Вікторія
Перші тижні після народження малюка згадати важко. Пологи пройшли добре, чоловік був поруч. А далі все, що пам’ятаю — постійний страх нашкодити дитині, думки «навіщо я це зробила?». Відразу після пологів думала: «Могла б і більше постаратися. Це було не складно, а я впоралася погано».
Була тривога, втома, постійні сльози, і бажання, щоб скоріше минули вісімнадцять років, коли він стане незалежним, і закінчилося це «усе». Я навіть не могла зрозуміти, що саме «усе».
Перші місяці не відчувала любові до малюка. Знала, що «мама має любити», що відповідальна за нього. Але питання «Чи люблю свою дитину?» тільки підсилювало тривогу.
Коли ми приходили на планові огляди, медики ніколи не питали про мій емоційний стан. Лише про харчування і відпочинок. Іноді лікарям варто запитати не тільки про дитину, а й про маму — не лише про її фізичний, але й про психологічний стан.
Пригадую, як часом виходила на прогулянку з собакою чи до магазину — й одразу почувалася винною. Якось у мороз ішла з собакою, плакала й говорила з мамою телефоном, що мене лякає злість на дитину. Вона намагалася підтримати, казала, що я злюся на себе, бо не можу допомогти малюкові. Але мені від того ставало ще гірше, бо знала, що злюся саме на дитину.
Бракувало підтримки від батьків. Пригадую відео, де до породіллі після виписки заходить багато рідні, всі йдуть до немовляти, а мама жінки — до своєї доньки. Це мене зачепило. Бо мої батьки часто навіть не віталися зі мною, а одразу йшли до моєї дитини.
Я не зверталася по допомогу. Частково тому, що багато симптомів, як-от нав’язливі думки, збігалися з моїм діагнозом ще до вагітності – ОКР (обсесивно-компульсивний розлад). Просто жила день за днем у сподіванні, що «вигребу». Велику підтримку відчувала від чоловіка — він був поруч у найтемніші моменти, які, як я думала, ніхто не витримав би. Не пам’ятаю, коли саме це змінилося, але тепер не можу уявити життя без своєї дитини.
Усвідомила, що це була післяпологова депресія, набагато пізніше — коли знайомі ділилися, як їм подобалися перші місяці материнства.
Мамам, які відчувають, що з ними щось не так, хочу сказати: звернутися по допомогу — не соромно і не ознака слабкості. Це нормально. Усе, що ви думаєте й відчуваєте, нормально. Ви створили нову людину, народили її, і пройшли через колосальний фізичний і психологічний стрес. Все буде добре. Ви чудові.
Аліна
Перші дні материнства були незвичні: раніше думала лише про себе, а з появою дитини все стало інакше. У пологовому персонал не говорив про післяпологову депресію — медики допомагали лише з тим, як правильно доглядати за немовлям.
Я відчула зміни через кілька днів після пологів. Психологічний стан був порушений. Тоді, коли в родині панувало щастя, я почувалася дуже погано. Запідозрила, що це може бути післяпологовий розлад, бо читала про це в інтернеті. На щастя, поруч були рідні — допомагали з дитиною й побутом, і це рятувало. Проте я боялася приймати допомогу з догляду за немовлям.
Ніхто з медиків під час оглядів не цікавився моїм емоційним станом. Я не зверталася по професійну допомогу, намагалася справлятися сама. Було двояке відчуття: з одного боку — велика любов і прагнення добре піклуватися про дитину, з іншого — важкі, іноді лячні думки, які досі боюся згадувати.
Що таке післяпологова депресія і як відрізнити її від втоми чи «бейбі-блюзу»
«Багато жінок у післяпологовий період стикаються з проявами депресії. Але не завжди психоемоційний стан доходить до цього рівня», — говорить психіатриня Валерія Бобровник.
У значної частини мам виникає тимчасовий стан — так званий післяпологовий сум або «бейбі-блюз». Його симптоми менш інтенсивні й не відповідають критеріям депресивного розладу. Це радше природна адаптація до нового періоду в житті жінки.
То як розрізнити? Насамперед, за інтенсивністю відчуттів. При бейбі-блюзі можливі емоційні коливання: плаксивість, дратівливість, втома. Але ці стани не постійні — вони можуть змінюватися протягом дня і полегшуватися після відпочинку.
При депресії стан значно стабільніший і не реагує на зовнішні позитивні фактори. Навіть якщо є можливість відпочити чи трапляються приємні моменти, жінка не відчуває полегшення.
«Післяпологовий сум зазвичай триває лише перші дні після пологів, максимум до двох тижнів. Депресія зберігається щонайменше два тижні, зазвичай – набагато довше», — додає Бобровник.
Є чіткі критерії для діагностики депресії, серед них є два основні.
- Пригнічений настрій. Жінка постійно відчуває смуток, байдужість, ніщо не приносить радості;
- Втрата задоволення. Те, що раніше подобалося, перестає приносити позитивні емоції.
«У випадку з мамою це може проявлятися у втраті інтересу до власної дитини: відсутність бажання чи сил доглядати за малюком, проводити з ним час. У важких випадках — відмова від дитини через брак ресурсу», — каже психіатриня.
До додаткових симптомів належать:
- порушення сну (безсоння, часті прокидання, не пов’язані лише з годуванням);
- коливання або втрата апетиту;
- сильна втома, виснаження, втрата енергії;
- негативні думки про себе чи про дитину;
- іноді — лякаючі думки про можливу шкоду для малюка;
- погіршення концентрації та пам’яті.
