Цьогоріч "Золотого лева" за найкраще національне представництво отримав павільйон Бразилії (куратори Габріела де Матос, Пауло Таварес; проєкт “Земля”) — “за дослідницьку виставку та архітектурну інтервенцію, які ставлять у центр філософію та систему уявлень корінного та темношкірого населення з акцентом на способах відшкодування”.
Спеціальну згадку за національну участь отримав павільйон Британії (куратори Джейден Алі, Джосеф Генрі, Мініша Келлей та Сумітра Уфам; проєкт “Танці перед місяцем”) — “за кураторську стратегію та дизайнерські пропозиції, що відзначають силу повсякденних ритуалів як форми опору та просторових практик у діаспорних спільнотах”.
"Золотого лева" за найкращу участь у головному проєкті “Лабораторія майбутнього” отримала архітектурна студія “DAAR”(Алессандро Петті, Санді Гілал; Стокгольм, Вифлеєм) — “за давню відданість глибокій політичній взаємодії з архітектурними та навчальними практиками деколонізації в Палестині та Європі”.
"Срібного лева", яким відзначають перспективного молодого учасника, отримав дизайнер Олалекан Джейфус (Нігерія, США) — “за мультимедійну інсталяцію, яка досліджує практику світобудови, що розширює суспільну перспективу та уяву, пропонуючи бачення деколонізованого та декарбонізованого майбутнього”.
Окремі відзнаки отримали ще три учасники основного проєкту: студія “Twenty Nine Studio” (Семмі Балойї; Конго, Бельгія) — “за тричасну інсталяцію, яка досліджує минуле, сьогодення та майбутнє Демократичної Республіки Конго через розкопки в колоніальних архітектурних архівах”; студія “Wolff Architects” (Ільзе Вольф, Генріх Вольф; Південно-Африканська Республіка) — “за інсталяцію, яка відображає спільну та мультимодальну практику проєктування, а також тонкий і творчий підхід до ресурсів, досліджень і репрезентації”; архітектурний дизайнер Тенді Ловенсон (Зімбабве, Британія) — “за войовничу дослідницьку практику, яка матеріалізує просторові історії боротьби за землю, видобутку та звільнення через медіуми графіту та спекулятивного письма як інструменти дизайну”.
"Золотого лева" за життєві досягнення отримав 88-річний нігерійський архітектор Демас Нвоко — як визнання його кар’єри, що охоплює сфери візуального мистецтва, дизайну, театру.
Переможців обирало журі, що складалося з італійського архітектора Іполіто Пестелліні Лапареллі, палестинської архітекторки Нори Акаві та американської кураторки Тельми Голден, а також співредактора журналу “Cityscapes” Тау Тавенгва та польської архітекторки Ізабели Вечорек.
Український павільйон (тема “Перед майбутнім”; куратори — співзасновники архітектурного бюро “ФОРМА” Ірина Мірошникова та Олексій Петров, арткритик Борис Філоненко) розташувався відразу на двох локаціях: у Sale d’Armi, Арсенале та Spazio Esedra, Джардіні. Протягом бієнале тут буде презентована програма колективних висловлювань українських архітекторів і представників суміжних професій.
Відкриття павільйону відбулося за участі комісара Мар'яни Олеськів, Надзвичайного і Повноважного Посла України в Італійській Республіці Ярослава Мельника та кураторів Олексія Петрова, Ірини Мірошникової і Бориса Філоненка. Його відвідали президент La Biennale di Venezia Роберто Чікутто, заступник державного секретаря Міністерства культури і національної спадщини Польщі Ванда Звіногродська, посол Литви в Італії Даля Крейвіене, посол Великобританії в Італії Ед Ллевеллін, тимчасовий повірений у справах США в Італії Шон Кроулі, радник-посланник зі зв’язків з громадськістю Посольства США в Італії Крістіна Томлінсон та аташе з питань культури Посольства США в Італії Ракеш Сурампуді, а також посол Латвії в Італії Солвіта Аболтіня.
Простори українського павільйону відсилають до різних типів захисних споруд і спільних місць безпеки, які після російського вторгнення в Україну стали невід'ємною частиною життя українського суспільства.
