Запускаючи цей фестиваль у 2023 році, організатори, звісно, ризикували. По-перше, які кінофестивалі під час війни? По-друге, агресивна гомофобія в Україні, на жаль, нікуди не зникла. Варто нагадати, що 2014 року ультраправі екстремісти спалили кінотеатр «Жовтень» саме через показ фільму програми Sunny Bunny в рамках «Молодості»; підпалювачі при цьому відбулися легким переляком.
Однак перший Sunny Bunny пройшов без перешкод у тому-таки «Жовтні» і в кінотеатрі Кino42. Обом закладам погрожували, однак погрозами все й обмежилося.
Конкурсна частина Sunny Bunny складається з трьох секцій: міжнародного конкурсу повнометражних ігрових фільмів, конкурсу короткометражок і змагання документалістів — у кожній окремий приз. Гран-прі фестивалю вручать переможцю повнометражного конкурсу. Його обирає міжнародне журі з п’яти осіб, яке так само може присудити дві спеціальні згадки. Приз глядацьких симпатій дістає фільм, що зібрав найбільше глядацьких голосів.
Цьогоріч на фестивалі обширна позаконкурсна програма. У «Ретрокіно 90-х» увійшли стрічки таких легенд світового кінематографу, як Ліллі та Лана Вачовські, Ґас Ван Сент, Педро Альмодовар. «Українські квір-фільми» — добірка національного ЛГБТ-кіно. «Панорама» — яскраві приклади глядацького ЛҐБТКІА+кіно та фестивальні хіти визнаних режисер_ок. «Нові барви» — повнометражне дебютне кіно, «Квірчик» — програма для сімейного перегляду, що доступно говорить на ЛҐБТКІА+ тематику (рекомендований вік 12+), а «Сусідський квір» присвячено кінематографу з країн Східної та Центральної Європи, який висвітлює споріднені теми в наших сусідів.
Фестиваль триватиме вісім днів; його локації — традиційно кінотеатр «Жовтень» і ветеранський хаб на Кирилівській, 41.
Розповідаємо про найцікавіші, на нашу думку, фільми Sunny Bunny-2026.
«Зв’язок» (США, 1996)
«Ретрокіно 90-х»
Цей фільм — дебют знаменитого дуету режисерок, трансжінок, сестер Лани й Ліллі Вачовські, які через кілька років по його виходу здобули всесвітню славу трилогією «Матриця». «Зв’язок» розповідає про колишню ув’язнену Коркі (Джина Гершон), яка, ремонтуючи квартиру в Чикаго, знайомиться з парою, що живе по сусідству. Сезар (Джо Пантоліано) — гангстер-психопат, Вайолет (Дженніфер Тіллі) — його приваблива подруга. Між жінками майже одразу спалахує потяг.
Вачовські створили захопливий гостросюжетний трилер, поєднавши у вибухову суміш гроші, мафію, насильство і кохання; останнє і стає вирішальним елементом, що допомагає героїням перемогти. «Звʼязок» отримав чимало фестивальних нагород і був номінований на престижну кінопремію Saturn Award.
«Мій власний штат Айдахо» (США, 1991)
«Ретрокіно 90-х»
«Мій власний штат Айдахо» — третій повний метр культового американського режисера Ґаса Ван Сента. Це психоделічне роудмуві є вільною адаптацією драм Шекспіра «Генріх IV» і «Генріх V». Головні герої — вуличний секс-працівник з нарколепсією Майк (Рівер Фенікс) і бунтівний сина мера Портленда Скотт (Кіану Рівз). Але якщо перший живе як живе, то для другого вулична проституція і наркотики – спосіб повстання проти старших. Хлопці разом вирушають з Портленда до Айдахо, а згодом до узбережжя Італії. Дорогою, аби заробити на їжу й наркотики, вони торгують своїми тілами, зустрічають різних людей і намагаються розібратися в почуттях один до одного. Загалом «Мій власний штат Айдахо» — фільм легкий і трагічний водночас: Ґас Ван Сент у своїй найкращій формі.
Рівер Фенікс отримав Кубок Вольпі за найкращу чоловічу роль на Венеційському кінофестивалі. Фільм також здобув три премії «Незалежний дух»: за найкращу чоловічу роль, найкращий сценарій і найкращу музику. Нині «Мій власний штат Айдахо» вважають класикою американського незалежного кіно.
«Все про мою матір» (Іспанія, 1999)
«Ретрокіно 90-х»
Після трагічної загибелі сина-підлітка Естебана в автокатастрофі Мануела (Сесилія Рот) вирушає в подорож, щоб знайти його батька — хлопець понад усе хотів познайомитися з ним, а подружжя втратило зв’язок надто давно. Мануела прибуває в Барселону, де возз'єднується зі старою приятелькою — трансгендерною жінкою, дотепницею Аградо, а ще заводить дружбу з улюбленою акторкою сина Хумою, Хумовою коханкою Ніною та з вагітною ВІЛ-позитивною черницею Розою (Пенелопа Круз). Зрештою, їй вдається зустрітися і з батьком Естебана, своїм колишнім чоловіком, який змінив стать і смертельно хворий на СНІД. Як завжди в Альмодовара, фільм вийшов і смішним, і сумним, чудова лірична трагікомедія про тих, кого суспільство воліло не помічати.
