Лінгвістичні відтінки самотності
В українській мові мало синонімів до слова «самотність»: «самота», «одинокість», «ізольованість» і фразеологізм «як палець». Ще можна бути покинутими, занедбаними, окремішніми, відлюдниками, пустельниками — та це більше про різні шляхи до самотності.
В англійській мові відтінків самотності більше.
Loneliness — неприємна емоція через те, що кількість і якість спілкування в житті значно менші, ніж конкретній людині потрібно. Можна бути самотнім і в казармі, і у великій родині.
У науковій літературі подекуди розрізняють емоційну самотність, коли немає близької людини чи партнерки / партнера, і соціальну самотність, коли в людини мало контактів поза своїм домом. Соціальна й емоційна самотність можуть співіснувати.
Також є solitude — перебування на самоті, яке може бути комфортним і бажаним.
Можна бути single — тобто не мати пари. Емоційне забарвлення тут нейтральне. Бо single не конче lonely.
Спільне для двох мов слово ізольованість (isolation) означає, що спілкуванню заважає бар’єр, інколи штучний і небажаний.
Тут ітиметься про ту самотність, за якої людині бракує спілкування в потрібній саме їй формі і кількості.
Комусь самотньо жити одному чи одній, попри численних знайомих і щоденні контакти.
Комусь — у новому місті чи країні, хоча поруч може бути рідна людина.
Комусь самотньо в родині, яка живе відмінними інтересами, цінностями та справами.
Як музичний супровід можете увімкнути пісню «Самотою, самотою» у виконанні гурту «Пиріг і батіг» — про гірку самотність на Святвечір.
«Разом нас багато, нас не подолати»
За звання світових столиць самотності змагаються Лондон, Нью-Йорк і Токіо — у соціологічних опитуваннях їхні мешканці різного віку нарікають на неприємну самоту.
2018 року в Британії навіть створили Міністерство самотності і запровадили урядову програму — End of Loneliness. У США з 1976 року стабільно зростає відсоток самотніх «молодих дорослих», тобто повнолітніх до 30.
Більшість українців також почуваються самотніми. Під час третьої хвилі дослідження психічного здоров’я українців, яку провела 2024 року компанія Gradus, людей запитували, наскільки вони почуваються самотніми і чому. Опитування провели на замовлення проєкту «Ти як?». До вибірки опитуваних увійшли лише ті, хто на той момент проживав в Україні.
На питання «Чи стали ви почуватися більш самотньо за останній рік?» 16 % сказали, що постійно почуваються самотніми, 29 % не відчувають самотності, а 5 % відзначають зростання спілкування, 60 % почуваються самотніми час від часу.
Тобто 2/3 опитаних різною мірою нарікають на самоту. Чому?
-
43 % відповіли, що не мають сил і бажання спілкуватися;
-
27 % стало складно знаходити спільну мову через війну;
-
у 21 % опитаних рідні живуть в іншому місті чи країні;
-
значні проблеми з фізичним здоров’ям зумовлюють самотність 18 % людей;
-
ще в 15 % на заваді стоять проблеми з психічним здоров’ям;
-
втрата роботи призвела до самотності 17 %;
-
13 % втратили друзів чи близьку людину;
-
8 % не знають, як знайти спілкування на новому місці;
-
а в 3 % людей свої та нетипові причини самотності;
-
2 % людей самотні, бо служать у ЗСУ — це співвідноситься з часткою військових серед респондентів: у загальній вибірці їх 1 %. Тобто практично всі опитані військові почуваються самотніми.
Військовослужбовці ЗСУ.
Чи загрожує самотність здоров’ю
Якщо не вдаватися в деталі — так, недарма ВООЗ визнала її глобальною загрозою.
З антропологічної й еволюційної перспективи ізоляція й самотність — це безпосередні загрози життю. Ще донедавна (в еволюційному масштабі часу) вижити можна було тільки гуртом.
Не дивно, що мозок сприймає небажану самотність як стресор і привід готуватися до найгіршого — навіть якщо інші ділянки мозку раціоналізують користь усамітнення.
У клітинах імунної системи людей, які почуваються самотніми, на рівні генів запускається каскад реакцій, так звана консервативна транскрипційна відповідь на негаразди (Conserved Transcriptional Response to Adversity). У результаті росте рівень запалення, зокрема в мозку, та слабшає ланка противірусного захисту. Тобто на самоті люди й інші соціальні тварини буквально стають вразливішими для хвороб.
