Жорж Фахмі (Фарес Фарес) — дуже відомий єгипетський актор, який знімається у глядацьких фільмах категорії В. Християнин-копт і мегазірка, він намагається удавати, що поза політикою, аби зайвий раз не дратувати мусульманську цензуру. Однак усе міняється, коли спецслужби погрозами змушують Фахмі знятися у пропагандистському кіно. Йому випадає зіграти нинішнього єгипетського очільника, генерала Абделя Фаттаха Ас-Сісі, який прийшов до влади після державного перевороту 2013 року.
Утілюючи роль Ас-Сісі, герой Фареса потроху обростає новими знайомствами: міністр внутрішніх справ, міністр оборони, радники й генерали з Генштабу. Ці люди з майже необмеженою владою називають себе орлами республіки. Вони рятують знайомих Фахмі від репресій, які самі ж розгортають у країні, дають акторові допуск до всіх можливих почестей. Фахмі набирається впевненості настільки, що починає крутити роман з дружиною міністра оборони Сюзанною (Зінеб Трікі).
Єдиний, з ким герою Фареса не вдається подружитися — це «продюсер» фільму, представник адміністрації Ас-Сісі доктор Мансур (єгипетський актор Амр Вахед, засуджений заочно в Єгипті на вісім років за критику режиму). І це не випадково, адже виявляється, що популярність Фахмі й усю цю історію з великим патріотичним блокбастером оточення президента використовує як пастку для «орлів республіки», які замислили заколот проти Ас-Сісі.
Жанр політичного трилеру існує насамперед для того, щоб викривати зловживання державного апарату чи його конкретних представників. Сучасне уявлення про політичні трилери в кіно походить з Нового Голлівуду й фільмів майстра цього жанру Алана Пакули. Його трилогія параної («Клют», «Змова “Параллакс”» і «Вся президентська рать» 1970-х), присвячена критиці адміністрації Ніксона за Вотергейт, стала майже еталоном, нав'язуючи думки про те, що влада тотально шпигує за громадянами. У нинішніх реаліях політичний трилер усе частіше стає жанром, до якого вдаються режисери з країн з авторитарним режимом. Тут можна згадати Мохамада Расулофа і його «Насіння священного інжиру», що показує іранську диктатуру, або Пабло Ларраїна і його «Ні», що викриває режим Піночета в Чилі.
Тарік Салех — шведський режисер, який послідовно критикує авторитарний режим своєї історичної батьківщини. Його каїрська трилогія — набір трилерів, які показують злодіяння влади у Єгипті. «Випадок у готелі “Ніл Хілтон”» (2017) — це поліцейський детектив про корупцію у вищих ешелонах уряду. Наступний фільм «Хлопчик з небес» (інша назва «Каїрська змова», 2022) — натхненний «Ім’ям Рози» Умберто Еко політично-релігійний трилер про корумповану релігійну верхівку, яка в Єгипті невід’ємна від держави. Завершують цикл «Орли республіки» (2025) — неонуар, що розмірковує про пропаганду і роль митців у політичних інтригах.
Хоч події фільму вигадані, у героя Фареса є прототип — єгипетський актор Ясір Галал, який зіграв Ас-Сісі у серіалі «Вибір». Гра актора так сподобалася єгипетському лідерові, що минулого року той увів зірку в Сенат.
Події стрічки розгортаються неспішно, майже як у «Таємному агенті» Клебера Мендоси Фільо. Жовто-пісочна кольорова гама і рухлива камера задають вайб магрибської втоми. Салех явно грається з жанром неонуару, зокрема через образ Сюзанни, яка стає втіленням femme fatale. Вона дружина міністра оборони, дуже розумна, має хорошу західну освіту. Вдало маніпулює і чоловіком, який долучається до організації заколоту, і новим коханцем, який може стати рятівним колом, якщо заколотники програють. Адже єгипетський режим жорстоко переслідує не лише дисидентів, а й членів їхніх родин і навіть друзів — фільм Салеха яскраво це демонструє.
Сам Фахмі — теж типовий неонуарний персонаж. Це втомлений чоловік за 40, який живе з переконанням, що режиму він не цікавий, адже він просто зірка ромкомів і патріотичного кіно. Однак протягом сюжету герой опиняється не лише у трясовинні політичних інтриг, а й змінюється сам: черствішає, стає більш жорстким і цинічним.
Щоб показати контрасти єгипетського життя, Салех використовує метод чи то Мартіна Скорсезе з «Таксиста», чи то Джафара Панагі з «Таксі». Фахмі живе в Єгипті розкошів. Його будні — це коханки, дорогі бари і готелі. Менеджер дорікає йому, що він їздить на старому «ягуарі», який називає щасливою тачкою. Коли Фахмі починає працювати над роллю президента, цей гламур доповнюють політичні раути, високі зв’язки і доступ до верхів влади.
Та водночас добру половину фільму Фахмі нарізає кола вулицями Каїра, і саме через вікна його «ягуара» Салех дає побачити іншу реальність Єгипту: напівголі діти просять милостиню; інваліди намагаються знайти прихисток; скрізь бідність, голод і бруд. Через цей контраст режисер пояснює сутність єгипетського режиму, що збудував образ раю на землі через розвиток туризму й буклетні фасади курортів. Напругу соціальної драми режисер розбавляє щедрою сатирою на життя єгипетських знаменитостей.
«Орли республіки» — це багатошаровий трилер, де через критику режиму Ас-Сісі (який, до слова, поставляв Росії зброю у 2023 році) проростає розповідь, як пропаганда використовує мистецтво (кіно) і конкретних митців. Фільм Салеха демонструє, що позиція поза політикою неможлива для публічної людини. Адже якщо ти не цікавишся політикою, то рано чи пізно вона зацікавиться тобою.
