Географія Венеційської бієнале
61-ша Венеційська бієнале представляє 100 країн-учасниць у національних павільйонах, 110 художників в основному кураторському проєкті In Minor Keys, 31 подію паралельної програми по всьому місту та безліч супутніх подій. Загалом — сотні виставок, інсталяцій і перформансів на різних локаціях Венеції.
Два основні майданчики Бієнале – це Джардіні та Арсенале. Відстань між ними — близько 10–15 хвилин пішки.
Джардіні — історичне ядро бієнале з 1895 року. Це парк площею 43 тис кв.м на березі лагуни у районі Кастелло, закладений за наказом Наполеона у 1807 році. Нині в ньому розташовані 29 національних павільйонів, які є справжньою антологією архітектури ХХ століття, та Центральний павільйон — найбільший простір Джардіні (3 тис кв. м. виставкового простору), який щойно пройшов масштабну реновацію.
Арсенале — це комплекс, який датують XIII століттям; колись він був найбільшим суднобудівним центром у світі. Верфі використовують як виставковий простір з 1980 року, експозиції Бієнале займають там близько 25 тис кв.м. Найбільша зала Corderie має завдовжки 316 метрів – колись у ній скручували канати для венеціанських кораблів. Частина цього комплексу (поза виставкою) досі є діючою військовою базою.
Основний кураторський проєкт представлений цьогоріч в обох цих локаціях: менша частина в Центральному павільйоні Джардіні, більша – в Арсенале. 100 національних павільйонів розподілені так: 29 — у Джардіні, 25 — в Арсенале, 46 — в історичному центрі Венеції у різних локаціях. У місті також проходить 31 подія паралельної програми: ці події затверджені Бієнале, але організовані незалежними інституціями.
За день огляду у Джардіні та Арсенале вам доведеться подолати близько 12 кілометрів; ще більше – щоб подивитися виставки у місті поза цими майданчиками. У Джардіні та Арсенале можна потрапити за єдиним квитком (цьогоріч він коштує €30); у національні павільйони, розташовані у місті, можна заходити без квитка; події паралельної програми – здебільшого платні, на кожну треба окремий квиток, іноді – з тайм-слотом.
61-ша Венеційська бієнале працює за наступним розкладом: 9 травня — 27 вересня 11:00–19:00; 29 вересня — 22 листопада 10:00–18:00; щодня крім понеділків.
1-й день: Джардіні та Арсенале
Починати огляд варто з Джардіні — вранці там менше людей. Обійдіть весь парк, адже архітектура павільйонів варта уваги сама по собі. Алвар Аалто (Фінляндія), Свере Фен (Скандинавські країни), Карло Скарпа (Венесуела), Геррит Рітвельд (Нідерланди) – це єдине місце у світі, де є таке скупчення споруд, спроєктованих найвидатнішими архітекторами ХХ століття. Утім, не радимо намагатися оглянути всі виставки – краще зосередитися на окремих проєктах. Ми пропонуємо таку добірку:
1. Україна — Security Guarantees (Гарантії безпеки) скульпторки Жанни Кадирової. Орігамі-олень з бетону, евакуйований з прифронтового Покровська, відсилає до Будапештського меморандуму, який мав гарантувати безпеку України в обмін на ядерну зброю. Один з найсильніших концептуальних проєктів бієнале. Скульптура розташована одразу біля входу в Джардіні; друга частина проєкту – відеодокументація шляху оленя з Покровська до Венеції – знаходиться в Арсенале.
2. Центральний павільйон у Джардіні — тут розміщена частина проєкту In Minor Keys (В мінорних тонах) камерунсько-швейцарської кураторки Коя Куо, яка померла у травні 2025 року, так і не побачивши відкриття. Експозиція починається ще до входу: нігерійська художниця Отобонг Нканга «огорнула» цеглою модерністські колони будівлі і розвісила на них тераріуми, вулики для комах, глиняні горщики з рослинами, які мають до листопаду завити колони повністю. Закладіть на цю виставку 45–60 хвилин.
3. Фінляндія — звукова скульптура Aeolian Suite (Еолійська сюїта) Дженни Сутели, створена на основі запису звуку венеціанських вітрів. Трамонтана, два види Бури, Скірокко, Гарбін – ці вітри представлені у вигляді інсталяцій з натурального волосся із звуковим супроводом. Ця невелика виставка потребує часу, тиші і спокою.
