1929 рік, Відень
Уранці в суботу, 6 квітня, Шарлотта прокинулася вдома на Бельведереґассе. Коли дзвони церкви св. Єлизавети пробили вісім разів, задзвонив телефон. Телефонував її приятель, запрошував провести наступні вихідні на гірськолижному курорті в сусідньому Шнебергу. Шарлотта була досвідченою й завзятою лижницею, добре знала гору, але приятель не пропонував якихось інших розваг. Відчувши вагання в її голосі, він додав, що до них приєднається Герма Сабо, чемпіонка світу з фігурного катання та золота олімпійська медалістка. Герма була далекою родичкою Шарлотти, її завжди оточували привабливі молоді чоловіки.
Жоден із восьми супутників Герми, що з’явилися на залізничній станції Зюдбангоф, нічим Шарлотту не зацікавив, тож вона вирішила їхати до Пухберга в окремому купе. Ввійшли троє приємних молодих людей, дівчина та двоє хлопців. «Найдужче мені сподобався високий, із білявим волоссям», — згадує Шарлотта, але хлопець був із дівчиною, і Шарлотта вирішила його ігнорувати. Високий блондин представився як «барон Вехтер», Шарлотта чемно підтримувала з Отто фон Вехтером світську розмову про неважливі речі.
У дорозі Шарлотта з’ясувала, що та дівчина — сестра Отто Герта, і зацікавилася вродливим молодим чоловіком ще дужче. «Мій барон був високий, стрункий, із тонкими рисами обличчя, міцною атлетичною статурою та дуже красивими руками, — занотувала вона. — Він мав на мізинці правої руки діамантовий перстень, а ще шляхетну зовнішність, яку помічає кожна дівчина». Зрештою, у такому товаристві Шарлотта провела вихідні, розділяючи кімнату з Гертою. Вони каталися на лижах, Шарлотта жартувала та дражнилася, поки Отто натирав їй лижі воском, — «те, чого раніше не робив жоден джентльмен», — потім вони обідали в притулку Фішергютте («Хатина рибалки»). З кожною наступною годиною Отто виявляв до дівчини дедалі помітнішу увагу.
Від Емануеля-Манні-Браунеґа, найближчого друга Отто в університеті, який теж був у цій компанії, Шарлотта дізналася більше про чемпіона Австрії з академічного веслування, який мріяв стати впливовим юристом. Вони разом повернулися до Відня. Отто пообіцяв згодом зателефонувати, але вона не довіряла таким обіцянкам і завбачливо попросила його номер телефону. Того вечора Шарлотта занотувала до свого щоденника «барон Вехтер». Через багато років вона згадувала: того дня «я закохалася в милого веселого Отто».
*
У щоденнику відсутні подробиці їхніх розмов. Чи спілкувалися вони про її навчання, про його політичну діяльність, судимість, про вступ до лав нацистської партії 1923 року — невідомо.
Два тижні минуло без контактів. А тоді в Шарлотти трапився інцидент із кінною каретою. Потреба в адвокаті стала приводом зателефонувати Отто. Наступного дня він з’явився в її школі мистецтв, аби запропонувати юридичну допомогу. Через три тижні, коли Шарлотта повернулася з відпочинку в Італії, вони зустрілися знову. З Рима вона надсилала йому 4 травня листівку із замком Сант-Анджело, на задньому тлі якого виднілася велична баня базиліки Святого Петра у Ватикані. «Я завжди дотримуюся своїх обіцянок, буду вдома в понеділок», — написала вона, але не поділилася своїм занепокоєнням. «Цікаво, хто з дівчат тим часом спокушає Отто?» — занотувала Шарлотта в щоденнику. Ревнощі їстимуть її ще довгі роки.
Через два тижні вони пішли на танці. Отто відвозив її додому і спробував поцілувати. Вона не опиралася, проте наступного дня він вибачився за той поцілунок і запитав: «До речі, хочеш за мене заміж?». Вона засміялася й відмовилася, адже сумнівалася в серйозності його намірів і збиралася завершити навчання, не хотіла ставати нудною домогосподаркою. Шарлотта не показала свого прихованого захвату. «Як прекрасно розквітало наше кохання, я почувалася такою щасливою».
Вона дізнавалася більше про свого амбітного й життєрадісного залицяльника. Отто пишався своїм батьком Йозефом, був дуже засмучений через несподівану смерть матері, яка належала до заможної та впливової віденської родини Фобів. Проте статки було втрачено, коли Йозеф «заради країни» інвестував родинні кошти наприкінці війни у військові облігації, розповів Шарлотті Отто. Отже, майбутній наречений був із титулом, але без грошей.
