Ми сприймаємо фотографії як факт, але вони також можуть бути вигадкою, метафорою або поезією. Вони про тут і зараз, але водночас це надзвичайно потужні часові капсули. Вони можуть бути абсолютно утилітарними, а іноді матеріалом для мрій.
Джеррі Баджер
***
У просторі Львівського муніципального мистецького центру триває «повернення». Андрій Бояров як куратор узяв на себе завдання оприявнити в сучасному Львові міжвоєнний модерністичний Львів з його мозаїчною, досі маловідомою історією мистецтва, з його іменами, процесами, зв’язками й баченнями. Портал у прогресивний мистецький світ Львова міжвоєнного десятиліття відкриває виставка робіт Влодзімєжа Пухальскі «Domowroty / ПОВЕРНЕННЯ / Homing».
Виставка сама по собі є завершеним кураторським висловлюванням, проте супроводжувальна програма (запис якої є у відкритому доступі) й альбом до виставки допоможуть відкрити неймовірно цікаву інформацію про Львів початку століття. Адже історія, яка супроводжує виставку, є такою самою важливою, як і експоновані твори: лише із сукупності ми можемо зрозуміти, про що хоче сказати куратор. Запрошення до цього пласту ми отримуємо від, здавалось би, простих світлин природи, тварин та птахів, котрі не потребують особливого роз’яснення. Доступність показаного нам минулого є досить символічною, оскільки тут важливий не лише естетичний досвід від споглядання фотографій, а й саме занурення в контекст їхнього створення.
Альбом «Włodzimierz Puchalski. Domowroty Повернення Homing» дає таку можливість. Його видали з нагоди польської виставки «Повернення. Влодзімєж Пухальскі» (куратор Андрій Бояров), яку організував Міжнародний центр культури у Кракові у співпраці з Неполоміцьким музеєм улітку 2022 року. Варто зазначити, що того самого року «Радіо Краків» обрало цей проєкт виставкою року, а альбом отримав Вищу редакторську нагороду Перо Фредра на книжковому ярмарку у Вроцлаві. Альбом містить понад 100 фотографій Пухальскі, і саме завдяки цьому виданню можна розширити своє уявлення про контекст, у якому зростав і творив митець. Адже крім світлин він містить тексти польських та українських дослідників: Анета Словіковська пише про біографію Пухальського, Андрій Бояров й Адам Собота — про пошуки автора в контексті модерністичної Львівської школи фотографії, Адам Робінскі — про зачарування Пухальскі світом природи.
Влодзімєж Пухальскі як митець зростав у Львові початку ХХ століття. Це було місто, вписане в сітку тогочасного європейського мистецтва, і саме фотографія робила його таким, оскільки на той час фото було однією з найважливіших форм сучасності. Пунктирно варто згадати про важливі процеси на Галичині. Фотографи мали тут коло професійного спілкування: функціонували кілька спеціалізованих організацій (Львівське фотографічне товариство (LTF), Українське товариство УФОТО, кіноклуб «Авангарда» (Awangarda), гурток технічних фотографів-аматорів у Львівській політехніці й ін.); виходили фотожурнали, книги, велика кількість статей, присвячених технікам фотографії та їхній естетиці. Також Львів того часу — це і присутність сучасного світового мистецтва, яке показували на виставках у 1913, 1917, 1918 роках у Промисловому музеї. Це і поява групи artes, яка об’єднувала різні форми сучасного мистецтва. У цьому багатонаціональному середовищі творили Генрик Міколяш, Вітольд Ромер, Олександр Кшивоблоцький, Людвік Лілле, Яніна Межецька, Тадеуш Кипріан, Євген Храпливий, Стефан Дмоховський, Юліан Дорош, Данило Фіголь, Володимир Тарнавський та ін. І це все не лише імена, а й цікаві біографії, взаємини та впливи.
Серед згаданих персон і явищ здійснював свої творчі й наукові пошуки Влодзімєж Пухальскі (1908–1979). Для нього все почалося з містечка Великі Мости на Львівщині, де він народився, отримав у спадок любов до фотографії від батьків, дідуся й дядька, а також своє важливе «вперше»: фотоапарат (дерев’яну скриньку з фокусувальним міхом). Як і дитячу ідентифікацію з птахом. Особливо захоплювали весняні птахи, їхня легкість, барвистість, таємниці буття. Важливим для нього було очікування весни та повернення птахів, їх документація: «[…] на тлі моїх слабких умінь ходити пам’ятаю свої спроби відірватися від землі й всілякі підскоки, аби могти зрівнятися з птахами. Я не міг тоді зрозуміти, чому такий сірий звичайний горобець може так легко відірватися від землі, а я загалом, ми, люди, цього не можемо[…]».
