Звідки борги?
Раніше всі виробники теплової енергії - об’єкти соціальної інфраструктури - купували газ у державної НАК «Нафтогаз України». Постачальник за умов спеціальних обов’язків (ПСО) практично не міг відмовити компаніям у постачанні, навіть якщо в них були борги.
Таким чином, держкомпанія виступала гарантом того, що тепловики отримуватимуть ресурс, а у споживачів буде тепло і гаряча вода.
За роки дії ПСО підприємства теплокомуненерго сумарно накопичили майже 60 млрд грн боргу. Станом на 6 травня – остання дата, коли «Нафтогаз» опублікував свою статистику – ця сума дорівнювала 55,5 млрд грн. Сюди входить і основне тіло заборгованості, і штрафи та пені за прострочення оплати. Оскільки борг потребує аудиту, то його структура зрозуміла наразі лише приблизно – трохи менше від половини суми припадає саме на штрафні санкції.
Щодо причини боргів, то «Нафтогаз», тепловики та експерти одностайні: відповідь на це питання криється в неефективному державному регулюванні.
Виробники тепла роками отримували від енергетичного регулятора (НКРЕКП) неринково низький тариф, який не відповідав реальній ціні газу – вартість палива у кращому разі відставала на кілька місяців від ринкових маркерів. Тож ресурсів на оплату газу просто не було. Додатково боргову яму «поглиблювали» недобросовісні теплокомуненерго, які ситуативно вирішували взагалі нічого не платити, посилаючись на брак коштів.
З 2018 року платіжна криза суттєво загострилася – саме тоді востаннє переглядався тариф на опалення. Вартість газу в цей тариф заклали на рівні приблизно 6-6,5 тис. грн за тисячу кубометрів. Причому ця сума включала також і вартість розподілу, яку тепер нараховують окремо. Поки тариф не мінявся, фактична вартість газу зросла майже вполовину: разом з платою за розподіл вона сягнула практично 10 тис. грн.
Маючи такий розрив, тепловики почали накопичувати заборгованість катастрофічними темпами. А можливість змінювати тариф з’явилася лише з травня 2021 року, коли президент Володимир Зеленський підписав відповідний закон про житлово-комунальні послуги.
Ще одним фактором накопичення боргів є неефективність самих підприємств – ТКЕ мають величезні втрати в тепломережах. Як наслідок, до 40% виробленого тепла фактично безкоштовно обігріває повітря.
Наслідки сумні: тепловики, на яких висить великий нереструктуризований борг, не мають доступу до джерел інвестицій. Адже жодна фінансова установа не співпрацюватиме з таким клієнтом і не надаватиме йому кредитів. Немає коштів – немає вкладень в інфраструктуру. А це означає зростання кількості аварій в мережах і погіршення якості послуг.
Оскільки з 21 травня зобов’язання «Нафтогазу» більше не діють і ТКЕ вимушені взаємодіяти з відкритим ринком, виникають проблеми і з тим, де саме купити газ. Умови держкомпанії багатьом здаються незадовільними, а приватні постачальники не дуже хочуть співпрацювати з проблемними тепловиками. Як наслідок, страждають кінцеві споживачі, які наразі залишаються без гарячої води та ризикують дочекатися зими без опалення.
Реструктуризація, списання чи компенсація?
Очевидно, щоб відносно спокійно почати опалювальний сезон, рішення щодо боргів тепловиків має знайтися вже найближчими тижнями. Але попри те, що обговорення проблеми триває кілька місяців, кінцевого варіанта немає. Називають три шляхи: реструктуризація боргу, компенсація з державного бюджету різниці в тарифах або просто повне списання всіх зобов’язань.
Саме на списанні боргів наполягав президент Володимир Зеленський під час минулотижневого засідання Палати місцевих влад Конгресу місцевих та регіональних влад при главі держави. Жодних подробиць такого рішення пресслужба Зеленського не наводить – окрім того, що після анулювання боргів ціни на газ для ТКЕ мають вийти на ринковий рівень. До слова, такий варіант практикувався вже кілька разів. Та починаючи з чистої фінансової сторінки, тепловики знову обростали боргами – без нормальних ринкових умов криза неплатежів була приречена повторюватися з року в рік знову та знову.
Чи влаштує така історія «Нафтогаз»? З одного боку, держкомпанія позбудеться навіть примарної можливості отримати свої кошти. З іншого – сумнівні борги (є сумніви щодо їхнього погашення) ТКЕ не доведеться записувати у фінансову звітність.
Та ймовірно, для НАК більш прийнятними будуть інші два варіанти: реструктуризація боргу або компенсація для ТКЕ з держбюджету.
Реструктуризація як інструмент не позбавляє тепловиків фінансового навантаження, однак дає можливість припинити нарахування штрафів за борги. Підприємство-споживач і постачальник укладають договір, відповідно до якого протягом певного часу (як правило, мова йде про 5 років) боржник виплачує свої зобов’язання рівними частинами. Якщо борг реструктуризовано і справно обслуговують, боржник зможе залучати кредитні кошти від фінансових установ або безпроблемно укладати новий контракт із будь-яким постачальником.
А якщо піти шляхом компенсації різниці в тарифах з державного бюджету? Щоб покрити заборгованість перед «Нафтогазом», тепловики мають отримати достатні ресурси з казни, після чого зможуть розрахуватися з державною компанією. У такому варіанті більш за все зацікавлене Міністерство фінансів, і ось чому. Після надходження коштів від тепловиків НАК отримує величезний прибуток на папері і платить чималі дивіденди та податки назад у бюджет.