Того першого довгого літа юні закохані часто спілкувалися, гуляли міськими парками, відвідували Пратер, сиділи на лавках на площі Героїв, плавали на човні в Тульні. У день його двадцять восьмих уродин Шарлотта спостерігала, як цей «бешкетний веслувальник», нова знаменитість, переміг у змаганнях на Дунаї. Вона не розповідала про Отто батькам, адже той завжди був оточений іншими жінками і в її присутності часто з ними фліртував. Шарлотта зауважила, що Отто надто охоче обіймається з дівчатами. Це посіяло в ній насіння ревнощів, яке пустило глибоке коріння. Вона копилила губи, коли Отто подарував троянду її подрузі Аніті, а тому залишалася відкритою для інших варіантів, відгукувалася на запрошення залицяльників, як‑от від одного незнайомця, якого зустріла в потягу. І навіть дозволила Вікторові Кларвілю, якого всі кликали Цібіль, а вона про себе називала айн гальб юден («наполовину єврей»), продовжувати свої марні спроби залицятися.
Того літа вона разом із матір’ю подорожувала на автомобілі Європою в товаристві єпископа Павліковського та його потворного підстаркуватого друга монсеньйора Альмера, який дозволяв собі до неї загравати. Вони їхали через Швейцарію, Францію до Іспанії. Лурд залишив «жахливе враження» — процесія сотень людей на милицях рухається на головну площу. У Барселоні вони відвідали Світовий ярмарок, куштували мускатні вина, оглянули величну Саґраду Фамілію, побували на кориді в Кастель-де-Мар, а також на «химерній скелі» Монсеррат. У Фіґерасі Шарлотта мало не впісялася від тупих жартів монсеньйора Альмера.
Шарлотта та Отто, який тим часом плавав Роною на каное, надсилали одне одному листи та поштові картки, вони всі збереглися. Наприкінці літа Отто відвідав Мюрццушляґ, але їхні стосунки досі залишалися в таємниці. «Я була закохана, але не наважувалася виказати своїх почуттів перед батьками». Мутті, як Шарлотта називала свою матір, була би приголомшена новиною про гарненького молодого барона. Восени, коли відновилися заняття в школі мистецтв, Шарлотта підвозила Отто — «Чапс», як вона називала його, від англійського слова chap, — на авто з одного судового засідання на інше. Отто мало цікавила опера та класична музика, тож вони ходили в кіно. На честь успішного завершення адвокатських іспитів Шарлотта зробила керамічну вазу, прикрасивши її вирізьбленими зображеннями спільного дозвілля.
На різдвяні свята Отто катався на лижах у Кіцбюелі, без неї. Вона благала, аби її відпустили до нього, але батько не дозволив, тому Шарлотта залишилася вдома, «дуже засмучена». Вони спілкувалися щодня, одна з їхніх телефонних розмов тривала годину дев’ять хвилин, рахунок був захмарний.
*
Отто постійно демонстрував мінливу поведінку. Залицяльників, які роїлися навколо Шарлотти, 1930 року побільшало. У січні пара побувала на балу, Шарлотта в жовтій крепдешиновій вечірній сукні з воланами виглядала чарівно. Вони танцювали разом до пізньої ночі, Шарлотту переповнювала надія, але наступні три дні тривала мовчанка. Потім ще один бал, поїздка до Шнеберга, лижні змагання в Альтенмаркті. Отто перемкнув усю увагу на Меліту, за якою впадав раніше, і довго не телефонував Шарлотті. «Я ніколи не була в ньому певна», — згадувала Шарлотта. «Те, як він обіймався з дівчатами, щойно познайомившись, раз у раз змушувало мене сумніватися, чи справді в нього до мене серйозні наміри».
Наприкінці весни здавалося, що взаємини зміцнилися. Отто з Шарлоттою мандрували в гори, підіймалися пішки, спускалися на лижах. Одного ранку вийшли о четвертій, щоб піднятися до гірського притулку з неймовірним краєвидом на Кеніґшпіце. Лавина, за нею ще одна, гуркіт громовиць, «незабутньо», занотувала Шарлотта. Далі продовжили сходження до Шентауфшпіце, на висоту 3000 метрів, і на вершині обіймалися. Три години вгору, десять хвилин униз, потім пройшлися до замку з чарівним краєвидом на Мерано. Зворушлива ніч у Больцано, але вона не віддалася йому цілком.
Стосунки просувалися вперед, хоч і повільніше, ніж хотілося Шарлотті. Тим часом розпочалася її професійна кар’єра. Шарлотта облаштувала вдома ательє й почала продавати тканини власного дизайну («1350 шилінгів за перший рік, чимало для початківця»). Вона їздила до Дрездена та Ганновера, озброєна альбомами ескізів, які обіцяли їй продажі та нових залицяльників, але залишалася вірною Отто.
