«Говорити про те, що сьогодні існує структурно Київський патріархат – неправильно»
14 травня у Володимирському соборі заплановано урочисте служіння низки ієрархів на честь святкування пам’яті священномученика Макарія, митрополита Київського і всієї Руси. Традиційно, для представників колишнього Київського патріархату це було велике свято: святий Макарій вважався його неофіційним «покровителем», його мощі спочивають у Володимирському соборі, а сам патріарх Філарет став Екзархом України, саме 14 травня 1966-го року, коли його було призначено на посаду рішенням Синоду РПЦ.
Цьогоріч традиція святкування продовжується і патріарх Філарет розсилає гостям ось такі запрошення. Ви своє отримали?
Ні. Я такого запрошення не отримував, хоча бачив його - до мене зверталися архієреї з питаннями щодо нього. Раніше, в складі Київського патріархату, ми завжди збиралися, молилися і святкували пам’ять цього великого святого, який відіграв важливу роль в історії Київської митрополії.
Що мене в запрошенні вразило, так це бланк Київського патріархату. Якого вже півроку як не існує і постанову про саморозпуск якого патріарх Філарет підписував особисто в день Собору – 15-го грудня.
Так, якби не відбулося рішення Помісного собору Київського патріархату про припинення діяльності релігійного об’єднання УПЦ КП шляхом об’єднання та приєднання до утворюваної Православної Церкви України, про припинення чинності Статуту і всіх статутних органів УПЦ КП, – не відбувся б і Собор, який об’єднав три гілки українського православ’я в Єдину Помісну Православну Церкву. Тому говорити про те, що зараз, всупереч постановам Помісного собору УПЦ КП та Об’єднавчого Собору 15 грудня 2018 р. надалі структурно існує Київський патріархат – неправильно. Це неправильно і фактично, і тим більше юридично.
Справді є беззаперечним, що Київський патріархат відіграв дуже важливу роль, став предтечою визнання, предтечою отримання Томосу про автокефалію Української Православної Церкви. Особисто Святійший Патріарх Філарет зробив дуже багато для того, щоби Українська Церква стала справді незалежною, визнаною серед інших Помісних Православних Церков. Серед багатьох ієрархів та священиків я також є вихованцем Київського патріархату. Багато архієреїв і духовенства, особливо порівняно молодого віку, вихованців Святішого Патріарха Філарета, справедливо сприймають його своїм духовним батьком і наставником. Але все це, вся ця повага і любов, не можуть переважати над розумінням того, що в умовах після об’єднання і отримання Томосу ідея Київського патріархату в тому вигляді, яким він був до Собору, яка свого часу дала життя, подих, – може це життя і забрати, розколоти Помісну Церкву. Сьогодні повернення до попередньої структури Київського патріархату означає повернення назад, в ізоляцію, втрату Томосу й усіх здобутків церковної незалежності.
Слід підкреслити, що ми не відмовляємося від того, що Українська Церква повинна у майбутньому мати статус Патріархату, бо за всіма критеріями вона заслуговує на нього. Але порушувати це питання перед Вселенським Патріархом буде можливим тоді, коли у Помісній Церкві об’єднається якщо не все українське православ’я, то його переважна більшість. До речі, так в інтерв’ю не раз говорив і сам Святійший Патріарх Філарет – що спочатку треба досягти фактичної єдності православних в Україні, щоби ті, хто зараз залишаються під владою РПЦ, увійшли в Помісну УПЦ, а після цього звертатися про статус Патріархату.
І ще один важливий момент: з точки зору прав автокефалії немає принципової різниці, чи Помісна Церква має статус Патріархату, Митрополії чи Архієпископії. Статус Патріархату історично більш почесний, його мають найдавніші та найбільші Церкви, але якщо автокефальна Церква і не є Патріархатом, то вона нічим у своїх правах автокефалії не менша за решту.
Все ж: чим пояснити використання бланку саме КП для запрошення на літургію? Технічна помилка чи показова позиція? Мовляв, “я підписався за розпуск Київського патріархату, але цього не визнаю”?
