Що оперують сучасні нейрохірурги
1. Гострі черепно-мозкові та спінальні травми
Тут йдеться про серйозніші стани, ніж струси мозку. Остапа Федорка дратує, коли колеги направляють до нейрохірургів пацієнтів зі струсом мозку, адже це найлегша черепно-мозкова травма, коли функції мозку відновлюються за три дні, якщо пацієнт відпочине.
2. Усі онкозахворювання головного та спинного мозку
Є пухлини головного мозку, які легко видалити, і є надскладні. Є доброякісні і злоякісні. Але цей поділ умовний, бо доброякісна може перейти у злоякісну.
Буває, що доброякісні пухлини виявляються злоякісними, каже нейрохірург Медичної мережі «Добробут» Андрій Мизак. Натомість ті, які лікарі вважали «не дуже доброякісними», ніколи більше не виростають.
Коли пухлина злоякісна, прогноз для пацієнта часто невтішний, навіть якщо операція минула успішно.
«Є, наприклад, така пухлина, як гліобластома мультиформна. Її операцією вилікувати неможливо. Можна частково видалити, зменшити тиск у головному мозку, а далі пацієнт іде на хіміотерапію та опромінення. Тут середній термін виживання після постановки діагнозу — один рік», — розповідає Мизак. І додає, що бувають пацієнти, які можуть жити три-чотири роки після операції, але в декого повторна пухлина може з’явитися вже через місяць після видалення попередньої.
Деякі пухлини неоперабельні, і сенсу в операціях немає. Мизак зазначає, що за радянських часів про якість життя пацієнта після видалення пухлини ніхто не думав: «Часто основною метою для хірургів було задовольнити свої амбіції, показати знімки на конференції: ось, пухлина була, а зараз немає. А яка якість життя пацієнта після нейрохірургічного лікування? Таких питань ніхто не ставив».
Така практика подекуди збереглася, коли лікарі, окрім амбіцій, прагнуть отримати і фінансовий зиск. Роблять операцію, яка може продовжити життя у кращому разі на два-три місяці, однак людина буде паралізована: не зможе ані підвестися, ані розмовляти.
Федорко додає, що сьогодні нейрохірурги мають ряд методів діагностики, які дозволяють передбачити, до чого може призвести операція.
«Наприклад, у США нейрохірургічні операції дуже дорогі. Там довели, що економічно невигідно оперувати злоякісну пухлину, якщо людина за три-п'ять місяців помре, ще й буде інвалідизована. У нас трошки лояльніше, бо в нас таких цін немає. Щось держава забезпечує, щось люди, за бажання подяки можуть давати. Ми пояснюємо, які є ризики, чи треба рідним потім доглядати людину з інвалідністю, яка буде на два місяці довше жити. Переважно знаходимо консенсус», — каже Федорко.
Якщо ж пухлина доброякісна, її не завжди треба оперувати. Деколи варто дотримуватися підходу wait and see (чекай і спостерігай), пояснює Андрій Мизак. І додає, що найскладніше в нейрохірургії навіть не оперувати, а ухвалювати правильні рішення: «Коли лікар, який працює з доказовою медициною, бачить на знімку якийсь утвір, він відразу не призначатиме операції, не розглянувши інших методів лікування. Або не призначатиме лікування препаратами, які не пройшли перевірки».
3. Лікування інсультів, які виникли через розрив артеріальної аневризми головного мозку
4. Найбільша кількість операцій у нейрохірургії, за словами Остапа Федорка, припадає на грижі поперекового міжхребцевого диска
Під час повномасштабної війни хірурги бачать чимало спінальних ушкоджень у військових унаслідок насіння тяжкої амуніції.
Їх проводять мало- й мініінвазивними методами. Наприклад, у Першому медоб’єднанні Львова виконують приблизно 700 таких операцій на рік.
5. Наслідки травм периферичної нервової системи
Після ампутацій у військових та цивільних треба лікувати нервові закінчення на культях.
6. Реконструкції дефектів черепа
Андрій Мизак розповідає, що зараз багато випадків реконструкції дефектів черепа в поранених військових.
Каже, це нескладна операція, яку роблять за допомогою сучасних технологій. Для реконструкції черепа використовують титанові імплантати.
Лікар розповідає про бесіду з дружиною військового, який травмував череп, однак родина вагається, чи робити реконструктивну операцію.
«У них двоє дітей, 2 і 12 років. Я пояснив жінці, що її чоловікові обов'язкова реконструкція черепа. І не тільки тому, що треба соціалізуватися, а й заради дітей. І вона підтвердила мої слова, бо коли вони приїхали відвідати батька, старша дитина вибігла з палати — не могла дивитися на тата. Коли бачимо військового без ноги або без руки на вулиці, це викликає повагу. Але коли бачимо людину зі спотвореним лицем або з відсутністю половини черепа, зі спотвореним овалом голови, то виникає підсвідома відраза».
За словами Мизака, поранення голови в сучасній війні часто буває фатальним або інвалідизуючим. І нейрохірургія вже не зарадить: «Якщо людина у вегетативному стані (у народі таких називають «овочі». — LB.ua) після важкого ураження головного мозку, то мало шансів нейрохірургам щось виправити».
7. Операції з пробудженням
Лікарі ще називають це wake up анестезією. Під час операції на мозку пацієнта будять і просять розмовляти, показують йому картинки, іноді навіть просять грати на гітарі.
Роблять це для того, щоб лікарі не зачепили під час операції ту ділянку мозку, яка відповідає за мовлення або когнітивні здібності.
