Нововведення в правилах
Найголовнішим нововведенням 98-го «Оскара» стала категорія «Найкращий кастинг». Консервативна Академія дуже довго опиралася, хоча інші великі кінопремії вже її мають: зокрема, аналогічна відзнака з’явилася на кінопремії Британської академії кіно і телебачення (BAFTA) та в нагородах Європейської кіноакадемії (EFA). До речі, ще одна категорія з’явиться за два роки — на ювілейній 100-й церемонії уперше вручать нагороду для координаторів трюків. Як саме і за що конкретно вручатимуть «Оскар» за трюки, наразі не знає навіть сама Академія — ще має розробити стандарти.
Однак найбільш обговорюваним стало оголошення Академією так званого правила: хочеш голосувати — подивися всі фільми, представлені в категорії. Не дивно, що інтернет і преса відреагували цілком логічно: «А що, до цього можна було голосувати, не переглядаючи фільмів?». Якщо коротко — відповідь «так». Академія завжди покладалася на доброчесність своїх членів, не вимагаючи підтвердження перегляду на фінальному етапі голосування, крім категорій короткометражних фільмів, повнометражної документалістики та кінострічок з категорії «Найкращий міжнародний фільм». І, звісно, найбільше цікавила в нинішньому голосуванні механіка процесу через оголошене навесні нововведення. Формально його згадали в пресрелізі Академії, однак в офіційних правилах 98-х «Оскарів» воно так і не з’явилося. Там, як і раніше, зазначили, що до голосування в зазначених категоріях допускають лише тих членів Академії, які переглянули всіх номінантів. В інших категоріях у підрозділі «Голосування» було вказано, що фінальне голосування відкрите для всіх «дійсних і довічних членів».
Попри численні теорії, що ж робитимуть академіки, які не хочуть дивитися, але хочуть голосувати, усе виявилося значно прозаїчнішим: на етапі визначення переможців на платформі передбачили функцію «дивився раніше». Дехто анонімно зізнавався пресі, що просто вмикатиме відтворення і не дивитиметься небажаних фільмів. Цей курйоз нагадує байку про Ньютона, який зробив сім отворів у дверях, коли його кішка народила сім кошенят, аби ті могли виходити у двір: замість того щоб запускати фільм вхолосту й чекати, поки плеєр відтворить його до кінця, достатньо натиснути «дивився раніше» — жодного документального чи іншого підтвердження перегляду не потрібно. Водночас платформа для голосування, пов’язана зі скринінгрумом Академії, технічно доволі складна, тож інколи, ймовірно, справді простіше залишити фільм відтворюватися у фоновому режимі, ніж розбиратися з позначками, переходами між розділами чи звертатися до служби технічної підтримки в разі збоїв.
Ще один кумедний нюанс-дисонанс: Академія дотримується постулату, що кіно має бути показане й побачене в кінозалі, саме тому для участі в «Оскарі» обов’язковий хоча б технічний кінопрокат. Водночас наголошують, що фільм можна переглянути будь-де, але найбажанішим залишається саме кінотеатральний показ — фестивальний, комерційний або спеціальний. Та сама Академія повністю перейшла на онлайн-скринінг-платформу, і факт перегляду фіксується саме через цей цифровий майданчик. У результаті виникає певна суперечність: дивитися кіно слід у кінотеатрі, але проголосувати можна, лише якщо перегляд зафіксували в інтернеті.
Ще одне нововведення у структурі голосування — в електронному бюлетені навпроти фільму-номінанта зазначають й імена номінованих. У мережі це жартома охрестили «поправкою Даян Воррен». Раніше імена вказували лише в акторських категоріях, тоді як в інших зазначали виключно фільм. Чому саме Даян Воррен? Можна іронічно припустили, що за неї раніше не голосували, бо не знали, що вона серед номінантів. Утім навіть це нововведення не допомогло їй здобути «Оскар» цього року: це вже її сімнадцята безрезультатна номінація. Натомість нагороду отримала світова сенсація музичних чартів минулого року — пісня Golden з анімаційного фільму «Кейпоп-мисливиці на демонів» від Netflix, який також переміг у категорії «Найкращий повнометражний анімаційний фільм».
