Списки фільмів для перегляду з дітьми українською мовою, які можна знайти в інтернеті, на жаль, дуже лаконічні. Такі підбірки зазвичай містять або суто телевізійні проєкти, або класичні фільми-екранізації української літератури, які підлітки, напевно, і так зустрінуть у шкільній програмі. Таку обмеженість вибору спричиняє низка факторів.
Виробництво кіно, яке б дійсно цікавило школярів, вимагає значного залучення ресурсів, і в першу чергу – фінансових. Такі фільми потребують значних коштів, оскільки частіше за все мова йде про анімаційні фільми або фантазійні сюжети. А отже, потрібне оригінальне виробництво, костюми, статисти та складний постпродакшн. Також важливо пам’ятати, що в таких фільмах часто знімають дітей – а зйомки з дітьми завжди потребують більше ресурсів через паралельне навчання в школі і обмежений законом час на роботу. Загалом, вибір режисера піти в дитячу індустрію – це не просто талант і завзяття, це й велка залежність від підтримки держави.
Події останніх років в українському кінематографі, пов'язані зі спробами змін у структурі Держкіно, не пішли на користь індустрії дитячого кіно. Нещодавно звільнена очільниця Держкіно Марина Кудерчук не раз озвучувала найочевиднішу істину: нам не вистачає дитячого кіно і серіалів. Але далі справа не пішла. Залишається тільки сподіватися, що з майбутніми змінами у Держкіно в України з’явиться шанс отримати якісне кіновиробництво, зокрема і дитячих фільмів.
Утім ситуація вже потроху змінюється. Наприклад, на додаток до “Чілдрен кінофест”, що проходить з 2014 року (але показує переважно зарубіжні дитячі стрічки), у 2020 році в Україні вперше відбувся кінофестиваль Українського дитячого кіно, спрямований на популяризацію національних фільмів серед дітей та підлітків. Такі ініціативи означають, що культурна бульбашка, принаймні, усвідомлює чинну проблему.
Важливо також пам’ятати, що національне дитяче кіно є хоч і малою, але важливою віхою процесу деколонізації України. Адже лише маючи власний якісний контент, українські батьки зможуть віддати перевагу українським стрічкам для перегляду разом з дітьми. Причому якість тут має бути ключовою вимогою, у порівнянні з “патріотизмом” чи самим фактом українського походження фільму.
Цьогоріч на Одеському кінофестивалі показали саме такий фільм: якісний, який може сподобатися підліткам. "Ерік кам’яне серце" – це казкова історія, яка розповідає про 11-річного Еріка. Хлопець переконаний, що у нього кам’яне серце. Він досить самотній, у нього нема друзів, а від батьків він не отримує належної уваги. Сім’я переїжджає на віллу, яку успадкувала від тітки – і хлопчик усвідомлює, що там вже живе інша родина, дівчинка Марія та її тато. Діти спочатку сваряться, але потім об’єднуються, щоб знайти зниклу матір Марії. Тоді Ерік дізнається, як насправді важко носити кам’яне серце.
Фільм зняв Ільмар Рааг – естонський режисер і сценарист, який має величезний досвід викладання а також роботи в правлінні державних кіноструктур. Стрічку "Ерік Кам’яне Серце" він зняв у копродукції Естонії, Литви, Латвії, Люксембургу, Фінляндії та України. Так багато країн задіяні не випадково: щоб створити фільм такого рівня, режисерові довелося шукати фінансування по всій Європі. Цікаво, що створенням візуальних ефектів VFX (яких у стрічці багато) займалася саме українська сторона. І це дуже обнадіює, адже означає, що в країні є чимало професіоналів, які вміють створювати казкову атмосферу технічно складного візуального ряду і гарантувати повне занурення в дієгетичний світ.
"Ерік кам’яне серце" – це гарний приклад того, чого хочеться вимагати від дитячого кіно. Ця стрічка барвиста, добра, має оригінальний сюжет і всі шанси сподобатися дітям. А той факт, що подібне кіно добирається до великих кінофестивалів у період повномасштабної війни, може мотивувати національну індустрію до розвитку в цьому напрямку.