4. Австрія — цей павільйон зібрав найбільшу чергу на відкритті Бієнале. Перформативна інсталяція Флорентіни Хольцингер Seaworld Venice (Підводний світ Венеції ) продовжує традиції віденського акціонізму і не розрахована на замилування. Тут є оголена перформерка, що ганяє по колу на гідроциклі; є перформери, що відтворюють переосмислену іконографію «Зняття з хреста»; інші перформери перебувають у резервуарі з водою, переробленої з сечі відвідувачів Бієнале, яка надходить із вбиралень. Якщо черга довша за 30 хвилин — поверніться пізніше.
5. Польща — двоекранна відеоінсталяція Liquid Tongues (Плинні язики) Богни Бурської та Даніеля Котовського (він є глухим від народження). Хор людей із порушеннями слуху співає під водою «пісні китів» і супроводжує їх жестовою мовою. Це гіпнотичне відео хочеться додивитися до кінця, і робити це краще лежачи – у павільйоні є така можливість.
6. Румунія — проєкт Black Seas – Scores for the Sonic Eye (Чорні моря — партитури для звукового ока) Анки Бенери і Арнольда Естефана. Павільйон імітує підводний простір і розповідає про Чорне море як живий архів, що зберігає сліди імперій, промислових перетворень і екологічних змін.Це один з найбільш наукомістких проєктів цьогорічної Бієнале.
7. Греція — імерсивний проєкт Escape Room (Кімната втечі). Художник Андреас Ангелідакіс називає його «турбозарядженою Платонівською печерою». В алегорії Платона люди в печері могли бачити лише тіні, які сприймали за реальність; а той, хто виходив з печери і бачив справжній світ, не міг переконати інших в тому, що їхня реальність є ілюзією. В Ангелідакіса тіні – це цифровий світ культурних символів, а вихід з неї – втеча від обмежень національної ідентичності та інших наративів. Павільйон, що нагадує нічний квір-клуб, розділений на два внутрішніх простори: це відсилка до Національного розколу Греції 1915 року.
8. Чехія і Словаччина — відеопроєкт The Silence of the Mole (Мовчання Крота), створений у співавторстві тандема Алекс Сельмеці + Томаш Коцка Юско (Словаччина) та Якуба Янси (Чехія). Він відсилає до чехословацької дитячої анімації Krtek (Кріт), колись дуже популярної у всій Східній Європі. У центрі проєкту – актор-аніматор, який все життя втілював Крота. Колись цей персонаж був символом дитячої невинності, але тепер він обтяжений ностальгією, культурними проєкціями і політично зарядженим бекграундом. Виставка присвячена 100-річчю Чехословацького павільйону у Венеції.
9. Франція – назва проєкту Comme Saturne (Як Сатурн) Іто Барради відсилає до уявлень епохи Ренесансу про те, що художники народжуються під знаком Сатурна — планети меланхолії, відстороненості і повільної думки; а ще – до фрази часів Французької революції: «революція, як Сатурн, пожирає своїх дітей». Художниця використовує техніку dévoré (пожраний, поглинутий), працюючи з тканиною; і деформує мову, щоб показати: вона функціонує як система влади. Авторка демонструє, як Франція «з'їдала» своїх дітей — народи, яких колонізувала, нав'язуючи їм нову ідентичність. Будучи марокканкою за походженням, вона говорить зсередини цього протиріччя.
10. Німеччина – проєкт Ruin (Руїна) складаєтья з двох частин. Die Innere Front (Внутрішній фронт) Гентріке Науманн виходить з ідеї, що всередині країни існує ідеологічна війна між двома Німеччинами. Про це у павільйоні говорять побутові меблі і предмети, що несуть у собі ідеологічне навантаження: від естетики НДР до сучасної ультраправої субкультури. М'ятно-зелений колір стін відсилає до кольору покинутих армійських бараків на колишніх східнонімецьких землях, де виросла Науманн. Друга частина – дві інсталяції Сунг Тьє; одна розташована ззовні (мармурова мозаїка, що вкриває майже весь «фашистський» фасад павільйону і відтворює багатоквартирний будинок зі Східного Берліну, де виросла художниця), інша – всередині (800 відлитих з алюмінію цукерок у формі комах-сонечок, колись популярних у Німеччині). У залах Сунг Тьє у повітрі розпилені аромати, що відтворюють запах інтер'єрів будинку її дитинства. За відгуками критиків, павільйон Німеччини – один з найсильніших цього року.