«Все про мою матір» стала найуспішнішою роботою Альмодовара, здобувши премії «Оскар», «Золотий глобус», «Сезар» і BAFTA, дві нагороди Каннського кінофестивалю, сім національних іспанських премій «Гоя» — усього понад 40 різних нагород.
«Ензо» (Франція, Бельгія, Італія, 2025)
«Панорама»
Фільм зробили провідні французькі кінематографісти: режисер Робін Кампілло має Гран-прі Каннського фестивалю і «Сезар» за найкращий фільм, а один зі сценаристів Лоран Канте — лавреат «Золотої пальмової гілки» за неймовірну шкільну драму "Клас". Для Канте, що помер у квітні 2024-го, «Ензо» був останньою роботою в кіно.
Головний герой картини 16-річний Ензо, бунтуючи проти буржуазної родини, стає учнем муляра. На будівництві знайомиться з працівниками-українцями, і це перевертає його світ. Один українець, харизматичний Влад (Максим Слівінський), пробуджує в Енцо суто юнацьку закоханість. Влад не відповідає взаємністю, однак хлопці здружуються. Варто зазначити, що наші актори розмовляють між собою цілком природною суржикуватою українською і тема війни з Росією займає важливе місце в сюжеті.
Світова премʼєра цього стриманого, добре зіграного фільму відбулася в Каннах, де «Ензо» здобув схвальні відгуки міжнародної преси.
«Виховання Джейн Каммінг» (Сполучене Королівство, Німеччина, Швейцарія, 2026)
Повнометражний ігровий конкурс
Фільм зняли за мотивами книги Ліліан Фейдерман «Шотландський вердикт», яка заснована на реальній історії Маріанни Вудс і Джейн Пірі, звинувачених у лесбійстві в Шотландії у ХІХ столітті. Дія фільму розгортається в Единбурзі 1810 року. Учительки, Маріанна (Клер Данн) і Джейн (Міа Тарія) опиняються в епіцентрі скандалу, коли одна учениця звинувачує їх у незаконному любовному звʼязку. У режисерки Софі Гельдман вийшла по-британськи добротно зроблена костюмована драма про упередження, гомофобію і відвагу протистояти засудженню з боку «моральної більшості».
Світова премʼєра фільму відбулася на Берлінському кінофестивалі.
«Під захистом держави» (Німеччина, 2026)
Повнометражний ігровий конкурс
Головна героїня фільму державна прокурорка Сейо Кім переживає напад з мотивів расової ненависті. Вона вирішує не мовчати і подає власний позов до суду. Однак її боротьба — це виклик не лише злочинцям, а й системі правосуддя, яка заплющує очі на ультраправий екстремізм.
Режисер фільму Фараз Шаріат по собі знає, що таке упередження і ксенофобія. Він є геєм і виріс у Кельні в родині іранців, змушених покинути батьківщину, окуповану фундаменталістською диктатурою. Зараз Фараз живе і працює в Берліні у складі кіноколективу Jünglinge, який створює феміністичне, антирасистське та квір-кіно. Його попередній фільм «Без образ» здобув премію «Тедді» на Берлінале. «Під захистом держави» теж мав премʼєру на Берлінале, де один рецензент зазначив, що фільм Шаріата «робить німецький судовий процес найцікавішою річчю у світі».
«Болрум» (Бразилія, 2024)
Документальний конкурс
Цей фільм досліджує яскраві субкультури, що досі не потрапляли на екран. У найбільшому мегаполісі Бразилії — Ріо-де-Жанейро та його околицях — небіла ЛГБТК-молодь переосмислює культуру бальних танців і вогінг (андеграундний напрям квір-танцю й моди). У співавторів картини — бразильських квір-артистів Журу (дослідник, драматург і критик виконавських мистецтв) і Віти (режисер, сценарист) — вийшов фільм-перформанс, що поєднує документальні й ігрові елементи. Показані нічні змагання на бальній сцені Ріо, повсякденне життя артистів і членів квір-громади, а також театральні реконструкції, що втілюють історичні постаті.
«Барбара назавжди» (США, 2026)
Документальний конкурс
Цей фільм є повнометражним режисерським дебютом Брайді О'Коннор, який виріс із документальної короткометражки «З любов'ю Барбара» (2022), що присвячена спадщині піонерки лесбійського експериментального кіно Барбари Гаммер і відзначена Гран-прі журі на фестивалі Outfest. «Барбара назавжди» є свого роду «рухомим гобеленом» архівних кадрів, поєднаних голосом Гаммер. Брайді О'Коннор досліджує життя, тіло, кохання та лесбійську ідентичність Барбари, описує її наполегливість та амбіції у створенні власної історії, оформлюючи її спадок як зразок і натхнення для майбутніх квір-художників.
Прем'єра «Барбари назавжди» відбулася в конкурсі документальних фільмів США на кінофестивалі незалежного кіно «Санденс», де та отримала нагороду Джонатана Оппенгейма за монтаж.