Наскільки ці технічні нюанси вплинули на перебіг голосування, сказати складно. Радикально несподіваних переможців цього року не було: у більшості категорій або визначився очевидний фаворит, або ж боротьба точилася між двома приблизно рівними претендентами. Можна припустити зниження кількості академіків, які проголосували, однак, як і раніше, Академія не розкриває жодної метрики. А поправка Даян Воррен, можливо, посприяла тому, що «Оскар» здобула перша операторка.
Останнім помітним нюансом у правилах стало розширення переліку категорій, у яких застосовують преселекцію з формуванням шортлістів: відтепер цю процедуру додано до категорії операторської роботи та нової категорії кастингу, до коротких метрів, документальної категорії, міжнародних фільмів, музики та пісень, звуку, візуальних ефектів та гриму і зачісок.
Цифри, механіка, тенденції 98-х «Оскарів»
— «Оскар» на конкурсній основі присуджують у 24 категоріях, плюс існує одна резервна — для найкращої музики в мюзиклі, однак її традиційно не вручають через відсутність необхідної кількості претендентів;
— на розгляд академіків подали 317 повнометражних фільмів у так званих загальних категоріях (претендентів у категоріях повнометражного доку, міжнародного фільму та повнометражної анімації рахують окремо, хоча ці фільми можна також подавати і в загальні категорії) — це кінострічки, що мали кваліфікаційний кінотеатральний прокат в одній із шести основних американських метрополій, визначених Академією;
— 201 фільм подали в категорію «Найкращий фільм»: для участі в ній, окрім кваліфікаційного прокату, необхідно відповідати щонайменше двом з чотирьох критеріїв програми різноманіття RAISE — у тематиці фільму та/або в процесі виробництва і дистрибуції; також не пізніше ніж через 45 днів після старту стандартного кваліфікаційного тижневого прокату фільм має отримати прокатну експансію щонайменше у дев’яти великих містах зі списку Академії або, за погодженням з нею, вийти в прокат щонайменше у двох країнах;
— 86 країн і рівно стільки ж фільмів розглядали в категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм»; уперше в історії на «Оскар» висунули фільм від Мадагаскару; Україна представила в цій категорії стрічку «2000 метрів до Андріївки» Мстислава Чернова;
— до розгляду у відповідних категоріях допустили 35 повнометражних анімаційних фільмів, 201 повнометражний док, 117 короткометражних документальних стрічок, 113 короткометражних анімаційних і 207 короткометражних ігрових фільмів;
— 35 повнометражних фільмів і 15 короткометражних стали офіційними номінантами 98-х «Оскарів», а статус переможців отримали 9 повнометражних і 4 короткі метри;
— фільм «Грішники» здобув 16 номінацій, установивши рекорд; подейкують, що такому результату посприяла нова категорія, однак не варто забувати, що раніше Академія ліквідувала дві звукові, об’єднавши їх в одну, тож гіпотетично подібний показник був можливий і раніше.
Також варто нагадати принцип фінального голосування: у 23 категоріях академіки голосують за одну позицію — перемагає той, хто отримує найбільше голосів. Якщо ж у категорії лідери набирають однакову кількість голосів, тоді фіксують нічию без переголосування. Саме це й сталося цього року в категорії «Найкращий короткометражний ігровий фільм», що стало сьомим таким випадком за 98 років існування премії.
При голосуванні в категорії «Найкращий фільм» усі 10 номінантів необхідно проранжувати — від найкращого, тобто першого місця, до найменш уподобаного десятого. Ідея цієї системи в тому, щоб забезпечити максимальний вплив кожного бюлетеня та вибору кожного академіка на фінальний результат, а не лише зафіксувати арифметичну більшість. Підрахунок відбувається так: враховують перші місця в бюлетенях. Якщо один фільмі одразу набирає понад 50 відсотків голосів, він стає переможцем. Якщо ж ні, тоді вибуває фільм з найменшою кількістю перших місць. Бюлетені, у яких цей фільм стояв на першій позиції, перераховують — і перше місце переходить до наступного фільму в індивідуальному рейтингу виборця. Після цього знову підраховують перші місця, і якщо жоден фільм не долає необхідний поріг більшості, процедуру повторюють: щоразу вибуває найслабший за підтримкою фільм, а голоси перерозподіляють відповідно до наступних позицій. І так раунд за раундом, поки якийсь фільм не набере необхідну більшість. У підсумку переможцем стає або беззаперечний фаворит, що трапляється вкрай рідко, або компромісний варіант, який для значної частини академіків міг бути другим, третім або навіть четвертим вибором.