Згодом Пухальскі жив у Львові, і саме там відбулася його перша виставка «Жаба» (1927 р.), пройшов показ його півторагодинного фільму «Безкровні полювання» (Bezkrwawe Łowy) в Літературному казино (1934 р.), який на свій час був сенсацією європейського масштабу. Пізніше в приміщенні Промислового музею показали 350 фотографій митця на окремій виставці. У 1937 році його робота отримала золоту медаль на природничо-мисливській виставці в Берліні. Також важливою точкою для Пухальскі стала Львівська політехніка, де він навчався на рільничо-лісовому факультеті. До речі, Політехніка є важливим місцем і для Андрія Боярова, «звучить» у багатьох його проєктах, оскільки є вихідною точкою численних новітніх творчих процесів міжвоєнного Львова. Саме там у 1921 році провідний львівський митець нових медіа (яким тоді була передусім фотографія) Генрик Міколяш заснував Інститут фотографії. Саме там Влодзімєж Пухальскі познайомився з викладачем фотографії, наступником Міколяша, видатним ученим і винахідником професором Вітольдом Ромером, який став його наставником.
Після Другої світової війни Пухальскі вимушено емігрує з радянського Львова до Польщі. Перша його післявоєнна виставка відбулась у 1947 році. З розвитком поліграфічної справи доробок Пухальскі набув ще більшого значення. У післявоєнний період він видав 50 альбомів і книг, зняв 60 документальних фільмів. Так, у 1947 році його фотографії використали для ілюстрації «Мисливського щоденника»; у 1952 році він видав книгу «Безкровне полювання», в якій розмістив усі свої найкращі фотографії, представлені раніше на виставках у Каїрі (1947) та Парижі (1948) — більшість зроблена у Львові й регіоні ще перед Другою світовою; у 1962 році опублікував статтю «Обличчя тварин», у якій давав поради, як знімати тварин. Серед фільмів на країнознавчу тематику Пухальскі зняв «На острові Шпіцберген», «Серед гір і долин Африки», «Співочі гори», «Кольорову Арктику», «Берег пір’я та пуху». На мисливську тематику він зняв кольорові фільми «Зубри», «Біловезький народний парк», «Звірі наших лісів». За розвиток кінематографії 1953 року Пухальскі отримав нагороду другого ступеня (за фільми на біологічну тематику).
Проте повернімося до контексту нашого сьогоднішнього споглядання виставки, що певним чином перегукується зі сприйняттям війни самим Пухальскі. 1 вересня 1939 року в календарі митця було написано лише одне слово «ВІЙНА», після цього була п’ятирічна перерва в його діяльності. Пухальскі, автор фрази «мої думки з нетерпінням чекають квітчастих лугів», дійсно чекав на більш сприятливі умови й не міг через заборону продовжувати свої творчі експерименти під час страшних подій. А сьогодні, на третьому (десятому) році нової війни, Влодзімєж Пухальскі, навпаки, активно присутній і дає нам можливість свободи від повсякденності, можливість прихистку в його світі через зіткнення з прекрасним (яким часто вважають природу) й трагічним (чим вона може бути).
Історія Пухальскі непрямо також перегукується і з Першою світовою війною. Тоді як альтернатива страшній реальності в письменника Г'ю Лофтінґа з’являється персонаж Лікар Дулітл — добрий лікар, який лікує тварин і вміє розмовляти їхніми мовами, а потім стає вченим-натуралістом, що використовує свої здібності розмовляти з тваринами, аби краще зрозуміти природу й відносин людини зі світом.
Природа — головний герой робіт Пухальскі, проте не єдиний. Сама здатність спілкуватися з тваринами, їхня «змова» — надзвичайно важлива складова виставки. І якщо дослідник Джон Берджер пише в есе «Навіщо дивитись на тварин», що людина «завжди дивиться по той бік незнання і страху», то Пухальскі, здається, подолав «по той бік» і здійснив своєрідний монтаж людського життя й неосяжного світу.
А ми маємо можливість дивитися на результат. У час, коли відбуваються титанічні зсуви у свідомості багатьох українців, відбувається пошук ідентичності, розуміння національної поліаморії багатьох українських міст, подібні проєкти доповнюють погляд на історію українського мистецтва, зокрема мистецтва фотографії, і в ідеалі мали б змінювати погляд і на сучасні мистецькі процеси. Але чи насправді відбулося «повернення» і чи буде вписаний в історію львівського мистецтва Влодзімєж Пухальскі? Це процес двосторонній: того, хто повертається, і приймаючої сторони.
Виставка «Domowroty / ПОВЕРНЕННЯ / Homing. Влодзімєж Пухальскі», організована Андрієм Бояровим, Центром міської історії, Львівським муніципальним мистецьким центром у партнерстві з Генеральним консульством Республіки Польща у Львові й Управлінням культури Львівської міської ради. У межах виставки розроблена супровідна публічна програма, яка є частиною проєкту Центру міської історії «Homing: Returns of People, Places and Archive». Цей проєкт реалізують у співпраці з Goethe-Institut в Україні. Виставка триватиме до 1 грудня 2024 року у Львівському муніципальному мистецькому центрі.