Що буде, якщо померти в лiтаку?
Стюардеса відчинить аварійні дверцята і жбурне ваше тіло, попередньо надівши на нього парашут і запхавши до кишені записку з вашими іменем, адресою та ще приписом: «Не бійтесь, я помер».
(Тут фактчекери підказують мені, що такої інструкції немає у правилах жодних авіаліній.)
У більшості випадків смерть на борту літака трапляється не через його аварію. У сучасному світі авіакатастрофи надзвичайно рідкісні: ваші шанси потрапити в одну з них становлять 1 до 11 мільйонів. Наводжу тут цю статистику, бо мене й саму вони неабияк лякають. Однак цього з вами не станеться. Там, нагорі, ви у безпеці.
Однак, з огляду на те, що авіацією щоденно користується близько восьми мільйонів людей, уникнути смертей когось із них від проблем із серцем, легенями чи вікових недуг майже неможливо. Померти десь над Атлантикою після бляшанки компліментарного пива цілком можливо. Кілька років тому я летіла з Лос Анджелеса до Лондона. Взявши курку тікка масала на вечерю, мій сусід вивалився в прохід, виблював усе, що з’їв, і закляк на підлозі. «Хай йому чорт, це не навчальна тривога!» — подумала я, адже особливо зарадити справі була не в змозі — хіба що могла спокійно висидіти решту шляху до Лондона поруч із мерцем. На щастя, на борту знайшлася лікарка, яка миттю привела бідолашного до тями. А до кінця польоту йому навіть виділили місце в першому класі. (А мене так і лишили в економі, біля забльованого килима.)
На подібні випадки бортпровідники реагують порізному, залежно від того, чи це медична надзвичайна подія, а чи смерть пасажира. Якщо людина чіпляється за життя і її можливо врятувати, вони спробують завернути літак із маршруту, посадити його в найближчому аеропорті й відправити бідолаху до лікарні. А якщо раптом пасажир помре? Ну мертвий він, і напевно вже не оживе, а до БораБора ще далеко. Чого колотитися?
Якщо вам судилося бути саме тим щасливчиком, що муситиме сидіти біля тіла, гарантую: ви назавжди запам’ятаєте цей сюрреалістичний досвід. Авжеж, ви можете звернутися до стюардеси й заявити, що не підписувались наступні п’ять годин сидіти поруч із мерцем — надто коли сусіда мав місце біля проходу і вас тепер затисло під вікном. І напевно, ви сподіваєтеся, що провідниці однаково приберуть тіло і сховають його подалі, так?
Ні. Даю стовідсоткову гарантію, що вони залишать його в сусідньому кріслі.
За сивої давнини авіалінії завжди залишали по два вільних місця в літаку, щоби мерця можна було покласти окремо. Однак сьогодні кожен досвідчений мандрівник знає, що перевізники напихають літаки вщерть, тож набагато імовірніше, що стюардеса накриє небіжчика ковдрою та й по всьому.
«Але ж на літаку мусить бути місце, відведене для зберігання тіл», — заперечите ви.
Чи бували ви колись у літаку? Пасажирів там пакують, як сардин у бляшанку. Та й туалет також не варіант: тіло звалиться на підлогу й заблокує дверцята, а якщо політ довший за три години, дістати звідти, коли літак приземлиться, задубілого мерця буде ще складніше. До того ж якось воно не дуже поважно — класти бабусю в туалеті. Отже, нам залишається лише кілька варіантів: покласти тіло на ряд вільних крісел (якщо такий знайдеться), залишити його на сидінні (якщо вільних місць у салоні немає) або сховати його на кухню (звідки розвозять напої). За найкращого сценарію бортпровідники покладуть тіло там, накриють його чимсь і запнуть шторкою.
Одного разу (десь 2004-го) сінгапурська авіакомпанія навіть встановила на своїх літаках спеціальні відсіки для зберігання тіл, які, як ви оце наївно вважали, є у всіх авіаліній. Усвідомлюючи, що смерть у літаку — то не така вже й рідкість, керівництво компанії вирішило «звести до мінімуму травматичність від подібних трагедій». Такі відсіки, оснащені ремінцями, аби тіло не бовталося під час посадки, було встановлено на аеробусах A340500, які використовували для найдовшого на той час рейсу — із Сінгапуру до ЛосАнджелеса. На жаль, виробництво таких аеробусів припинили, а з ними відійшла в минуле й уся революційна технологія зберігання тіл.
Либонь, ви не в захваті від ідеї бути в одному літаку з мер цем. Навіть мені, звиклій до трупів, геть не комфортновід думки, що може щось трапитися і тоді доведеться сидіти кілька годин біля мертвого незнайомця. Можливо, вас трошки втішить, коли я скажу, що ви часто літали з мертвими, просто не знали цього? Я зараз про тіла, що перевозять у вантажному відсіку літака, там, де зберігається ваш багаж. Мертвих дуже часто переправляють з одного місця в інше. Скажімо, людина жила в Каліфорнії, але заповідала поховати її в Мічиґані. Або ж смерть застала ньюйорківця на відпустці в Мексиці. У моєму бюро ми постійно переправляємо покійників — пакуємо у міцні ящики, завозимо в аеропорт і надсилаємо куди треба. Завжди, коли ви кудись летите, є імовірність, що з вами таємно подорожує ще один пасажир.
І насамкінець, якщо вірити бортпровідникам, безпосередньо на борту літака ще ніхто не вмирав. Якщо пасажир помре посеред польоту, екіпажу доведеться пройти через справжнє бюрократичне пекло. Та й після приземлення всіх пасажирів можуть відправити на карантин через загрозу епідемії. Крім того, поліція може почати розглядати літак як місце потенційного злочину й вилучити його для проведення розслідування. Щоб уявити це краще, подивіться серію «Закону і порядку»1 про випадок із місцем 32B. Замість того, щоб констатувати смерть у повітрі, протокол радить екіпажу дочекатися приземлення, після чого тіло має оглянути кваліфікований медик. Оскільки більшість стюардес не має медичної освіти, то вони можуть посилатися на брак компетенції для декларування смерті. Так, пасажир уже три години не дихає, він посинів і задуб, та це ще нічого не означає!
Тож тепер ви знаєте, чого очікувати, коли під час вашого рейсу помре один із пасажирів. І хоч сидіти поруч із трупом до самісінького Токіо — не зовсім те, чого чекаєш від польоту, та особисто мені краще вже нехай буде труп, ніж мала дитина. Не хочу нікого образити, просто з трупами мені якось звичніше.