Феміністичне виховання і англійська мова
Соломія Павличко народилась 1958 року у Львові в родині поета-класика Дмитра Павличка та Богдани Павличко. Пізніше вона згадувала, що батько був строгим і вимогливим: виховував дочок як інтелектуалок. А ще називала своє виховання феміністичним, адже її вчили покладатися тільки на себе — без жодного розрахунку на вдале заміжжя.
Соломія з дитинства мріяла про сходознавство, але вчила англійську і після школи за батьковою порадою вступила на відділення романо-германських мов Київського університету імені Шевченка.
«Дмитро Васильович казав, що дочка талановитіша за нього, — згадував у 2008 році письменник Олександр Ратнер. — Якось показав мені Соломіїну статтю про американську поезію середини XIX століття. Там згадувалися майже 115 імен поетів, із яких я чув два-три. Дмитро Васильович визнав, що знає не більше 20. Віталій Коротич, із яким у Дмитра Павличка були складні стосунки, якось зустрів його дружину Богдану Павлівну і сказав: „Прочитав у журналі статтю вашої Соломії про американську поезію. Я вражений! І в кого це вона у вас така розумна?“»
Навіть із цієї цитати помітно, наскільки тогочасне радянсько-українське суспільство було просякнуте патріархальними поглядами. Сильних і розумних жінок боялись і намагались пригнітити, дивуючись: «у кого вона така розумна?»
У вісімдесяті полем її інтересів була англомовна література: Байрон, Марк Твен, Гемінґвей. Вона переклала «Коханця леді Чаттерлей» Дейвіда Лоуренса. У радянській традиції цей роман був оповитий штучною цнотливістю. Соломія Павличко змінила це, знявши табу з мови й показавши, що радянська заборона на еротизм і сексуальність у літературі недоречна.
Вона також занурилась у творчість американської поетки Емілі Дікінсон, про яку в ті часи в Україні мало хто чув. Робота з її текстами стає для Соломії Павличко поворотною.
Видавництво «Основи»
У 1987 році Павличко написала кандидатську «Філософська поезія американського романтизму». Тоді вона вже викладала в Університеті Шевченка.
Як згадувала докторка філологічних наук Тамара Гундорова, в Інституті літератури 1990 року зародився перший феміністичний гурток критиків. Згодом це середовище вплинуло на найвідомішу наукову працю Соломії Павличко — «Дискурс модернізму в українській літературі».
1991 року, якраз тоді, коли Україна ставала незалежною, у видавництві «Дніпро» вийшла друком «Лірика» Емілі Дікінсон у перекладі Соломії Павличко. А сама вона тим часом замислила створити своє видавництво.
У 1992 році в партнерстві зі своїм тодішнім чоловіком Богданом Кравченком вони заснували «Основи». У запуску допомогло зокрема фінансування міжнародного фонду «Відродження». Видавництво націлилось на випуск книжок, яких в Україні не лише не видавали — часто про них і їхніх авторів навіть не чули. В «Основах» виходили українською твори Сімони де Бовуар, Платона, Мопассана, Блаженного Августина та інших авторів.
На початку дев’яностих Соломія Павличко поїхала на стажування до Канади. Звідти вона привезла в Україну повні валізи книжок, у тому числі присвячених фемінізму. Як згадувала професорка Віра Агеєва, вона та інші жінки в середовищі дізнавались про розвиток феміністичного дискурсу на Заході з цих книжок і оповідей: в Україні про це ще не писали й не говорили.
Згодом Соломія Павличко була однією з перших запрошених гостьових викладачок у Гарвардській літній школі україністики і в Альбертському університеті. Досвід закордонних поїздок став для неї критично важливим: вона побачила, якою є сучасна гуманітарна наука і наскільки українська від неї відстає. І зосередилась на тому, щоб ліквідувати цей розрив.
«Вибухова» докторська дисертація
У грудні 1995 року Соломія Павличко захищала докторську дисертацію «Дискурс модернізму в українській літературі». У цій праці Соломія Павличко ретельно проаналізувала зразки українського модернізму — від творчості Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Гната Хоткевича, Михайла Яцкова до представників «Молодої Музи» й «Української хати», а також письменників двадцятих, яскравих постатей еміграційної літератури сорокових, Нью-Йоркські групи шістдесятих і сімдесятих років.
