***
У кімнаті, де малюють Морітц з Дмитром, сидить військовий. Протез малюють саме для нього.
Морітц час від часу підводиться порівняти колір і забарвлення протеза зі здоровим оком воїна. Його ціль — зробити ідентично. Морітца тут називають митцем.
Художнє створення райдужної оболонки — майже фінальний етап виготовлення індивідуального протеза.
До цього з пацієнтом спілкуються, дізнаються його історію, яка була травма, скільки і які операції він уже переніс. А потім, розповідає Рут, починають добирати правильний розмір протеза. Дібравши, роблять відбиток з альгінату, який заповнюють воском. Воскову модель пристосовують до очниці пацієнта. І тільки потім починають працювати над лицьовою стороною протеза — беруться за райдужну оболонку.
Якщо протез виготовили правильно, він ідеально пасуватиме конкретній людині за розміром і формою, не спричинятиме болю й дискомфорту, навіть циркуляція сліз відбуватиметься фізіологічно.
Виймати такий протез потрібно раз на місяць, раз на рік слід їздити в лабораторію — протез повинні перевірити, за потреби відшліфувати.
Робота кипить, на спілкування з журналістами тут майже не перериваються — у команди є лише тиждень, щоб Рут передала досвід українським спеціалістам.
Зазвичай протез виготовляють за добу-півтори. Проте цього тижня за день створюють по три одиниці.
Не всі пацієнти хочуть такий самий протез, як здорове око. Один український захисник попросив собі червоний — хоче мати вигляд термінатора.
Наприкінці робочого дня Морітц буквально падає на підлогу від втоми, каже Дмитро Філоненко, герой одного нашого матеріалу, єдиний у країні щелепно-лицевий ортопед – анапластолог. Він працює із закордонними фахівцями в біоінженерній студії столиці.
***
Один протез із тих, які виготовила Рут із Морітцом, днями отримав Євген. Доброволець, пішов у військо ще 2022 року. До повномасштабної війни жив у Дніпрі, працював покрівельником. Служив на гарячих напрямках — брав участь у боях за Куп'янськ і сусідні села. У листопаді 2022 року бригада Євгена була біля села Стельмахівка на Луганщині. Там їх атакували росіяни. Побратим Євгена отримав поранення.
Під час евакуації хлопця російська армія вдарила ще раз, уже з гвинтокрила — п’ятеро загинули, ще п’ятеро отримали поранення.
Євгена з травмою ока й ноги евакуювали до Харкова. Там лікарі зробили перші дві операції — відновлювали ногу й око, але його врятувати не вдалося.
На місці ока нічого не було, пригадує Євген, тому він його закривав.
Я два місяці ходив у сонцезахисних окулярах, навіть коли було темно, не знімав їх. Воно не дуже гарно було.
Без окулярів Євген відчував дискомфорт — часто ловив на собі погляди перехожих, особливо дітей.
Євгену зробили вже третю операцію, на місці втраченого ока тепер стоїть новий протез. Він ідентичний до його здорового ока. Перевага індивідуального протеза очевидна — його розмір і форма створюють за потребами пацієнта, тому Євген не відчуває дискомфорту. Частина людей не здогадується, що око несправжнє, а коли дізнаються, то запитують, чи буде Євген бачити на нього. Не буде.
***
Створення протезів — фінальна стадія лікарської роботи після мінно-вибухових травм обличчя. Це може бути втрата зору, носа чи вух, частини щелепи. Такі речі погіршують якість життя і викликають дискомфорт. Тому в Україні з такими травмами працюють командно.
Над відновленням одного пацієнта після травми можуть працювати щелепно-лицеві хірурги, ЛОР-спеціалісти, нейрохірурги й офтальмологи.
«Саме така суміжна співпраця дозволяє надати максимальну допомогу пацієнтам і зробити її гарною як з естетичної точки зору, так і з функціональної», — розповідає Оксана Петренко, докторка меднаук, професорка й президентка Асоціації фахівців з офтальмопластики й очного протезування (ASOEP).
Кожна травма індивідуальна, тому щоразу лікарі діють по-різному. Не кожному пацієнту можна одразу створювати протез, багатьом перед протезуванням потрібна реконструктивна операція. Часом їх декілька: відновлюють щелепу, кістки, шкіру або повіку, щойно тоді створюють протез. Тут усе залежить від травми, її характеру й тяжкості.
Оксана розповідає, що наразі для реконструктивної хірургії використовують 3D-принтери. Наприклад, спочатку роблять КТ пацієнта, потім моделюють необхідну пластину для реконструкції, далі через 3D-друк виготовляють імплант під конкретного пацієнта. Він враховуватиме дефекти й деформації. Імпланти створюють з полімерних матеріалів або з титанових конструкцій.
