Як відбувається релокація
Після вторгнення Росії в Україну 24 лютого велика кількість підприємств на Сході, Півдні та Півночі України опинились у зоні бойових дій, зазнали обстрілів та руйнувань. Щоб зберегти їхні виробничі потужності бізнесу уряд на початку березня видав постанову №305, якою запустив програму релокації (евакуації) підприємств у більш безпечні області.
Щоб стати учасником програми, необхідно подати заявку на сайті «Прозоро.Продажі». Евакуювати можна будь-яке підприємство, незалежно від доходу, кількості обладнання та наявного персоналу.
Після реєстрації потрібно заповнити анкету, вказавши спеціалізацію підприємства, кількість працівників, можливості виробництва, потреби у виробничому приміщенні, сировині, розміщенні співробітників, а також спосіб транспортування.
Заявки мають розглядати упродовж п'яти діб. Пріоритет надається компаніям, які виробляють товари подвійного призначення та працюють на військовий потенціал країни. Заявки таких підприємств мають розглядати до трьох днів.
«Власник компанії чи її представник надає нам параметри, які потрібні для розгортання бізнесу. Це потужності електроенергії, висота стелі, площі для розміщення обладнання, під'їзди, наявні мережі. Під ці параметри ми надаємо свої пропозиції. І далі представник бізнесу вирішує переїжджати до нас чи ні», – розповів LB.ua директор департаменту економічної політики Львівської ВЦА Степан Куйбіда.
Військово-цивільні адміністрації в кооперації з місцевими громадами допомагають підприємствам розмістити виробництво, підключати мережі та поселити персонал у місцеві гуртожитки, школи, готелі тощо.
«Укрзалізниця» та «Укрпошта» безкоштовно перевозять обладнання підприємств, допомагають в оформленні транспортних накладних.
У свою чергу, Фонд державного майна України допомагає підприємствам з пошуком складів, приміщень для відкриття виробництва та офісів.
«На Заході України є чимало виробничих приміщень, офісів та варіантів розміщення працівників, які Фонд держмайна готовий надати тим, хто цього потребує», – повідомили у ФДМУ на запит LB.ua.
Допомогою ФДМУ, зокрема, скористались фармацевтична компанія з Харківщини, яка переїхала на Закарпаття, та підприємство з Ірпеня, яке виготовляє бронежилети.
Релокація за кордон: дуже складно
Крім України перевезти бізнес можна і за кордон. У країнах Східної Європи – Чехії, Словаччині, Литва, Латвія, Естонія та Польщі – готові надавати гранти для українського бізнесу.
«Наскільки мені відомо, зараз українські компанії, які вирішують працювати у Європі, готові там розмістити лише логістичні потужності. Бо виробниче устаткування перевезти складно. Простіше, продукцію яка йде до ЄС розподіляти та відправляти далі по Європі», – розповіла LB.ua заступниця голови Ради бізнес-омбудсмена Тетяна Коротка.
Також перевезенню підприємств у Євросоюз заважає заборона виїзду чоловіків за кордон.
Хто переїжджає
За даними Міністерства економіки станом на 18 квітня на релокацію підприємств поступила 1171 заява.
Серед них:
– 306 на суб’єктів мікробізнесу (працює близько 10 осіб, річний дохід – близько 2 мільйонів євро);
– 502 від малих підприємств (до 50 працівників, річний дохід – близько 10 мільйонів євро);
– 154 від середніх підприємств (не більше 250 працівників, річний дохід – до 50 мільйонів євро);
– 40 великих підприємств (понад 250 працівників, річний дохід – понад 50 мільйонів євро).
Ще 169 підприємств інформації не надали.