11. Японія — проєкт Grass Babies, Moon Babies (Діти трави, діти місяця) квір-художника Ейя Аракава-Наша пропонує відвідувачам взяти під тимчасову опіку ляльку-немовля (їх у павільйоні 208), просканувати QR-код з датою народження й отримати святковий вірш для неї. Автор також звертається до популярної японської комедії 1960-х, де внутрішній монолог дворічної дитини коментує дорослий світ навколо. Деякі немовлята у павільйоні «повзають» по мідних трубах, що є частиною проєкту сусіднього Корейського павільйону – це перша в історії бієнале колаборація між цими країнами. Цікаво, що Корейський павільйон цьогоріч присвячений темі звільнення від японського колоніального панування.
12. Нордичні країни – проєкт How Many Angels Can Dance on the Head of a Pin? (Скільки ангелів може танцювати на вістрі шпильки?) представляє Норвегію і Швецію. Його назва відсилає до схоластичного питання про про природу безтілесних сутностей і простору. Художники (Клара Кристалова, Бенджамін Орлоу, Торі Врос) ставлять це питання у новому контексті: скільки ідентичностей, тіл, культур, може вмістити один простір – павільйону, нації, людського тіла – одночасно? Вони населяють простір павільйону істотами, що не вписуються в жодну категорію. Їх образи натхненні скандинавською міфологією, зокрема «Калевалою» – епосом про творення світу й боротьбу між силами порядку і хаосу.
***
Другу половину дня пропонуємо провести в Арсенале. З Джардіні туди можна дійти по Віа Гарібальді – ця широка і пряма вулиця є аномалією для Венеції; вона з’явилася на місці каналу, засипаного за наказом Наполеона в той же час, коли будували Джардіні – імператор хотів перетворити Венецію на «нормальне» французьке місто з бульварами і парками. Нині тут багато ресторанів і барів, і це хороше місце для обіду або аперитиву між Джардіні й Арсенале. В самому ж Арсенале ми радимо звернути увагу на такі виставки:
13. Основний проєкт In Minor Keys у залі Corderie — пройдіть весь довжелезний простір від початку до кінця, звертаючи увагу на сині банери з уривками текстів різних письменників (Бен Окрі, Тоні Моррісон, Етель Аднан) – вони виконують функцію путівників. Замість лінійної оповіді логіка виставки розгортається навколо пʼяти мотивів: Святині, Процесія, Школи, Відпочинок і Перформанси. Вони не є жорсткими секціями і не позначені на стінах — натомість, вплетені в простір як невидима структура на обох майданчиках основного проєкту (Арсенале і Джардіні). Навігація організована різнокольоровими позначками: сині позначають перехід і духовне занурення; рожеві — внутрішнє, чуттєве, інтимне; теракотові — зв'язок людини із землею і предками; оливкові — ботанічні мотиви й екосистеми; пергаментні — мотив «Школи», що повʼязаний з памʼяттю й інтелектуальною працею. Неспішний огляд цієї виставки займе більше години.
14. Мексика – проєкт Actos invisibles para sostener el universo (Невидимі дії, що підтримують всесвіт) колектива RojoNegro розташований на першому поверсі Sale d`Armi– колишньої зброярні Венеційської республіки. Інсталяція складається з трьох матеріалів: сіль, глина, тютюн. Лінія з солі імітує символ мезоамериканського іконографічного письма і позначає мовлення, пісню або дихання. Керамічні вази у формі птахів поєднують ознаки різних традицій індіанських культур. Сіль повільно руйнує кераміку — трансформація відбувається прямо під час виставки, день за днем. Тютюнова рослина стоїть при вході – у мезоамериканських культурах це ритуальна рослина, що відкриває зв'язок між світами. Мексиканський павільйон – один з найбільш медитативних і тілесних, він пропонує відвідувачам уповільнитися та спокійно роззирнутися навкруги.
