Якщо ви колись намагалися опанувати нове вміння, то знаєте, про яку фрустрацію йдеться. Вона живе на території Учнівства. Кравець Джошуа зіткнувся з подібними емоціями, коли почав учитися шити піджаки. На етапі Учня він не розробляв костюмів-трійок, так само як і я не робив операцій. Він працював у ательє, в будинку свого майстра Рона і кроїв та виготовляв клапани для кишень. Джошуа виготовив близько сотні клапанів, і вони доводили його до сказу. Зробити клапан кишені не так просто, як видається. Вирізати їх треба з надзвичайною точністю, щоб вони вписалися в силует піджака і не стирчали під час руху. Зшивати їх також потрібно дуже охайно, і вигляд вони повинні мати бездоганний. Але виготовлення клапанів — монотонна й нудна робота. Рон був вимогливий і наполягав на дотриманні найвищих стандартів у своєму ательє, але від природи він не був хорошим учителем. Деколи він перевіряв роботу Джошуа, хитав головою і казав: «Ні!» Без жодних пояснень, просто «ні». Якість його не влаштовувала, але він не пояснював, що не так. Тож Джошуа мусив продовжити виготовляти клапан за клапаном. Він майже збожеволів від нудьги.
Інколи Джошуа щастило, так само як мені з першими аналізами, і він нарешті виготовив клапан, який сподобався Ронові. Але то був просто щасливий збіг, і повторити свій успіх Джошуа ніяк не міг. Якийсь час він узагалі не розумів, на якому він світі. Але поступово навчився відрізняти вдалий виріб від невдалого. Численні повторення допомогли Джошуа встановити критерії оцінювання власної роботи й досягти сталих результатів. Нарешті Рон був задоволений і дозволив Джошуа перейти до наступних завдань, хоча й донині, думаючи про кишені, Джошуа згадує ті монотонні завдання, від яких, як йому тоді здавалося, було мало користі. Однак, як ми бачимо, у цьому світі користь від них очевидна. Без цього досвіду Джошуа ніколи б не став таким майстерним кравцем, яким він є сьогодні. Так само, як і я не став би хірургом, не почавши із забору крові. У кожній галузі є свої еквіваленти.
Звісно, на клапанах усе не зупинилося. За роки учнівства Джошуа часто виконував монотонну роботу. Після клапанів він учився робити петлі для ґудзиків, обробляти краї, виконувати підрубочні шви, вставляти підкладку та надавати необхідної форми лацканам. Пізніше Джошуа почали довіряти складніші завдання, як-от пришивати рукави, комірці та бортівку. Але кожне завдання передбачало повтори, а отже невдовзі ставало нудним.
Під час розвитку своєї кар’єри я також мав чимось подібний досвід. Навчаючись в університеті, я часто відчував фрустрацію, але після отримання диплому стало ще складніше. Після того як я став інтерном, значна частина моєї роботи припадала на забір крові, промивання сечових катетерів і встановлення внутрішньовенних крапельниць. Найчастіше мене викликали посеред нічної зміни, коли я щойно склепив очі.
Нудні монотонні завдання. Звісно, вони були важливі для пацієнтів, але не мали видимої значущості для мене. З часом я звик до них, але не розумів, навіщо вчився шість років в університеті, якщо тільки те й роблю, що проштрикую вени? Невже цього не можна доручити комусь іншому?
Але це був перший крок на шляху до рівня експерта. На цьому етапі ви настільки недосвідчені, що навіть не знаєте, чого ви не знаєте. Не бачите всієї картини. Руки вас не слухають. Часто вам страшно і водночас нудно. Ви думаєте про себе.
Усі експерти, з якими я говорив, розповіли мені одне й те саме.
Пол Джейкмен, який працює з історичними скульптурами, сьогодні один з провідних різьбярів по каменю. Невдовзі після нашої зустрічі він показав мені грандіозного єдинорога, якого витесав для Церкви святого Георгія в Блумсбері, що в центральному Лондоні. Багатотонна скульптура замінила оригінальну фігуру на культовій будівлі архітектора Ніколаса Гоксмура. Але Пол не завжди витесував єдинорогів. Кілька десятків років тому, почавши учитися різьбленню по каменю, він геть не розумів, чого від себе очікує. Він уявляв, як стоятиме на високій драбині, відновлюючи середньовічні статуї в англійських Час численних повторень 61 соборах. Однак натомість Пол почав із того, що підмітав двір свого вчителя-каменяра і заварював чай. Першим завданням, яке дав йому майстер, було зробити горизонтальну поверхню кам’яного блоку ідеально рівною, користуючись лише долітцем і обушком — це такий собі молоточок каменяра. Минали місяці, кам’яний блок меншав, і Пол ледве не ліз на стіну від нудьги.
