"Житомир не може жити за принципом села, де облаштовують громадський простір тільки "під однією липою" у центрі"
Людмило, під час виступу на партійній конференції "Європейської Солідарності" ви зізналися, що політика ніколи не викликала у вас захвату. На вашу думку, міський голова може бути осторонь політики?
Реальна міська політика – це турбота про людей. Кожного дня треба працювати, щоб тут могли комфортно жити і молодь, і пенсіонери, щоб розвивався бізнес, створювалися робочі місця і щоб це місто не покидали наші діти. Коли ставиш перед собою таку мету, то не залишається місця для політиканства чи політичних ігор, яких я, власне, і не сприймаю. У міського голови навіть часу не може бути на таке.
Мене, наприклад, не влаштовує, що майже кожен другий мешканець Житомира готовий виїхати за кордон. Або інший показовий приклад: ви сьогодні приїхали до нашого міста по хорошій трасі Київ-Чоп… Але як тільки в'їхали у Житомир, звернули ж увагу на латану-перелатану дорогу? У деяких мікрорайонах міста ще гірше... Так от реальна політика міського голови – це коли комфортним для життя робиться кожен район міста і вся інфраструктура там. А не тільки одна центральна вулиця. Коли, умовно кажучи, гарне селфі можна зробити не лише на Михайлівській, а й у сквері біля свого будинку.
Традиційно українські міста розбудовують так, що найкращі селфі виходять все-таки у центрі…
Але ми живемо у двадцять першому столітті. Тому давайте раз і назавжди відходити від думки, що місто – це тільки одна центральна вулиця і на неї треба кидати всі ресурси. Моя позиція полягає в тому, що розбудова локальних центрів має стати одним із пріоритетів стратегічного розвитку міста. Я навіть не хочу вживати слово "спальні райони". Ні, вони мають бути не спальними, а районами комфортними для життя. У випадку мого рідного Житомира йдеться про Крошню, Богунію, Корбутівку, Польову, Мальованку, Мар’янівку і так далі.
Розумієте, це в селі більш-менш прийнятною є ситуація, коли облаштовують одну центральну площу, там є магазин, школа, клуб, амбулаторія, церква – і в результаті громадського простору "під однією липою" достатньо. Громада у Житомирі, де населення сягає більше чверті мільйона, не може бути організована за принципом села.
Як щодо вас особисто? Наскільки комфортною для вас – людини, яка займається підприємницькою діяльністю – може бути робота у владних кабінетах міської ради? У бізнесі рішення приймаються швидко. А тут, ви ж розумієте, що зразу зіштовхнетеся з бюрократичною стіною.
Бюрократії немає, напевно, тільки там, де немає влади. Коли до влади приходить міський голова, який готовий працювати для людей, то і бюрократія здатна набути людських рис.
Щодо власного комфорту… Я за ним точно не йду. Створити комфортне життя тільки для себе і жити у своїй комфортній бульбашці – це найпростіше, що може бути. Я живу в Житомирі і живу Житомиром. Я хочу, щоб це місто стало успішним містом для людей.
Більше десяти останніх років ми з командою реалізовуємо проєкти, спрямовані на розвиток всієї громади. Ми завжди реагуємо на виклики. І завжди на крок попереду влади. З початком російсько-української війни ми облаштували кімнати психологічного розвантаження на базі 95-ї аеромобільної бригади. З початку карантину, коли ні місто, ні держава не спромоглися вчасно відреагувати на цей виклик, ми забезпечили засобами індивідуального захисту медиків та людей поважного віку. За останні декілька років – більше пів сотні зроблених "під ключ" проєктів для міста.
Я йду в мери як людина, яка вміє розставляти пріоритети, організовувати процеси та гуртувати команду, делегувати повноваження і надихати на результат. Міський голова – це передусім потужний менеджер.
Скільки людей у вас працює?
Більше сотні.
Карантин сильно вдарив по вашому бізнесу?
Це окрема історія.
Розкажете?
У березні, коли все різко зачинилося, без роботи залишилися і мої працівників. І от коли ти розумієш, що за тобою стоять більше сотні людей, а в кожного з них ще сім'ї, то просто зобов'язаний діяти.