За сферою діяльності:
– 147 підприємств оптової та роздрібної торгівлі, ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів;
– 134 підприємств машинобудування;
– 128 підприємств текстильного виробництва, виробництва одягу, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів;
– 118 виробників харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів;
– 111 виробництв готових металевих виробів, крім машин і устаткування;
– 89 підприємств з виробництва меблів;
– 69 підприємств, що займаються виготовленням виробів з деревини, паперу та поліграфічна діяльність;
– 48 виробництв хімічних речовин і хімічної продукції;
– 43 підприємці, з надання послуг (перукарі, манікюр тощо);
40 підприємств, які надають інформаційні та телекомунікаційні послуги.
Серед релокованих компаній можна виділити чотири типи підприємств:
Перший – великі системні підприємства. Їм дуже важко перевезти своє обладнання, часто громіздке і габаритне. Це як правило акціонерні товариства та державні підприємства. Такі компанії найбільше потребують допомоги від держави.
Другий – це підприємства середнього рівня. Вони мали власне виробництво та ресурси. Часто переїздять до своїх бізнес-партнерів чи філій на Західній Україні. В основному ці компанії переїздять самостійно, без допомоги держави. Від держави та органів місцевого самоврядування їм потрібна лише комунікація та пошук нових партнерів.
Третя – ФОПи. Це мікробізнес, який надає послуги, або займається «крафтовим» виробництвом. Такі підприємці після переїзду швидко починають працювати. На них є попит, часто – усталена клієнтська база. Допомоги держави, як правило, не потребують.
Четверта – IT-бізнес. З початку активних бойових дій велика кількість компаній з IT-сектору переїхали на Західну Україну. Допомоги держави не потребують, мають ресурси, щоб облаштуватись на новому місці.
Куди їдуть?
«Найчастіше обирають Львівську, Закарпатську та Чернівецьку області. Бо це близько до кордону. Менше Тернопільську та Івано-Франківську. Хоча у нас офіс у Франківську і сюди приїхали багато бізнесменів, – зазначила Тетяна Коротка. – Чому ігнорують Тернопільську не знаю. Була історія, що один бізнесмен хотів перевезти завод у Тернопіль, але місцева влада не відреагувала вчасно і він перевіз свій завод в інший регіон. Якщо казати про Вінниччину чи Хмельниччину, центральні райони України, то тут бізнес бачить ризики. В основному через відносну близькість бойових дій, невизнаного Придністров'я».
Лідером в Україні є Львівщина за даними Львівської ОДА регіон отримав понад 818 заявок на переїзд бізнесу, 125 підприємств уже переїхали, з них 58 відновили виробництво. Загалом, на цих підприємствах працює 2882 особи.
До Вінницької міської громади з початку війни переїхали 17 компаній, серед них сім з Маріуполя. Їх установчі документи повністю були втрачені. Місцева влада зараз допомагає в оформлені документи та реєстрації.
«Загалом ФОПи відкривають за місцем проживання. Ми зробили по-іншому. Рішенням виконкому змогли зареєструвати підприємців в одному з гуртожитків нашого міста», – розповів заступник Вінницького міського голови Андрій Очеретний.
Окремі громади самі займаються промоцією власного міста. Наприклад, мер шахтарського Нововолинська Борис Карпус розповів, що міська влада самостійно шукала бізнес, який хотів переїхати та надавала їм промоційні матеріали. За його словами, станом на кінець квітня громада отримала 30 запитів, шість релокованих підприємств уже працюють у Нововолинську. Серед них – харківське підприємство «Амрок», яке виготовляє розвантажувальні жилети для військових.
Місцеві адміністрації також допомагають розв'язувати нагальні проблеми релокованих компаній.
«Найчастіші питання – це критичний імпорт, видачі кодів УКТЗЕД (Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, – LB.ua) для завезення товарів з-за кордону, валютні розрахунки, реєстрація рухомого та нерухомого майна та питання та взяття на облік працівників. Пошук сировини та пошук ринків збуту. Бронювання військовозобов'язаних», – пояснив Степан Куйбіда.