98-мі «Оскари» продемонстрували ще одну цікаву тенденцію — зменшення впливу фестивалів як відправної точки. Так, фестивальний старт і дистрибуція й надалі залишаються важливими для документального кіно — приміром, усі п’ять номінантів у повнометражній документалістиці цього року мали прем’єри на Санденсі, — а також для міжнародних фільмів: останнім часом стрічки з Канн частіше потрапляють до числа номінантів, ніж фільми з Венеції, яка певний час утримувала лідерство. Водночас щоб потрапити до головної категорії і перемогти, фестивальний старт дедалі менш необхідний. Зокрема, фільми Раяна Куглера й Пола Томаса Андерсона, які потенційно могли органічно вписатися в програму будь-якого великого кінофестивалю, одразу вийшли в широкий прокат, оминаючи фестивальну прем’єру.
Кампанія
Якщо медіаактивність напередодні 97-х «Оскарів» запам’яталася злетом і падінням Карли Софії Гаскон (своїми расистськими твітами вона потопила не лише власні шанси на нагороду, а й суттєво знизила перспективи фільму в інших категоріях), а також звинуваченнями у використанні штучного інтелекту при роботі над «Бруталістом», то цього сезону гучних скандалів на диво майже не було.
«Оскарівських лиходіїв» цього разу виявили вже після фінального голосування — саме тоді в мережі почали стрімко віруситися висловлювання Тімоті Шаламе та Джессі Баклі. Ірландська акторка в одному інтерв’ю зізналася, що не любить котів і навіть поставила ультиматум чоловікові: переїде до нього, лише коли він позбудеться пухнастих улюбленців.
Шаламе, якого певний час вважали фаворитом за роль у фільмі «Марті Супрім. Геній комбінацій», спричинив значно більший резонанс. Під час розмови з Меттью Макконагі в лютому актор наголосив на важливості збереження кіно і зазначив, що не хотів би працювати в галузях, які доводиться підтримувати лише заради їхнього існування, як-от опера чи балет. Обурення через ці слова не вщухало аж до нагородження: над Шаламе кілька разів пожартував ведучий церемонії Конан О’Браєн, а також лауреат премії Александр Сінгх, автор короткометражного фільму «Двоє людей, що обмінюються слиною»; останній у подячній промові підкреслив, що опера й балет так само важливі, як і кіно.
Та найнеординарнішим кейсом стала присутність спершу в шортлісті, а згодом і в номінаційній п’ятірці короткометражного анімаційного фільму «Три сестри» російського режисера Костянтина Бронзіта. Річ у тім, що короткометражні фільми можуть бути кваліфіковані на «Оскар» трьома способами: перший — через прокат, який зазвичай доступний лише студійним коротким метрам, котрі часто показують у зв’язці з повнометражними релізами; другий — через здобуття кваліфікаційної нагороди на котромусь фестивалі з переліку Академії; і третій, виключно для студентських робіт, — через здобуття студентської премії Академії.
Коли в середині грудня Академія оприлюднила шортлісти, де були вказані лише назви фільмів, без імен режисерів, продюсерів і студій, виникла інтрига: що це за стрічка «Три сестри». Згодом з’ясували, що оскарівську кваліфікацію фільм отримав завдяки перемозі на фестивалі в Санта-Барбарі, де його демонстрували — як і на попередніх фестивалях — як роботу кіпріотської студії і режисера грузинського походження, який мешкає в Канаді (причому на різних фестивалях біографія і походження авторів варіювались), під ім’ям Тимур Когнов. Та того ж дня маски було знято: під псевдонімом виявився російський режисер анімаційних стрічок Костянтин Бронзіт. Він пояснив цей крок експериментом — перевірити, як відбірники фестивалів і журі реагуватимуть не на ім’я автора, а на сам фільм. Водночас на «Оскар» стрічку подавали без псевдонімів, тож академіки чітко розуміли, за що і за кого голосують. Формально такий підхід не порушував правил — роботи під псевдонімами можуть розглядати, однак він викликає низку етичних запитань, зокрема з огляду на громадянство й країну походження, які в такий спосіб були замасковані.
