуємо на рішення Обʼєднаної Палати ВС з цього питання, адже 14 березня 2023 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду вирішила, що п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України не може поширюватися на «старі» кримінальні провадження, і передала справу на розгляд об’єднаної палати для розв’язання розбіжностей.
Саме тому скасування нової системи обчислення строків та можливості оскарження повідомлення про підозру, залишків «поправок Лозового» мають бути негайно скасовані. Впевнений, що 5 років чинності цих положень достатній строк для того, щоб побачити їх негативний вплив на ефективність розслідування у різних видах злочинів – від вуличних розбоїв до топ-корупціонерів. Отже, відповідь на питання, винесене в заголовок – «як уникнути негативних наслідків?» – може бути лише одна: «остаточно скасувати «поправки Лозового» і забути цей ганебний приклад несистемних, шкідливих, незбалансованих змін до кримінального процесуального законодавства, яких, на жаль, ще вистачає.