«Частину з цих проявів можна пояснити звичайною післяпологовою втомою: мама недоспала, перевтомлена, виснажена. Але ключовим сигналом є саме стійкий пригнічений стан або втрата задоволення, які не минають навіть тоді, коли є можливість відпочити», — додає Валерія.
Часто у жінок є страх «делегувати» дитину комусь з близьких чи рідних. Здається, якщо хтось візьме дитину на руки — пограється, покупає чи погодує — з малюком може статися щось погане. За словами Бобровник, ці відчуття частіше пов’язані не стільки з депресією, скільки з тривожністю.
«Багато мам зіштовхуються зі страхами, що вони самі можуть ненароком нашкодити дитині (хоча насправді цього не хочуть), або що близькі здатні завдати шкоди. Це неправда, а такі думки можуть сильно виснажувати», — каже Валерія.
Якщо тривожність не дуже виражена, допомога має надаватися поступово — маленькими кроками. Наприклад, близькі можуть піклуватися про дитину в присутності мами. Так вона бачить, що це безпечно, що дитині нічого не загрожує, і поступово починає довіряти. Коли страхи стають постійними й нав’язливими, коли мама не може від них відволіктися і живе у відчутті загрози для себе чи малюка — це сигнал і важливо звернутися до фахівця. Чи є ознаки депресії, може допомогти визначити не лише психіатр чи психотерапевт, а й сімейний лікар. Він також може призначити перші кроки лікування.
«Як і при будь-якому депресивному розладі, підхід залежить від тяжкості стану. Якщо депресія легка, можна починати з психотерапії, корекції способу життя та роботи з факторами, які підтримують цей стан. Наприклад, налагодження сну, відпочинку, фізактивності, поступове відновлення власного ресурсу», — говорить фахівчиня.
У випадках помірної чи тяжкої післяпологової депресії, або якщо попередні методи не допомагають, може бути необхідне медикаментозне лікування. Воно підбирається лікарем індивідуально.
Цей стан не варто недооцінювати. Як і його відкладені наслідки. Є дослідження, які доводять: якщо жінка переживала післяпологову депресію, а її контакт із дитиною був порушений, то в майбутньому у таких дітей може бути вищий ризик розвитку психоемоційних проблем. Зокрема, це можуть бути депресивні та тривожні розлади.
Післяпологова депресія в чоловіків
Післяпологова депресія може бути не лише у жінок. Згідно з дослідженням, опублікованим в журналі Американської медичної асоціації, приблизно 10% татів відчувають депресію до або одразу після народження дитини.
«Фактори ризику схожі: новий етап у житті, високе відчуття відповідальності, труднощі в комунікації з партнеркою, недосипання, перевантаження через появу малюка. Усе це здатне сприяти розвитку депресії», — говорить Валерія.
За словами психологині, симптоми у чоловіків загалом такі ж, як і в жінок: пригнічений настрій, втрата інтересу до того, що раніше приносило задоволення, дратівливість, відчуття виснаження, проблеми зі сном та апетитом.
Різниця в тому, що чоловіки рідше звертають увагу на свій психоемоційний стан і менш схильні шукати допомоги. Саме тому про цю проблему важливо говорити відкрито.
Які причини післяпологової депресії
Навіть у благополучних сім’ях та в гармонійних стосунках можна зіткнутися з депресивним розладом. Відсутність чи наявність певної обставини не гарантує, що післяпологова депресія не розвинеться.
Є низка додаткових чинників, які можуть цьому сприяти. Один із них — перша вагітність і перші пологи. Вони частіше пов’язані з розвитком післяпологової депресії. Загалом, це поєднання кількох чинників:
- Історія психічного здоров’я — якщо в жінки вже були епізоди депресії чи тривожних розладів;
- Перебіг вагітності та пологів — ускладнені, травматичні або дуже виснажливі;
- Соціальна підтримка — відсутність партнера, складні стосунки в парі чи нестача допомоги від близьких;
- Накопичений стрес і втома — коли організм і психіка не мають ресурсу для відновлення.
Профілактика післяпологової депресії
Бобровник говорить, що певна профілактика можлива, як-от:
- Скринінг під час вагітності. На прийомі у сімейного лікаря чи гінеколога важливо не тільки перевіряти фізичний стан, а й оцінювати психоемоційне здоров’я. Для цього існують скринінгові шкали, які допомагають виявити депресивні чи тривожні симптоми. Якщо вони є, лікування або підтримка можуть початися ще до народження дитини. Це суттєво знижує ризик післяпологової депресії;
- Підтримка після пологів. Одразу після народження малюка надзвичайно важливо, щоб був ресурс: допомогу в догляді за дитиною, можливість відпочити, виспатись, відчути розуміння й підтримку. Часто саме нестача цього стає пусковим механізмом для депресії.
Як рідним допомогти жінці, яка переживає післяпологову депресію
«Найважливіше — визнати її стан і дати зрозуміти, що вона не сама з цим. Варто прямо запитати: “Яка допомога для тебе зараз буде найбільш значимою?”», — говорить психологиня.
За її словами, для когось підтримка може означати дати мамі можливість виспатися вночі, взявши на себе нічні пробудження дитини. Для когось — організувати годину чи навіть кілька хвилин особистого часу, аби вона могла побути наодинці з собою. Для інших важливим може стати допомога у зверненні до лікаря й організації лікування.
«Навіть просте визнання: “Я бачу, що тобі важко. Хочу допомогти. Скажи, що зараз буде для тебе корисним» — вже величезний крок, — додає Бобровник.