Якщо ми повернемося до першого засідання Священного Синоду – вже в об’єднаній Православній Церкві (5 лютого 2019 р.) – було прийнято рішення про перереєстрацію протягом найближчого часу всіх статутів єпархіальних управлінь, які існують в її межах. Загалом це 45 єпархій, серед яких наразі перереєстровано практично 90%. 40 єпархіальних управлінь вже внесли зміни – були проведені відповідні загальні збори, на яких було прийнято рішення про приєднання до складу Православної Церкви України з відповідним рішенням Міністерства культури. Юридично ці єпархії вже знаходяться в складі Православної Церкви України. Є ще декілька єпархій, які повинні внести зміни до своїх статутів і засвідчити, що вони єдині.
Київська єпархія належить до тих 90%?
Так, Київська єпархія, якою безпосередньо керую я, юридично закріпила приналежність до Православної Церкви України. Єпархія у складі парафій м. Києва, що були до 15 грудня 2019 р. в Київському патріархаті, якою керує Патріарх (Філарет - С.К.), наразі ще ні.
То поясніть тоді, чому Предстоятель Церкви не отримав запрошення на святкове богослужіння?
Наскільки мені відомо, це запрошення було розіслано не всім архієреям. Але більшість архієреїв, які були в Київському патріархаті, його отримали. Я завчасно запланував 14 травня відвідати Донбас, де буду мати спілкування з українськими воїнами, освячувати меморіальні дошки, молитися, служити поминальні панахиди за тими героями, які відійшли у вічність, поклавши своє життя на вівтар незалежності Української держави. Так що в будь-якому разі в Києві мене не буде.
Чи не стане 14 травня такими собі «оглядинами прибічників»: хто – за вас, а хто – за патріарха Філарета? Даруйте за світську прямоту.
Ні. Ми ж не забороняємо відвідувати святкування і богослужіння. Ми знаходимося в Єдиній Помісній Православній Церкві, й Патріарх Філарет є одним з архієреїв, які складають повноту ПЦУ. Ми можемо збиратися в будь-яких місцях, та це не свідчить про якесь розділення. Наприклад, я відвідую 10 травня з візитом Волинь, одну із єпархій, де теж буде святкування, зберуться архієреї, яких запросив єпархіальний архієрей.
Митрополит Луцький та Волинський зустрічатиме вас? (митрополит Михаїл Луцький був одним з кандидатів на посаду Предстоятеля ПЦУ та зняв свою кандидатуру. Вже після обрання голови ПЦУ заявляв про те, що має інші, ніж у митрополита Епіфанія, погляди на формування Церкви і не виключає, що ще побореться за предстоятельство, причому найближчим часом - С.К.)
Ні. Я їду до Володимир-Волинського, до іншої єпархії, де під час святкування пам’яті преподобного Стефана, ігумена Печерського, єпископа Володимир-Волинського, будуть присутні близько 10 архієреїв – серед них, можливо, буде і митрополит Михаїл, буде духовенство, віряни. Так само, вшановуючи пам’ять священномученика Макарія, митрополита Київського і всієї Руси (14 травня - С.К.), архієреї беруть участь у прославленні пам’яті святого, а не засвідчують лояльність до когось. Такі святкування певної дати чи шанування святих нас об’єднують, а не розділяють.
Які у вас зараз з митрополитом Михаїлом відносини?
Загалом, в нас добрі стосунки. Ми спілкуємося. Наприклад, владика їздив на Афон і брав у мене, як у Предстоятеля, благословення на те, щоб відвідати цю давню християнську святиню, яка є особливим місцем для кожного православного ієрарха.
Ми працюємо як предстоятель та архієрей, який керує своєю єпархією, розбудовує її. Розбудовує духовну освіту, оскільки на Волині, в Луцьку, є православна Богословська академія.
Тобто слова про те, що «Епіфаній – то не надовго», а сам він ще «побореться за пост предстоятеля», ви йому пробачили?
Звичайно. В мене взагалі ні на кого немає образи. Вибори мають властивість роз’єднувати, збурюють емоції, але вони пройшли. Власне, ми з вами минулого разу про це вже говорили.
«Зараз немає нагальної потреби у Помісному Соборі»
У церковних колах точаться розмови про певний конфлікт між вами та патріархом Філаретом. Причому з його сторони помітні доволі агресивні дії, які пояснюються ніби тим, що він хоче повернути собі владу Предстоятеля Церкви, котру мав. Хоча за нинішніх умов це абсолютно неможливо. Ба більше – буцімто він хоче скликати Помісний Собор на початку літа, аби поміняти Статут ПЦУ, повернувши його до лекал УПЦ КП. Навіть попри те, що не має для цього юридичних механізмів.