Церемонія
Традиційно від церемонії «Оскара» очікують пишного дефіле зірок на червоній доріжці, видовищного шоу, сюрпризів і певних меседжів світові — чи то від ведучого, чи від презентерів, чи від лауреатів. Якщо торік Лос-Анджелес лише оговтувався від наслідків масштабних пожеж, що позначилося на форматі заходу, то церемонія 2026 року відбувалася під посиленими заходами безпеки через повідомлення про потенційну відповідь Ірану на військові дії США у вигляді запуску безпілотників у напрямку Західного узбережжя.
Церемонія, ведучим якої знову став Конан О’Браєн, пройшла стримано й доволі консервативно: замість гострих політичних випадів і жартів організатори зробили ставку на максимальний ескапізм. Тож О’Браєн жартував про номінантів, штучний інтелект, перегляд фільмів на смартфоні, Amazon і Тімоті Шаламе, причому не тільки про його оперно-балетний випад, а й про сцену з «Марті Супріма», коли героя періщать ракеткою для пінг-понгу по сідницях. Єдиним прямим політичним жестом за весь вечір стало оголошення категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм», коли Хав’єр Бардем перед тим, як зачитати список номінантів і самого переможця, промовив: «Свободу Палестині!». З певною натяжкою політичною сатирою можна вважати й виступ Джиммі Кіммела, який, оголошуючи дві документальні категорії, непрямо натякнув на Трампа, свободу слова в медіа й іронізував з приводу нещодавнього доку «Меланія».
Організатори також обмежилися лише двома музичними номерами пісень-номінантів: спочатку прозвучала композиція з фільму «Грішники», а в другій половині церемонії — головний музичний хіт вечора, кейпоп трек Golden. Значно побільшав цього року хронометраж сегмента in memoriam: разом з музичним супроводом і слайдами померлих минулого року були перебивки — виступи зі спогадами Біллі Крістала про режисера Роба Райнера, Барбари Стрейзанд про Роберта Редфорда та Рейчел Макадамс про Даян Кітон. Водночас інтернет здивувало, що до in memoriam не включили Джеймса Вандербіка, Еріка Дейна, Бріджит Бардо та ще низку акторів.
Варто зазначити, що значна частина жартів, а також підбір презентерів були інтегровані з подальшою рекламою, яку транслювали на каналі ABC, що не завжди зчитувала міжнародна аудиторія, яка дивилася церемонію на каналах-ліцензіатах. Зокрема, в Україні «Оскари» транслювали на «Суспільному».
Чи не найцікавішими елементами шоу стали інтерактивні сегменти відкриття у найкращих традиціях, як це робив Біллі Крістал, коли вів “Оскари”: на початку церемонії ведучий у образі тітоньки Гледіс із фільму «Зброя» з’являвся в змонтованих фрагментах номінованих стрічок під хіт Beastie Boys, а згодом у супроводі дітей, які його переслідували, вибіг на сцену. Завершував церемонію відео-скетч, у якому О’Браєн переграв одну з фінальних сцен фільму «Одна битва за іншою» та іронізував над пропозицією бути пожиттєвим ведучим.
Звісно, знайдуться ті, хто похвалить організацію та шоу, але не менше буде й тих, кому церемонія видалася стерильною і нудною. Не надто втішними виявилися й рейтинги перегляду на ABC та Hulu: за даними агентства Nielsen, аудиторія зменшилася на 9% порівняно з минулим роком. Цьогоріч церемонію переглянули 17,9 мільйонів глядачів — це найнижчий показник із 2022 року, тоді як торік аудиторія становила 19,7 мільйонів. Однак є інша сторона медалі – ці цифрі більші, ніж у багатьох інших американських церемоній нагородження. Також, за повідомленнямі АВС, кількість переглядів події в соцмережах зросла на 42,4% і составила 181 мільйон. До речі, з 2029 року церемонія нагородження “Оскарів” перейде на YouTube.
