Портрет
Текст: Євстахія Мельникова
Зібралися якось дві мами шукати для своїх дітей художню школу — місце, де діти могли б розвиватися, а викладачі мали б свіже бачення щодо педагогічних підходів. Такої школи не знайшлось, тож ці дві мами, Віра Павлюк* і Наталя Возненко*, створили її самі. Згодом до них приєдналася ще одна мама — Катя Гебура*. Так почалась історія творчої майстерні «Малювці». Майстерня швидко знайшла своїх відвідувачів, бо там навчали технік і завдань, не притаманних звичайним художнім студіям. Протягом років експериментів сформувалося точне бачення діяльності майстерні: «Для нас дуже важлива ґрунтовна художня освіта, яка охоплює і академічні знання, і теорію, і вільну творчість. Адже просто помалювати, бо ти любиш малювати, можна й удома, без школи. Навчатися постійно, як на уроках, тільки в академічному руслі, зараз недостатньо. Усі аспекти мають поєднуватися із сучасними тенденціями, бо сучасне мистецтво — це мистецтво мислення, переосмислення інформації, це те, що зараз має попит у світі», — ділиться співзасновниця студії Віра Павлюк.
* Віра Павлюк — співзасновниця і викладачка «Малювців» з 2012 року. Народилася в місті Сарни Рівненської області. У 1996 році вступила в Державну художню середню школу ім. Т. Г. Шевченка, відділення прикладного мистецтва. З 2000 до 2006 року — студентка Львівської національної академії мистецтв, магістр.
* Наталя Возненко — співзасновниця і викладачка «Малювців» з 2012 року. Народилась у місті Підволочиськ Тернопільської області. Вивчала художнє скло з 1998 до 2004 року у Львівській національній академії мистецтв і ткацтво в Косівському коледжі декоративно-прикладного мистецтва.
* Катя Гебура — викладачка «Малювців» з 2015 року. Народилась у Львові. У 1994 році вступила на відділення оформлення до Ужгородського училища прикладного мистецтва ім. А. Ерделі. У 1997 році вступила на відділення проєктування інтер’єру до Львівської національної академії мистецтв.
З якими викликами зіткнулися засновниці й викладачки школи?
Виклик 1. Баланс між технічним і креативним
Сміливість необхідна для всього нового, але водночас сміливість — це впевненість у своїх знаннях і діях. Тож навіть у викладанні актуальних мистецьких практик мають бути свої обмеження, які насправді тільки полегшують навчальний процес. Для викладача — це відчуття міри. Сміливу ідею потрібно виважено подавати: зрозумілі завдання з послідовними етапами виконання полегшать засвоєння нового матеріалу.
Забагато свободи у виборі теми чи технік виконання спричиняє фрустрацію в учнів. Це суттєво гальмує творчий процес. У цьому разі краще обмежувати розмаїття художніх матеріалів чи палітри кольорів.
Виклик 2. «Не вмію/не хочу малювати»
Часто так буває: юний митець має ідею на задану тему, але не має достатньо навичок для її втілення і засмучується. Як йому допомогти? Очевидно, за раз навчити когось малювати не вийде. Та й загальноосвітня підготовка не передбачає достатнього рівня опанування основ образотворчого мистецтва.
Але ідею можна реалізувати, використавши те, що допоможе оминути пастки, пов’язані з прогалинами в мистецькій освіті. Наприклад, реалістичний малюнок замінити на вирізку з журналу (колаж). Це не зменшить художню цінність твору, а навпаки покаже інший спосіб мислення, який допоможе в майбутньому.
Варто зауважити, що в роботі з підлітками (11–14 років) є свої особливості*:
- Бажання показати себе є особливо гострим, але водночас воно межує зі страхом бути неприйнятим, страхом малювати «якось не так». Для цієї вікової категорії передусім варто обирати теми, які здатні викликати саморефлексію. Так, наприклад, було із завданням подвійного портрету «Мій улюблений монстр», де діти малювали себе зі своїм страхом.
- Перевантаження в школі — поширена проблема, через яку будь-які заняття мистецтвом здаються обтяжливими. Особливо, якщо вони одразу після уроків. У цьому разі можна звернутися до розповідей про історію мистецтва та постаті художників у легкому інформативно-розважальному ключі.