Виходом із цієї ситуації я бачила розробку протоколів інфекційної безпеки. Вже тоді було зрозуміло, що коронавірус із нами надовго. Тому сприймати його треба не як вирок, а як виклик. Ми почали розробляти протоколи спершу самі для себе. От переступив клієнт поріг кав'ярні – де він має помити руки, як він може себе захистити, якими мають бути правила безпеки для персоналу? Нам треба було спершу дати самим собі відповіді на ці питання. Це була десь середина квітня. Далі як експерта-професіонала ми запросили одного з найвідоміших епідеміологів України – Андрія Александріна, який очолює Національну експертну групу з інфекційного контролю Negic. Не без гордості зізнаюся, що він був приємно вражений нашими напрацюваннями.
А далі все закрутилося дуже швидко. Я запропонувала Андрієві спільно доопрацювати Протоколи. В той же час до нас з проханням передати ці документи місту звернувся мер Житомира. Ми повністю керувалися європейськими стандартами, тож вирішили піти ще далі – надіслали наші Протоколи Міністерству охорони здоров'я та в Офіс Президента. Провели навіть акцію на Банковій, аби наочно показати, що в умовах карантину можна організувати безпечну роботу закладів громадського харчування. Увечері після акції МОЗ повідомило, що завершує розробку правил роботи для кафе та ресторанів. Пункти із наших Протоколів були враховані.
Тобто ваша одна локальна ініціатива повернула на робочі місця працівників закладів харчування по всій Україні?
Виходить, що так.
Ви робили підрахунки, скільки це приблизно людей?
За нашими даними, приблизно 1 200 000 робочих місць.
"Ми показали владі, як насправді треба захищати школи в умовах пандемії"
Після цього з'явилася ідея робити "Безпечну школу"?
Влітку стало зрозуміло, що ні центральна, ні місцева влада не готові організовувати безпечний процес навчання у школах. Ми з командою, маючи вже позитивний досвід розробки протоколів для бізнесу, вирішили не чекати, а діяти. Ми звісно не могли облаштувати власними силами усі школи міста. Тому на прикладі однієї з них вирішили відпрацювати стандарт інфекційної безпеки. Епідеміологи NEGIC провели ретельний аудит кожного приміщення з точки зору інфекційної безпеки. Далі був складений детальний перелік того, що для школи треба закупити, встановити, переобладнати чи виправити.
Таким чином ми показали владі, як насправді треба захищати дітей в умовах пандемії. Ми відпрацювали все "у полях", на основі цієї роботи теж розробили Протоколи інфекційної безпеки для шкіл і передали їх до Міністерства охорони здоров'я. Від усіх освітян, з якими я спілкувалася, отримувала відгуки про те, що наші протоколи є найбільш систематизованими та чіткими порівняно з тими документами, які в результаті спускали згори на школи.
Ми не можемо замінити собою владу, але це той випадок, коли ми з командою знову опинилися попереду неї.
Чи правильно я розумію, що пілотним навчальним закладом цього проєкту стала приватна школа? Чому не муніципальна?
По-перше, це не класична приватна школа. Йдеться про школу "Сяйво" – навчальний заклад, який утримується за рахунок батьків. Там навчається 335 учнів.
По-друге, з самого початку ми заявили, що є відкритими для будь-якого навчального закладу. Після старту проєкту до нього підключилася недільна школа при церкві та одна з муніципальних шкіл. Зі свого боку, ми самі пропонували допомогу декільком муніципальним школам, але отримали відмову. Можливо, це політика. Або наша ментальність – очікувати на готові рішення та допомогу від влади.
І як щодо допомоги школам від місцевої влади у Житомирі?
Хороше питання. Але давайте спершу нагадаю про "допомогу" від центральної влади. З антиковідного фонду на підготовку шкіл до нового навчального року виділено 0 гривень. Щодо Житомира, то тут тільки 2 вересня – коли, вдумайтеся, навчання у школах уже почалося – міські депутати спромоглися перерозподілити кошти на протиінфекційні заходи у школах. Йдеться про суму 4,67 млн, яка тільки на перший погляд може видаватись великою. Насправді це всього-на-всього кошти з харчування, на якому зекономили під час карантину. І все. Не було проведено жодних експертних розрахунків щодо того, наскільки ця сума є виправданою.
У рамках проєкту "Альтернатива є – безпечна школа" на основі рекомендацій Національної експертної групи з інфекційного контролю ми прорахували, що на усі школи нашого міста треба як мінімум 13,6 млн грн.
