Восени 2022 року правоохоронці вилучили приватну колекцію Віктора Медведчука, якого звинуватили в держзраді, а потім обміняли на українських військовополонених.
У лютому 2023-го з’явилося відео «Золота колекція Медведчука» від «Слідство.інфо». У розслідуванні журналісти повідомляли, що отримали повний перелік предметів мистецтва, вилучених Бюро розслідувань і СБУ, — загалом 316 одиниць, здебільшого картини.
На відео демонструють окремі предмети; мистецтвознавиця Галина Скляренко коментує, що в колекції багато салонних робіт і кітчу, але є твори українських класиків кінця XIX – початку ХХ століть: Сергія Васильківського, Володимира Орловського, Костянтина Крижицького; а також відомих російських художників цього періоду: Костянтина Коровіна, Юлія Клевера. Журналісти додають, що в збірці є три картини Івана Айвазовського, проте в сюжеті демонструють лише одну, коментуючи, що, за оцінками двох експертів-анонімів, такі роботи коштують 80–100 тис. доларів. У результаті лунає висновок, що вартість ідентифікованих творів складає близько 700 тис. доларів.
За даними Artprice.com (глобальна платформа-консолідатор публічних продажів), на європейських аукціонах за останні роки можна знайти такі результати продажів:
- Іван Айвазовський: Sotheby`s (2024) — $330 тис. (2023) — $468 тис., MacDougall (2024) — $447 тис., Koller (2023) — $880 тис., Bukowski (2023) — $349 тис.;
- Володимир Орловський: продавався значно рідше, амплітуда цін була від $12 тис. до $160 тис. На аукціоні Brun Rasmussen (2020) — $160 тис.;
- Костянтин Крижицький: зустрічаються ще рідше, подібні до Орловського показники.
- Сергій Васильківський: фігурує на аукціонах доволі часто; етюди й невеликі роботи коштують $3–10 тис., програмні роботи можуть йти з молотка за $50–100 тис.
Отже, можна припустити, що самі лише шість картин цих художників з конфіскованої колекції могли бути продані на міжнародному ринку за $1 млн.
Далі в сюжеті розслідування події переносяться до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Там у лютому 2023 року картини починають досліджувати, щоб установити авторство й автентичність. Олександр Рувін, директор КНДІСЕ, каже на камеру, що до липня 2023-го експертизу найціннішої частини колекції планують завершити. Експерти коментують дослідження однієї роботи Айвазовського, а Ірина Ходченко, завідувачка сектору мистецтвознавчих досліджень, відповідає журналістам на питання про вартість роботи: «до 100 тисяч гривень». Тобто близько $3 тис. на той момент.
Чому так радикально відрізняються експертні оцінки й на чому вони ґрунтуються — залишається відкритим питанням. Мушу зазначити, що інституту оцінників творів мистецтва і визначеної методології в Україні немає, як практично немає і внутрішнього ринку для застосування простих порівняльних механізмів. Саме тому ми не можемо порахувати збитки, яких зазнає музейний фонд.
У червні 2024 року про колекцію Медведчука заговорили знову. Стало відомо, що її зберігають у Національному художньому музеї та виставлять на аукціон за ініціативою Агенції з розшуку та менеджменту активів.
Громадськість тисне на Міністерство культури й вимагає не пускати з молотка цінні твори, які можуть поповнити державний музейний фонд. Усвідомлення, що з 2014 року ми втратили сотні музеїв і мільйони одиниць збереження, а від початку повномасштабного вторгнення — десятки музеїв і сотні тисяч робіт, робить нагальним стратегічним завданням відновлювати і поповнювати музейний фонд.
З лютого 2022 року ми втратили колекції музеїв Маріуполя, Бердянська, частково колекцію Херсона. Тільки на території Луганської області, яка лишалася неокупованою на момент повномасштабного вторгнення, втрачено 13 музеїв.
Отже, з ініціативи МКІП, тоді очолюваного Ростиславом Карандєєвим, провели додаткову експертизу колекції — 149 творів отримали статус культурної спадщини, яку потенційно можна передати музеям. От тільки в той момент у публічній комунікації вже не лунали імена Івана Айвазовського, Володимира Орловського, Костянтина Крижицького та Сергія Васильківського. Йшлося про картини художників закарпатської школи ІІ чверті – середини ХХ століття.
Як зазначено на сайті АРМА, «…з 285 арештованих і переданих в АРМА картин Медведчука 149 було визнано культурною спадщиною України експертами Національного художнього музею. Ці роботи планувалося передати до українських музеїв, однак відповідний законопроєкт №11280-1 щодо особливостей управління культурними цінностями не знайшов достатньої підтримки серед народних депутатів». Ця інформація з’явилася 13 листопада 2024 року.
Із сайту ВРУ можна дізнатися, що зміни до Закону «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» щодо особливостей управління культурними цінностями та іншими активами (№11280-1) не підтримали. Показники роботи депутатів: за — 28, проти — 3, утрималися 165, не голосували 119.
Це означає, що перейти у власність держави твори з конфіскованої колекції Медведчука не можуть. І йдеться не тільки про ці твори, але й про інші конфісковані колекції, яких очікують удосталь, враховуючи кількість відкритих кримінальних проваджень щодо зрадників і корупціонерів.
Але повернімося до колекції Медведчука і матеріалу« Слідство.інфо». Журналісти на початку 2023 року зазначають, що, згідно з декларацією за 2020 рік, Медведчук мав у власності 100 картин російських художників і 80 картин українських кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя, 201 картину закарпатських художників, 115 творів сучасного мистецтва, 24 предмети європейського мистецтва. Загалом 520 одиниць. На момент конфіскації йдеться про 316 предметів. АРМА говорить про 285 арештованих картин. Музеї потенційно розраховують на 149.
Якщо ми виведемо за дужки 115 творів сучасного мистецтва, уявляючи, що всі вони або кітч, або портрети Оксани Марченко, то потенційно 405 одиниць з колекції могли становити музейний інтерес. Постає питання: куди вони поділися, включно з Айвазовським, Орловським, Васильківським і Крижицьким?
Міністерство культури та стратегічних комунікацій і Гуманітарний комітет Верховної Ради мають вжити всіх заходів, щоб запрацювали інструменти роботи з конфіскованими на користь держави колекціями: розшук, кваліфікована експертиза й оцінка, визначення предметів, що мають історичну й художню цінність, передача їх до державного музейного фонду (і не обов’язково це має бути Національний художній музей). Але якщо вже йдеться про продаж деяких об’єктів, наприклад, творів російського мистецтва, то це слід робити на професійних, можливо, закордонних майданчиках. Здобуті кошти тоді можна спрямовувати на відновлення й поповнення музейного фонду України.