Першу свою таку операцію Андрій Мизак зробив у 2008 році. Каже, йому пощастило, бо його друг-учитель був першим, хто почав ці операції в Європі (йдеться про відомого британського нейрохірурга та автора книг про медицину Генрі Марша)
Однак лікар зазначає, що медикам треба утримуватися від бажання хайпанути на цій технології. Вона підходить не всім. А її успіх залежить не тільки від хірургів, а й від анестезіологів, адже пацієнта треба правильно розбудити і знову ввести в наркоз.
Федорко каже, що в його медзакладі провели вже сім таких операцій, у яких були задіяні 12 медиків: «Не кожен дає згоду на пробудження, люди бояться. Також має бути певна локалізація пухлини, де є ризик втрати мовлення в людини, якщо прооперуємо її без wake up анестезії». За словами професора Миколи Гука, в Інституті нейрохірургії імені Ромоданова таких операцій зробили понад 50.
Наскільки українські хірурги поступаються західним
Остап Федорко вважає, що «нейрохірургія України не пасе задніх»: «Ми їздимо, стажуємося, обмінюємося досвідом із закордонними колегами: американцями, бельгійцями, італійцями, поляками, словаками. Ми всі можливі методи лікування будь-яких захворювань центральної нервової системи використовуємо».
Микола Гук теж вважає, що українська нейрохірургія в операціях і їхній складності не відстає від західної, однак з веденням пацієнта, його післяопераційним забезпеченням у нас усе набагато гірше. Причина, на його думку, в економічному становищі країни й недофінансуванні галузі: «Завжди є так зване співфінансування, коли пацієнт щось докуповує сам. З юридичного погляду це пряма корупція, чого допускати не можна. Тож ми, лікарі, свідомо будемо зменшувати кількість високотехнологічних операцій, тому що вони адекватно не забезпечені, а вимагати гроші з пацієнта — кримінальний злочин».
Андрій Мизак вважає здобутком останніх 15 років те, що декотрі українські нейрохірурги вже повчилися за кордоном і засвоїли відповідні підходи до роботи. Та додає, що подекуди погане ставлення лікарів до пацієнтів — наслідок саме радянської системи. Бо в нас досі лікарі часто не ставлять інтереси пацієнта вище від власних амбіцій.
Каже, що в різних наших містах є хороші нейрохірурги, які технічно працюють не гірше або на рівні західних колег, але є й чимало нефахових лікарів, навіть аферистів і шарлатанів. Як приклад він згадує історію так званого Доктора Пі — Андрія Слісарчука, який підробив документи, вдавав із себе нейрохірурга, хизувався феноменальною пам'яттю, писали навіть, що його «лікування» призвело до смерті пацієнта.
У 2024 році нейрохірургія стала єдиною медичною спеціальністю в Україні, де підготовка спеціаліста триватиме шість років. МОЗ вважає, що ініціатива покращить медосвіту майбутніх хірургів.
«Коли я вчився, було півтора року інтернатури. За цей час нейрохірургом стати нереально. За кордоном це сім-дев'ять років приблизно. Тепер в Україні буде шість років: три роки — загальна хірургія, щоб людина засвоїла хірургічну спеціальність, а після цього — три роки саме нейрохірургії», — каже Федорко.
Мизак же вважає, що такий підхід навряд чи підвищить рівень нейрохірургів, оскільки в нас є гігантська прогалина в освіті лікарів: «Якщо інтерни три роки нічого не робили, їх не вчили якісно, то тепер їх нічого не вчитимуть шість років? Усе залежить від учителів. Наші професори часто не зацікавлені вчити собі потенційного конкурента. У нас немає культури, морального обов'язку вчити молодих».
Що з цим робити? Тут Мизак пропонує неочікуваний вихід — покращити справи в нашій нейрохірургії допоможе вступ України до НАТО: «Я коли вперше приїхав з медичною метою в Туреччину й побачив турецьку нейрохірургію, здивувався, наскільки вона цивілізована. А потім згадав, що Туреччина є членом НАТО з 1956 року».
Він каже, що вступ до НАТО вимагає, щоб країна викорінювала корупцію та виконала вимоги до прозорості влади. Це стосується і медицини в цілому, і нейрохірургії зокрема: «Українська нейрохірургія досі має всі вади радянської. Користуючись метафорою, що маленька радянська армія ніколи не переможе велику радянську армію, так само маленька радянська нейрохірургія буде завжди лишатися маленькою радянською нейрохірургією, допоки не стане натовською нейрохірургією».
З якими симптомами треба звертатися до нейрохірурга
Голова може боліти в кожного, але це не означає, що всім потрібна консультація нейрохірурга.
Небезпечний симптом — коли людина, наприклад, починає глухнути, а лікування, призначене оториноларингологом, ефекту не дає. «Тоді краще зробити комп'ютерну або магнітно-резонансну томографію. То може бути невринома слухового нерва, доброякісне новоутворення в голові», — зауважує Федорко.
Треба звертати увагу на зміну поведінки. Наприклад, людина стала апатична або, навпаки, дуже нервова, багато їсть або різко втратила апетит. Це ознаки ймовірної пухлини лобної частки голови, при якій змінюється психіка.
Головний біль розпирає, зір погіршав, нудота й блювота, не пов'язані із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, — ці симптоми також можуть бути небезпечними.
Федорко радить звертатися насамперед до сімейних лікарів, які скерують до невропатолога. Якщо лікаря насторожать симптоми, він призначить обстеження й консультацію нейрохірурга.