* Детальну класифікацію особливостей сприйняття мистецтва у різному віці пропонує Франсуаза Барб-Ґалль у книзі «Як говорити з дітьми про сучасне мистецтво ХХ століття» (Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. С. 43–46).
Виклик 3. Стереотипи довкола сучасного мистецтва
«У чувака пішла кров з носа й це коштує 30 тисяч доларів?»*, «Що це за розмазня?», «Я таке й сам намалюю!» — такі уявлення побутують про сучасне мистецтво.
* Цитата з фільму «Недоторканні» (2011), реж. Олів’є Накаш, Ерік Толедано. В одній зі сцен герой не розуміє полотно абстракціоніста.
Перше, з чим зіштовхнеться викладач, беручись за альтернативну мистецьку освіту, це упередження. Насамперед ідеться про батьків, але також — колег, адміністрацію та молодих авторів. Однак ці упередження можливо подолати. Наприклад, якщо донести такі ідеї:
- Значна частина з того, що зараз є в мистецтві, спершу вважали негарним, негідним уваги чи навіть аморальним. Наприклад, натюрморт до XVIII–XIX століття сприймали як низький та утилітарний жанр. А такої нині загальноприйнятої художньої практики, як пленер, не існувало до початку ХІХ століття — її легітимацією завдячуємо імпресіоністам. Тож цілком закономірно, що уявлення про красу й способи її передачі змінювались і змінюються далі.
- Мистецтво покликане не тільки «тішити око», а й говорити про важливе. Приклади «некрасивого», але «важливого» теж легко знайти в історії мистецтва. Так, картини «Герніка» Пабло Пікассо або «Пліт медузи» Теодора Жеріко показують жахи реальності, у якій жило людство.
- Будь-який мистецький твір можна зрозуміти, якщо знати передісторію та контекст, у якому його створювали. Варто звертати увагу не лише на форму, а й на зміст, щоб зрозуміти важливе.
Виклик 4. Користь для дитини
Судячи з практики викладання в майстерні «Малювці», альтернативні заняття позитивно впливають на різні сфери життя дитини*. Вони розвивають навички, які цінують на ринку праці незалежно від обраної спеціалізації, а саме:
- відкритість до нового, сміливість змінюватися та винахідливість, що формуються завдяки використанню різних художніх матеріалів і неочевидних творчих рішень;
- аналітичні здібності, адже робота над сучасним мистецьким твором комплексна: дослідження явища, історії, руху, створення ідеї на основі пізнаного, змістовне донесення ідеї;
- самопрезентацію — від роздумів автора про те, як проявити себе у творі, до виставкового досвіду, під час якого плекається повага до своєї роботи й з’являється бачення себе з боку.
- емпатію, вміння вирішувати конфлікти, толерантність, що формуються в атмосфері прийняття іншої людини та її творчих думок, ідей під час занять. Також це покращує комунікацію між однолітками: заняття сучасним мистецтвом не дає закритись у собі — терапевтичний вплив особливо помітний під час пандемії чи війни.
На кожне окреме заняття чи тему може бути свій вагомий аргумент. Наприклад, плакат допомагає формулювати чітке повідомлення. А комікс розвиває навички сторітелінгу, які корисні навіть для підготовки до ЗНО.
* Про користь креативних педагогічних підходів також свідчить досвід вихованців дизайнерської школи Stanford d.school. Так, вчителька Марсі Бартон перетворила «державні освітні нормативи на цікаві дизайнерські завдання», завдяки яким «покращилися не тільки показники за державними нормативами — батьки помітили, що діти ставили цікавіші запитання й дужче переймалися світом навколо» (Творча впевненість. Як розкрити свій потенціал / Том Келлі, Девід Келлі. Київ : Основи, 2017. С. 167).
Виклик 5. Неготовність дітей
Якщо ж молоді автори з насторогою сприймають ваше бажання привчити їх до незвичних їм мистецьких практик, то, крім наведених вище аргументів, варто також врахувати і їхні відчуття. Страх нового може бути зумовленим страхом виділятися чи виказати щось надто особисте. Часто це пов’язано з оточенням дитини — родиною та однолітками — і браком довіри для прояву свого «я». Або ж дитина мала негативний творчий досвід у минулому і, зіштовхнувшись із осудом, тепер має зневіру*. Тож варто створювати безпечне середовище однодумців, які поважатимуть нестандартні творчі прояви. Але крім цього, потрібно вказувати на нові орієнтири, позитивні рольові моделі — історії людей, чиї помилки та експерименти призвели до успіху**. Адже справді успішний художник — це той чи та, хто цілковито може бути собою, попри всі норми. Також слід згадати, що багато речей, які раніше викликали сильний резонанс, наразі є дуже звичними. Як-от штани для жінок чи gps-навігатор.