Зі свого боку я робив і робитиму все можливе, щоби зі Святійшим Патріархом Філаретом у нас були хороші, дружні стосунки. Ми спілкуємося, обговорюємо актуальні питання з життя нашої Церкви. Але, звичайно, що лунають різні думки щодо її майбутнього. Справді, лунають думки про те, що буде скликаний Собор для зміни Статуту, – але це не відповідає дійсності, оскільки право скликати Собор мають Предстоятель, Священний синод чи Архієрейський собор. Змінити статут має право тільки Помісний собор. А щоб його скликати, потрібно пройти через певну процедуру.
Механізм наступний: Предстоятель надає пропозиції Священному синоду, якщо Синод підтримує, то далі вже Архієрейський собор розглядає і виносить певні готові питання на розгляд Помісного. Тому зараз говорити про зміну Статуту недоречно. Чому? Ми отримали Томос, прийняли на об’єднавчому Соборі Статут, яким зараз і керуємося, який юридично посвідчений також державою. Очевидно, що з плином життя, в майбутньому до Статуту будуть вноситися певні зміни, більш докладно описуватимуться якісь речі…
Які саме? Наприклад?
Ті, що наразі не до кінця описані – про життя парафій, монастирів, єпархій. Речі, що не суперечать загалом тому, що прописано в Томосі, і не передбачають якихось кардинальних змін.
Зрозуміло, однак уточню про всяк випадок: ніяких змін, що суперечать Томосу - наприклад, ротування членів Синоду, повернення Київського патріархату – не очікується?
Ні, цього ми вносити не будемо, бо можемо втратити нашу церковну незалежність, яка чітко прописана в документі, який має назву “Томос”.
В грудні в інтерв’ю LB.ua на цьому наголошував архимандрит Кирило Говорун: будь-які спроби серйозно «перекроїти» Статут загрожують відкликанням Томоса.
Всі повинні чітко розуміти: повернення в минуле неможливе. Українська Православна Церква Київського Патріархату і Українська Автокефальна Православна Церква, частина УПЦ МП об’єдналися і стали основою Єдиної Помісної Православної Церкви. Це об’єднання є основою, на якій ми далі будемо розбудовувати вже визнану незалежну автокефальну Православну Церкву. Церкву, яка володіє всіма необхідними правами, на зразок будь-якої іншої Помісної Православної Церкви. Хоча, як я вже сказав, у майбутньому нами буде подаватися прохання про статус Патріархату.
Патріарх Філарет так говорить.
У Вселенській патріархії не заперечують того, що в майбутньому Українська Церква буде мати статус Патріархату. Але спочатку потрібно об’єднати православних України навколо Київського престолу. Якщо Церква буде об’єднана, і більшість православних в Україні долучаться до неї, я не бачу якихось перешкод з боку Вселенського патріарха щодо піднесення нас до честі Патріархату. Наразі ми є автокефальною церквою в статусі митрополії. Але це не понижує нашого статусу перед іншими Помісними Православними Церквами – Олександрійською чи Єрусалимською, наприклад. Так, ми займаємо своє почесне 15-е місце, але ми повинні спочатку отримати визнання від інших Помісних Православних Церков. Цей процес буде тривалим і складним, бо Москва бореться, Москва протидіє.
Чи визначена – хоча б орієнтовно – дата проведення Собору для вирішення процедурних питань, про які ви згадували?
Зараз немає нагальної потреби у Помісному соборі. Згідно зі Статутом Православної Церкви України, щороку повинен скликатися Архієрейський собор.
В тому числі, для ротації членів Священного синоду?
Ні, щороку має скликатися Архієрейський собор. Ми будемо виконувати цю норму Статуту. Щодо Помісного собору. Помісний Собор буде скликаний при нагальній необхідності. Зараз її немає.
Хотіла б проговорити деталі ротації складу Священного синоду. Є троє постійних членів, решта мають змінюватися. Коли і як?