15. Туреччина – проєкт A Kiss on the Eyes (Поцілунок в очі) міститься на другому поверсі Sale d`Armi. Його назва відсилає до турецького виразу, що використовують як прощання. Художниця курдського походження Нілбар Ґюреш зібрала в ньому серію великоформатних скульптур і інсталяцій, зібраних з металу, тканини та ниток. До речі, поруч з павільйоном Турції розташована друга частина Українського павільйону з документацією проєкту “Гарантії безпеки”.
16. Індія – проєкт Geographies of Distance: Remembering Home (Географії відстані: згадуючи дім) знаходиться у просторі Artiglierie, де раніше виготовляли артилерійські знаряддя для флоту Венеціанської республіки. Цей павільйон візуально вражає поєднанням надзвичайно красивих робіт п’яти художників різних поколінь з різних регіонів Індії. Усі вони працюють з природними матеріалами, характерними для індійської культури: папір, нитки, глина, бамбук. Куратор Амір Джафер створив висловлювання про те, економічна трансформація Індії змінює поняття дому, перетворюючи його з опису матеріального місця на маркер спогадів і традицій. Найбільш видовищна робота павільйону – гігантські квіти, що зависають у повітрі; вона збирає чергу з бажаючих зробити селфі.
17. Італія – проєкт Con te con tutto (З тобою з усім) тосканської художниці Кіари Камоні представляє інсталяцію, розділену на дві кімнати павільйону. У першій – 24 антропоморфні скульптури, що поєднують натуралізм зображення зі стародавньою технікою коломбіно (ручне ліплення з «ковбасок» глини). У другій – архітектура у процесі становлення, зібрана з дерев’яних меблів. Різниця в освітленні кімнат підкреслює контраст між ними. Загалом інсталяція створює спокійну медитативну атмосферу.
18. Китай – проєкт Dream Stream (Потік мрій) зібрав понад 20 художників з різними медіумами, від живопису до відеогри, і досліджує перетин традиційної китайської культури та сучасних практик. Назва походить від «Нотаток з Мрійливого потоку» — це один з найважливіших науково-літературних текстів середньовічного Китаю. Найбільший ажіотаж викликає роботизована рука, розроблена спільно Китайською академією мистецтв і технологічними компаніями; вона відтворює каліграфію Ван Дунліна – одного з найбільш шанованих сучасних китайських каліграфів. Його монументальна каліграфічна інсталяція (16 х 4,6 метрів) розташована поруч. Відвідувачі можуть замовити в робота один з декількох ієрогліфів на вибір і забрати твір з собою.
***
Поруч з Китайським павільйоном – колишній монастирський сад, що став частиною Арсенале у XIX столітті. У ньому розташована зовнішня скульптура китайського проєкту: переплетені соняшники і лотоси. Неподалік також знаходиться другий вихід з Арсенале.
2-й день: проєкти у місті
Щоб обійти проєкти, розташовані у палаццо та церквах Венеції, ходити доведеться набагато більше – на відміну від компактних (хоч і чималеньких) Джардіні та Арсенале, вони хаотично розкидані по всьому місту. У гайді на 2-й день ми структуруємо нашу добірку за районами:
Каннареджо
19. Аніш Капур — скульптор, відомий монументальними роботами, що маніпулюють простором і працюють з порожнечею. На виставці у Palazzo Manfrin (резиденція фундації Капура у Венеції, яку відкрили для публіки лише вдруге) представлені близько 100 макетів, що документують реалізовані й нереалізовані проєкти художника за 50 років практики. Крім цього, експонують ряд великоформатних інсталяцій. У цьому проєкті Капур навмисно зосередився на роботах, які важко продати: «Важливо, щоб виставка не обмежувалася тим, що може споживати ринок». Виставка працюватиме до 9 серпня 2026 (не до кінця Бієнале); для відвідування слід купити окремий квиток (€15).
20. Молдова – проєкт On the Thousand and Second Night (На тисячу другу ніч) Павела Браїли розміщений у капелі Santa Veneranda при церкві Santi Geremia e Lucia. Назва проєкту відсилає до «Тисячі і однієї ночі» Шехерезади і пропонує нову казку – про наш час. У затемненому просторі капели, як і у казковій Персії, ширяють летючі килими; але нині їх тримає у повітрі не магія, а дрони. Цього року Молдова вперше представила свій павільйон на Бієнале, і одразу отримала теплі відгуки від арт-спільноти.
