Можна погратися в конспірологію і уявити, що Демократична партія США чи виборчий штаб Камали Гарріс, намагаючись дискредитувати «слонового» опонента, замовили цей сповнений іронії байопік. Однак навряд чи на роль виконавця такого замовлення підійшов би шведський перс із не дуже великою інді-фільмографією в послужному списку.
Алі Аббасі — режисер гостросоціальний. Можна згадати його сюрреалістичну притчу «На межі світів» про лісову тролиху на митній службі або кримінальний трилер «Священний павук» про серію убивств повій в Ірані, який заборонили на історичній батьківщині режисера та в Росії. Тож не дивно, що його новий байопік — це історія життя найбільш суперечливого з живих політиків, який буквально зараз балотується на посаду президента США вдруге, після низки скандальних судів і спроби штурму Капітолія його прихильниками.
При цьому сценарій Аббасі писав не сам, а з глибою американської журналістики Гебріелем Шерманом, який особисто й неодноразово спілкувався з Трампом з 1980-х років. Тоді перший починав як нью-йорський журналіст, який спеціалізувався на урбаністиці й нерухомості, а другий охоче роздавав інтерв’ю в образі головного зодчого Нью-Йорка.
Сюжет, як на байопік, досить простий: Аббасі лінійно розгортає історію Дональда Трампа. Фільм розпочинається в 1970-х. Трамп — молодший син, який працює в компанії батька. Він амбіційний і мріє стати мультимільйонером, який втілюватиме неймовірні архітектурні бізнес-проєкти. Але поки що він лише збирає платню з орендарів, які криють його лайкою кількома мовами, і посиджує в клубі для бізнесменів у надії стати одним з них.
Урешті сидіння в клубі не минає дарма, і Трамп зустрічається з Роєм Коном. Що можна сказати про Роя Кона. У молодості він зробив кар’єру в прокуратурі, засудивши на смерть подружжя Розенбергів, яких підозрювали в передачі ядерних секретів СРСР. Подружжя Розенбергів — єдині цивільні, яких США стратили за шпигунство в роки Холодної війни. У фільмі Рой Кон завжди іронічно згадує про цю справу як «Зізнаюсь, винен». Після страти Розенбергів єврей і прихований гей Рой Кон стає антисемітом і гомофобом, трансформуючись в одного з головних інквізиторів періоду маккартизму. Після того як сенатора-пияка Маккарті попросили з посади, Кон перебрався в Нью-Йорк, де став одним з найвпливовіших консервативних юристів і політичних рішал з не менш впливовими друзями, аж до адміністрації Річарда Ніксона.
Саме в цей період Трамп знайомиться з Коном. Перший — дуже амбіційний, але геть недосвідчений комерсант, а другий — бувалий хижак, готовий на все заради перемоги. Нескладно здогадатись, що це знайомство переросте в дружбу чи навіть броманс, де Кон стане наставником Трампа. Він вчитиме його хижацької поведінки у світі скаженого капіталізму та прищеплюватиме любов до дорогих костюмів.
Так само сюжетно очевидно, що на певному етапі учень переросте вчителя й більше не захоче перебувати в його тіні та під його крилом. Ну і що б це був за байопік, якби головний герой врешті не усвідомив важливості наставника й не возз’єднався з ним.
Головним каталізатором перепитій цього бромансу скажених капіталістів стає перша дружина Трампа — Івана. Аббасі не без іронії показує, як важливо було для Трампа заволодіти серцем чехословацької моделі, як стосунки з Іваною надавали йому відчуття впевненості та самодостатності. Врешті, як ці відчуття, помножені на скажені гроші, перетворили Трампа на свавільного феодала, для якого головним стає відчуття володіння. Саме це нам підкреслює досить хаотична й незграбна сцена зґвалтування Івани. Саме це стало межею в їхньому розлученні, і саме про це Івана погодилася мовчати за значну компенсацію.
