Хто буде відбудовувати?
До початку широкомасштабної війни за будівництво в країні відповідало Міністерство інфраструктури. Саме на його базі Кабінет Міністрів вирішив створити мегаміністерство, яке відповідатиме за повоєнну відбудову України. Для цього Мінінфраструктури обʼєднали з Міністерством розвитку громад та територій. З одного боку, це дозволить оперативно ухвалювати рішення, які стосуються відбудови. Але з іншого – об’єднання міністерств призведе до тривалого збою в роботі обох структур. Реорганізація може зайняти до пів року, що негативно вплине на якість державного управління в умовах війни. Адже за цим процесом криється дуже багато бюрократичної роботи, яка невидима для людей, але забирає багато часу в чиновників.
Очолив новостворене Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури віцепремʼєр-міністр Олександр Кубраков, який вважає, що таке обʼєднання підвищить ефективність виконавчої влади в питанні управління відбудовою. А міністерство матиме краще розуміння загальної картини руйнувань і потреби відновлення і відповідатиме за формування політики відбудови.
Наступний крок у побудові системи органів відновлення країни – визначити орган, який відповідатиме за безпосередню реалізацію проєктів відбудови. Ним стало Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, а по суті перейменоване Державне агентство автомобільних доріг України, до якого приєднали Агентство інфраструктурних проєктів. Очолив його Мустафа Найєм, який на той момент був заступником міністра інфраструктури.
Уряд на цьому не зупинився. І в лютому цього року передав повноваження у сфері енергоефективності від Міністерства енергетики Міністерству інфраструктури, розвитку громад і територій. Можна говорити про те, що це порушує єдність управління у сфері енергетики. Але значно гірше, що йдеться про надмірну концентрацію повноважень у нещодавно створеному мегаміністерстві.
Виконавча влада – це завжди про те, що наймані чиновники розпоряджаються публічними грішми. У Міністерстві концентрується все більше повноважень і фінансів. А з огляду на те, що новостворене міністерство відповідатиме за відбудову, то через нього будуть проходити величезні кошти. І концентрація повноважень у межах однієї структури створює широке поле для зловживань. Тим більше, що зазвичай великі інфраструктурні проєкти доволі природно пов’язані з корупцією й порушенням антимонопольного законодавства.
Можемо пригадати історію з Великим будівництвом: спершу було доволі багато виконавців робіт, між якими існувала конкуренція. Але дуже швидко це все скотилося до картельної змови кількох гравців ринку, які отримали майже всі замовлення. У підсумку почала рости вартість будівництва. І хоча ми не можемо стверджувати, що концентрація повноважень мегаміністерства обов’язково призведе до різкого зростання корупції, вона створює передумови для неї.
Як розподілятимуть гроші
Владні повноваження нічого не значать без грошей на їхню реалізацію. Тому те, як саме держава буде використовувати кошти на відбудову, має чи не більше значення за персоналії, що керуватимуть процесом. У вересні 2022 року депутати врегулювали і це питання, створивши Фонд ліквідації наслідків збройної агресії.
Головним гравцем у виділенні коштів буде Кабмін. Він ухвалює рішення про спрямування державних коштів на відбудову. Щоправда, не сам, а за погодженням з парламентським бюджетним комітетом. Така процедура підвищує парламентський контроль за використанням фінансового ресурсу, але суперечить Конституції, тому що наш Основний закон не дозволяє комітетам ВРУ мати хоч якісь самостійні повноваження.
На цей рік у Державному бюджеті на ліквідацію наслідків збройної агресії заклали 35,5 млрд гривень. Уряд затвердив порядок використання цих грошей.
На що ж пропонують спрямовувати ці кошти? Є доволі великий перелік, який можна звести до кількох ключових напрямків: будівництво або придбання житла замість знищеного війною, відбудова громадських будівель та об’єктів критичної інфраструктури, закупівля транспорту для потреб шкіл, лікарень і комунальників.
А от сам порядок використання коштів доволі неоднозначний. Перш за все через складні критерії, які потрібно виконати, щоб отримати гроші. Їх п’ять:
-
Кошти йдуть лише на будівлі, устаткування й транспорт державної або комунальної власності;
-
Регіони та територіальні громади належать до постраждалих від війни територій;
-
Проєкти включено до регіонального плану відновлення та розвитку;
-
Громада чи інший власник після відбудови здатні утримувати об’єкт у належному стані;
-
Вартість одного квадратного метра житла, яке відшкодовують, не може перевищувати середньої ціни спорудження житла у відповідному регіоні.
Сукупно виконання всіх умов займатиме тривалий час і спричинятиме чимало бюрократичних процедур. А сам процес, вочевидь, не буде швидким і вимагатиме серйозних зусиль місцевої влади для того, щоб отримати кошти на відбудову.
По-друге, щоб отримати кошти, треба звернутися залежно від напрямку до міністерств інфраструктури, енергетики, освіти і науки та охорони здоров’я. Але робити це можуть лише обласні та Київська міська державні адміністрації. Такий підхід суперечить логіці децентралізації, яка наділила більшістю влади на місцях громади, а не області. До того ж більша частина майна є саме власністю громад.
Тому було б логічніше, щоб ініціаторами були міські чи сільські ради, які мають власні виконавчі органи та спроможність підготувати необхідні документи, а не обласні адміністрації. Адже останні зараз не мають ані майна, ані управлінської спроможності, аби працювати над цими питаннями.
Що ж до знищеного житла, то в кінці лютого цього року народні обранці таки ухвалили в другому читанні законопроєкт про компенсації. І, на відміну від Фонду ліквідації наслідків агресії, на цей напрямок у бюджеті коштів не закладено. Докладно про нього можна прочитати тут.
***
Уряд уже зробив достатньо кроків, щоб розпочати процес відновлення. Їх можна розцінювати по-різному, але процес відновлення найближчим часом таки запрацює. Залишаються без відповіді поки що кілька запитань. По-перше, чи виправданим є створення мегаміністерства та концентрація такої великої кількості повноважень в одному органі. По-друге, чи не призведе фактична відсутність контролю за відбудовою до сплеску корупції в цій сфері. По-третє, чи зможуть територіальні громади розраховувати, що обласні державні адміністрації будуть об’єктивно враховувати їхні потреби, а уряд справедливо розподілятиме наявні й дуже обмежені ресурси.
Головним замовником відбудови є народ. Мабуть, найбільшим недоліком розпочатого процесу є відсутність нормального суспільного обговорення і реальних можливостей держави відновити зруйноване, і пріоритетів розвитку країни в цілому. Тому влада наражається не лише на підозри у зловживаннях, але й ризикує відверто розчарувати українців. Тож розпочинаючи такий глобальний процес, варто все докладно обговорити з людьми, а лише потім починати щось робити.