Простір в Арсенале — це високе приміщення, перетворене кураторами на темний зал з низькою стелею. Вкритий тканиною, він огортає глядача безпекою закритого неба та захистом товстих стін. За задумом кураторів, таке рішення має заглибити відвідувачів у середовище, в якому перебувають українці, убезпечуючи себе від загрози ракетних ударів: низькі приміщення без денного світла та занедбані простори стали в Україні життєво важливими місцями для виживання і надії на майбутнє.
“Це — узагальнений образ сховища, приміщення де працює правило двох стін, нема вікон, світла і міцна стеля, — розповідає кураторка Ірина Мірошникова. — Простір досить камерний, розташований у дальній частині загального павільйону. Тих, хто пройшов всю експозицію, цей простір зупиняє спокоєм, дає можливість побути з собою. Багато відвідувачей приходять сюди цілеспрямовано. Люди зупиняються, сідають на лавки, читають кураторський текст. Враховуючи, що поки тут немає активного контенту (перша зміна експозиції буде в середині літа), відвідувачі досить довго затримуються. Ми чуємо багато слів підтримки, солідарності. Люди не стримують емоцій, плачуть. Я досі не зовсім розумію як себе поводити в такі моменти, як самій не плакати.”
Земляні вали під відкритим небом у Джардіні теж присвячені змінам сприйняття простору, що відбулися в Україні. Раніше ігноровані елементи антропогенного та природного середовищ тепер набирають нових значень. Цей простір відсилає до Змієвих Валів — мережі укріплень Х століття в Київській області, які протягом довгого часу перетворилися на кургани та пагорби, що в'ються крізь місцеві ландшафти. Колись майже забуті сучасними киянами, ці кургани знову почали виконувати свої функції в перші дні повномасштабного російського вторгнення й уповільнили просування армії загарбників на Київ.
В обох просторах павільйону у різний час протягом Бієнале архітектури 2023 представники української культурної спільноти розповідатимуть історії зсередини свого парадоксального контексту, ділячись досвідом з усім світом. Це буде відкрита програма, сценарій якої розроблятиметься протягом пів року. Над нею працюють близько 35 українських архітекторів і представників інших дисциплін.
П’ять наступних висловлювань будуть реалізовані в середині літа: "30%" (Дар'я Боровик, Ніна Диренко, Дарина Пирогова, Вадим Сідаш); "deconstructed" (Микита Білокопитов, Дар'я Боровик, Дмитро Гурін, Антон Олійник, Олексій Пахомов, Марія Пахомова); "The Beauty of Сare" (колектив проєкту); "What cannot be lost" (Олександр Бурлака, Катерина Семенюк, Оксана Довгополова, Саша Курмаз, Іван Грабко, Центр просторових технологій (ЦПТ), Прикарпатський театр); "March on" (Олексій Биков, Вадим Денисенко, Уляна Джурляк, Світланка Конопльова, Дана Косміна, Борис Медведик, Наталія Мисак, Іван Протасов).
Український павільйон не єдиний збудований за принципом work in progress. “Є й інші проєкти, де протягом всієї бієнале відбуватимуться певні активності, — розповідає Ірина Мірошникова. — Наприклад, у німецькому павільйоні зробили майстерню, що працюватиме впродовж усієї виставки. Словени готують книгу — з текстами, інтерв’ю і прикладами вернакулярноі архітектури. Запропонували нам долучитися. А взагалі павільйони контрастні. Майбутнє в усіх різне”.
Як і минулого року, російський павільйон стоїть порожній. “Якщо минулоріч відвідувачі підходили і намагалися зрозуміти, що всередині, то зараз його просто оминають, — каже Мірошникова. — До України ж є особлива увага, ми отримали колосальну підтримку італійських колег; а, наприклад, латвійський павільйон-супермаркет представив Україну як “special offer”, що мені здається дуже влучним. Та загалом поки що українська спільнота слабко інтегрована в міжнародний контекст. Так, про нас знають, але не через сучасну архітектуру, мислителів або критиків, а через війну, на жаль. Тому дуже важлива послідовна політика присутності України на таких заходах, це має бути системним підходом, а не винятком. Тільки тоді може йти мова про відзнаки, премії, левів і т.п.”
Загалом на 18-й Архітектурній бієнале представлені 64 національні павільйони. Виставка триватиме до 26 листопада.