Метадослідження взаємозв’язку самотності й здоров’я показало, що соціальна ізоляція та самотність істотно пов’язані з передчасною смертністю з будь-якої причини.
Данське дослідження самотності та її впливу на життя свідчить, що самотні люди живуть у середньому на 10 років менше, ніж ті, які на самотність не нарікають.
Соціальна ізоляція та самотність на 30 % збільшують ризик інфаркту й інсульту і смерті через них.
Самотні люди частіше звертаються до лікарів незалежно від віку — хоча ми не знаємо, чи така сама ситуація в Україні. Може бути й навпаки.
Нестача спілкування в старших людей може на 50 % прискорювати розвиток когнітивного занепаду або деменції.
Самотні й соціально незалучені люди частіше потерпають від гострого і хронічного болю та розладів сну.
Громіздкі мовні конструкції, як-от «істотно пов’язані», «може призводити» чи «збільшує ризик», використані не тому, що авторка довго працювала в бюрократичних структурах — ми справді не можемо казати, що «самотність завжди веде до цього і того». Йдеться про імовірності, тобто є взаємозв’язок. Не конче причинно-наслідковий.
Більшість причин самотності, згадані українськими опитаними, самі собою є лихими передвісниками для здоров’я: брак сил, втрата спільних сенсів з оточенням, втрата близької людини, розлука, переїзд і надто військова служба.
Повсюдний ефект Матвія
Ми еволюційно запрограмовані на життя в товаристві, і небажана самотність може псувати здоров’я. Та не вона безпосередня причина поганих аналізів і зіпсованого сну.
Дослідження зв’язку хронічних захворювань, генетичної схильності до самоти й безпосередньо одинокості показало, що причина — у площині статків, зайнятості, піклування про здоров’я та депресивних симптомів. Усе йде вкупі і посилює одне одного — як хороше, так і погане.
Люди з відносно добрим психічним і фізичним здоров’ям рідше бувають самотніми, ніж ті, в кого навпаки.
Ефект Матвія працює і тут. Йдеться про євангеліста Матвія і слова: «Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має» (25:29). У нас ще кажуть: як бідному женитися, то й ніч коротка.
Якщо людина недочуває і не має змоги поставити слуховий апарат, то спілкуватися може бути складно чи навіть соромно. Розмов і зустрічей меншає, а від нестачі спілкування можуть слабшати когнітивні функції — розумітися з іншими стає ще важче. Люди можуть відчувати роздратування, якщо співрозмовник чи співрозмовниця змушують їх гучно говорити, повторювати і потім хибно розуміють. Усе це веде до ізоляції.
Почасти хвороби виникають чи посилюються через наслідки самотності. Самотній людині може бракувати інформації, обміну досвідом, підтримки у зміні способу життя, нагадувань щодо приймання ліків, компанії для активного дозвілля тощо.
Гіпотетично наша уявна ізольована людина з поганим слухом і початковим етапом деменції могла б дізнатися від дітей, друзів, сусідів, сімейної лікарки чи соцслужб про можливості отримати слуховий апарат від неурядових організацій, листування в месенджерах, кіно із субтитрами й екскурсії музеями за пільговою програмою для пенсіонерів.
Навіть просто дізнатися замало, потрібна допомога діями. Адже невміння давати собі раду: добитися того, на що маєш законне право, дізнатися потрібну інформацію, влаштувати побут, попросити про допомогу, вийти з конфліктної ситуації — частий спільний знаменник самоти й хвороб.
А якби слуховий апарат можна було просто купити і поставити в обидва вуха? Була б змога для спілкування, деменція могла й загальмувати на тлі активної соціалізації в музеях і кіно.
Гроші — хороший запобіжник хворобам і самотності, а погіршення фінансового становища — поширена причина усамітнення.
«Раніше ми зустрічалися в кафе і ходили на фестивалі, а зараз я не можу, поки не знайду роботу». Самотніми бувають не лише пенсіонери, а й молодь.