Восени, не повідомивши батьків, вони здійснили тритижневу мандрівку до Італії в товаристві Манні Браунеґа, човнів, надувного матраца та трьох наметів. У Вероні сходили на виставу «Борис Годунов» Модеста Мусоргського, ночували на озері Ґарда в оливковому гаю поблизу Сірміоне. Отто знову оточували «красуні-синьйорини», змушуючи Шарлотту вкотре засумніватися, чи вдасться їй коли-небудь до такого звикнути. У Венеції вони провели ніч у готелі на Ґранд-каналі, від оливкової олії їхня шкіра так потемніла, що хтось навіть назвав їх і неґрі, «негри». «Найкращий відпочинок у моєму житті, — згадувала Шарлотта, — цілком безтурботний, сповнений юного кохання».
У Відні Шарлотта злягла з жовтяницею. Отто приходив провідувати; вона чекала пропозиції, але марно. Він казав, що не прагне одружитися з багатою дівчиною. Різдво принесло нову надію. «Я справді належала йому, кохала його понад усе на світі», — чоловіка, який міг змусити її виконувати його волю. «Мені це подобалося», — а ще те, що він завжди мав рацію.
Приблизно в цей час Отто вступив до лав нацистської партії. Номер членського квитка 301097.
1931 рік ознаменувала смерть улюбленого дідуся Шарлотти, доктора Шайндлера, шкільного інспектора, який помер від пневмонії. Лише з ним вона поділилася таємницею кохання до Отто й надією на шлюб. «Виходь заміж і народжуй десять дітей», — сказав їй дідусь.
Життя перетворилося на рутину. Художня школа, змагання зі слалому на Шніберзі, вечори з давніми друзями, знайомства з новими людьми, як‑от Ганс та Трудль Фішбеки. Постійний інтерес Отто до інших жінок, зокрема до її заможної кузини Паули — невисока, біляве волосся, «губи негритоски», яка дратуватиме Шарлотту наступні чотири десятиліття, — не давав їй спокою.
Шарлотта позбулася Паули, випередивши її на лижному спуску. Та й у всіх інших змаганнях Шарлотта була першою, буквально: одного разу вони з Отто за чотири години здолали вершину Цукергютль, 3505 метрів «цукрової голови», використовуючи при сходженні лише мотузку та дві кирки.
У березні 1931 року, зважаючи на тогочасні тенденції та інтереси Отто, Шарлотта подарувала йому примірник книги Адольфа Гітлера «Майн Кампф». Чорна палітурка, без титулу, золотий орел верхи на свастиці. «У боротьбі та любові, — написала вона на форзаці, — до кінця» 66. Багато років потому я випадково натрапив на цю книгу в замку Горста, узявши її навмання з полиці. «Я й не знав, що в мене таке є!» — схвильовано всміхнувся Горст. Примірник, подарований хрещеним батьком Артуром Зейсс-Інквартом, десь загубився.
Через два місяці після того, як Шарлотта вручила той подарунок, вона також вступила до партії. Це сталося 28 травня 1931 року, номер членського квитка 510379. У щоденнику Шарлотта рідко згадує про політичну діяльність Отто, немає там і згадок про його членство в нацистській партії чи про те, як він стрімко злетів до верхніх ешелонів віденського осередку. Як окружний голова нацистської партії у Відні він слідом за батьком приєднався до Дойче клубу й у січні 1932 року став членом його керівної ради. Тут він познайомився з людьми, які зіграють важливу роль у його житті: письменник Франц Ієронімус Рідль, адвокати Ганс Фішбек, Артур Зейсс-Інкварт та Ернст Кальтенбруннер, а також майбутній мер Відня Ганнс Блашке. Вільгельм Геттль та брат Шарлотти Гайнріх Блекман також вступили до Дойче клубу. У Гофбургу клуб проводив лекції та концерти. У січні 1931 року спеціальну лекцію читав Ганс Франк із Німеччини, слухачів було дуже багато, адже той працював адвокатом Адольфа Гітлера. Клуб став центром інтриг і підступних задумів австрійських нацистів.
Того літа Отто провів п’ять тижнів у мюнхенській Райхсфюрершулє — літній школі для молодих ініціативних нацистів. «Я ще ніколи не був такий зайнятий», — писав він Шарлотті, «мене обрали писарем» групи з дев’яноста партійців, тісно пов’язаних «дивовижним почуттям братерства». По-військовому чіткий розпорядок дня: «прокидання, ранкова гімнастика, купання, сніданок, лекція 1, лекція 2 тощо, обід тощо», з піснями та розвагами ввечері, вишколами та маршами вдень. «Усе страшенно цікаво та повчально — ми слухаємо відомих партійних діячів, навіть Гітлер спілкувався з нами, це було неймовірно».
Філіп Сендс: професор права в Університетському коледжі Лондона, адвокат-практик в адвокатській палаті Матрікс. Часто виступає перед міжнародними судами, зокрема перед Міжнародним кримінальним судом та Міжнародним судом в Гаазі. Його залучали до багатьох найважливіших справ останніх років, зокрема щодо Піночета, Конго, Югославії, Руанди, Іраку та Гуантанамо.
Переклад: Павло Мигаль