Переможці
Традиційно “Оскару” передує чимала кількість нагород, які вручають кінокритики різного ґатунку – від невеликих регіональних спільнот, де може бути дюжина критиків, до загальнонаціональних великих кінокритичних спілок, кінематографічних асоціацій і інституцій, професійних гільдій, міжнародних кіножурналістів (“Золотий глобус”) та академій інших країн і континентів (зокрема EFA і BAFTA). Тому ще до церемонії можна приблизно окреслити загальні настрої та консенсус навколо тих чи інших фільмів на основі статистичних моделей та спрогнозувати їх шанси на перемогу. Водночас у низці категорій цей консенсус не складається — і саме там виникає інтрига: кого оберуть найкращими 10 136 академіків, які мають право голосу, — саме таку цифру Академія озвучила станом на 13 січня. Особливість цього року полягала в тому, що і фільм Куглера і Пола Томаса Андерсона мали у своєму доробку той набір нагород, який раніше практично гарантував перемогу в категорії «Найкращий фільм». Тож інтригу підігрівало й те, що усталена модель у будь-якому разі буде зламана, створивши новий прецедент.
У протистоянні «Одна битва за іншою» та «Грішники» перемогу здобув фільм Пола Томаса Андерсона, отримавши шість нагород, включно з головною — за «Найкращий фільм». Сам Андерсон став триразовим лауреатом: окрім продюсерської відзнаки, він отримав нагороди за адаптований сценарій, адже стрічка є вільною екранізацією роману Томаса Пінчона «Вінляндія», а також за режисуру. Таким чином він став першим режисером, який зібрав своєрідний «флеш-рояль» із головних режисерських нагород трьох найбільших кінофестивалів — Берліна за «Нафту», Канн за «Любов, що збиває з ніг» і Венеції за «Майстра». До цього переліку додаються також отримані «Золотий глобус» і BAFTA.
«Одна битва за іншою» принесла й перший в історії Оскар за кастинг — нагороду отримала Кассандра Кулукундіс, що стало однією з небагатьох несподіванок, адже в прогнозах перемогу передрікали «Грішникам». Ще одну статуетку фільм здобув за монтаж — її отримав Ендрю Юргенсен. Шостий Оскар стрічки зробив Шона Пенна триразовим лауреатом; сам актор на церемонії не був присутній, згодом стало відомо, що він у цей час поїхав до України.
«Грішники» Раяна Куглера здобули 4 перемоги, і навіть не отримавши головної нагороди, отримали своєрідну першість: тепер це фільм із рекордною кількістю номінацій і водночас із антирекордом — поразкою в 12 категоріях. Також, саме ця стрічка принесла історичну перемогу жінці-операторці — нею стала Отем Дюральд Аркапоу. Фільм, що поєднує елементи мюзиклу, горору про вампірів і соціальної драми про культурну апропріацію, також приніс “Оскари” Майклу Б. Джордану як найкращому актору, Раяну Куглеру — за оригінальний сценарій, а Людвігу Йоранссону — третю в кар’єрі нагороду за найкращу оригінальну музику. Важливо й те, що «Грішники» фактично зламали усталений стереотип про прохолодне ставлення Академії до горорів, а тим більше до вампірської тематики, яка взагалі рідко з’являється серед номінантів.
Умовну «бронзу» за кількістю перемог здобув фільм Гільєрмо дель Торо «Франкенштейн», який прогнозовано отримав три «крафтові» нагороди— за грим, дизайн костюмів і роботу художників-постановників та декораторів. За іронією, візуально витончений «Франкенштейн» зміг порадувати великим екраном лише глядачів фестивалів та невеликої кількості кінотеатрів, необхідних для кваліфікації, після чого вирушив на Netflix як флагманський проект стримінгу в оскарівському сезоні.
Майже беззаперечною виглядала перемога Джессі Баклі як найкращої акторки за роль у фільмі «Гамнет» Хлої Чжао. Попри те, що сама стрічка недовго утримувала формальний статус фаворита перегонів після перемоги в глядацькому голосуванні на фестивалі в Торонто, акторська робота Баклі, яка втілила дружину Вільяма Шекспіра, підкорила критиків і академіків. Навіть якби її зізнання про нелюбов до котів з’явилося раніше, навряд чи це могло б вплинути на результат. У підсумку вона стала першою ірландською акторкою — лауреаткою Оскара.
Ще один рекорд було встановлено в категорії акторської гри другого плану: Емі Меддіган отримала Оскар за фільм «Зброя», і це стало найдовшим інтервалом між номінаціями — 40 років. Уперше її номінували 1985-го за фільм «Двічі в житті» в тій самій категорії. Отримуючи нагороду, акторка пожартувала, що різниця між тодішньою і нинішньою номінаціями полягає в тому, що цього разу вона перемогла. Її роль — ексцентричної відьми-лиходійки з гротескним гримом і химерним образом — органічно вписалася в пантеон яскравих другопланових ролей, відзначених Академією, поруч із, скажімо, роботою Рут Гордон у «Дитині Розмарі».