Загальний механізм є такий – члени Синоду призначаються Предстоятелем на один рік, але кожні півроку половина членів Синоду змінюється. Враховуючи умови об’єднання є троє постійних членів: патріарх Філарет, митрополити Макарій та Симеон. Інша частина буде проходити ротацію. Однак враховуючи, що всі вперше призначені мають каденцію на рік, а піврічна заміна має бути лише половини, то одна половина членів Синоду – при цій першій каденції – фактично зміниться в березні наступного року, а інша половина – в серпні наступного року, і таким чином механізм буде повністю запущений.
Чи правильно я розумію, що жодної юридичної шпарини для проведення Помісного собору без згоди Предстоятеля не існує? Просто світське життя знає приклади. Коли, скажімо, указ Президента скасовується рішенням районного суду, або Кабмін застосовує механізм контрасигнації. Ось щось таке, по аналогії.
Ми не відмовляємося від проведення Помісних соборів. Вони регулярно будуть проходити у майбутньому, оскільки це потрібно для життя Помісної Православної Церкви. Але на даний час ми не бачимо такої потреби. Юридичних механізмів проведення Помісного собору без згоди Предстоятеля, поза Священним синодом та Архієрейським собором, не існує. Інакше це означатиме розкол.
Юридично ми знаходимось в єдиній Православній Церкві й повинні керуватися тим Статутом, який був прийнятий на Об’єднавчому Соборі, який підтверджений Томосом, який юридично оформлений наказом Міністерства культури. Томос і Статут нерозривно пов’язані між собою. Якщо до Статуту будуть внесені зміни, які суперечать нормам Томосу, він може бути зупинений чи відкликаний. Оце є небезпека! Це шлях в нікуди й повернення в ізоляцію. Більше того, якщо раніше протистояння було з Московським патріархатом, а на Вселенського патріарха ми сподівалися, зверталися до нього про допомогу, апелювали щодо визнання недійсними московських заборон – то вставши на шлях повернення до минулого ми отримаємо суперечність зі Вселенським патріархатом. Тоді буде розділення в самій Церкві, бо я переконаний, що усі не бажатимуть руйнувати те, що такими зусиллями збудоване. Буде протистояння, ізоляція, буде розчарування і пригнічення в суспільстві. Все це матиме згубні наслідки для Церкви і для України, як ми це бачили в минулому в нашій історії, коли відбувалися розділення. Це треба передбачати і не допустити.
Тобто можна сказати, що архієреї загалом налаштовані на Вашу підтримку і дотримання Томосу?
Я би не хотів говорити про підтримку певної особистості, ми є єдиною Православною Церквою. Спілкуючись з архієреями, я бачу одностайність в тому, що ми йдемо шляхом, який веде нас до розвитку. Якщо говорити про повернення, ніхто з цим не погоджується.
«Ми є незалежною Церквою, а не державною, як нас дехто клеймив. Ми є Церквою українського народу»
Держава приймала доволі активну участь в процесі отримання нами Томосу. Зокрема в особі Президента Порошенка. Хтось це засуджував, мовляв ми все ж є світською країною. Однак неможливо не визнати: ця участь зіграла свою роль, причому суттєву. Наразі увага «світської влади» до питань церковних знижена і це має свої пояснення. Але і наслідки також.
Справді, українська держава в особі Президента Петра Порошенка зробила дуже багато задля того, щоб ми об’єдналися та створили єдину Помісну Православну Церкву. Ця роль незаперечна. Але об’єднавшись на Соборі ми, як Церква, діємо самостійно. І це реально видно. Ми є незалежною Церквою, а не державною, як нас дехто клеймив. Ми є Церквою українського народу.
Звичайно, держава повинна сприяти розвитку Помісної Української Православної Церкви, бо ця Церква є її духовною основою, фундаментом, ми нерозривно пов’язані між собою. Якщо не буде незалежної Української Помісної Православної Церкви, може статися так, що не буде й української держави. І навпаки - не буде держави, не матимемо незалежної УПЦ.
Чи матиме якесь значення те, що новообраний очільник держави належить до іншої конфесії?
Думаю, що конфесійні вподобання Президента не впливають безпосередньо на розвиток чи на внутрішні справи Української Церкви. Ми не прагнемо якоїсь особливої підтримки, ми прагнемо просто елементарних добрих, дружніх стосунків.
Яке враження на вас справив Володимир Зеленський під час особистої зустрічі?
