Після цієї фрази директора Yakaboo український сегмент фейсбуку вибухнув справедливим обуренням та іронією:
«Ми не читаємо, ми ж жінки. Ми просимо почитати нам наших чоловіків. Ми не вміємо ні читати, ні заробляти. Тільки витрачати гроші, які взяли у чоловіків»;
«Хотілося б купити, та чоловік грошей не дав...»;
«А є список книжок, які можна купити за власно зароблені гроші?»;
«Є процент жінок, який бере гроші у чоловіків. Є процент чоловіків, який бере гроші у жінок. Але яка вам взагалі різниця, хто де бере гроші? Коли при тотальній інфляції, безробітті, відсутності проектів та клієнтів, працюючи наднормово, щоб і на їжу було, і на теплий одяг, і на тривожні валізки, ядерну і зимову, і на донати армії, виділяєш кілька сотень на омріяну книжку. А тебе обезцінюють: у чоловіка взяла. Просто тому, що жінка. Огидно».
Про реакцію суспільства
Це не перший в Україні випадок, коли чоловік на керівній посаді дозволяє собі печерний сексизм. Ми бачили це неодноразово в спорті, бізнесі, культурі, у висловлюваннях політиків рівня президента.
Сексизм присутній в українському (і не тільки) соціумі у різних формах. Від доброзичливого, мовляв, «жінки – ніжні красуні, яким треба народжувати, а не перейматися кар’єрою» до ворожого, що проявляється у відкритій дискримінації жінок, у твердженнях, що вони начебто неповноцінні, дурніші та слабші за чоловіків, некомпетентні та мають нижчий рівень інтелекту. Аналітики Всесвітнього економічного форуму заявляють, що для досягнення глобальної гендерної рівності у світі потрібно ще майже 136 років. Тобто до викорінення сексизму нам ще копати і копати.
Але спробуймо подивитися на цю ситуацію під іншим кутом. Зараз найголовніше для нас — не просто обурення частини суспільства, а «реакція — дія» на виклик сексизму. Що відбувається в нашому соціумі далі, після привселюдного приниження жінок? Хороша новина в тому, що українське суспільство стало на шлях гендерночутливості: ми бачимо не просто виплеск гніву, за яким піде забуття історії вже через кілька днів. Жінки і чоловіки вимагають від причетних належної реакції. Вони вказують на зв’язок між цінностями, які сповідує компанія, та її прибутком.
Тобто такі випадки сексизму стають своєрідним каталізатором до змін у суспільстві.
Про реакцію Yakaboo
Реакція Yakaboo у вигляді допису-вибачень на фейсбуці була своєчасною і важливою. Проте запакованою в обгортку, мовляв, «ми не сексисти, це вам здалося»: «Ми впевнені, Іван Богдан не мав на меті нікого образити, оскільки ніколи не мав упереджень в питаннях гендеру та завжди ставився до жінок з повагою». Авжеж, Іван Богдан ставився до жінок з повагою. У своєму печерному розумінні, що таке повага.
Водночас компанії вистачило мудрості визнати провальний виступ її очільника і усунути його з посади: «У зв’язку з цим ми ухвалили єдине можливе рішення. Іван Богдан відсторонений від управління компанією».
Абсолютно правильний крок. Та чи достатній? Адже на місце Богдана прийде інший “Богдан” й історія повториться знову і знову.
Щоб уникнути цього, наступним кроком має стати прийняття компанією політики рівності і недискримінації, а також проведення тренінгу для співробітників з питань гендерної рівності.
Проводити навчання, краще не дочікуючись подібних інцидентів, але не пізно це зробити й після. Наприклад, у 2018 році американська компанія Starbucks на цілий день зачинила всі кав'ярні в Сполучених Штатах для проведення тренінгу з протидії расизму. У заході взяли участь понад 8 тисяч торгових точок і майже 175 тисяч співробітників. Загальнонаціональний тренінг провели через інцидент у Філадельфії. Тоді співробітники кафе викликали поліцію, щоби виставити двох темношкірих чоловіків, які сиділи в закладі, не зробивши замовлення.
У випадку Yakaboo належною відповіддю буде не просто усунення очільника компанії, а самоосвіта і просвіта команди, створення і прийняття відповідних політик.
І це ще не все. Далі мають бути зроблені конкретні дії на захист прав жінок. Зокрема, можна передати місячну зарплату СЕО жіночим правозахисним організаціям: наприклад, «Ла Страда – Україна», яка бореться з проблемою гендернозумовленого насильства і торгівлею людьми, або «Жіночі перспективи», що допомагає жінкам, які пережили домашнє насильство.
А ще далі можна було б вийти на марш рівності жінок до 8 березня всієї командою з плакатом «Наша покупчиня – самостійна і незалежна жінка, і ми цим пишаємося!»
Ось це буде достатньою реакцією.
Замість висновків
Важко сказати, чи зробив висновки Іван Богдан, але дуже хочеться, щоб висновки зробили інші керівники і керівниці, які спостерігали за цією ситуацією. Нікому ж не хочеться втрачати роботу, довіру аудиторії та прибутки компанії?
Але є ще одне важливе питання. Що потрібно, аби такі ситуації не траплялися під час публічних дискусій? Я тут солідарна з моєю колежанкою по цеху Іриною Славінською, продюсеркою Радіо Культура, яка сказала, що не так страшний дядько із сексистськими жартами про жінок, як дядько в модераторському кріслі, котрий не робить жодного зауваження своєму спікеру.
Це мовчання толерує приниження жінок і нормалізує таку поведінку в майбутньому.
Символічно, що дискусія, під час якої трапився сексизм, мала назву «Українська книга: після війни, геть від москви». Думаю, що після війни українська книга, українське книговидання та книгорозповсюдження стануть однозначно чутливішими до вимог толерантності та рівності. А це автоматично означатиме й відхід від російської імперської риторики.