Без особливих сюрпризів розподілили нагороди за звук і візуальні ефекти: першу отримала команда «F1 Фільм», а за ефекти переміг «Аватар: Вогонь і попіл».
«Сентиментальна цінність» Йоакіма Трієра принесла Норвегії перший Оскар у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм». Варто нагадати, що нагороду в цій категорії присуджують саме країні, хоча статуетку формально отримує режисер. Загалом міжнародні неангломовні фільми цього року були широко представлені й поза цією категорією: «Сентиментальна цінність» мала дев’ять номінацій, включно з «Найкращим фільмом»; бразильський «Секретний агент» отримав чотири і теж претендував на звання "Найкращого фільму"; каннський лауреат «Проста випадковість» Джафара Панахі був номінований і як міжнародний фільм, і за сценарій; іспанський «Сират» з міжнародною категорією відзначився додатковою номінацією за звук; два франкомовні анімаційні фільми — «Арко» та «Маленька Амелі, або Характер дощу» — змагалися в анімаційній категорії; а японський хіт «Національне надбання» та скандинавський горор «Гидка сестра» були представлені в категорії гриму та зачісок.
Традиційно найбільш непередбачуваними залишаються категорії короткого метру, які й цього разу піднесли головний сюрприз вечора — нічия в ігрових коротких метрах. Це вже другий такий випадок у цій категорії: уперше нічия сталася 1995 року на 67-й церемонії, коли перемогу розділили «Це чудове життя Франца Кафки» та «Тревор». Цьогоріч подвійний тріумф святкували команди фільмів «Співаки» і «Двоє людей, що обмінюються слиною». Найкращим короткометражним анімаційним фільмом став знятий у техніці лялькової анімації канадський фільм «Дівчина, яка плакала перлами» – останній фільм-переможець у цій категорії, знятий у такій самій техніці, був «Петя і вовк» на 80-й церемонії в 2008 році; за іронією долі саме в той рік номінували нинішніх лауреатів Кріса Лавіса та Мачека Щербовскі за «Мадам Тутлі-Путлі». Найкращим короткометражним документальним фільмом академіки обрали «Усі порожні кімнати» — роботу про журналіста Стіва Хартмана та фотографа Лу Боппе, які фіксують на плівку (фото і відео) кімнати дітей по всій країні, загиблих унаслідок шутингу, щоб зберегти пам’ять про них.
Містер Ніхто проти Путіна
Найбільш обговорюваною категорією в українському сегменті вже традиційно став сектор повнометражних документальних фільмів, а згодом і переможець цієї категорії – дансько-чесько-німецько-британський документальний фільм режисера Девіда Боренштейна та співавтора і водночас головного персонажа – росіянина Павла Таланкіна. При цьому, на диво, і українські медіа, і «обурена інтернет-спільнота» практично не помітили цей фільм і після його прем’єри на Санденсі у січні 2025 року, і після його успішного фестивального турне, і навіть коли Данія обрала його фільмом-представником у міжнародній категорії на початку вересня, фактично відкривши для себе лише тоді, коли він потрапив у номінаційну п’ятірку. Звісно, у більшості випадків і номінацію, і перемогу цього фільму в українському сегменті розглядають виключно через призму порівняння з фільмом Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки», який не потрапив у список номінантів. В українській блогосфері склався певний консенсус, ніби фільм Боренштейна-Таланкіна зайняв місце фільму Чернова-Бабенка.
“Містер Ніхто проти Путіна” – це історія Павла Таланкіна, відеографа та педагога-організатора в невеликому уральському місті Карабаш, до обов’язків якого входила організація та зйомка шкільних заходів. З приходом 2022 року російське Міністерство освіти зобов’язало керівництво шкіл робити відеофіксацію "патріотичного виховання" школярів. Два роки Таланкін фіксував хроніку індоктринації дітей і підлітків у школі, де працював, і вів відеощоденник, паралельно зв’язавшись з документалістом Девідом Боренштейном. У 2024 році Таланкін виїхав з Росії з відзнятим матеріалом, який і став основою фільму.