21. Індонезія – з проєктом Printing the Unprinted (Надрукувати ненадруковане) Індонезія повернулася на Бієнале після шестирічної перерви. Тут задіяні 7 визнаних художників різних поколінь та 7 молодих митців із різних регіонів Індонезії. Центром проєкту є вигаданий рукопис про велику подорож XV століття, в якому не Європа відкриває для себе Індонезію, а навпаки. Проєкт розміщений у Scuola Internazionale di Grafica — венеційській школі графіки та друку, що існує з XVI століття. Художники жили і працювали у школі два місяці, створюючи бієнальні роботи безпосередньо у Венеції.
Сан Поло
22. Official. Unofficial. Belarus – Білорусь не брала участі в Бієнале з 2019 року, коли режим Лукашенка придушив опозицію. Натомість, Білоруський вільний театр, що з 2020 року базується у Лондоні, представив у Венеції неофіційний білоруський павільйон. Простір виставки поділений на дві частини: «офіційну» з пшеничним полем та «неофіційну» з простором тотального нагляду і насилля. Проєкт розташований у церкві San Giovanni Evangelista – куратори свідомо обрали церковний простір і використали вівтар та сповідальню як упізнавані інструменти влади.
Санта Кроче
23. Артур Джафа і Річард Прінс – виставка Helter Skelter у Prada Foundation вперше концептуально поєднує роботи двох впливових американських художників різних поколінь. Попри різницю у десять років (Прінс народився у 1949-му, Джафа – у 1960-му), обох об'єднує радикальний підхід до привласнення та переробки образів із кіно, соцмереж, реклами. При цьому Джафа досліджує афроамериканську ідентичність, а Прінс балансує між критикою білої маскулінності і захопленням темним боком американської психіки.Кураторка виставки – колишня директорка музею Гугенхайм Ненсі Спектор – зібрала понад 50 творів (фотографії, відео, інсталяції, скульптури, живопис); серед них є нові роботи кожного художника і їх спільний твір, зроблений у процесі підготовки до цього проєкту. Виставка проходить у Ca' Corner della Regina; для відвідування потрібно купити квиток (€15).
Кастелло
24. Давид Черни — ARTOCALYPSA, перша персональна виставка Давида Черни у Венеції, працює до 6 листопада 2026 (не весь час Бієнале). Вона розташована у Teatro Fondamenta Nuove. Черни — художник, що змінив образ Праги. Його концептуальні скульптури (Рожевий танк, Святий Вацлав на перевернутому коні, Малюки на телевежі) розкидані по всьому місту і стали невід'ємною частиною пейзажу. Виставка ARTOCALYPSA охоплює 30 років роботи скульптора і досліджує траєкторію насилля в людській цивілізації. Вхід безкоштовний.
25. Canicula – одна з найбільш цілісних і добре продуманих виставок усього бієнального сезону. Це третя і фінальна частина «Трилогії невизначеностей» Фундації In Between Art Film, що представляє вісім нових site-specific відеоінсталяцій у Complesso dell'Ospedaletto. Серед них – робота Романа Хімея і Яреми Малащука, що моделює майбутнє, в якому постарілі російські солдати у лікарні перед смертю розповідають, як воювали в Україні. Вхід на виставку безкоштовний.
26. Нова Зеландія – проєкт Taharaki Skyside (Де небо зустрічається з оком) знаходиться в Istituto Provinciale per l'Infanzia Santa Maria della Pietà.Це серія великоформатних фотографій художниці Фіони Пардінгтон, яка має маорійське і шотландське коріння. На фотографіях – опудала птахів із музейних колекцій Нової Зеландії та Австралії. Птахи Нової Зеландії — одна з найбільших екологічних катастроф в історії (після прибуття людини і завезених хижаків вимерло понад 50% ендемічних птахів); багато видів зникли ще до появи фотографії, і таксидермовані екземпляри в музейних колекціях — єдине свідчення про них. Пардінгтон поділяє віру маорі, що предмети мають «мана» — силу і духовний вимір. Фотографуючи опудала, вона повертає їм гідність і суб'єктність — перетворює музейні об'єкти колоніального колекціонування на самостійних персонажів.