Кошти у міському бюджеті є! Власні доходи міського бюджету зросли від 310 млн грн у 2014 році до 1,8 млрд у 2019. Загальний минулорічний бюджет Житомира 3,18 млрд грн. На депозитах і казначейських рахунках Житомирської міськради лежить 101 млн грн. Ми усі платимо податки і маємо право вимагати у міської влади направити їх на безпеку дітей у школах. Подивіться на статистику коронавірусу, згадайте, в яких умовах навесні проводилось дистанційне навчання… Я вважаю, що освіту зараз треба ставити в пріоритет. Діти мають вчитися у школах, батьки мати можливість працювати на роботі, а школи стати безпечними.
Завершуючи тему безпеки у школах, хочу запитати про ситуацію з гімназією №23. Очевидно, що це одна із топ-тем у Житомирі. Днями у своєму Facebook ви повідомили, що у початкових класах гімназії впала стеля. Що там взагалі відбувається?
Близько двох років тому у гімназії №23 прямо під час уроку впала стеля. Це сталося у класі, де вчаться першачки. Нині маємо ситуацію, коли за два роки приміщення гімназії не відремонтоване, а дітей "спихнули" в інше небезпечне приміщення за декілька кварталів від школи.
І ось днями до мене звернулися батьки. У тому "альтернативному" приміщенні також… провалилася стеля. Це можна було б назвати іронією долю. Але ситуація занадто серйозна, щоб іронізувати. Звісно, що ні адміністрація школи, ні міська влада не зацікавлена в тому, щоб комусь стало про це відомо. Але все таємне рано чи пізно стає явним. Тому я вимагаю у міської влади: терміново проінспектувати небезпечні приміщення, проінформувати громадськість про ситуацію, забезпечити для учнів гімназії №23 безпечні умови навчання, а також провести аудит інших навчальних закладів з точки зору безпеки. І ось нарешті, після двох років бездіяльності міська влада прийняла рішення про виділення 15 млн на ремонт школи.
Йду в мери від "Європейської Солідарності". І "за", якщо мене підтримають також "Голос" і "Удар"
Партія "Європейська Солідарність" до останнього тримала інтригу про те, хто стане кандидатом у міські голови Житомира від цієї політичної сили. Привідкрийте завісу – чи правда, що, крім вас, розглядались і інші кандидатури?
Ніякої завіси, власне, і немає. Житомирська міська організація "Європейської Солідарності" пішла по-справжньому європейським шляхом. Мені запропонували взяти участь у праймеріз для визначення кандидата в мери. Результати були оголошені на конференції Житомирської територіальної організації "ЄС" 17 вересня. Тоді ж делегати конференції офіційно висунули мене кандидатом у мери.
Вам особисто ця партія близька ідеологічно?
Мої життєві принципи завжди були європейськими. Мені дуже важливо, щоб наша країна доєдналася до європейської та демократичної спільноти. І коли від «ЄС» мені запропонували стати кандидатом у мери, я прийняла це запрошення.
Зараз багато говорять про зміни, які відбулися в Житомирі за останні п’ять років. В цих досягненнях я бачу результат роботи не однієї людини, не одного мера. Я бачу результат роботи великої команди, яка запустила одну з найважливіших та найуспішніших реформ часів Незалежності – децентралізацію. В 2014 році Президент дав старт реформі, уряд і парламент передали на місця ресурси, повноваження та можливості. При цьому менеджери реформи постійно опікувались, щоб дати на місця, крім коштів, нові європейські стандарти якості послуг: ЦНАПи, Новий Освітній Простір, Центри безпеки, амбулаторії та спортивну інфраструктуру.
Схоже на те, що ідеологічно близькі партії – "Голос" та "Удар" – наразі не мають своїх кандидатів у мери Житомира. Чи ведете переговори, щоб вони підтримали вашу кандидатуру?
Особисто я "за" таку підтримку і вважаю, що це буде сильним кроком з боку команди демократичного табору.
Чинний мер Житомира Сергій Сухомлин буквально перед стартом виборчої кампанії перейшов до новоствореної партії "Пропозиція" і схоже на те, що його електоральна підтримка достатньо висока. Ви готові йому опонувати?
