Пані Олено, якою була фокусна тема українського стенда, як команда обирала її?
Був стенд 45 квадратних метрів, і ми змогли допомогти в організації візиту 12 видавництв й однієї літературної агенції. Сфокусувалися на форматі, тому що це виключно В2В (подія, організована для взаємодії компаній, аби налагодити ділові контакти, партнерства, продаж послуг і товарів. — Ред.): бізнес, продаж прав, ліцензій — усе довкола цього. Це якісь заходи за участю авторів, а фахові події: для фахівців, про фахівців і від фахівців, де найважливіші власне зустрічі.
До Лондонського книжкового ярмарку, як і будь-якого книжкового, видавці готуються заздалегідь і моніторять можливості участі, тому що ми запускаємо open call.
І коли подають заявки, то в них уже є певні домовленості з іноземними партнерами. Вони їдуть туди з призначеними зустрічами. І це важливо, тому що продаж-купівля прав, ліцензій на літературні видання — дуже тривалий процес, одним ярмарком не обійтися. Це зазвичай низка зустрічей, онлайнова комунікація, і вже за якийсь час або, можливо, на наступному ярмарку визріває угода про купівлю чи продаж прав на переклад видання. Такий трохи марафон, але фізична участь дуже підкріплює оці зв’язки з іноземними партнерами. Це майданчик для налагодження нових контактів.
Тобто відбувається мережування контактів?
Так. І в майбутньому призводить до збільшення кількості перекладів з української мови іноземними мовами. Це для нас важливо, тому що переклади — це про наші голоси, щоб говорити про Україну світові зрозумілими для них мовами.
Також промотуємо, розповідаємо про наші програми підтримки, зокрема Translate Ukraine. (Translate Ukraine — державна програма Українського інституту книги для підтримки перекладів української літератури іноземними мовами. — Ред.).
Відколи Україна представляє себе на ярмарку?
Якщо не помиляюся, з 2019 року. Брати участь у Лондонському книжковому трохи складніше, ніж у ярмарках країн ЄС. Насамперед візові питання, а цього року ми зіткнулися з деякими додатковими перешкодами, що ускладнило процедуру.
Словом, дуже складно було втиснути все в ті терміни підготовки, але нам вдалося — і 12 видавництв й одна літературна агенція змогли представити книжки на українському стенді.
Що й кого було представлено?
Серед учасніків стенду: Artbooks, Creative publishing, Creative Women Publishing, Freimut Books, Ukrainian Fashion Publishing, Vivat, Видавничий дім «ОРЛАНДО», «Видавництво Старого Лева», «Видавництво Ukraїner», «Навчальна книга – Богдан», «Ранок», «Саміт-Книга», літературна агенція OVO.
Ми — Український інститут книги — не фіксуємо, що видавці везуть на ярмарок. Це винятково їхній комерційний інтерес. Вони вільні везти ті видання, які вважають за потрібне. Або там уже є якісь попередні домовленості щодо цих видань.
Це були абсолютно різні книжки, багато поезії, дитячі видання, література військових авторів, і художня література, і нонфікшн — абсолютно різні жанри.
Про які конкретні результати за підсумками події можемо говорити?
У такі короткі терміни говорити про якісь успішні переговори складно, тому що це марафон і ми зараз опрацьовуємо результати, спілкуємося з видавцями, збираємо інформацію, наскільки для них була успішна ця участь, чи досягли вони запланованих показників. Нам це важливо розуміти на майбутнє, що нам робити, чи є ефект. Збираємо таку інформацію, аналізуємо, опрацьовуємо відгуки видавців, пропозиції, щоб і самим вдосконалюватись, розуміти, що і де можна покращити.
Чи можете поділитися цікавими історіями з ярмарку?
Доволі зворушливі ставалися. Можу поділилися двома, учасницями яких була безпосередньо, коли працювала на стенді. Перша — приходив молодий чоловік, британець, айтівець, його дівчина — українка, навчає української мови діток, які народилися вже в Британії, але хочуть знати українську, обмінялися контактами.
Ще одна: учителька привела до нас ученицю — українську дівчинку, яка дуже хотіла потрапити на український ярмарок і поговорити з кимось українською. Вона чотири роки вже живе в Британії, сумує за домом. У мене була книжка Вікторії Амеліної «Е-е-есторії екскаватора Еки», я їй подарувала — дівчинка так розплакалась. І я розплакалася разом з нею. Вона була дуже вдячна, їй важливо було до нас потрапити. Дівчинка — єдина в класі українка, і вчителька для неї створила таку історію.
Виходить, співвітчизники впливають на попит на українську книжку?
Так. Ми зазвичай передаємо книжки на потреби української громади, так само передали дитячі видання українській школі. А дорослу літературу — посольству України для передачі в локальні бібліотеки. Ми допомагаємо, щоб українська література була в наших співвітчизників.
Чи перекладають іноземні видавці більше української літератури, які тенденції?
Нам складно оцінити ситуацію, тому що для цього потрібні дослідження, у нас немає достатньо фінансування для цього.
Можемо тільки говорити в межах даних, які бачимо по програмі Translate Ukraine. А бачимо щороку стабільно збільшення кількості заявок на програму, і якщо у 2020 році, коли стартувала програма, були лише 84 заявки на переклади, то цього року — 179. І якість заявок зросла, бо якщо раніше відсіювали 20–30 %, то цього року серед заявок були тільки три, в яких не вистачало потрібних документів, а інші були доволі якісними, і це література за тими пріоритетними напрямами, яких не вистачає. Це про Україну, традиції, це класична література, література про наше сусідство з Росією, і це наша відповідь їй, і література військових авторів. Ми цього року додали напрям військових авторів про війну — це в пріоритетах від початку повномасштабної війни. І бачимо зростання кількості цих заявок, збільшення якості й кількості видавців — 119 видавців на 179 заявок.