Отже, створюючи заклад, курс, майстер-клас чи урок, який виходить за межі звичного малювання, варто визначити вашу мету й скористатися запропонованими способами полегшення процесу. Але як підготувати незвичайне цікаве заняття, якщо немає досвіду?
* На думку засновників стенфордської дизайн-школи Тома і Девіда Келлі, діти часто вирішують відмовитися від творчості через таврування їх як «нетворчих». Окрім знецінення творчості на тлі «серйозних» предметів, брати Келлі також вбачають проблему в ототожненні хороших навичок малювання з творчістю (Творча впевненість. Як розкрити свій потенціал / Том Келлі, Девід Келлі. Київ : Основи, 2017. С. 62, 65–66).
** Обережно: проблемним місцем таких історій може стати концепт «голодного художника». Праця митця справді несе чимало викликів, які слід проговорювати. Однак важливо не романтизувати маргінальний спосіб існування, пов’язаний із цими викликами — це може негативно вплинути на початківців. Натомість, говорячи і про виклики, і про історії успіху, ви дасте молодому автору змогу свідомо обрати своє розуміння мистецького шляху.
З чого почати?
Звернутися до вже знайомої форми. Усі хоч раз у житті малювали портрет: себе або близьких. Писати портрети завжди цікаво, бо людина — це провідник історій. Скільки в людини історій, стільки в неї може бути портретів.
Але як зробити портрет актуальним? Запропонуйте незвичний погляд на вже заїжджені теми. Серія харизматичних портретів Кобзаря стала інформаційним приводом у 2016-му й зробила «Малювці» відомими*. Згодом ця акція стала щорічною: під хештегами #намалюйшевченка та #намалюй_шевченка до «Малювців» долучаються інші художні студії.
На тлі домінування серйозних образів героїв сучасності та минулого дитяче переосмислення виявилося свіжим, веселим та актуальним. Водночас ці роботи часто плутали з професійними. Чому так? Причина — у подачі матеріалу.
Портрет діяча чи діячки — гарний спосіб дізнатися про біографію та історичний контекст. Робота над твором стає процесом створення персонажа зі своїм всесвітом, реальним або ж вигаданим. Не бійтеся працювати з історичним матеріалом — не знецінюючи його, а створюючи нові сенси.
Рецепт портрета від «Малювців»
1. Вибір героя/героїні
Відомий або не дуже, важливий для якось руху, місця чи групи людей. З минулого чи сучасник. Подумайте, у чому особливість цієї людини? Які в неї здобутки? Що змінила, на що вплинула?
2. Інформаційна підготовка
Тепер потрібно зацікавити вашу аудиторію: доступно та цікаво подати біографію, вплив людини на історію, історичний контекст, неочікувані, зокрема й для вас самих, факти. Так під час роботи «Малювці» дізналися, що на Місяці є 9 кратерів, названих на честь українців. А також — що на сусідній вулиці, як виявилося, жила дослідниця комет. Всі вони стали героями портретів під час космічного табору «Г’юстон—Львів». Тож у вас є нагода по-новому й без упереджень подивитися на минуле. Звісно, водночас варто бути обачними з джерелами, тому перевіряйте інформацію. Можливо, герой — це сучасник, який живе поруч і може розказати про себе особисто.
3. Супровідний матеріал
Підготуйте тематичні роздруківки, які можуть стати візуальними орієнтирами й значно полегшити пошуки образів. Можна використовувати не тільки фото самого діяча різного віку, а й усе, що може стосуватися його діяльності та його часу. Вчителю найкраще мати роздруковані приклади в такій кількості, щоб у процесі роботи всі мали чим надихнутися й доповнити свій твір.
4. Вибір техніки, матеріалів, формату
Усе залежить від поставлених цілей. Однак рекомендуємо взяти більший розмір (наприклад, А3) — це дасть більше візуальних можливостей і сміливості для їхнього втілення. Використання графічних матеріалів (олівці, маркери) обмежених кольорів допоможе загострити увагу на рисах портрета.