Тогочасна процедура захисту була ще цілком радянською: все за сценарієм, жодного вільнодумства. Віра Агеєва згадувала, як після виступу Соломії на трибуну вийшов молодий чоловік, якого в літературознавчих колах не знали. Він виявився… хіміком. І почав «розносити» захист Соломії Павличко, принижуючи й засуджуючи буквально кожну тезу. Особливо обурило його словосполучення «лесбійські фантазії», яке науковиця вжила, досліджуючи листування Лесі Українки з Ольгою Кобилянською. За словами Агеєвої, було схоже, що обурення щире.
Цитати з листування письменниць, які наводила Соломія Павличко, сьогодні навряд чи когось шокують, але в дев’яностих її припущення було зухвалим викликом, який довго обговорювали в наукових колах і пресі. «Листи були втіленням мрії про любов, яка не зреалізувалася в їхньому житті повною мірою. Лесбійською фантазією, для якої дають підстави й щоденники Кобилянської, і її попередні твори», — писала науковиця.
Соломія спершу злякалась агресивного виступу незнайомця, але його промова тривала так довго, що вона опанувала себе. Вийшла на трибуну і відповіла: «Я вважаю, що все, про що ми говоримо в кулуарах, можна говорити в публічному прояві».
Захист одностайно зарахували, а монографія вийшла за межі наукового світу і стала однією з перших справді популярних сучасних українських літературознавчих праць.
Нове наукове бачення
Полеміка довкола праць Соломії Павличко не вщухала довго. Значна частина пострадянського літературного й наукового істеблішменту не була готова до зняття класиків із п’єдесталів і дослідження їхньої спадщини під сучасним кутом зору. Адже Соломія Павличко не просто зняла табу з певних сторінок біографії і творчості класиків: вона запропонувала нову для України наукову методологію дослідження.
У листі до свого колеги-літературознавця і критика Юрія Луцького, який працював у Торонто, Соломія Павличко писала, що до розправи з нею закликав із парламентської трибуни поет і депутат-комуніст Борис Олійник. «Газета Руху писала, що мені треба піти до лікаря, — йдеться в листі, — “Сільські вісті” щономера друкують обурені листи селян. Ніхто, звичайно, книжки не читав і не потребує читати».
Серед тем, які цікавили дослідницю, — український канон: чи існує він, хто і коли його сформував. У «Дискурсі» вона пише: «Канон — це не сукупність найкращих текстів, а результат культурної влади». Ідеологічний вплив у формуванні того, що вважалось українським каноном, був першочерговим, і українському модернізму просто не дозволяли формуватися природно.
Соломія Павличко також першою запровадила в українській літературознавчій науці феміністичну оптику: показала, як жіночі голоси або ігнорувались, або редукувались до символічних ролей. Вона говорила про необхідність переосмислення всього корпусу текстів; наполягала, що текст не має «одного правильного значення», а критика — це завжди інтерпретація, яка залежить від позиції читача. Її міркування залишаються актуальними й сьогодні.
Продовження життя
В останній день 1999 року Соломія Павличко загинула: отруїлась чадним газом у своїй квартирі.
Новина стала приголомшливою для всіх, хто її знав і любив. Письменниця Оксана Забужко, яка дружила з Соломією і сприймала її як старшу сестру, не раз казала, що ця звістка була для неї найважчою після новини про смерть власного батька.
Видавництво «Основи» після смерті засновниці очолила Валентина Кирилова. У наступне десятиліття видавництво зосередилось на виданні перекладів підручників із різних дисциплін.
2010 року керівницею «Основ» стала донька Соломії — Дана Павличко. Вона оновила видавництво; його фокус змістився в бік нонфікшну, гуманітаристики й перекладної літератури, яка раніше була малодоступною українському читачеві. В цьому сенсі «Основи» продовжили і розвинули інтелектуальну лінію Соломії Павличко: відкритість до західної теорії, критичне мислення та переосмислення канону.
2024 року Дана Павличко продала видавництво Українській школі політичних студій. Співвласниками стали Лабораторія законодавчих ініціатив (Agency for Legislative Initiatives), випускники УШПС Андрій Вишневський, Анастасія Бородіна і керівниця Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко. «Основи» почали «новий етап розвитку з новими власниками». Нова команда видавництва заявила, що планує створити Центр досліджень Соломії Павличко і видати повне зібрання її творів. Поки що цього не сталося.