***
В операційній — четверо хірургів, інтерн, медсестра, анестезіолог і допоміжний персонал. Усі діють швидко й водночас спокійно. Поруч з операційним столом висить роздрукований файл — зображення 3D-моделі того, які частини обличчя відновлять завдяки надрукованим імплантам.
Над операційним столом схилилося одразу четверо хірургів. Вони навіть не повертають голови, коли ми заходимо в операційну.
Над столом горить яскрава лама, анестезіолог уважно спостерігає за показниками пацієнта.
Розмови майже не лунають — хід операції детально спланований та обговорений завчасно. Судячи із зображення 3D-моделі, пацієнту відновлюють значну частину обличчя — імплантів надрукували декілька, їх збирають як пазл.
Хірург Хорхе Корона (Jorge Corona) прибув зі США. Він доцент Наукового центру охорони здоров'я Техаського технічного університету.
Уже втретє приїжджає в Україну проводити подібні операції. Його приїзд, а також ще двох хірургів, протезистки та її помічника організувала Християнська медична асоціація в рамках програми Educare у співпраці з Razom for Ukraine і Leap Global Missions.
Цілей місії декілька:
-
Допомога постраждалим від війни військовослужбовцям і цивільним. За цей тиждень операції провели 24 пацієнтам — відновлювали кістки обличчя за допомогою імплантів, реконструювали повіки, створювали протези. Від 2022 року в рамках місії допомогу отримали понад 800 пацієнтів;
-
Навчання українських лікарів і техніків. Менеджерка місії Анна Демчук розповідає, що важливо не просто залучити закордонних спеціалістів, а й навчити місцевих робити складні операції, створювати імпланти і протези. У рамках програми Educare двоє українських окулопластичних хірургинь поїхали на стажування в Даллас, а після — у Гватемалу. Щелепно-лицевий хірург і ЛОР поїхали стажуватися в Єльський університет.
«Травми війни нищівні. Солдати, які гинуть, платять найвищу жертву. У тих, хто пережив війну, інколи дуже тяжкі поранення. Вони втрачають частину обличчя, кінцівки, ноги. Для мене це величезна мотивація допомагати їм. Це складна робота, але ми використовуємо мультидисциплінарний підхід, щоб розв'язати ці проблеми», — розповідає Хорхе. Каже, у Штатах він ніколи не зустрічав травм такого рівня, як у постраждалих від війни в Україні. Тож українські лікарі вимушено мають набагато більше досвіду в подібних травмах, ніж закордонні: «Ми прийшли сюди допомогти, але також учитися, тому що українські хірурги справді хороші», — каже він.
Оксана Петренко розповідає, що операції з реконструкції обличчя після мінно-вибухових травм нині роблять щодня, усі вони різні: «Це важкі й складні операції, тому що мінно-вибухова травма разом з механічними пошкодженнями дає ще опікове ураження. Коли є обпечені, рубцеві тканини, треба обережно ставитися до них. Це делікатні речі, особливо ділянка навколо очей. Тут декілька міліметрів мають важливе значення. Тому такі операції робимо під мікроскопом і мікроінструментарієм, користуємось тонесенькими ниточками, щоб мінімізувати рубцеві зміни».
Коли людина втрачає око, спочатку замість нього встановлюють імплант — він створює об’єм в орбіті. Після цього починають підготовку до протезування. Зазвичай в Україні використовують універсальні протези, які можуть викликати дискомфорт у пацієнтів або не збігатися за кольором зі здоровим оком.
До приїзду Рут закордонна команда лікарів привозила такі протези, уже на місці добираючи найвідповідніші для конкретних людей. Цього тижня завдяки Рут пацієнтам виготовляють індивідуальні протези.
На такі у палаті чекає Людмила з Вишгорода. Вона працювала в територіальному центрі соціального обслуговування. 23 листопада 2022 року була на роботі, коли в сусідню до неї кімнату прилетіла російська ракета. Тоді у Вишгороді загинули дев’ятеро, 47 отримали поранення — серед них Людмила. Того дня вона втратила обидва ока.
«Ця російська ракета зіпсувала мені життя», — каже Людмила. Пережила уже 16 різних операцій — і на грудній клітині, і у щелепно-лицевому відділенні. Хірурги повернули жінці повіки. Людмила чекає очних протезів, які виготовляють саме для неї.
«Надзвичайно важливо соціалізувати таких пацієнтів, адже це молоді люди, які втрачають обличчя, зір, — каже Петренко. — Зараз уже можна зробити біонічний протез руки або ноги. Але поки що ми не можемо відновити зір. Але це ж молоді люди, вони хочуть мати гарний вигляд. Такі реконструктивні операції разом з протезуванням допомагають у цьому».