Схоже, що саме такий спосіб боротьби з боргами знайшов своє відображення у проєкті закону про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ і забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу, який був нещодавно зареєстрований у Верховній Раді під номером 3508-д.
Звідки взяти майже 60 «зайвих» мільярдів гривень? Документ відсилає нас до видатків спеціального фонду державного бюджету і більше ніяких варіантів не дає. Що й не дивно: на дотичні до проблем ТКЕ соціальні аспекти енергетики – енергоефективність або субсидії – у 2021 році суми значно менші віднайти поки що не вдається.
Для чого був потрібен меморандум з тепловиками?
Самі тепловики, зіткнувшись із неприємними реаліями відкритого ринку, заявили, що влада та «Нафтогаз» не виконують умови укладеного з ними меморандуму. Що це за документ і для чого він був підписаний?
В уряді про невідворотність скасування ПСО для теплокомуненерго знали ще на початку року. Ба більше, за первинним планом, спецобов’язки мали б втратити чинність з першого, а не з 20 травня. Так само знали урядовці і про борги, і про невідповідність тарифів на тепло ринковим умовам продажу газу. Тепловики, попри заборону переглядати вартість опалення, заявляли про невідворотність такого рішення.
З цього в лютому 2021 року народилася ідея підписати меморандум між ТКЕ, «Нафтогазом» і представниками міст. Умови меморандуму були приблизно такі: тепловики до кінця опалювального сезону не піднімають ціни на тепло і гарячу воду для населення, а «Нафтогаз», уряд і міста до початку травня знайдуть способи безболісно ліквідувати борг. На момент підписання меморандуму перевага надавалася можливості саме реструктуризувати заборгованість ТКЕ. Це вилилося в кілька різноманітних варіантів законопроєктів, які, втім, і досі не отримали ні уваги, ні підтримки парламентарів.
Стадія обговорення затягувалася. Але з наближенням травня ставало зрозуміло, що проблема навіть не прямує у бік вирішення. Тож саме через відсутність сформованого бачення ПСО посунули на 20 днів. Звісно, чергова відстрочка також не допомогла знайти жодних рішень, тож уряд обмежився протокольним дорученням для ряду міністерств і «Нафтогазу» про реструктуризацію боргів. І з цим багажем відпустив ТКЕ у вільне плавання. Тож меморандум з усіма його умовами насправді виявився просто окозамилюванням.
Трирічні контракти і субхолдинг з теплопостачання
«Нафтогаз», витримавши десятиденну паузу після скасування ПСО, вийшов до теплокомуненерго з пропозицією трирічних контрактів, де ціна фіксуватиметься на рік, після чого індексуватиметься відповідно до умов ринку. З червня 2021 року протягом наступних 12 місяців довгострокова ринкова ціна складатиме 7,42 грн за один кубометр – це менше, ніж зафіксовано в річному газовому контракті для населення (7,96 грн за кубометр протягом року). Щоб унеможливити спекуляцію «дешевим» газом, ТКЕ зможуть придбавати за цією ціною лише ті обсяги газу, які історично використовували для виробництва тепла.
Можливість для ТКЕ купувати газ за спотовими цінами є загальноєвропейською практикою, запевняють у держкомпанії. І додають, що контракт «Нафтогазу» є максимально компромісним для всіх сторін рішенням. А от теплокомуненерго із запропонованими умовами не згодні. Тепловики скаржаться, що «Нафтогаз» вимагає від них передоплату газу, на яку в підприємств просто немає коштів. До того ж 7,42 – ціна не кінцева, оскільки вона не включає тариф на транспортування і розподіл газу. Разом з цими витратами ТКЕ, як і раніше, будуть змушені платити майже 10 грн за кубометр газу.
«Нафтогаз» на подальші поступки не йде. Натомість виходить із пропозицію для теплопостачальників підвищувати енергоефективність і переходити на біопаливо. Судячи з останніх заяв очільника НАК Юрія Вітренка, у майбутньому держкомпанія може запропонувати передати ряд теплокомуненерго їй в управління.
«Ми будемо шукати або ми будемо розширювати нашу теплову сторону бізнесу, можливо, розвиваючи в окремий субхолдинг», – сказав Юрій Вітренко.
За його задумом, «Нафтогаз» одночасно підвищуватиме ефективність споживання ресурсів на підприємствах, а також вироблятиме біогаз. Пріоритет надаватиметься саме енергоефективності. До слова, в управлінні компанії вже є схожі активи – шість теплоелектроцентралей, які також колись боргували НАК за газ. Тож, схоже, що «Нафтогаз» бачить можливість піти шляхом «не можеш позбутися боргів ТКЕ – очолюй їх».
Так чи інакше, поки влада шукає варіанти позбутися старих боргів ТКЕ, самі теплокомуненерго шукають газ, а «Нафтогаз» фантазує про розвиток теплового бізнесу, споживачі продовжують масово переходити на індивідуальне опалення. Так надійніше: тепла не буде, тільки якщо сам собі відімкнеш газ або інший ресурс. Побоювання споживачів щодо надійності теплопостачання від теплокомуненерго небезпідставні, однак якщо на індивідуальне опалення перейде певна критична маса споживачів, система централізованого опалення в Україні опиниться під загрозою ще більш серйозної катастрофи.