Як людина – дуже позитивне. До того в мене не було з ним жодного спілкування – тільки через екран телевізора. А коли зустрівся особисто, поспілкувався, склалося позитивне враження.
На «термос» (жарт «95 кварталу» про Томос – С.К.) не ображаєтеся?
Абсолютно. У нас постають інші виклики й проблеми, які треба вирішувати. Як православні, ми повинні не звертати увагу на колишні образи. Це не є важливо. Важливо будувати разом Україну. Не можна йти вперед з головою, оберненою назад.
Готуючись до цього інтерв’ю, я подивилася динаміку переходів до ПЦУ. Від початку – між Собором і фактичним отримання Томосу, та й після 6 січня вона була доволі високою. Однак зараз практично зійшла нанівець. Чому?
Протягом останніх трьох місяців ми маємо хорошу, позитивну статистику: до ПЦУ приєдналися понад 500 парафій МП. Та зараз дійсно є певне сповільнення процесу. Думаю, вплинули вибори…
Як це пов‘язано, не розумію?
Під час виборів з боку представників Російської Православної Церкви було намагання переконати і священнослужителів, і мирян у тому, що не потрібно робити якихось поспішних кроків щодо переходів. Мовляв, зміниться влада і..
Томос відкличуть?
Не тільки це – говорили, що без Президента Порошенка не буде Помісної Церкви, все розвалиться, розсиплеться, тому не слід спішити виходити з МП. Ці думки ширилися всією Україною, особливо там, де є фінансове заохочення священнослужителів з боку певних представників цієї російської структури в Україні. Відтак, за моєю інформацією, багато громад просто очікують. Спостерігають, як розвиватиметься ситуація.
До речі, зверніть увагу, що будь-які новини про «відновлення Київського патріархату» відразу дуже швидко поширюють саме медіа, пов’язані з Москвою. Також вони ці новини поширюють англійською і грецькою мовами – щоби спонукати і в Україні, і закордоном не довіряти Помісній УПЦ, не вірити в її майбутнє.
Також щодо переходів. Важливі й юридичні механізми: коли громада приймає рішення (про перехід до ПЦУ – С.К.), вона хоче одразу отримати вирішення майнових питань. Ми бачимо проблему на прикладі Київської області. Там переходить два десятки громад, але йде боротьба за майно. Скажімо, 90% складу громади приймає рішення про приєднання до Православної Церкви України, навіть отримує юридичну перереєстрацію в облдержадміністрації, але священик утримує майно і не дає можливості громаді використовувати те, що вона сама будувала протягом певного часу. Відтак, дуже важливо унормувати всі юридичні моменти.
Однак для мене беззаперечним є те, що Помісна УПЦ буде зростати – попри всю пропаганду і всі перешкоди. У 1992-93 роках, коли відбувалося становлення Київського патріархату, пропаганда і перешкоди були ті самі – що «без Президента Кравчука цієї Церкви не буде», що «там немає єдності, все швидко розпадеться», тощо. Нічого нового супротивники не придумали, але історія показала, що вони тоді або говорили свідому неправду, або помилялися. Так само буде і тепер.
Коли ми спілкувалися минулого разу, я питала, якої допомоги ви чекаєте від Верховної Ради в плані юридичного нормування питань, пов’язаних з Церквою.
Були прийняті два відповідні законопроекти – зокрема про зобов’язання змінити назву організації, якщо її релігійний центр розташований в країні, що є агресором.
Від чого, до речі, постраждали старообрядці – в них теж релігійний центр формально на території РФ.
Вірно, але їх не так багато у нас, й вони не впливають на загальні процеси в православ’ї в Україні. І вони цей закон, до речі, виконують, наскільки я знаю.
Але, повертаючись до питання про перейменування. Ми бачимо, яка є цьому протидія з боку Російської Православної Церкви і з боку російської держави. Для них боляче приймати іншу назву, хоча це дивує. Вони ж знаходяться у духовному та адміністративному зв’язку, є частиною Російської Православної Церкви, то чому цуратися назви, котра відповідає дійсності й внутрішньому налаштуванню? Всі речі повинні називатися своїми іменами.
Як ви оцінюєте рішення суду щодо незаконності перейменування УПЦ МП?