На самоті ми вразливіші до атаки автоматичними негативними думками: «я невдаха», «буде тільки гірше» тощо — та надмірної тривожності за здоров’я. Ніщо не проганяє ці думки й не перешкоджає дослухатися до симптомів. Це ще одне пояснення взаємозв’язку частіших звернень до лікарів, схильності до депресивних розладів і нестачі спілкування.
Разом у пандемії, локдауні та блекауті
Пригадуєте мого знайомого з частим герпесом на губах? Через кілька років після невдалої спроби втілити імператив «не займайтеся самолікуванням і зверніться до сімейного лікаря» він таки зажив сімейним життям. І — о диво! — спалахи «застуди» повернулися до відносно нормального рівня одна-дві на рік. Невже допоміг «регулярний борщ»?..
Одружені люди живуть довше, ніж розлучені, овдовілі чи ті, хто ніколи не жив довго парою, чоловікам шлюб особливо йде на користь.
Що довше життя разом, то потужніший позитивний вплив. Можна запідозрити, що то просто добір і в тривалі стосунки вступають тільки психічно й фізично здорові індивіди. Але ж ні! Чоловіки з кволим здоров’ям більш схильні до сімейного життя, ніж здорові.
Знаєте жарт про те, що після N років треба шукати пару, здатну зробити укол і розпізнати інсульт? Це не жарт. Сімейне життя корисне для здоров’я передусім піклуванням і допомогою в підтримці здоров’я. Хтось має міряти тиск і нагадувати про ліки проти нього, переконувати піти до лікаря, викликати швидку та простимулювати мозок бесідою. Цим кимось може бути, звісно, Google Calendar, Alexa, Notion, спеціально найнята людина, дитина чи записка на холодильнику, та навіть у 21 столітті здебільшого це партнерка чи партнер. Шлюб — це зручно для здоров’я.
Приміром, самотність вважають фактором ризику для гіпертензії — високого тиску. Але не тому, що всі самотні харчуються виключно чипсами, сушеною рибою й солоними крекерами. Гіпертензія до пори ніяк себе не проявляє, але шкоди завдає. Щоб дізнатися, що з тиском, треба його регулярно вимірювати. Отже, треба знати про цей нюанс з тиском, не забути про нього, і бажано, щоб хтось той тиск поміряв. Потім треба дійти до лікаря — ще один бар’єр. Лікарка чи лікар порадять їсти менше солі, регулярно тренуватися, за потреби нормалізувати масу тіла й кинути курити, пропишуть ліки.
І тут починається цікаве: усі ці зміни поведінки потребують дисципліни, підтримки, безпосередньої допомоги й заохочення. Самотужки обмежувати себе в їжі, припинити курити в один момент і не взятися за старе після зриву дуже важко. Хто пробував — знає. На додачу ліки треба пити щодня, в один і той самий час — інакше не допоможе! Самотній людині може бути складно дати ладу своєму тиску.
От і маємо — самотність і гіпертензія йдуть у парі, як вишні і хрущі, але не зумовлюють одне одного. Хрущі не живуть у вишнях і не харчуються ними — просто вони вилазять після зими саме тоді, коли вишні квітнуть. Після успішного метчу на Tinder тиск сам собою не нормалізується. Хіба ненадовго після приймання ліків для ерекції.
Цілком можливо, мій приятель менше потерпає від застуди на губах, бо мусив зважати на свою пару: упорядкувати режим сну й запобігати активації герпесвірусу сонцезахистом і ліками.
Це справді давно відомий факт, що шлюб корисний для здоров’я, та є кілька важливих уточнень: це працює лише в разі щасливого шлюбу і більшою мірою стосується чоловіків, аніж жінок. Люди, які не задоволені своїм шлюбом чи партнерством, не мають переваг для життя і здоров’я та вразливі не лише до психічних і фізичних хвороб, а й до насильства. Жінки, які ніколи не виходили заміж, живуть довше, щасливіше і хворіють менше за заміжніх посестер. Покажіть цю статтю родичам, коли зберетеся на Святвечір.
Що вдіяти із самотністю
З перспективи державних управлінців чи неурядового сектору, треба розробити Стратегію подолання самотності, провести її презентацію, а потім воно вже якось буде. Це не мій сарказм — у Сполученому Королівстві та ВООЗ так і зробили, та поки британська програма не має відчутних здобутків. Я ще попросила б грант на дослідження комфортної самотності данців — у Данії багато людей живе на самоті, але коефіцієнти щастя й очікувана тривалість життя данців стабільно викликають заздрість.
