§1. Якими бувають впливи
Впливати можуть:
– техніки (копіюється матеріальна сторона, як зроблено);
– ідеї, сутності (наслідується те, заради чого, мотивація);
– міфи (те, як про це говориться, що з собою це принесе, з чим це асоціюється);
– стани, відчуття (те, як це сприймається фізіологічно і феноменологічно, тобто чуттєво).
Якщо копіювати щось без розуміння генеалогії, контексту, багатошарової розгалуженої структури, то копія буде поверхневою, своєрідним проявом карго-культу. Тому в розумінні історії мислення нам важливі не копії колоніальних зразків, а прояви самобутності, своєрідності, суб'єктності.
§2. Колоніальні виклики і реакція на них
Академічна музика і взагалі композиторське мислення — це важлива частина національного міфу; саме тому такі явища, як наслідування оперної форми, тональності, поліфонії, бінарного метроритму, синтаксису, афектів, мотивної техніки, мовної винахідливості, є ключовими для ідентифікації нації — принаймні до появи тоталітаризму.
Важливо, як саме в рамках українського композиторського мислення пропрацьовували ці виклики.
Появу нового впливового явища на рівні національного устрою можна порівняти з вірусом, на який слід перехворіти. Тоді те, як національні мислителі, діячі, митці інтегрували цей вплив, які зробили контрвисловлювання, є своєрідною імунною відповіддю.
§3. Партесна школа як поєднання барокових технік і східнослов'янської церковної музики
Українська партесна школа стала мистецькою відповіддю на вплив оперної форми, барокової музики взагалі; поєднанням новаторських європейських технік з реальністю тогочасної східнослов'янської музики.
Можна порівняти такі приклади:
– знаменний розспів, традиційна східнослов'янська церковна музика, яку саме українська партесна техніка майже витіснила в церковному співі Московського царства в XVII сторіччі;
– західноєвропейська поліфонія (до XVII століття) до бароко, до оперної форми;
– власне барокова західноєвропейська музика (XVII століття);
– українська партесна музика (XVII століття), що розвивалася на території Московського царства.
§4. Наш погляд на історію музики багато в чому визначається імперіалізмом і тоталітаризмом
Зазвичай багато для кого класична музика починається з пізнього бароко (Бах) і класицизму (Моцарт-Бетховен); попередня музика вважається або занадто складною, або занадто примітивною чи одноманітною. Причина: сучасний історичний наратив, у тому числі і наратив історії музики, формувався протягом XIX–XX століть. Через це склалася певна ієрархія цінності музики. Ревізія цієї ієрархії (певна деколонізація) необхідна, щоб зрозуміти реальні контексти, складну розгалуженість напрямків в історії, у тому числі й історії музики.
Яскравим прикладом українського класицизму є знаменита трійця Березовський — Бортнянський — Ведель, чию музику вважають фундаментом водночас українська і російська музичні історії. Однак уже в кінці XIX століття ця музика, що вважалася зразковою, поступово знецінюється російськими музичними реформаторами, що хотіли "причепурити" своїх класиків під нові "стандарти". Так, етнічний українець романтичної доби Петро Чайковський "виправляв" музику етнічного українця класицистичної ери Дмитра Бортнянського в ім'я величі російського імперського міфу.
§5. Від локальних особливостей до національного міфу
У зразках класицизму (музичний напрям другої половини XVIII – початку XIX століття) ми можемо порівняти австрійця Гайдна з українцем Бортнянським.
Музику романтичної епохи (XIX століття) можна порівняти в симфонічній творчості на прикладі француза Гуно та українця Вербицького; а у фортепіанних п'єсах – в угорця Ліста та українця Лисенка.
Знайомлячись із цими прикладами, ви можете помітити, як поступово в українській музиці все більше починають проявлятися ті риси, які нам знайомі за національним міфом: фольклорна основа, наспівність, задумливість, туга тощо. Це не випадковість, а результат поступової появи національного руху, досліджень фольклору, зростання "модності" української мови, літератури.
§6. Хор як середовище українського композиторського мислення
Уже у XIX столітті на хвилі технічної революції, великих соціальних ідей, бурхливого розвитку колоніальних проєктів починає визрівати дух тоталітаризму, зокрема – уявлення про велич і єдність народу, уніфікації держави, фабрики виробництва, у тому числі і мистецьких творів.
Для масового виробництва потрібні потужності, ресурси, гроші, технології. Оперна музика, що з'явилася на початку XVII століття, своїми технічними рисами (тональність, афекти тощо) фактично підкорила світ. Подальший розвиток музики визначив середовищем композиторського мислення симфонічний оркестр: саме в симфонічному жанрі чи за участю симфонічного оркестру створено найважливіші твори Бетховена, Вагнера, Брамса.
В Україні до тоталітарної епохи не існувало "фабрики" виробництва симфонічної музики; окремі зразки існували в тій частині, що належала до західноєвропейського цивілізаційного устрою (вище наведений приклад симфонії галичанина Вербицького). Утім на противагу всім колоніальним зразкам, в Україні, ще починаючи з партесної школи, розвивається хорова музика. Цей процес досягає кульмінації на початку XX століття і переривається через тоталітаризм (ленінсько-сталінську державу). Найяскравішим хоровим українським композитором дототалітарної доби є Леонтович.
§7. Фальсифікація української музики за часів тоталітаризму
Парадоксально, але ми не можемо говорити про дорадянську українську музику у відриві від радянської доби, оскільки радянська держава, як тоталітарний проєкт, запустила фабрику виробництва, в тому числі і класичної музики. Україна як частина держави багатонаціональної, хоч і фейкової за своїм різноманіттям, мусила мати свою "виправлену" національну історію, у тому числі і музичну.
Фальсифікація відбувалася багатьма способами, серед яких можна назвати:
– спрощення історичного контексту і локальних особливостей; зведення складної історії до прямолінійного відображення марксистсько-ленінських ідей; опора на віденський класицизм і симфонізм;
– виправлення "незручностей" в дорадянській музиці; зміна словесного тексту, музичного матеріалу, змісту;
– створення фейкових творів композиторів, які мали заповнити лакуни (підсилити когерентність, тобто несуперечливість) у новонаписаній історії.
Наступна, третя частина курсу буде опублікована за тиждень, 23 квітня. Вона буде присвячена українському композиторському мисленню XX століття.