Я вважаю, що показник ефективності – це успішний рейтинг міста, а не мера. Можливо, міський голова наразі задоволений своїм рейтингом, але треба запитати у людей, чи задоволені вони ситуацією у Житомирі. У нас величезна проблема із чистою водою, місто отримало 39 млн доларів кредиту від Світового банку, але результату – чистої води із крану – житомиряни не отримали. Люди три роки протестують проти будівництва заправки біля житлових будинків на проспекті Незалежності, але їх ніхто не почув. В мікрорайонах міста не має публічних просторів, але будуються нові будинки, в яких немає місця для інфраструктури дитсадків. У самому центрі міста, як привид, стоїть будівля уже не діючого кінотеатру "Жовтень", який можна було б перетворити на крутий громадський простір міжнародного рівня. Замість цього там дах в аварійному стані, а в занедбаному фойє зробили базар із продажу спідньої білизни, шкарпеток і саджанців. В результаті – кожен другий житомирянин хоче виїхати за кордон.
Але все ж таки вище ви визнали, що за останні роки були і позитивні зміни.
Я хочу наголосити – на Житомир працювали всі: президент, який дав старт реформі, і уряд, і профільний віце-прем’єр, який, власне, розробив механізм передачі ресурсів і повноважень на місця і т. д. Командний результат – це, наприклад, гімназія №3, на реконструкцію якої з держбюджету уряд виділив майже 56 млн грн - більше половини вартості всіє реконструкції. Нове вуличне освітлення, на яке держава виділила 12,3 млн грн, а місто дало лише 1,3 млн. Дитсадочок №58 на Крошні, на реконструкцію якого держава дала 22 млн грн, а місто лише 780 тисяч. З такою підтримкою можна було зробити значно більше. Житомир заслуговує на більше.
Отже, на місці не вистачило хисту, ефективного управління, правильно розставлених пріоритетів. Мер повинен бути передусім господарем, менеджером. На жаль, мер перетворився на політика, а господар кудись зник.
Ваш чоловік Геннадій Зубко – відомий політик загальноукраїнського рівня. Свого часу якраз він втілював у життя реформу децентралізації. Як він сприйняв ваше рішення балотуватися у мери Житомира?
Звісно, ми обговорювали це рішення і з ним, і з нашими вже дорослими дітьми. Вони мене підтримують, і я їм за це дуже вдячна. Ми вболіваємо за Житомир. Я вже багато років реалізую проєкти для міської громади і це логічний наступний крок.
"Успішне місто там, де мер за людей"
Яким бачите Житомир через 5 років?
Містом, яке розкрило свій потенціал. Для мене успішне місто – це місто, яке не залишають наші діти.
Як цього досягти? Житомир розташований недалеко від Києва, тому, очевидно, багато хто бачить ідеальним варіантом для себе переїзд до такої близької столиці.
Ми йдемо на вибори з "Маніфестом успішного міста для людей". П'ять основних правил – це: турбота для людей, безпека для людей, комфорт для людей, економіка для людей та влада для людей.
Успішне місто – це сучасне європейське місто, в якому хочеться жити і працювати. З розумним і відкритим управлінням. В якому легко започаткувати та розвивати власну справу.
Для мене дуже важливо зробити прозорими видатки з міського бюджету, бо наразі ця інформація приховується від платників податків. Важливо провести аудит комунальних тарифів. Запустити громадський бюджет. Створити реальні робочі місця замість порожнього індустріального парку. Громадські простори у кожному мікрорайоні.
Тому нехай краще кияни самі до нас приїжджають. Тим більше, тут така природа, за якою весь світ їде до Швейцарії чи в гори Австрії.
Наостанок назвіть декілька фактів із вашої біографії, які вважаєте основними.
Все моє життя пов'язане з Житомиром. Я 16 років працювала на Житомирському заводі огороджувальних конструкцій. З 2010 року я – підприємець.
У 2016 році мені вдалося об'єднати в одну громадську організацію людей, які працюють заради розвитку рідного міста. В одній зі звичайних розмов зародилася фраза про те, що про Житомир має голосно заговорити вся України. У цей момент зрозуміла, як має називатися наша громадська організація — "Житомир, зроби голосніше".
І я завжди буду говорити про Житомир. Завжди буду за нього вболівати. І працювати заради людей.