Цьогорічна едиція ТЕТРАМАТИКИ зібрала митців з 12 країн. Програму відкриття фестивалю курував новатор європейського медіаарту, польський композитор і саундартист Марек Холонєвський (не зміг особисто відкрити фест за станом здоров’я), а головною зіркою програми став легенда повоєнного музичного авангарду, канадський піаніст і композитор Ґордон Монаган. Перформативну частину фестивалю присвятили 100-річчю піонера наукової фантастики Станіслава Лема, який народився та до 24 років жив у Львові. Його основною локацією став нововідкритий культурний хаб LEM Station. До творчості Лема відсилає назва програми відкриття — Solaris — і ще ряд фестивальних проєктів.
Почути, як “світить сонце”, дозволив один з перформансів, що відкривали фестиваль: польський проєкт Voices of the Cosmos. У складі його команди — два музиканти (Рафал Іванський, Войцех Земба) та астрофізик (Себастіан Соберський), який організував шість астрономічних експедицій у пояс повного сонячного затемнення. Перформанс базувався на міксі реальних звуків космосу, записаних різними астрономічними зондами, з електроакустичною музикою та комп’ютерною анімацією. У композицію увійшли звуки зустрічі магнітного поля Землі із сонячним випромінюванням, запис звуків сонячного вітру в різних частинах галактики, звуки зірок-пульсарів. Результат вийшов на диво схожим на “космічну музику” раннього ембієнту.
Інший проєкт з виставкового розділу фестивалю демонструє звуки зростання бактерій. Аудіовізуальна інсталяція #БІОКОЇН, створена для ТЕТРАМАТИКИ, сконструйована з чашки Петрі, заповненої агаром, у якій поміщені українська та російська монети. Бактерії з монет розмножуються в поживному середовищі, а звуки їхнього зростання передаються за допомогою осцилятора та оптоелектроніки. Автор, болгарський концептуальний медіахудожник Антоні Райжеков, розробив проєкт за допомогою мікробіологині Тані Махуер.
Ще одна робота, що оперує життям бактерій — проєкт Мікробіологічний звуковий пейзаж, який створила польська медіаартистка Ніна Шукала у співпраці з мікробіологами Ягеллонського університету в Кракові та Національного центру наукових досліджень у Марселі. Художниця впливає на бактерії за допомогою звуків різних частот, візуалізує й аудіалізує їхню реакцію у вигляді інсталяції.
Американська художниця та композиторка Джулі Зу дозволяє нам почути звуки малювання. Її інтерактивна інсталяція «Малювання дихання» збирає звук тертя графіту олівця об папір за допомогою надчутливих датчиків та виводить його у навушники. Натомість польський медіахудожник Артур Ліс, навпаки, показує нам, як виглядає звук. У перформансі Homos Anthropos, або Жахливий Блідоликий (назва запозичена з оповідань Лема) він напряму трансформує форму звукової хвилі у форму лазерної проєкції.
Тим чи іншим чином до наукових знань, понять і технологій звертаються й інші проєкти фестивалю, виводячи їх у сферу мистецтва. Наприклад, перформанс Speaker Swinging Ґордона Монагана використовує ефект Доплера, а проєкт Moon2 базується на технології відстеження руху. ТЕТРАМАТИКА дає нам можливість побачити широкий зріз мистецтва, яке неопосередковано інкорпорує наукові та технічні досягнення. Фестиваль представляє чи не весь спектр його інструментів: біоарт, де художники працюють з живим матеріалом (наприклад, з бактеріями), мистецтво на базі алгоритмів, штучного інтелекту, різноманітних електронних пристроїв, диджиталзасобів, роботехніки. Таке мистецтво — сайнс арт — з’являється у прямій взаємодії з науковцями та говорить про наукові відкриття й технічні інновації, апелюючи до нашої чуттєвості.
Серед тридцяти митців, що взяли участь у ТЕТРАМАТИЦІ 2021, українців менше третини. Сайнсарт — ресурсомісткий напрям, що потребує доступу до лабораторій і складних технологій, і в Україні він поки що доволі маргінальний. З відповідних освітніх ініціатив згадуються хіба що спроби Нової художньої школи під кураторством дослідниці медіаарту Яніни Пруденко винести сайнсарт в окремий освітній модуль і провести двотижневий інтенсив у Харкові. Під час цього інтенсиву художники мали можливість працювати в лабораторіях Фізико-технічного інституту, Інституту монокристалів і Радіоастрономічного інституту. А взагалі, сумним символом українського мейнстримного розуміння поєднання мистецтва та технологій в освіті можна, мабуть, вважати факультет ТikТоk в Університеті культури Поплавського.