Утім стрічка Аббасі не просто байопік. Надихнувшись «Опівнічним ковбоєм» Джона Шлезінгера й «Ночами в стилі бугі» Пола Томаса Андерсона, режисер досить вдало стилізує фільм чи то під реаліті-шоу, чи то під мок’юментарі-серіал типу «Офісу». Рухома камера, телевізійні фільтри, уважність до всіх деталей, як-от банки з-під коли чи безкінечні гламурні сцени япі-успіху, які почасти не обґрунтовані драматургічними потребами. Аббасі нагадує, що 1980-ті, коли відбулося повноцінне становлення Дональда Трампа як магната нерухомості, — це епоха відеокліпів і MTV. Багаті й успішні топменеджери та їхні супутниці з модельного й суміжних бізнесів обирають жити швидко, як дія амфетамінних пігулок, і яскраво, як світло софітів.
Окрім напрочуд талановитої стилізації світу япі на межі 1970–1980-х, Аббасі прекрасний своїм вибором акторів на ключові ролі. Виявилося, що голлівудська зірка румунського походження Себастьян Стен може грати не лише другорядні ролі в стрічках Аронофскі чи бути Зимовим солдатом у всесвіті Марвел, а й узятися за опуклу особистість історичного масштабу. Вдале гримування і відтворена актором міміка й жести лідера республіканців переконливо втілюють образ Дональда Трампа. А болгарська акторка Марія Бакалова пломеніє пристрастю сексуальної хижачки з червоним манікюром і правдоподібно перетворюється на справжню дружину мільйонера зразка епохи Рейгана.
Та головний скарб фільму — це, звісно, Джеремі Стронг, який виконав роль Роя Кона так, що вона наразі найкраща в його кар’єрі. Стронг неодноразово заявляв, що його кумирами в акторській професії є Денієл Дей-Льюїс і Дастін Гоффман, які працюють за системою Станіславського. Вона вчить, що актор повинен не грати персонажа, а жити його життя, стати цією особистістю на час знімань. Саме тому Дей-Льюїс постійно то забиває свиней, то займається боксом, а Дастін Гоффман подовгу спілкується з хворими на аутизм. Стронг вживався в роль Роя Кона, переглядаючи тонни архівних плівок, фотокарток, аудіальних записів судових виступів, поки не зумів повною мірою відобразити характер, манери, міміку й рухи. У деяких сценах видається, що актор не грає навіженого юриста (з якого, до речі, у «Сімпсонах» створили містера Бернеса), а є якоюсь його альтернативною версією.
Але чи стане «Учень. Історія Трампа» фільмом, який зможе вплинути на хід президентських виборів у США, а відтак на всю світову історію, зокрема і на нашу війну? Навряд. Аббасі, зрештою, зняв звичайний байопік. Він у досить простій, але ефектній формі розповідає про те, як не дуже розумний, але дуже амбітний син багатого батька став акулою світового бізнесу завдяки дружній протекції відомого юриста. Цей фільм не має аж надто гострої сатири. І в ньому не присутня розмова про політичне майбутнє Трампа, хоча, звісно, натяки на його президентство Аббасі лишає. У фільмі навіть мало сказано про бурхливе інтимне життя жовтоволосого політика. Ця стрічка досить іронічна, у ній багато місця для чорного гумору та посмішок, однак вона точно не присвячена нищенню постаті Дональда Трампа.
Рой Кон учив свого учня Донні Трампа трьох простих правил: «Атакуй, атакуй, атакуй», «Ніколи нічого не визнавай» і «Завжди проголошуй перемогу». Нічого вкрай неочікуваного: Кон лише відображає етичний складник світогляду типового консерватора-республіканця епохи Маккарті й частково Ніксона. Трамп же як гарний учень засвоює ці уроки й перетворює золоті гасла маккартистів у формулу успіху хижацького капіталізму й побутового жлобства періоду Рональда Рейгана. Фільм «Учень» не лише про Трампа без політики, про броманс наставника й учня. Він ще й про етику американського консерватизму без прикрас і лубочних плакатів. Він про те, якими насправді принципами прикриваються всі ці сенатори, прокурори та конгресмени, що так наполягають на традиційних цінностях і любові до США.
«Учень. Історія Трампа» — це дійсно цікавий і багатошаровий фільм, однак перевороту у світовій історії від нього очікувати не треба.