Прем’єра фільму відбулася в рамках конкурсної секції міжнародної документалістики на Санденсі-2025 де він був удостоєний спеціальної відзнаки журі; до речі, у цій же секції був представлений «2000 метрів до Андріївки». Далі «Містер Ніхто» практично повторював стратегію двох фільмів Чернова, беручи участь у тих самих фестивалях і точно так само став фільмом-вибором країни – основний продакшн у фільмі за Данією. Важливо розуміти, що за фільмом стоїть досвідчений режисер-документаліст Боренштейн, який вказаний у титрах також як сценарист, два данських професійних монтажери та ціла команда продюсерів з Данії, Чехії, Німеччини та Британії (тут до промо долучилисяBBC).
Чи був “Містер Ніхто” очевидним лідером у номінації – відповідь і так, і ні. На диво, усі п’ять фільмів-номінантів мали потенціал стати переможцем; явного аутсайдера не було, а в більшості прогнозів ставки робили на перемогу «Ідеальної сусідки». Можливо, не на користь «сусідки» зіграло те, що режисерка Гіта Гандбхір одночасно була номінована у короткометражній секції («Диявол зайнятий»), де її теж вважали фавориткою.
Чому фільм Чернова не пройшов у номінацію? Парадокс полягає в самій категорії – колективне несвідоме гілки документалістів, до якої входить 719 членів (включно, до речі, з Черновим), дуже часто не любить номінувати тих, хто вже отримував премію, або періодично «викидає» з гонки один із популярних доків, що вже неодноразово траплялося. Звісно, це не точна відповідь, а припущення, яке, утім, явно знаходить прихильників: наприклад, у статті IndieWire один із анонімних членів документальної гілки висловив саме цей тезис – якби Чернов уже не був переможцем, його фільм точно був би номінантом і претендентом на перемогу номер один.
Український слід на 98-х Оскарах
Єдиним фільмом-номінантом, який не лише мав стосунок до подій в Україні, а й до виробництва якого були залучені, зокрема, українські хелпери, став короткометражний док «Озброєний лише камерою: Життя і смерть Брента Рено». Та сама номінація — лише верхівка айсберга. Потрапляння до шортлистів у своїх категоріях — у повнометражній документалістиці «2000 метрів до Андріївки» Мстислава Чернова; короткометражного анімаційного фільму Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» та відзначеного студентською премією Академії французького шорта «Сором’язливість дерев», де однією зі співрежисерок є українка Софія Чуйковська; а також британського ігрового короткометражного фільму з Олександром Рудинським «Камінь, ножиці, папір» — це все також етапні та значущі результати.
Примітним є і те, що продюсери фільму «Незламний» включили Олександра Усика до переліку акторів, представлених для розгляду як претендента в акторських категоріях. Водночас є й неприємний казус: правовласники кінодебюту Гарріса Дікінсона «Urchin» вирішили не включати до списку подач роль Карини Химчук, яка зіграла у фільмі.
Серед 201 документального фільму, поданого на “Оскар”, український фокус був представлений, окрім «2000 метрів…», такими стрічками: «Віктор» — копродукцією США, Данії, України та Франції, що у 2024 році брала участь у конкурсній секції Platform на Міжнародному кінофестивалі в Торонто; «Санаторій» — ірландсько-українською копродукцією та офіційною ірландською заявкою в категорії міжнародного фільму; «Блокпост Зоопарк» — учасником фестивалів Трайбека та Палм-Спрінгс; а також «Зшитими кроками» — польською стрічкою, знятою українською режисеркою Аліною Максименко, яка позаминулого року отримала номінації EFA як європейський док і європейський фільм року.
***
“Оскар” дедалі ближче підбирається до магічної цифри 100, і попри щорічне протистояння фанатів і скептиків, важливо інше — в цьому мінливому й тривожному світі він залишається певною константою, своєрідним ритуалом, який на короткий час об’єднує тих, хто створює кіно, і тих, хто його дивиться. В черговий раз він став радше літописом стану індустрії в моменті, ніж запропонував чіткі відповіді чи нові орієнтири.
Для українського контексту цей сезон виявився суперечливим: розчарування від відсутності очікуваних номінацій співіснує з іншим фактом — українська присутність в оскарівському процесі стає помітнішою і системнішою, нехай і без швидкої конвертації в перемогу. І це, зрештою, теж показник — не стільки результату, скільки поступу.