Окрім жартів, вимушену соціальну самотність й ізольованість можна певною мірою долати чи запобігати їй на рівні громад — зокрема, працювати над безбар'єрністю в якнайширшому розумінні (пересування, спілкування, відсутність дискримінації) та створювати громадські простори: сквери, парки, міські ліси, подвір’я, бібліотеки, — де люди можуть безпечно й комфортно бути поруч, хоча й не конче разом.
Міська забудова може заважати добросусідству, а може й сприяти, якщо люди мають змогу перетинатися, знати один одного поіменно, розділяти відповідальність і мати спільний простір для спілкування. Спільне перебування на природі, навіть без контакту, може бути помічним.
Доступність медпослуг на ділі, а не лише на папері, дозволяє зберігати й відновлювати здоров’я незалежно від того, самотні ви чи ні. Доступність — це не лише перелік гарантованих медпослуг, а й можливість дістатися до лікарні чи отримати консультацію дистанційно, уміння користуватися медсистемою і можливість отримати допомогу, навіть якщо «син / донька / кум не порішає», тобто без втручання рідних.
З речей, які можна втілювати у власному житті, сподобалася порада докторки Соні Любомирські, психологині з Каліфорнійського університету: робити спонтанні добрі вчинки. Вона виявила, що дотримання цього старого імперативу зменшує не лише суб’єктивне відчуття самотності, а й реакцію запалення, спричинену згаданою раніше консервативною транскрипційною відповіддю на негаразди. Добрі вчинки зцілюють нас на молекулярному рівні — покажіть цю статтю дітям підліткового віку.
Свою роль відіграють і домашні тварини. Кіт чи собака 103 не викличуть, але звірята мимоволі добре дисциплінують своїх людей і змушують піклуватися про здоров’я, а собачників — ще й гуляти за будь-якої погоди. Домашні тварини і здоров’я взаємопов’язані. На додачу хвостаті можуть рятувати від емоційної самоти й спричиняти приємні викиди окситоцину й дофаміну в мозку.
Данське диво самотності
На батьківщині Lego й Русалоньки кожна п’ята людина насолоджуються hygge на самоті. Вони бачаться з друзями, разом із сусідами влаштовують барбекю у внутрішніх дворах своїх інстаграмних кварталів і вертаються в комфортні квартири на одну людину. На вигляд прекрасна solitude, хіба що фіранок на вікнах бракує. У чому ж справа?
Фахівчиня з кроскультурної взаємодії Марина Стародубська пише, що данці належать до так званої горизонтально індивідуалістичної культури, де всі люди рівні й покладаються передусім на себе, держава відчутно регулює всі процеси, проте ніколи не поводилася карально, а суспільні інституції ефективні й можна отримати базові речі без зв’язків.
Приміром, у Данії людина з малим прибутком отримує допомогу на оренду житла, а самотні мами чи тати — виплати на дитину. Можна сказати, данська система добре надається до одиноцтва.
Ось і маємо: якщо можна обійтися без того, що «син / кум порішав», а на репетицію умовного аматорського хору можуть безбар’єрно дістатися навіть маломобільні люди, то самотність уже не критичний чинник — за умови, що людині комфортно із собою. Не без того, що данці змалечку звикають позитивно сприймати автономне буття.
Хоча — стоп! — 2023 року в Данії теж запропонували Стратегію подолання самотності — після того, як вийшло дослідження рівня самотності данців і відповідних витрат на охорону здоров’я. Дива не сталося, хоча зносити самоту зручніше в безбар’єрному безпечному просторі і громадянському суспільстві.
Емоційна самотність — це завжди суб’єктивне відчуття, то ж навряд чи тут можливі урядові стратегії. Кожен і кожна долають емоційну самотність самі, чи вчаться її сприймати як solitude.
Для емоційної близькості не конче шукати пару. Жада́ну кількість і якість спілкування можна назбирати з різними людьми й заняттями. Важливо лише, щоб людина знайшла прийняття і взаємність — навіть якщо це старомодне листування чи прийняття самотнього сусіда в родину почесним дідусем. І не забувайте про спонтанні добрі вчинки, які зцілюють на молекулярному рівні.