Тож запит на переклади й пізнання українських літераторів у світі зростає?
Так, і це тішить. Узяти, приміром, проєкт, де ми є співорганізаторами — Міжнародний літературний фестиваль «Чорноморський», який заснували у 2023 році. І якщо до цього в нас узагалі не було заявок, скажімо, з Румунії, мало з Болгарії, не було з Туреччини, Грузії, то після цього фестивалю, коли ми перший і другий рік провели його, а це саме фестиваль для професійної спільноти країн Чорного моря (усіх, крім росіян, зрозуміло), побачили, що в нас з’явилася не одна, а там 8–10 заявок від румунських видавців, збільшення як мінімум удвічі заявок від болгарських видавців. Якщо від грузинських видавців були 1–2 заявки, то зараз це 8, 10, 15 заявок. Тобто такі міжнародні проєкти, які, зокрема, передбачають фізичні зустрічі, сприяють налагодженню співпраці і збільшенню кількості перекладів.
Тобто відбувається прискорена інтеграція українського книжкового ринку на міжнародний, європейський ринки?
Хочемо вважати, що так. Сподіваємось, що всі зусилля, яких ми докладаємо, максимально цьому сприяють.
На своїй фейсбук-сторінці ви дуже цікаво розповіли про зустріч з британською видавчинею Френсіс Пінтер. Розкажіть більше про неї, будь ласка.
Френсіс давно намагається всіляко нас підтримувати, допомагає українським видавцям. Вона взяла на себе велику частину роботи з оформлення нашого стенда. Залучила до цього всю сім’ю, щоб знайти кошти, надрукувати матеріали, і я дуже рада, що мала можливість поспілкуватися з нею. Френсіс після повномасштабного вторгнення створила ініціативу допомоги українським видавцям — разом з нею ми також проводитимемо низку заходів.
Це був вебінар, наприклад, від європейських колег для наших видавців: що їх чекатиме в рамках євроінтеграції, до чого їм готуватися, як це все працює — тобто вони поділилися досвідом.
І також вона допомагала організувати для наших видавців такі цікаві формати speed dating (швидкі побачення) з іноземними видавцями. Знаходила різних консультантів з різних питань, організовувала такі мінізустрічі, де всі охочі видавці могли поговорити про те чи інше з представником, це міг бути хтось з великих іноземних видавців, консультанти з авторського права, з будь-яких питань виробничої сфери тощо. Завжди намагається допомогти, є плани подальших проєктів.
Чи відчули під час виставки інтерес британців? Чи засвідчила українська книжка свою суб’єктність? Адже, як ми розуміємо, Росія також робить активні наступальні кроки.
Щодо Лондона, то там був один з небагатьох ярмарків, де ми не перетиналися з росіянами. Або, може, вони були дуже сильно заховані, бо зараз вони не під своїми прапорами, грубо кажучи. У Франкфурті, наприклад, почали з’являтися видавництва «саме німецькі», які привозили літературу російських «дисидентів путінського режиму». На цьому ярмарку я цього не помітила.
Інтерес британських видавців до нас був, вони заходили до нас на стенд і цікавилися літературою. Видавчині феміністичних видавництв цікавились, чи можемо дати якісь рекомендації щодо літератури української, написаної жінками. І, зокрема, жінками-феміністками, нашими класиками Лесею Українкою, Оленою Пчілкою, Ольгою Кобилянською, які мали сильний вплив на літературу. Також видавці розпитували про військових авторів.
Важко говорити, що українська книга стала суб’єктною. Мені здається, що ми ще на шляху. Ще досі на шляху.
Але загалом до нас ішли цікавитись, як ставимося до оцих спалахів військових конфліктів на Близькому Сході, які спостерігаємо останнім часом. Ми нагадували всім, що в нас війна з 2014 року і повномасштабна з 2022 року.
Багато від кого чула, що бачимо: стенд України — значить, українці є, і нам від цього спокійніше. Хотілося сказати: вам то спокійніше, але ми ледве виживаємо. Я не втомлювалася розповідати іноземним партнерам про особистий досвід, що із січня я без опалення вдома, світло з перемінним успіхом, ніякої гарячої води, ніяких ліфтів, нічого…
Як вони реагували?
Вони були вражені: як це, без опалення? Я кажу: отак. І продовжую: дуже складно реагувати на якісь події у світі, коли в тебе вдома дитина, наприклад, і температура не вища за 10 градусів — ти намагаєшся вижити буквально.
Був колега британський, зустрілися з ним наприкінці ярмарку в коридорі. Коли побачив мене, сказав, що радий. Але лютував — звучали фрази: які ми сліпі, які ми дурні, ми нічого не робимо, ми робимо недостатньо, ми так мало підтримуємо Україну, що можна сказати, не підтримуємо. Він був дуже збентежений і розчарований, як повільно, як мало світ допомагає Україні.
Які кроки після приїзду з ярмарку?
Ми повернулися з Лондона, і колега з міжнародного відділу вже поїхав у Лейпциг з іще одним організовувати й монтувати стенд на ярмарку, який скоро відбудеться.
У нас почався сезон різноманітних міжнародних заходів, усе дуже запаралелено. Буде Болонський ярмарок дитячої книги, після нього на нас чекає співпраця з Прагою. Опісля це Варшава, потім Міжнародна Чорноморська конференція, а тоді вже будемо готуватися до ярмарків у Будапешті, Барселоні, Франкфурті.
Попереду багато роботи. Нам потрібно, щоб українська література посіла своє місце у світовій літературі, там, де вона завжди мала бути.