Нарешті він показав свою роботу майстрові, і той сказав, що задоволений нею. «Нарешті, — подумав Пол, — тепер почнеться справжнє дійство». Але протягом наступних шести місяців він працював із новим кам’яним блоком, цього разу створюючи ідеальну вертикальну поверхню. Він знову мало не збожеволів від монотонності, але, не відпрацювавши основних прийомів, не можна було переходити до чогось вагомого.
То як же знайти для себе щось у тій повторюваній роботі? Б’ючись над клапанами, чи аналізами крові, чи вертикальними поверхнями на початку учнівства, ви відкриваєте для себе важливі речі. Джошуа сформулював це так: можна дозволити собі казитися від фрустрації, можна вимикати мізки і відлітати думками в космос, намагаючись пережити нудьгу, а можна щось із цього винести.
Секрет боротьби з рутинними завданнями полягає в тому, щоб зосередитися на якомога якіснішому виконанні кожного з них, хай би яким нудним воно було. Можливо, я кажу очевидні речі, але ви самі клеїте наліпку «нудна» на роботу, тож у такому разі ви самі можете її і зняти. Фокусуючись на монотонній роботі, ви змінюєте ставлення до неї. Замість марнування часу вона перетворюється на засіб просування. Замість бачити саму лише фрустрацію, ви зосереджуєтеся на тому, які навички здобуваєте Джошуа сказав мені, що зрештою почав ставитися до виготовлення клапанів з повагою, досконало відпрацював свої вміння. Без цих численних повторень він би ніколи не досягнув того рівня кравецької майстерності, яким володів, коли ми зустрілися.
Зробивши вибір бути тут і зараз під час виконання нецікавої роботи, Джошуа неабияк просунувся вперед. Замість незменшуваної купи клапанів він бачив низку можливостей для розвитку та самовдосконалення. Якби за роботою він слухав радіо чи говорив із другом, він був би не здатен приділити їй достатньо уваги. Можливо, він навчився б виконувати завдання, але ніколи б не зрозумів, навіщо це робить. Поступу не було б. У різьбяра по каменю Пола був схожий досвід. Зціпивши зуби і вивершуючи ті горизонтальні й вертикальні поверхні, він заклав підвалини майбутньої легкості.
Правда полягає в тому, що в будь-якій роботі є багато нудного, але це просто треба зробити — і квит. Ніхто не має довідки, що звільнювала б його від нудьги. Або ви приймете це, або на вас чекають тяжкі часи. Проте в нашому часовому поясі миттєвої винагороди та невпинної стимуляції вміння долати нудне по суті завдання немає, тож не дайте цьому процесу перетворитися на втрачене мистецтво. Ми схильні вважати, що монотонну роботу слід делегувати технологіям чи іншим людям. Але це хибне уявлення. Нудні завдання — така само складова роботи. Проминаючи їх, можна втратити щось важливе.
Часто монотонна робота так і лишається в центрі того, чим займається експерт. Ендрю Ґарлік виготовляє клавесини вже понад сорок п’ять років, і його інструменти мають попит у всьому світі.
Його фірмовий виріб — двомануальний клавесин, який наслідує шедевр Ґужона, створений у 1749 році інструмент, що нині стоїть в одному з паризьких музеїв.
Ендрю сам виготовляє всі складові клавесина. Він вирізає деку і клавіші, натягує струни і фарбує корпус, і все це вручну. Це вимагає великих зусиль. Тож за рік Ендрю виготовляє лише кілька інструментів. Я запитав його, чи винаймає він помічників, які виконували б нецікаву роботу, але той відповів заперечно. Для нього нудні етапи — частина задоволення від створення цілого інструменту, усвідомлення того, що він зробив усе сам від початку до кінця. Попри те що вирізування численних клавіш — монотонне заняття, яке можна було б доручити комусь іншому, Ендрю вважає, що вирізати їх самому означає «добре виконати свою роботу». Нудно це чи ні, та Ендрю впевнений, що воно того варте. Тривалі повторювані завдання — частина відповідальності за те, що він робить. І ця відповідальність — складова у становленні експерта.