Думаю, це такий політичний прояв, сигнал парафіям і священикам, які вагаються, чи приєднуватися до Православної Церкви України, чи ні. І, деякі постаті, відомі нам з боку Російської Православної Церкви, намагаються показати певний демарш. Але це не вплине на подальші процеси, бо вони є незворотними. Тим більше, що це лише проміжне рішення, а не рішення остаточне і за сутністю позову.
Ніякий суд не може змінити реальність, що є Помісна УПЦ, а є Митрополія Російської Православної Церкви в Україні.
«Якщо за нової влади будуть намагання руйнувати ПЦУ, це негативно відіб’ється на Президентові»
Визнання ПЦУ іншими Помісними Церквами напряму пов’язане з її зовнішньополітичною діяльністю. Перше схвальне рішення очікувалося від Кіпру. Але там питання відклали. А трапилося це через прямий вплив на архієреїв представників РПЦ, зокрема митрополита Іларіона Алфєєва, який їх всіх доволі якісно «обробив». Чому – зі своєї сторони - ми не вели якоїсь «контрпропагандистської» роботу у цьому напрямку?
Ми також ефективно працюємо на міжнародному рівні. Треба виносити судження не на проміжному етапі, а у підсумку. Ми маємо контакти з іншими Помісними Православними Церквами. Наші делегації їздять, зустрічаються, проводять консультації. Але я не називатиму Церков – зі зрозумілих причин.
Щоб не показували росіянам напрямок руху?
Так, щоб не зазнати додаткової протидії. Ми справді багато працюємо. І рішення Кіпрської Церкви було прийнято дуже швидко, чи не одразу після отримання Томосу, але фізично ми ще не встигли опрацювати його таким чином, як це зараз робить Російська Православна Церква. Уявіть, яка там машина, вона працює десятиліттями, а ми – новостворена структура.
Ви особисто очолили відділ зовнішніх зв’язків церкви, відтак несете за це відповідальність. Чесно кажучи, це дивує: невже у вас не вистачає роботи, щоб займатися ще й цим напрямом?
Визнання нашої автокефалії іншими Помісними Православними Церквами – дуже важливий напрямок, тому, я, як Предстоятель, очолив його. Я можу делегувати певні права іншим архієреям, формувати делегації, які будуть відвідувати інші Помісні Православні Церкви. Протягом останнього місяця вже було багато візитів до інших Помісних Православних Церков, з якими обговорюємо деталі співпраці, бо є певні запитання. Наприклад, вони є з боку Румунської Православної Церкви, бо на Буковині багато румуномовних парафій, тож ведуться переговори: яким чином ми можемо все унормувати та гарантувати виконання певних зобов’язань.
Хто першим визнає ПЦУ?
Думаю, це буде Еладська Православна Церква, яка досить позитивно рухається в напрямку визнання нашої автокефалії в цьому році.
Багато хто очікував, що більша частина Православних Церков визнає нас протягом трьох місяців – цього не сталося.
І не могло статися – занадто консервативне середовище.
Це не є якоюсь катастрофою для нас, бо це питання не принципу – «визнають чи не визнають?», а лише питання часу – станеться визнання раніше чи пізніше. Так само, як було з Томосом – ми не мали сумніву, що він буде отриманий, питання полягало лише в тому – коли і як.
Напевне, подолавши більші трудноші, будемо більше цінувати те, що отримаємо в майбутньому.
Рішення Еладської Церкви очікується до кінця жовтня, наскільки мені відомо?
Я б не хотів ставити хронологічних рамок, щоб потім не було розчарування. Ми працюємо в цьому напрямку, робота ведеться непроста, але, я думаю, що поступово наш автокефальний статус буде визнаний.
Чи є вірним твердження, що першими ПЦУ мають визнати греки, оскільки решта церков приймають рішення, орієнтуючись на них?
Нам важливе визнання всіх церков. Якщо першою визнає, скажімо, Румунська Православна Церква – теж дуже добре. Грузинська? Еладська? Прекрасно. Яка буде послідовність зараз сказати складно. Але будь-яка церква, яка визнає нашу автокефалію першою, ввійде в історію як перша, що після Томосу визнала автокефалію Української Православної Церкви.