Досвід релокованого бізнесу
Виробничі потужності компанії Gemini Espresso, одного з найбільших виробників натуральної кави та чаю, до війни знаходились на околиці Броварів на Київщині. Площа виробництва – близько 2,5 тисячі квадратних метрів. Це виробничі лінії, родстери для смаження кави та склад готової продукції.
Ще за місяць до війни компанія почала виходити на зовнішні ринки та уклали контракти на постачання продукції до Саудівської Аравії та Оману. Після бомбардувань 24 лютого власник компанії Антон Мяновський вирішив перевозити підприємство.
«У неділю 27 лютого я побачив інформацію в інтернеті, що є можливість перевести підприємство. Я залишив заявку на сайті. Мені дуже швидко відповіли, вже наступного дня почали надсилати варіанти приміщень», – розповів він.
За словами Антона Мяновського, вивозили обкладення своїми силами, бо на той час російська армія просунулась до Києва та була біля Броварів. Більшість персоналу працювала у селі Велика Димерка, тому демонтувати обладнання довелось власноруч разом з чотирма працівниками. Загалом на Львівщину вдалось перевезти 40 зі 190 працівників.
«Спочатку нам подзвонили з «Укрпошти» сказали, що нададуть транспорт. Але коли ми сказали, що треба їхати у Бровари, вони відмовились, сказали, що це небезпечно. Від «Укрзалізниці» теж були пропозиції переїхати безкоштовно, але треба самостійно все обладнання завантажити, довести до найближчої залізничної станції, завантажити у вагони і в точці прибуття знову самому розвантажити, – розповів підприємець. – По грошах виходило те ж, що й самому довести. Загалом на переїзд витратили два мільйони гривень».
Антон Мяновський сказав, що головна проблема, з якою зіткнулася його компанія, – пошук місця для розміщення. Дуже часто приміщення, які пропонували, були у належному стані або існували лише на папері.
«Люди які аналізують анкету заявника, як завжди прочитали, але не до кінця. Пропонують мотлох або приміщення, де вже березки ростуть, або неліквід, який просто нікому впарити. У нашому випадку все було ніби і не погано, але другий поверх. У цьому приміщенні ліфт вантажопідйомністю не більше тонни, а у нас одна виробнича лінія важить 3-4 тони, а родстер – 10 тонн», – зазначив Антон Мяновський.
Частина виробництва компанії «Пожмашина» з міста Прилуки Чернігівської області також переїхала на Львівщину.
Свого часу це підприємство було улюбленцем лідера Радикальної партії Олега Ляшка, який агресивно лобіював державну закупівлю пожежних авто саме у цього виробника.
Станом на початок травня на нове місце вдалось перевезти 50% підприємства – д опомогла «Укрзалізниця». За словами гендиректора «Пожмашини» Олега Авер ’янова , це було складне завдання, адже довелося перевезти близько 22 вагони технологічного обладнання, яке потрібно було спочатку демонтувати, а потім встановити на новому місці.
При переїзді у компанії теж виникли проблеми з пошуком приміщень – вони були або поганої якості, або за них просили дуже велику ціну.
«Було таке враження, що місцеві просто хотіли підзаробити. Ще й дуже часто це був не те, що неліквід, а просто жах», – сказав Олег Авер’янов.
Втім, на допомогу прийшла міська влада. Компанії допомогли знайти локацію та розмістити близько 200 працівників компанії – 40% від усього штату «Пожмашини» – у гуртожитках Львова.
Частина обладнання залишилась у Прилуках. Тепер «Пожмашина» працює у двох областях – Чернігівській та Львівській. Так підприємство планує працювати і після закінчення війни.
***
Війна кардинально перекроює економічну географію країни. Україну, особливо її східні регіони, стрімко деіндустріалізують російські бомби, невизначена доля аграрного півдня, який опинився в окупації. Що буде далі сьогодні напевно не скаже ніхто. Зрозуміло одне: українська економіка уже ніколи не буде такою, як до війни.
