Сюжет «Короля Артура», згідно з лібрето Джона Драйдена, заснований на битвах між британцями й саксами, а не на легендах про Камелот (хоча Мерлін з'являється). Це так зване Restoration spectacular, видовище епохи Реставрації, що передбачало пишну постановку, казковий сюжет і максимум доступних на той час (1691 рік) сценічних ефектів. Поруч з людьми діють духи й сирени, античні Амур, Венера, Пан і Комус, згадуються також германські боги Воден, Тор і Фрея. У центрі п’ятиактної п’єси — спроби короля британців Артура повернути свою наречену, незрячу корнуольську принцесу Еммеліну, яку викрав його заклятий ворог, саксонський правитель Освальд Кентський. Місця дії вимагають масштабних декорацій: зимовий ліс, літній гай, берег моря, палаци й замки.
«Король Артур» — це драматична опера, або напівопера: головні герої не співають, крім випадків, коли вони надприродні (духи, вони ж «генії»), пасторальні (пастухи й пастушки) або п'яні. Другорядні персонажі співають зазвичай у фрагментах, де передбачений саме спів за сюжетом, але в ІV та частково у ІІ дії це вже метафізичні прояви на кшталт співу сирен або злих духів, що хочуть заманити бритів у пастку. Спів у першій дії — це релігійний обряд саксів з людськими жертвопринесеннями. В лібрето переважає розмовний текст, однак в історію ця драма увійшла саме завдяки музиці Перселла: «Король Артур», безумовно, є однією з вершин його творчості. А арія Генія Холоду з 2 акту ІІІ дії завдяки виконанню Клауса Номі стала справжнім попхітом.
Зважаючи на багатолюдність акторського складу і складність декорацій, не дивно, що в «Короля Артура» доволі коротка історія постановок в Україні: перше сценічне втілення відбулося у 2012 році в Домі Майстер Клас — і на тому все.
Open Opera Ukraine, вочевидь, мала обмежені ресурси. Сцена філармонії не пристосована для театральних проєктів. Очевидний вихід — зробити інсценізацію за мотивами першоджерела; саме тому спектакль називається «Король Артур: у пошуках героя». Усі діалогічні сцени були опущені й замінені коментарями, написаними Андрієм Бондаренком, з додаванням окремих цитат англійською. Вочевидь, автори прагнули якнайбільшого включення в актуальний контекст, тому, зокрема, саксів замінили «жорстокими варварами з-за моря»; також, окрім необхідного переказу сюжету, в ці тексти вписані роздуми про образ Артура, природу кохання, сутність війни та героїзму. Сценографію обмежили трьома штучними деревами в різних кутах кону, встановили додаткове освітлення. Оркестр «Київська камерата», розширений завдяки запрошеним музикантам, сидів у глибині сцени.
Звісно, в таких умовах максимальне навантаження лягало на акторів. І тут «У пошуках героя» справляє суперечливе враження. Усі коментарі читали Дар’я Творонович і Павло Логвін. Перша, наскільки можна зрозуміти, є кимось на кшталт альтер его режисерки Олени Савчук: після кожного музичного номера бере в руки мікрофон, дякує виконавцям, коригує Павла, розігрує з ним етюди. Ці спроби в стилі брехтівського відчуження виконані слабко: Творонович місцями відверто переграє, і сцени з коментарями інколи виглядають чужорідними в спектаклі. Однак провини акторки тут немає: причина радше в тому, що саме режисура цих епізодів не до кінця продумана.
На щастя, картина змінюється, коли доходить до співу й музики. Тут потенційно могли бути свої складності, адже героїв і антигероїв, людей і богів, духів і сирен випало грати одним і тим самим співакам і співачкам. Проте все спрацювало як треба. Олена Савчук розвела дію по простих і добре прочитуваних мізансценах і грамотно використала пластичні можливості трупи. Артисти не просто співають, а й виразно відіграють свої характери й те, що з ними відбувається — мімікою та жестами. Окремі сцени — на кшталт зборів британського війська на війну чи прикінцевого хору «Святий Георгій, покровитель нашого острова» — вийшли особливо жвавими й викликали овації, не кажучи вже про емоційно глибоке виконання Романом Арабаджі «Пісні Холоду». Окремо варто відзначити артистизм диригента Рока Фаргаса (Іспанія), який несподівано, але гармонійно включився в хор «Святий Георгій» як вокаліст, зірвавши оплески.
Як мистецтво має функціонувати під час війни — вічне дискусійне питання. Чи треба відволікати людей від гризот, чи, навпаки, зміцнювати бойовий дух? Авторам проєкту «Король Артур: у пошуках героя», безумовно, вдалося знайти відповідь на це питання, створивши видовище з потрібним балансом розваги й громадянського патосу.