5. Час
Якщо діти малюють у студії, створення портрета краще розділити на два заняття. Під час першого — інформування про обраного діяча, формування ідеї та початок роботи на аркуші. Під час другого — доопрацювання: робота з кольором, уточнення деталей. У разі виїзного майстер-класу можна вкластися за раз у дві години.
6. Формування ідеї
Робота учнів під час прослуховування матеріалу полягає у фіксуванні найхарактерніших/найзнаковіших/найцікавіших елементів, на думку автора майбутнього твору. Так починається формування ідеї портрету, його настрою, стилізації, вибору найхарактерніших рис. Але як показати це? Чим портрет буде супроводжуватись?
7. Засоби виразності (що додасть портрету характерних рис):
- Емоції. Через що передається емоція? Яку роль відіграє обличчя, тіло? Який вираз обличчя пасує до ідеї і як під обрану емоцію змінюються очі, губи, брови? Якщо в портреті є руки й тіло, то можна подумати, що́ передаватиме жест або поза.
- Атрибути діяльності (якраз тут буде корисний супровідний ілюстративний матеріал) — робочий інструмент/утілений проєкт або ж щось, що покаже деталі біографії людини (можливо, пейзаж місця, де особа жила, працювала чи виросла; хобі, особисті речі чи домашній улюбленець). Але елементи не обов’язково мають бути пов’язані напряму з героєм, якщо у творі з’явиться неочікуваний елемент поза справжнім контекстом, це нормально й цікаво.
- Написи: цитати, діалогові вікна, як у коміксі, або просто імена. Літери теж можуть передати настрій: через форму, розмір, товщину тощо. Букви можуть КРИЧАТИ або говорити лагідно.
- Гумор. Може вийти дієво та змістовно, якщо обраний герой стане в художника героєм мему, або ж відома цитата зміниться на сучасний лад. Наприклад, в одному з наших портретів класичну цитату Шевченка переробили на «як помру, то помру».
8. Актуалізація героя для автора
Надто сміливе рішення портрета може здаватися дорослим наругою чи знеціненням. Але дітям важко зробити це навмисне. Вони будуть обирати той засіб, який допоможе їхньому поколінню зчитати образ найкраще. І це варто прийняти. Леся Українка в Тіктоці? Шевченко з котячими вушками? Чому б і ні? Утім, це не привід не говорити про доречність тих чи тих засобів, бо вони мають відповідати меті. Наприклад, чи є сенс робити з діяча супергероя, коли він сам повноцінний герой? У чому втілюється це геройство? Над цим і має подумати автор. Яка фішка цієї людини? Геройський плащ — поверхова ідея, слід заглибитись у контекст. Не варто пхати реального діяча з його заслугами в тісні рамки вже наявного плаского наративу, адже це не дає розвитку думки та переосмислення біографії. Особлива риса може бути й у неочевидних речах. Наприклад, у певному погляді, емоції чи аксесуарі. А можна виконати портрет про конкретний епізод з життя або зобразити героя в нетиповій ситуації: не на п’єдесталі, а, скажімо, на каві. І так повністю відійти від типового наративу довкола цієї персони.
9. Композиція
Вона може відрізнятися від типового портрета, якщо авторський задум це виправдовує. Так, коли автор робить акцент на діяльності обраної особистості, масштаби супровідних атрибутів можуть бути більшими за самого героя.
10. Експонування та подальше життя портрета
Влаштуйте тематичну виставку із супровідною інформацією в стінах вашої студії і не забудьте показувати роботи в соцмережах! Саме час розповісти про ваш проєкт й подумати — кого можуть зацікавити роботи? Яка ваша аудиторія?
Можливо, ці твори зацікавлять ваш краєзнавчий музей або ж ці портрети стануть муралами на ваших стінах? Роботи можуть почати самостійне життя й взаємодіяти з іншими.
Навіть коли здається, що можливості для експозиції нема, пам’ятайте: завжди знайдуться ті, кому таке мистецтво не байдуже. Будь-які місця, де збираються люди, можуть бути виставковим простором. Навіть якщо це сільський магазин або церква. Саме завдяки взаємодії з іншим простором та інституціями формується коло людей, готових сприймати дитяче актуальне мистецтво. А також — сприяти реалізації проєктів за участі вашої студії.
Дизайн і верстка: Катерина Лесів
Ілюстрації: Ольга Гордієнко
Повний варіант книги є у вільному доступі.