Перейдемо до фінансових питань. Не секрет, що «каса» УПЦ КП свого часу була під контролем патріарха Філарета та й залишилася, власне. І коли він хоче вставити вам палки в колеса – просто перекриває фінансування. Подейкують, що ПЦУ наразі скрутно в цьому плані, адже на ті ж закордонні відрядження, організаційні речі потрібні гроші.
Церква завжди існує на пожертви – від парафіян чи від меценатів, які повсякчас в історії Православної Української Церкви відігравали важливу роль. Якщо взяти храм, на ньому часто є табличка, хто його збудував, хто допомагав, хто був меценатом тощо. Я б сказав, що Українська Церква не розкошує, ми не маємо якихось особливих прибутків, і, як Предстоятель, я не маю жодних прибутків. Звичайно, мені, як Предстоятелю, потрібно шукати джерела фінансування основних церковних видатків. А ними є Київська Православна Богословська Академія і Київська Митрополія – люди, які працюють для того, щоби функціонував центральний орган керівництва нашої церкви. Є благодійники, які відгукуються на наші прохання, допомагають нам, сприяють, але не втручаються у внутрішні справи.
Тобто інформація в ЗМІ про фінансові проблеми церкви перебільшена?
Стан є задовільним – немає великих коштів, але немає і фінансової скрути.
Ігор Лисов, Андрій Мацола є вашими меценатами?
Ні, Ігор Лисов безпосередньо Митрополії не допомагає. Він є меценатом Спасо-Преображенського собору, він утримує цей комплекс, розбудовує його, але він не є меценатом Митрополії.
Мацола?
Андрій Миколайович допомагає. Є й інші меценати, добрі люди, які розуміють роль Української Православної Церкви в державотворенні та допомагають нам розбудовувати Церкву.
Томос забороняє Україні мати закордонні парафії. Минулого разу, коли ми намагалися з вами знайти відповідь на питання, що ж робити з закордонними парафіями Київського патріархату, зійшлися на тому, що, мабуть, їх прихожанам потрібно просто «перечекати». За п’ять місяців є якісь зрушення у цьому питанні?
Частина парафій колишнього Київського Патріархату, які були закордоном, приєдналися до Вселенського Патріархату. Добровільно. Проявили бажання, прислухались до заклику Вселенського Патріарха, знайшли взаєморозуміння і ввійшли до складу Константинопольського Патріархату.
Тобто як і планувалося?
Так. Є багато священиків-українців, які духовно будуть опікуватися громадами, але знаходитимуться юрисдикційно в складі Вселенського Патріархату. Є громади, які, наприклад, не бажають приєднуватися до Вселенського Патріархату. І зараз ведуться перемовини архієреїв Вселенського Патріархату з нашими парафіями, з нашими священнослужителями щодо вирішення питання. Це робитиметься поступово. Наразі ж треба завершити процес з тими громадами, котрі добровільно приєдналися до Вселенського Патріархату.
Тут можна навести певну аналогію: згідно Томосу всі православні церковні структури в Україні належать до Помісної Церкви. Але ж в реальності це не так, тут є тисячі парафій РПЦ, монастирі, єпархії. Процес об’єднання розпочався, але так як він має бути добровільний, мирний – то це вимагає часу.
Останнє питання. Участь у об’єднавчому Соборі мали взяти десять архієреїв МП - їхні імена стали відомі ЗМІ вже після. Але чомусь, крім митрополитів Симеона та Олександра, що прийшли на Собор, в подальшому ніхто із «важковаговиків» МП так і не доєднався. Чому?
Я вже говорив своє бачення: всі очікували…
Виборів.
Так. Їх переконували, що не буде Порошенка – не буде Православної Церкви України. Дехто до цього часу говорить, що ПЦУ – це суто проект Петра Олексійовича. Насправді, це не так. Якщо за нової влади будуть намагання руйнувати Православну Церкву України, це негативно відіб’ється на Президентові України. Чому? Тому що Петро Олексійович увійде в історію як будівничий, як той, хто зумів об’єднати Православну Церкву України. А наступний Президент хіба захоче увійти в історію як руйнівник? Тому будь-яка українська влада повинна бути зацікавлена в тому, щоб зберегти і примножити те, що вже було зроблено, незалежно від постатей, від імен. Бо це надбання всього народу, а не заслуга однієї людини, хоча Президент і відіграв у цьому дуже важливу роль.