«З любов'ю — тато!» Валерій Пузік
Лабораторія
Валерій Пузік — український письменник, художник, сценарист і режисер. У 2015 році воював на Донбасі в складі Добровольчого українського корпусу «Правого сектору», а з 2022-го продовжує службу в Збройних силах України.
«З любов’ю — тато!» — збірка есеїв з вкрапленнями поезії про життя на війні, біль розлуки з родиною і спроби зберегти людяність у нелюдських умовах. Пузік присвятив її синові.
У центрі цих текстів — людина: її пам’ять, почуття, внутрішній спротив. Автор пише про близькість, яка не зникає попри відстань, і світло, що не гасне навіть у найтемніші часи. Відверто ділиться спогадами й тривогами, роздумує про сьогодення та мріє про мир. Поряд з рефлексіями про війну в книжці звучать прості, важливі життєві настанови — слова підтримки і поради, адресовані синові.
«Битись не можна відступити». Павло Белянський
Віват
Павло (Паштет) Белянський — український письменник, сценарист, блогер і військовослужбовець ЗСУ. Цю книжку він написав вже після початку повномасштабної війни. Її герої — люди з різним минулим: учитель української з Кривого Рогу, майстер зі встановлення вікон з Дніпра, бандит з Херсона, водій зерновоза з полтавського села, власниця кав’ярні на узбережжі Каховського водосховища, письменник з Києва, зварювальник з металургійного комбінату, автослюсар, колишній студент. У кожного була своя історія — до того, як її перервала війна. Тепер усі вони — бійці одного штурмового батальйону.
Читач бачить, як народжується бойове братерство: як формується підрозділ, відбуваються перші штурми, визволяють українські села, як живуть і виживають люди серед окопів, під обстрілами, з пораненнями, втратами і втомою. Це проза без прикрас — пряма, жива, пронизана внутрішньою правдою. І водночас у ній багато світла.
«Бабах на всю голову». Віталій Запека
Віват
Віталій Запека — доброволець, учасник російсько-української війни з позивним Спілберг. У 2015–2018 роках він служив у батальйоні «Полтава» і тоді пообіцяв собі більше ніколи не писати про пережите. Але після повномасштабного вторгнення не зміг дотримати цієї обіцянки — боявся не встигнути розповісти свої історії. Збірку «Бабах на всю голову» завершував і впорядковував уже на передовій.
У текстах Запека не ховає ні болю, ні ніжності. Тут чоловічі сльози й кохання, бувальщини з окопів Донеччини і роздуми про перші дні повномасштабної війни. Кожен рядок цієї книжки демонструє: війна змінює не лише людину, а й цілий народ. У найважчі моменти українці відкривають у собі силу й гідність — і з ними йдуть у бій, до перемоги.
«Історія впертого чоловіка». Олександр Терен
Пропала грамота
До повномасштабного вторгнення Олександр Будько жив у Києві, працював баристою і графічним дизайнером, активно займався спортом. Але 24 лютого 2022 року зрозумів: коли на кону доля країни, залишатися осторонь неможливо. Уже в травні приєднався до батальйону «Карпатська Січ».
Під час контрнаступу на Харківщині в серпні 2022 року втратив обидві ноги. Восени розпочав роботу над художньо оформленим щоденником, у якому щиро описав свій шлях від перших спроб потрапити до армії до моменту поранення. Він переконаний: саме впертість дала йому змогу подолати всі труднощі. Це передусім історія про незламність духу — про те, як навчитися жити заново, не втрачаючи надії. У ній переплітаються страх і віра, біль і витримка, підтримка побратимів і гіркота втрат.
Тепер Олександр працює над другою книжкою, присвяченою відновленню після поранення. Вірить, що його досвід підтримає військових, які опинилися в схожих обставинах.
«Вірші з бійниці». Максим Кривцов
Наш формат
Максим (Далі) Кривцов — воїн, поет і фотограф. Добровільно пішов на фронт у 2014 році, а після повномасштабного вторгнення в лютому 2022-го знову вступив до лав ЗСУ. Загинув 7 січня 2024 року на Харківщині.
У грудні 2023 року вийшла його дебютна поетична збірка «Вірші з бійниці». До книжки увійшли не лише вірші, а й авторські світлини та рукописні фрагменти.
Центральна тема збірки — війна, показана у всій її складності: від щоденної напруги до глибоких філософських і релігійних рефлексій. Водночас крізь ці рядки проступає внутрішній світ автора — чутливого, уважного до найтонших душевних порухів. У цій поезії багато любові: до людей, природи, до самого життя — у його крихкості й повноті.
Книжка була відзначена Українським ПЕН серед найкращих видань року, а в лютому 2024-го Максим Кривцов посмертно став лауреатом літературної премії імені Уласа Самчука.
На фронті Кривцов працював над романом, який залишився незавершеним. Уже після його загибелі вийшла ще одна книжка — «На мінному полі памʼяті. Щоденники, есеї, оповідання», упорядкована його другом і побратимом Валерієм Пузіком.
