Для нас найголовніше зберегти культурну спадщину нашого кінематографу та спеціалістів, які працюють в цій сфері, які залучені до роботи в Центрі Довженка, зберегти його репутацію.
Триває так званий фазовий перехід і неможливо передбачити, як виглядатиме світ після цього. Але я припускаю, що він буде більше враховувати культурні лінії.
Ця книжка вплинула на принципи тетчеризму й рейганоміки та змінила політику ХХ століття. Презентуємо її перший український переклад.
Прем’єра вистави на новій театральній сцені Jam Factory Art Center розповідає про злочин Російської імперії столітньої давності, що переплітається з сучасними злочинами РФ.
Експозиція ставить питання про роль мистецтва, від якого сьогодні переважно очікують терапевтичного ефекту та, ще частіше, візіонерства.
Цю книжку-репортаж присвячено війні в Боснії та Герцеговині: оповідь іде про повоєнний час, коли група науковців шукає масові поховання мусульман, убитих під час «етнічних чисток».
Заплановане урядом перетворення Довженко-Центру призведе до виключення України з Міжнародної федерації кіноархівів FIAF та фактично зруйнує одну з небагатьох успішних культурних інституцій.
Керівник варшавського фестивалю «Дні української музики» розповідає про цьогорічну програму, про впізнаваність української музики в Європі та про музичне осмислення війни.
В українському театральному секторі досі відчувається радянський наратив: безконфліктне вертикально-ієрархічне існування, де не слід поспішати щось змінювати.
Влада у сфері культури не чекає на завершення війни й безсоромно продовжує нищити те, що почала руйнувати ще два роки тому.
Аналіз списку української документалістики на IMDb та огляд найпопулярніших світових кіноресурсів й української присутності на них.
До окупації спадок Маріуполя налічував понад сто монументальних творів у різних техніках. Скільки від нього лишилося на цей час – сказати важко, проте втрати однозначно великі.
“Світ нарешті відкрив для себе Україну. Фантастична кількість людей лише 24 лютого усвідомила той факт, що Україна існує.”
В український прокат вийшов фільм «Маленька мама». Його режисерка Селін Ск’ямма – ікона феміністського кіно – розповідає про зміни у світовій кіноіндустрії та вільне від травми мистецтво.
“Важко собі уявити, що під час війни можуть виходити книжки, але це теж одна з форм нашого спротиву.”
“Якийсь час мені здавалось, що театр — це знеболювальне.Тепер мені здається, що театр — це підсилювач болю до крайньої можливості.”
«Я викладаю україністику як частину європейської цивілізації. Від цієї формули я не відступаю 30 років. І зараз вона працює, бо вписана в цілий ряд західних інтерпретаційних парадигм, які чудово
нам допомагають».
У напівзруйнованому місті, яке війська РФ піддають щоденним терористичним обстрілам, пройшли кінопокази в одному з міських укриттів.
Зараз Україна ― це єдине питання, де демократи і республіканці голосують разом. Це є чудо. Але це є наслідок моральної позиції й особливої жертви людей на фронті і цілого українського народу.
Українська культурна спадщина є частиною світової культурної спадщини, тому всі держави світу мають зобов’язання щодо її збереження та повернення.
“Книжкова галузь дуже інерційна, зараз європейські видавці планують видання вже на 2024 рік. Тому ми ще не побачили справжнього зростання присутності українських авторів у Європі. Я впевнений, що
це буде системне зростання.”
Зірки сцени знов і знов привертають увагу західного світу до нашої війни – у той час, коли медійний фокус поступово переключається на інші сюжети, демонструючи втому від української теми.
Український павільйон — це гарний привід для ревізії власних можливостей і тверезої оцінки того, що український театр може запропонувати європейському глядачу.
The New Yorker присвятив окремий номер репортажу Джона Герсі, який зафіксував, що сталося з шістьома японцями, які вижили під час і після вибуху.