Тим часом у світі освіта за спеціальністю сайнсарт уже давно не є екзотикою. Освітні заклади або пропонують курси та програми з цього напрямку, або мають окремі факультети та центри, присвячені йому (наприклад, Массачусетський технологічний інститут, Чиказький університет, Маастрихтський університет). А сайт видання The Art Newspaper має окремий розділ, присвячений сайнсарту.
Гібридні форми дослідження, прикладом яких є сайнсарт, дозволяють винести на поверхню приховані зв’язки між явищами. Роботи сайнсхудожників провокують перевизначення природи мистецтва й науки та їхніх стосунків в історичній перспективі. Такими дослідженнями опікується відносно нове поле в гуманітарних науках — Art, Science and Technologies, яке переосмислює традиційну історію мистецтв і вписує її в контекст технологічного розвитку суспільства.
Цікавим є те, що роботи сайнсартистів — принаймні вдалі роботи, які представлені, зокрема, і на ТЕТРАМАТИЦІ — не є науковою візуалізацією, але також не є і художніми творами “про науку”. Напевне, можна сказати, що вони є такою презентацією наукової інформації, яка сама по собі має художню цінність. Утім, і таке визначення не вповні охоплює це явище. І в цьому моменті знову згадується Станіслав Лем, адже амбіцією наукової фантастики (зокрема і його творів) завжди був не так прогноз розвитку технологій, як аналіз їхнього гіпотетичного впливу на людину та суспільство. Подібним чином, хороша робота сайнсарту завжди включає у горизонт своїх смислів інсайт щодо значення для людини того явища чи технології, на яких вона базується.
Наприклад, представлена на ТЕТРАМАТИЦІ робота Theotechnical deconstruction INC французького медіахудожника Фаб’єна Зокко ґрунтується, зокрема, на використанні роботизованих рук, які рухаються, тримаючи смартфони з текстами з Біблії. На відкритті фестивалю Зокко розповів, що спочатку намагався запрограмувати рухи, які імітували б природний рух людської руки. Утім результат його не задовольнив, адже виглядав напрочуд штучно. І тому художник заклав у програму штучно вигадані рухи, керуючись своїм уявленням про “природність” руху роботів. І це наштовхує на роздуми про умовність розподілу між штучним і природним, про те, як технологія стає продовженням нашого тіла з власною логікою та природою. А також про те, що, порушуючи тілесні кордони, технологія розмиває також і бар’єр між приватним та публічним. І що, наприклад, ще років 20 тому демонстрація своєї приватної тілесності (від сніданків до відвертих фото) широкому загалу через фейсбук та інстаграм, мабуть, здавалася б такою ж шокуюче-фантастичною, як і суспільство роботів, що колективно артикулює фрагменти Старого Заповіту (ідея, до якої відсилає інсталяція Зокко).
Ще одна особливість сайнсарту, яка цілком відчувалася на ТЕТРАМАТИЦІ і яка, мабуть, є родовою для всього аудіовізуального мистецтва — це вимушена активність відвідувача. Згрубша, відеоарт відрізняється від кіно ступенем активності глядача: у вас не вийде дивитися відеоарт і їсти попкорн, адже під час його перегляду ви змушені активно додавати інформацію, проводити інтелектуальну роботу. Так само вам не вдалося б селфітися з бокалом вина під час презентації перформансів на відкритті ТЕТРАМАТИКИ — вони вимагають занадто багато концентрації й інтерпретації. Змушують виходити за межі автоматизму розрізнення “раціональної” науки та “чуттєвого” мистецтва. Дають можливість подивитись на світ наче вперше та запитати: чи можна почути, як світить сонце? Вони вкотре розсувають межі нашого уявлення про мистецтво та вимагають переозначити набір практик, які ми звикли об’єднувати цим словом.
Фестиваль ТЕТРАМАТИКА заснований Мистецьким об’єднанням НУРТ (Остап Мануляк, Михайло Барабаш) у 2013 році та відбувається що два роки. У 2021 році реалізується за підтримки Українського культурного фонду та Львівської міської ради. Програма фестивалю триває до 17 жовтня.