27. Зімбабве – проєкт Second Nature | Manyonga (Набута природа | Обійми) розташований у церкві Chiesa della Pietà, де колись працював і виступав Антоніо Вівальді ( у тому самому комплексі, що й павільйон Нової Зеландії, тільки в іншому крилі).Тут зібрано роботи п’ятьох художників: через скульптуру, живопис та інсталяцію вони розповідають про те, що означає чинити опір і адаптуватися, коли все навколо нестабільне. Центральне питання павільйону: що залишається від людського, коли машина стає «другою природою» людини?
28. Ґабріель Ґолаят – перформативний проєкт Elegy (Елегія) мав представляти на Бієнале Південну Африку. Утім, у січні міністр культури ПАР скасував участь країни у Бієнале через особисті проізраїльські погляди (проєкт Elegy Ґолаят присвятила палестинській поетесі Хібі Абу Наді, вбитій в ізраїльському авіаударі). Утім, художниця все ж показала цей проєкт у просторі церкви Chiesa di Sant'Antonin і доповнила його новими перформативними сюїтами, присвяченими іншім загиблим жінкам.
29. Казахстан – проєкт Qoñyr: The Archive of Silence (Конир: архів тиші) знаходиться у Museo Storico Navale. «Конир» буквально означає коричневий, але в казахській мові має глибше значення: це і характеристика тембру голосу, і запах землі. Найвиразніша робота павільйону – величезна інсталяція «Архітектоніка степу», розташована у внутрішньому дворі. Інші роботи знаходяться у верхніх залах, куди ведуть зовнішні сходи. Загалом у павільйоні представлені роботи шести художників; інсталяцію сьомої художниці, присвячену сталінським репресіям, зняли з експозиції за чотири дні до відкриття за наказом Міністерства культури Казахстану.
30. Куба – проєкт Hombres Libres (Вільні люди) художника Хуана Роберто Дьяґо Дурруті, одного із найвідоміших афрокубинських художників, розташований в Il Giardino Bianco на Віа Гарібальді. Центром інсталяції є група скульптурних голів різних розмірів, зроблених з окисленого металу, дерева, пластику і перероблених матеріалів. Дьяґо переосмислює арте повера, але не як концептуальний жест, а як єдино можливий спосіб роботи: він використовує матеріали, з яких маргіналізовані спільноти (від Гавани до Бразилії і Південної Африки) будують житло. Робота присвячена марунам — рабам, що тікали з плантацій і створювали власні спільноти. На Кубі маруни – це символ незламності. Скульптур можна торкатися, художник заохочує це.
31. Монголія – проєкт Entanglements: Connectivities Across Borders (Переплетення: зв'язки поверх кордонів) розташований на Squero Castello. Він переосмислює Монголію як динамічне поле обміну, сформоване торгівлею, дипломатією та художньою циркуляцією. Зв’язок із Венецією вибудуваний через постать Марко Поло, який провів 17 років при дворі Хубілай-хана. Роботи чотирьох художників охоплюють різні медіуми: картини в стилі монгол-зураг, де буддійська іконографія переплітається з християнськими мотивами і шаманськими символами; текстильне мистецтво; інсталяції з повсті.
Острів Сан Джорджо Маджоре
32. Ґеорґ Базеліц — проєкт Eroi d'Oro (Золоті герої) відкрився через шість днів після смерті одного з найважливіших сучасних митців Ґеорґа Базеліца. На Венеційській бієнале він у різні роки представляв Німеччину в національному павільйоні і був учасником кураторських проєктів. Художник знав, що це буде його остання виставка, і готував її як підсумок кар’єри. Великоформатні полотна з чорною каліграфією та характерним золотим тлом відсилають до середньовічних ікон і художників Північного Відродження. Експозиція розташована у Fondazione Giorgio Cini і працює до 27 вересня (не до кінця Бієнале). Для відвідування потрібно купити квиток (€15). Крім виставки, на острові варто звернути увагу на базиліку Палладіо з роботами Тінторетто, бібліотеку Лонґени, де можна побачити стародавні книжки, та лабіринт, натхненний «Садом доріжок, що розходяться» Борхеса.