«Будемо жити вічно». Дмитро Лазуткін
ВСЛ
Дмитро Лазуткін — відомий український поет, журналіст і телеведучий, лауреат Шевченківської премії 2024 року. З 2023 року він служить у 47 окремій механізованій бригаді «Маґура» та є речником Міністерства оборони України.
Вірші цієї збірки народжувалися безпосередньо в зоні бойових дій — на Мелітопольському й Авдіївському напрямках. У текстах немає вигадки, лише жива й неприхована реальність війни. Поет фіксує миті, коли життя і смерть співіснують поруч, створюючи напругу, що пронизує кожен рядок.
Стиль Лазуткіна відзначається строгістю й зосередженістю, схожою на роботу хірурга, для якого кожен рух має бути бездоганно точним. Але за цією зовнішньою жорсткістю приховані болюча пам’ять, глибинні екзистенційні питання й крихка надія, яка не дає зламатися.
Збірка була відзначена Літературною премією імені Бориса Нечерди 2025 року.
«Полон». Валерія (Нава) Суботіна
Фоліо
Валерія (Нава) Суботіна — журналістка, викладачка, поетка й майорка Національної гвардії України. Під час оборони Азовсталі працювала у складі пресслужби полку «Азов», коли захисники протягом 86 днів утримували позиції в повному оточенні. Разом з побратимами Валерія потрапила до так званого почесного полону й провела понад 11 місяців у неволі — спершу в колонії в Оленівці, а згодом у слідчому ізоляторі Таганрога.
Суботіна відверто описує все, що пережила: психологічні і фізичні тортури, антисанітарію, брак води та їжі. Розповідає про системні спроби зламати волю — залякати, примусити підкоритися, відмовитися від себе і зрадити. Виснажливі допити, побої, дезінформація й нав’язлива пропаганда розмивали відчуття реальності й надію на свободу.
Щодня журналістка тримала в пам’яті кожну деталь, аби одного дня розповісти правду. 10 квітня 2023 року Суботіна повернулася в Україну в межах обміну полоненими. Ця книга — її свідчення.
«[dasein: оборона присутності]». Ярина Чорногуз
Віхола
Ярина Чорногуз — українська письменниця, бойова медикиня та розвідниця. Ця поетична збірка народилася під час ротації на передовій. За неї авторка отримала Шевченківську премію 2024 року.
Чорногуз створює глибоко особисті поетичні листи, що торкаються найболючішого: втрат побратимів і посестер, життя на межі й усвідомлення власного вибору залишатися на війні. Її вірші фіксують метафізичні переживання людини в епіцентрі подій. У цій поезії досвід присутності перетворюється на екзистенційний вибір. Авторка звертається до філософії Мартіна Гайдеґґера, зокрема, до поняття dasein — буття тут і тепер, у конкретному, обмеженому часі й серед речей.
Видання доповнене авторськими фотографіями.
«Точка нуль». Артем Чех
Meridian Czernowitz
Артем Чех — український письменник, автор понад десяти художніх і нонфікшн книжок, серед яких «Хто ти такий?» і «Пісня відкритого шляху». У 2015–2016 роках служив у Збройних силах України, а з початком повномасштабного вторгнення знову повернувся до війська.
«Точка нуль» — збірка документальної прози про десять місяців служби в армії. Книга вперше вийшла у 2017 році після тривалої перерви в письменницькій кар’єрі Чеха й відтоді була кілька разів перевидана.
Це щоденникові записи мобілізованого киянина, який фіксує фронтову буденність і водночас пропускає побачене крізь особисте переживання. У них він розповідає про окопні будні, своїх армійських товаришів і думки, що не покидають голову, коли місяці проводиш десь у глушині Донбасу.
У 2025 році вийшла нова книга Чеха «Гра в перевдягання», де письменник продовжує тему війни, але фокусується вже не на зовнішніх подіях, а на внутрішньому досвіді: емоційних станах, психологічних змінах і травмах, що формують нову ідентичність.
«Мобілізяка». Влад Якушев
ДІПА
Влад Якушев — журналіст, письменник, колишній репортер і пресофіцер механізованої бригади ЗСУ, мобілізований у 2015–2016 роках. Після початку повномасштабного вторгнення повернувся на фронт уже як боєць морської піхоти.
Популярність Якушев здобув завдяки книжці «Карателі» — майже 700-сторінковому бестселеру про війну на Донбасі. Однак тоді автор майже не розповідав про власний досвід. «Мобілізяка» стала відповіддю на численні запитання читачів: ким був автор і яку роль відігравав у тих подіях.
Книга написана від першої особи й розповідає про службу Якушева на посаді пресофіцера. Її доповнюють світлини з передової та QR-коди, що ведуть до відео, знятих самим автором і журналістами, які документували перебіг війни в ті роки.
Проєкт «Території культури» виходить у партнерстві з компанією «Перша приватна броварня» і присвячений дослідженню історії та трансформації української культурної ідентичності.